Нестримне бажання красти, навіть під час війни: “бабки не мацаємо, відчуваю, тут будуть розборки”

Два мільярди гривень витратило Міністерство оборони України на три контракти про закупівлю боєприпасів.  Йдеться про контракт із українською компанією «Львівський арсенал» про постачання 100 тисяч мінометних мін ($37,6 млн), із хорватською WDG promet про 30 тисяч танкових пострілів (€32,5 млн) та зі словацькою Sevotech про закупівлю 15 тисяч комплектів шоломів і бронежилетів (€13 млн). Усі три контракти провалилися.

На перший погляд, вони не пов’язані між собою, та насправді все це частини однієї великої історії. Куди пішли гроші, чому боєприпасів досі немає і хто в цьому винен — розібралися розслідувачі з видання hromadske.

Прокладка на півтора мільярда

У жовтні 2022 року Міністерство оборони України уклало контракт із компанією «Львівський арсенал» на закупівлю 100 тисяч мінометних мін. Від Міністерства контракт підписав тодішній т.в.о. директора Департаменту військово-технічної політики Олександр Лієв. За «Арсенал» підписався його директор — колишній депутат Юрій Збітнєв.

Вартість контракту — 1 млрд 380 млн гривень, або ж 37,5 млн доларів. Держава заплатила наперед майже 100% суми. Перші міни мали прийти за місяць, але цього не сталося ні через пів року, ні через рік.

«Львівський арсенал», як виявилося, ніякий не львівський. Він зареєстрований у Києві, у звичайному житловому будинку. Побувавши на місці, журналісти видання  виявили, що офіс давно порожній.

Натомість компанія використовує адміністративні приміщення за іншою адресою, але там відповідати на   запитання відмовилися. Воно й не дивно — «Львівський арсенал» від самого початку був у цьому контракті лише прокладкою.

За кілька місяців до угоди з Міноборони — у серпні 2022-го — «Львівський Арсенал» уклав контракт зі словацькою компанією Sevotech, яка не є великим гравцем ринку озброєнь, але присутня на ньому вже 20 років.

Саме Sevotech повинен був привезти 100 тисяч мін в Україну майже за 1,5 млрд грн. «Львівський арсенал» же мав тільки отримати кошти від Міністерства й перерахувати їх далі, залишивши собі 3% — рівно стільки, скільки було дозволено постановою Кабміну №363 «Про питання оборонних закупівель».

За кілька днів до підписання контракту з Міноборони «Львівський арсенал» відзвітував про інспекцію на складі виробника мінометних мін у Хорватії, яку директор «Арсеналу» провів спільно з представником компанії Sevotech. На одній із фотографій чоловік у синій футболці позує на фоні мін. Це і є представник словацької компанії Sevotech Олексій Хорошаєв, і він – українець.

До повномасштабного вторгнення Хорошаєв працював заступником директора державного підприємства «Спеціалізована зовнішньоторговельна фірма «ПРОГРЕС». Це спецекспортер, що торгує зброєю і входить до складу концерну «Укроборонпром». Наприкінці 2022-го Хорошаєв став членом наглядової ради словацької компанії Sevotech, і запропонував міни для України.

Празький зв’язок

Нині Олексій Хорошаєв мешкає в Празі. Він погодився на зустріч, щоб розповісти свою версію подій. Зустріч  з журналістами відбулася на початку жовтня в кафе неподалік Староміської площі в столиці Чехії.

— Ви працювали в Укроборонпромі, правильно?  

— Так.

— Як так сталося, що ви опинилися тут?  

— Цілком випадково. Я в’їхав 22 лютого 2022 року у відрядження на службовій машині.  

— Від Укроборонпрому?  

— У мене було відрядження з 23 лютого, я приїхав підписувати для «Луча» контракт. Знаєте, КБ «Луч»? на 500 млн доларів.  

— А після 24 лютого? 

— Зателефонував до Києва. Говорять: «Залишайся [в Чехії], організовуй оте і оте». Хто говорив, не скажу. Він зателефонував «Очкарику»… Резнікову, міністру.  

