Як в Україні бачать можливі зміни на полі бою після того, як РФ проведе масову мобілізацію: «Ми знищимо всіх»
На окупованих територіях почалися “референдуми”, а в Росії стартувала мобілізація. Ці новини можуть вплинути і на український контрнаступ, і на позицію Києва щодо мирних переговорів із Москвою.
“Несерйозні референдуми”
П’ятниця, 23 вересня, стане для Росії однією з ключових дат у війні, яку вона розв’язала в Україні, зазначає ВВС. Саме цього дня розпочинаються п’ятиденні “референдуми” про приєднання до РФ окупованих частин Донецької та Луганської областей України, а також Запорізької та Херсонської.
Жоден з цих українських регіонів не перебуває під повним контролем російських військ, у всіх них продовжуються активні бойові дії, проте організаторів “референдумів” це, схоже, не хвилює. Спостерігачі і в Києві, і в Москві сходяться на думці: формальне рішення про “прийняття” регіонів, що проголосували, до складу Росії можуть ухвалити вже до кінця наступного тижня.
Це може здаватись парадоксальним, але день початку “референдумів” – один з найважливіших днів в історії Росії Володимира Путіна – пройде абсолютно непоміченим у Києві. Коли вісім з половиною років тому схожий, організований на коліні і згодом не визнаний більшістю країн світу “референдум” проходив у Криму, драматизму в настрої українського суспільства, що тільки-но приходило до тями після перемоги Майдану, було значно більше.
Зараз ставлення України до того, що відбувається на окупованих територіях півдня та сходу, однозначне.
“Проведення будь-якої юридичної дії на окупованій території, де йдуть активні бої, виглядає щонайменше несерйозно. Тому ніякого “референдуму” там не відбувається. Відбувається там інше: пропагандистське дійство із заздалегідь визначеними результатами і спроба Росії виправдати події, які відбуватимуться на цих територіях далі”, – каже ВВС радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк.
Різко критичне ставлення Подоляка до ймовірної втрати Україною територій поділяє і українське суспільство, свідчать результати соцопитувань.
Дослідження Київського міжнародного інституту соціології, проведене 7-13 вересня, показало, що 87% українців вважають: Україна за жодних обставин не повинна відмовлятися від жодних своїх територій, навіть якщо через це війна триватиме довше. Допускають можливість відмови від деяких територій заради якнайшвидшого закінчення війни лише 8% українців.
Напередодні віцепрем’єрка з питань окупованих територій Ірина Верещук застерегла мешканців цих областей від участі у “голосуваннях” під загрозою кримінальної відповідальності.
У розмові з ВВС Михайло Подоляк конкретизує: тих громадян, яких змусять взяти участь у “референдумі”, ніхто не каратиме. Тому, наприклад, мешканцям Запорізької області, у двері до яких постукає команда у складі працівника “виборчкому” й озброєного “поліцейського” та “запропонує” проголосувати за входження Токмака, Бердянська та Мелітополя до складу Росії, боятися немає чого.
“Але є чітке розуміння, що люди, які беруть участь в організації “референдуму”, у створенні пропагандистської картинки, матимуть важкі юридичні наслідки”, – каже Михайло Подоляк.
Наступ продовжиться
Українські політологи та експерти з питань безпеки висувають одразу кілька теорій щодо того, які саме цілі переслідує Москва, організовуючи референдуми на окупованих нею територіях.
Якщо послухати представників створених Росією адміністрацій цих областей, то в цьому середовищі домінує наступна логіка: після “референдуму” та “приєднання до Росії” Запорізької області, заявив, наприклад, член “головної ради” її “адміністрації” Володимир Рогов, українські війська повинні будуть залишити територію всього цього регіону – в тому числі й ті райони, в яких жодного “референдуму” не проводитиметься. Інакше, пояснив він, ЗСУ вважатимуться окупантами, а їхні дії – агресією проти Росії.
І це нібито розв’яже Росії руки для застосування проти України якихось принципово нових методів війни.
У Києві ставляться до подібних заяв скептично. Раз “референдум” є нелегітимним та юридично нікчемним – значить, він не має жодних наслідків ані для міжнародного права, ані для України, ані для Росії, пояснює ВВС Михайло Подоляк.