— «Очкарик»?  

— Так, прізвисько «Очкарик». Це в мене випадково зірвалося. Він все-таки міністр оборони. Він (той, кого Хорошаєв відмовився називати — ред.) каже: «Зателефонуй Шарапову». А я його 20 років знаю, я йому кажу: «Денисе, тут така справа». І той сказав: «Давай».  

— Ну а як ви опинилися в тій словацькій компанії? Знали цих людей?  

— Так, я всіх знав. Я ж працював до того директором…

За словами Хорошаєва, Sevotech у контракті про 100 тисяч мін для Міноборони так само був лише прокладкою, як і «Львівський арсенал». Тобто так само мав просто перерахувати гроші далі — хорватській компанії WDG promet, з якою Sevotech мав контракт.

Ця компанія створена лише в серпні 2022 року. Її засновник, директор і взагалі єдиний працівник — Матіас Зубак, син скандально відомого торговця зброєю Звонка Зубака. Зубак-старший зробив собі ім’я на постачанні зброї до Хорватії під час її війни за незалежність, в обхід ембарго ООН.

Але і WDG врешті не є виробником. Ця компанія мала купити амуніцію для України на хорватському заводі Elmech Sintermak (тут і була інспекція, згадана раніше). Таким чином, в одному контракті між Міністерством оборони України та реальним виробником озброєння стояло цілих три прокладки, задачею яких було лише отримувати кошти.

Реальна схема угоди мала такий вигляд: Elmech Sintermak (Хорватія) — WDG (Хорватія) — Sevotech (Словаччина) — «Львівський арсенал» (Україна) — Міністерство оборони України.

«Львівський арсенал» 17 листопада 2022-го отримав від Міністерства оборони 97% передплати за міни — 1,34 млрд гривень. Частину цих коштів Арсенал перерахував на Sevotech: 25 листопада — 3,6 млн доларів, і 12 грудня — ще 9,14 млн євро.

«Я ці гроші — і одну передплату, і другу — чітко відправив на WDG. І ще [частину] відправив по агентській угоді [на іншу компанію] — вони попросили 400 тисяч євро. Ми жодної копійки з тих грошей не чіпали як Sevotech. Я кажу: бабки не мацаємо, відчуваю, тут будуть розборки», — переповідає Олексій Хорошаєв.

Позиція Міністерства оборони України

Олександр Лієв, який підписував контракт з боку Міноборони, був виконувачем обов’язків директора департаменту військово-технічної політики Міністерства оборони із січня 2022-го до січня 2023-го. Він звільнився за власним бажанням після того, як медіа почали писати про нібито наявність у Лієва російського громадянства. У Міністерстві наявність російського паспорта в Лієва заперечували, але його відставку прийняли.

— Чи знали ви, що до угоди про міни будуть залучені інші компанії, і чи ви вели переговори з цими компаніями? Чи ви мали справу тільки з «Львівським арсеналом»? — запитали ми в Лієва.

— «Львівський арсенал» як спецекспортер є посередником. І оскільки він є посередником, то звичайно ми знали, що є інша компанія, у якої він купує. Ця інша компанія — це була словацька компанія, яка повинна була підтвердити свою можливість експортувати товар тим, що вона надала б нам експортну ліцензію. Її нам надали. І після цієї експортної ліцензії була здійснена передплата «Львівському арсеналу».  

— Але переговори з цією словацькою компанією Sevotech ви не вели, я правильно розумію?  

— Так, абсолютно. Як правило, той, хто є контрагентом… В тому і сенс, щоб він вів переговори.  

— І з Хорошаєвим, який є одним з акціонерів цієї компанії, ви теж ніколи не спілкувалися?  

— Прізвище це я почув від вас. Ніколи не чув і не знав, що така людина існує.

Як стверджує Лієв, від початку йшлося тільки про словацький Sevotech і завод Elmech Sintermak у Хорватії, і лише через кілька місяців після укладання угоди в Міністерстві дізналися, що в ній брала участь компанія WDG.

«Львівський арсенал» перерахував своїм закордонним партнерам тільки 30% отриманих коштів. Решту грошей на рахунках компанії заарештували з ініціативи Міноборони, коли стало очевидно, що всі терміни постачання прострочено.

Ситуацію прокоментував і тодішній міністр оборони Олексій Резніков.

«Відповідно до протоколу засідання робочої групи з розгляду комерційних пропозицій від 7 жовтня 2022 року, було вирішено укласти контракт зі “Львівським Арсеналом” на відкладальних умовах, тобто коли буде ліцензія, підписуємо додаткові угоди та визначаємо на конкретні дати поставки. 

11 жовтня … було укладено державний контракт з ТОВ “Львівський Арсенал”. 2 листопада … було отримано експортну ліцензію у Словацькій Республіці. Як було заявлено постачальником — це країна експортер, тобто Україна саме зі Словаччини повинна отримати товар. 10 листопада 2022 було підписано додаткову угоду на постачання Товару та визначено строк поставки першої партії 20.12.2022 та всіх 4-ох партій до 20.02.2023» — написав Резніков у коментарі hromadske.

На фото — словацька ліцензія, яка, за словами Резнікова, і стала підставою для перерахування коштів «Львівському арсеналу».

Як пояснює Дана Ярова з Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, торгівля озброєнням надзвичайно зарегульована сфера, і це абсолютно нормально. Якби міни везли зі Словаччини, словацької ліцензії Sevotech та української «Арсеналу» було б достатньо. Але ж від початку «Арсенал» інформував Міністерство, що міни будуть із Хорватії, відтак обов’язково потрібна була також хорватська імпортна ліцензія. Бо держави-члени ЄС самостійно визначають, кому продавати зброю, а кому ні.

Хорватської ліцензії не було. І це не все. Хорватія не має прямого кордону зі Словаччиною, а значить потрібні були ще й дозволи на перевезення озброєння по території чи то Угорщини, чи то Австрії та Словенії. Цих дозволів теж не було. Відтак, на момент підписання контракту було абсолютно незрозуміло, як він буде виконаний і чи це взагалі можливо.

«Компанія вийшла з пропозицією на Міністерство оборони, і ми всі маємо розуміти, що укладати з нею контракт, не маючи абсолютно зрозумілої схеми логістики, абсолютно всіх документів логістичних, які б підтверджувалися ліцензіями на провезення боєприпасів через території інших країн, і ще й платити стовідсоткову передоплату… Це було дещо… Як би так сказати, політкоректно? Дещо неправильно», — каже Дана Ярова.

WDG, Sevotech, Elmech — що сталося далі?

Тож міни для української армії нібито мав виготовити хорватський завод Elmech Sintermak. Це абсолютно реальне підприємство, яке виробляє різні види боєприпасів, зокрема й мінометні міни.

Однак на запит hromadske Elmech однозначно відповів, що ніколи не отримував ні коштів, ні сертифікатів кінцевого користувача — чи то від держави Україна, чи від котроїсь зі згаданих компаній.

Кінцевим отримувачем коштів лишається WDG Матіаса Зубака. Офіс WDG у Загребі виявився порожнім. Не забуваймо, що це паперова компанія з одним-єдиним працівником, який водночас є і директором. Сам Зубак спілкуватися з журналістами відмовився — попросив це зробити адвоката Їржі Вітченса, який працює в компанії Kříž a partneři та представляє інтереси WDG.

«У серпні 2022 року українська компанія “Львівський арсенал” уклала контракт зі словацькою компанією Sevotech, яка має досвід торгівлі товарами військового призначення. Згодом Sevotech уклала контракт на постачання цих боєприпасів… з нашим клієнтом WDG promet. WDG досягла домовленості з іншою виробничою компанією — Elmech. 

Але з якоїсь причини “Арсенал” провалив угоду, і надіслав лише 10%, замість 50%. WDG — наш клієнт — повідомив Sevotech, що домовленість була про 50%, і ці кошти необхідно сплатити. Десь у грудні 22-го Sevotech отримав ще 20% передплати. Тобто разом виходило уже 30% від ціни контракту, але все ще не 50, як було домовлено. Цього все ще було недостатньо для Elmech, і зрештою Elmech розірвав контракт із WDG. А WDG ще й був зобов’язаний сплатити штраф», — пояснив адвокат.

Вітченс говорить від імені WDG та Sevotech одночасно, але його слова відповідають дійсності лише частково. За контрактом між WDG та Sevotech, попередня оплата справді мала складати 50%. Але за контрактом між Sevotech та «Львівським арсеналом» попередню оплату можна було здійснювати частково, у розмірі «не менше 35% від ціни контракту». Ті гроші, які «Арсенал» заплатив Sevotech, складали якраз 35%. Тобто контракти всіх учасників схеми просто не були узгоджені між собою, і вся ця конструкція із самого початку була нежиттєздатною.

Як стверджує директор Sevotech Ян Гордермарський, після того, як завод Elmech вийшов з угоди, він запропонував директору «Львівського арсеналу» Юрію Збітнєву розірвати контракт і повернути гроші. І нібито саме Збітнєв наполіг на тому, щоб договір залишити в силі, а купити в іншого виробника.

І тоді WDG і Sevotech вирішили купити боєприпаси для України не в Хорватії, а в Камбоджі та Болгарії. Точніше, вони досі їх там купляють, надають якісь ліцензії, і обіцяють, що перші міни за контрактом ось-ось приїдуть в Україну. Цього поки так і не сталося.

Ян Гордермарський відкрив журналістам видання  ще одну цікаву деталь. Виявляється, Sevotech ще до історії з мінами мав прямий контракт із Міністерством оборони — і теж провалив його. Йдеться про угоду щодо постачання 17 тисяч комплектів шоломів та бронежилетів за 13 млн євро. Цей контракт уклали ще у квітні 2022-го, постачання мали здійснити не пізніше кінця липня, але Україна отримала лише 3 тисячі комплектів.

Сьогодні Гордермарський пише листи зі скаргами українським депутатам і говорить, що його обманув постачальник із компанії з дивовижною назвою Magic Trading Corporation, тобто «Чарівна торгова корпорація». Оцим чарівникам нібито й пішли всі українські гроші, але постачання так і не відбулося.

У будь-якому разі, абсолютно очевидно, що восени 2022-го Sevotech не міг офіційно фігурувати в жодних контрактах з Україною як ненадійний постачальник. Але він фігурував.

На сцену виходить Тарута

Адвокат Їржі Вітченс розповів, що у квітні 2023 року представники WDG отримали запрошення на зустріч у Празі, де мали обговорювати подальшу долю контракту про міни. І тут виявилося, що до цієї історії має стосунок і український бізнесмен Сергій Тарута.

«Ця зустріч відбулася на Вацлавській площі в центрі Праги в якихось офісах. Виявилося, що офіси там належать громадянину України Сергію Таруті. В якій ролі там був пан Тарута — було незрозуміло. І це незрозуміло для WDG і Sevotech до сьогодні. Представники WDG і Sevotech очікували, що на цій зустрічі будуть тільки вони та “Арсенал”, але туди прийшли багато людей. Були пан Юрій Збітнєв від “Арсеналу”, пан Тарута та пан Олексій Мельник, який мав довіреність від “Арсеналу” і діяв від їхнього імені», — розповідає Вітченс.

Представник Sevotech Олексій Хорошаєв отримав запрошення на цю зустріч від «одного дипломата», чиє ім’я він відмовився назвати.

Ось, як він описав, що сталося: «Ми зустрічаємося в офісі Тарути в Празі, там були: Тарута, Збітнєв [директор “Львівського арсеналу”], Матіас [Зубак, директор WDG promet], я, Мельник [представник “Львівського арсеналу”]. Ми сидимо, і розмова починається з наїзду! Вони починають кричати. Пред’ява отака. Спочатку на Матіаса. Той встав і пішов. Я кажу: “Добре, Сергію Олексійовичу [Тарута], ви приїхали питання вирішити, чи я маю слухати всю цю лабуду? Ви миротворець чи хто?” Збітнєв взагалі всю зустріч сидів і ні слова не сказав».

Сергій Тарута — політик із Донецької області та чинний нардеп від «Батьківщини». Нинішні статки Тарути важко оцінити, тому що багато підприємств були зруйновані або захоплені росіянами. Та однаково йдеться про сотні мільйонів доларів.

Тарута знав і Збітнєва, і Зубаків ще задовго до цієї зустрічі. Зі Збітнєвим перетинався багато років тому в гуманітарних проєктах, а із Зубаками Таруту познайомив чеський галерист і банкір Каміл Бабух.

Тарута стверджує, що коли почалися проблеми по контракту щодо мін, він уперше за довгі роки поговорив зі Збітнєвим.

«Я говорю: “Треба ж виконувати контракт, як це? Вже і час минає, і ціни зростають. Ти ж попадеш в ситуацію складну”. Він каже: “Зі мною ніхто не розмовляє”. Я кажу, ну давай, я виступлю медіатором. 

І я попросив своїх друзів із CTS. Кажу: “Можна у вас?” Вони виділили нам кімнату — там ми провели зустріч. Так звану “зустріч”, тому що вона була дуже коротка й абсолютно неефективна. Приїхав Олексій Хорошаєв, Збітнєв приїхав іще з людьми якимись. Приїхав син Зубака. 

Я сказав, що моя мета, як медіатора, щоб ви зібралися, переговорили між собою і постаралися домовитися, як виконати контракт, який треба для України. 

Почалися тут же образи один на одного, причому на підвищених тонах. Цей Зубак вискочив і побіг, і вийшов з офісу. Юра почав розказувати свою правду, Хорошаєв — свою правду, і, в результаті, той вскочив і побіг. Тоді вони між собою почали теж підвищувати голос. Я встав і сказав: “Хлопці, ну, так діла не буде”», — каже Тарута в коментарі hromadske.

Загалом, за словами Тарути, з учасниками зустрічі він після цього вже не спілкувався.

Куди поділися гроші

Так само як і Sevotech, компанія Зубака WDG promet мала ще один провальний контракт із Міністерством оборони України. У грудні 2022 року Лієв і Зубак підписали ще одну — цього разу пряму — угоду на постачання до України 30 тисяч танкових пострілів калібру 125 мм за 32,5 млн євро. Нині Лієв стверджує, що й гадки не мав на той момент, що WDG є також учасником контракту про міни, адже в договорі з «Арсеналом» WDG не фігурував.

За прямим договором WDG мало почати постачати МОУ снаряди протягом місяця, але, так само як і з мінами, цього не сталося. І до сьогодні жодного танкового пострілу від WDG Україна не отримала. Щоправда, передплата за цим контрактом склала лише 10%, тобто понад 3 млн євро. Усього за двома контрактами Україна прямо або опосередковано заплатила WDG promet 14,6 млн євро.

Від цих грошей майже нічого не лишилося. Журналісти видання  знають це, тому що адвокат WDG promet надав hromadske виписку щодо руху коштів по рахунку компанії. І цей рахунок був не в банку, а в чеській кредитній спілці PDZ.

На перший погляд, дивно, що хорватська компанія відкриває свій основний бізнес-рахунок у Чехії, та ще й не в банку, а в кредитній спілці. Але з виписки видно, що директор компанії кілька разів знімав великі суми готівкою — по 500-700 тисяч євро, один раз — навіть більше як мільйон.

У більшості українських та європейських банків отримувати регулярно готівку в таких обсягах просто неможливо. Тож, імовірно, WDG мала з цією кредитною спілкою особливі стосунки — і тому рахунок відкрили саме там.

Приблизно 5,5 млн євро компанія Матіаса Зубака витратила на купівлю заводу Vitezit — збанкрутілого державного підприємства з виробництва боєприпасів у Боснії та Герцеговині. Пізніше своїм партнерам компанія пояснювала, що нібито придбала цей завод для виконання своїх контрактів із Sevotech та Міністерством оборони України.

Однак, як розповів Сергій Тарута, ще навесні 2022-го Зубаки просили його допомогти оцінити, наскільки це підприємство може бути цікавим для інвестицій з України. За словами Тарути, експертиза показала, що завод є лише об’єктом нерухомості, а не виробництвом, — усі виробничі лінії давно вийшли з ладу і їх треба повністю замінити.

Виготовити міни чи снаряди для України на цьому заводі було неможливо навіть теоретично. На початку 2023 року продаж Vitezit скасувала влада Боснії та Герцеговини, тож Зубак так і не отримав контроль над заводом. Зараз триває розслідування, гроші заморожені.

Про ще 5,3 млн євро Матіас Зубак стверджує, що їх просто вкрали з рахунку компанії в кредитній спілці. І звинувачує в цьому того самого чеського галериста Каміла Бабуха, який і познайомив Зубаків із Тарутою. Бабух є також одним із засновників кредитної спілки PDZ. Адвокат Бабуха всі звинувачення відкидає, але для нас важливо, що цих грошей теж немає.

Залишалося 3,8 млн євро, які були частково виведені в готівку, а частково розлетілися відносно невеликими платежами на різні європейські компанії, зокрема 200 тисяч євро отримав уже відомий нам Sevotech.

Зрештою від усіх сплачених Україною мільйонів у WDG лишилося тільки 400 євро.

Хто ж стояв за групою компаній?

Протягом 2022 року згадані нами компанії легко отримували від держави десятки мільйонів євро, не маючи всіх потрібних ліцензій. Як ми бачили, сама внутрішня конструкція деяких договорів унеможливлювала їх виконання.

Одне з джерел у Міністерстві оборони повідомило, що вказівка про підписання щонайменше одного зі згаданих контрактів надійшла з Офісу Президента України.

Згадаймо також розповідь Хорошаєва про те, як він телефонував до Дениса Шарапова, якого «20 років знає». Денис Шарапов — це колишній заступник міністра оборони України й колишній бізнес-партнер Андрія Єрмака. Разом з очільником Офісу Президента вони були засновниками ТОВ «Медійна група європейського партнерства», третім партнером там був російський олігарх Рахамім Емануїлов.

Нещодавно Шарапов потрапив у скандал із куртками для ЗСУ. Як стверджували в Центрі протидії корупції, заступник міністра оборони намагався обманути депутатів прямо на засіданні парламентського комітету.

Але в міністерстві Шарапов займався не тільки куртками. За словами Дани Ярової, за часів роботи в Міністерстві Денис Шарапов займався закупівлею озброєнь.

«Начальник департаменту [який підписував угоду] — то начальник департаменту, а заступник Міністра оборони з озброєння був Денис Олександрович Шарапов. Тому виключати можливість особистого спілкування між двома “фігурантами”, скажімо так, однієї закупівлі я абсолютно не можу. Найімовірніше, так воно і було», — каже Ярова.

hromadske звернулося до Шарапова за коментарем. Він заперечив, що коли-небудь був дотичний до історії з «Арсеналом». Каже, що координував лише роботу спецекспортерів, а «Львівський арсенал» таким не був.

Так само Денис Шарапов, заперечує твердження Хорошаєва. Запевняє, що, можливо, і отримував якісь пропозиції від WDG та Sevotech, але ніколи з їхніми представниками не спілкувався.

По трьох контрактах загальною вартістю 3 млрд гривень Міністерство сплатило близько 2 млрд, але замовленого не отримало. Приблизно 800 млн гривень досі залишаються під контролем України — це залишок коштів по мінному контракту, які були заарештовані на рахунках «Львівського арсеналу». Замість просто лежати під арештом, ці кошти мали працювати на оборону держави.

Решту грошей можна буде повернути тільки через складні правоохоронні історії по всій центральній Європі. Мін і снарядів на фронті досі не вистачає.

Автори: В’ячеслав Касім, Інна Попович

Джерело: hromadske

Tweet