Ба більше – чимало спостерігачів пов’язують поспішне призначення “референдумів” з успіхом несподіваного наступу українських військ на Харківщині. Нібито побоюючись повторення подібних операцій на інших ділянках фронту, Москва вирішила зафіксувати свої “територіальні набутки” у розрахунку на те, що це стримає запал українських воєначальників.
Михайло Подоляк каже ВВС, що цей розрахунок не спрацює.
“Будь-які “референдуми” жодним чином не впливають на сплановані нашим Генеральним штабом і ставкою Верховного головнокомандувача дії з деблокади українських територій… Наш контрнаступ ще не закінчився. У нас ще є ключові напрямки: Південний, Запорізький. Вкрай важливий, символічний напрямок – Лугансько-Донецький… Я взагалі вважаю, що для максимального наближення закінчення війни потрібне падіння саме Донецька та Луганська. Щойно будь-яке з цих міст перейде під контроль України, ми зможемо вже дуже чітко календарно сказати, коли війна закінчиться нашою тотальною перемогою”, – каже він.
ФОТО,EPA. Українська армія може розвинути успіх, досягнутий під Харковом, і на інших ділянках фронту
І українські, і західні, і російські військові експерти припускають, що Київ може ініціювати прорив теперішньої лінії фронту за прикладом вдалого контрнаступу в Харківській області. Ймовірними місцями такого прориву вони називають, зокрема, північ Луганської області, Запорізьку область, околиці Донецька в районі Мар’їнки.
Офіційний Київ не коментує свої військові плани, наполягаючи, що має намір звільнити всю територію України у міжнародно визнаних кордонах – тобто, зокрема, з Кримом та Донецькою й Луганською областями у їхніх адміністративних межах.
Часто українські та західні політологи й військові експерти припускають, що подальші поразки російської армії на полі бою – тепер уже й на територіях, які Кремль вважатиме своїми, – можуть змусити Володимира Путіна підняти ставки до максимально можливого рівня та використати ядерну зброю. Зрештою, у промові російського президента про початок мобілізації містився неприхований натяк саме на такий розвиток подій.
У Україні – принаймні на словах – у цей сценарій не вірять.
“Я не вірю, що [Путін] застосує [ядерну] зброю. Я не думаю, що світ дозволить йому використовувати цю зброю”, – заявив Зеленський у середу в інтерв’ю німецькій газеті Bild, обмовившись: “Ми не можемо зазирнути в голову цій людині, є ризики”.
За словами Зеленського, якщо світ піддасться ядерному шантажу, що його застосовує Володимир Путін, це може призвести до ще згубніших наслідків для сучасного світу: “Завтра Путін може сказати: крім України, ми хочемо ще частину Польщі, інакше ми застосуємо ядерну зброю. Ми не можемо йти на ці компроміси”.
“Втопити в крові”
Попри те, що Київ називає “референдуми” на окупованих територіях юридично нікчемною дією, яка, за великим рахунком, нічого не змінює “на землі”, вони вже протягом певного часу фігурують у риториці Володимира Зеленського.
Упродовж кількох місяців президент України називав ймовірне проведення цих “голосувань” точкою, після якої будь-які мирні переговори з Росією стануть неможливими. Тобто – “референдуми” призведуть до нової ескалації конфлікту.
Цю саму позицію – про неможливість переговорів із Росією за нинішніх умов – Зеленський повторив у середу ввечері у промові на сесії Генеральної асамблеї ООН. На момент виступу українського лідера вже було відомо, що ескалація вийшла на новий рівень: того самого дня вранці Володимир Путін оголосив про проведення в Росії “часткової мобілізації”.
Першу реакцію на цей крок президент України озвучив в інтерв’ю Bild. З одного боку, розповів він, мобілізація в Росії не стала для Києва сюрпризом: про це його вже давно попереджали спецслужби.
З іншого боку, в цьому інтерв’ю Володимир Зеленський робить похмурий висновок: “Путін хоче втопити Україну в крові. Але також і в крові власних солдатів”.
“Азов” підняв настрій
Українські соцмережі відреагували на новини про старт мобілізації в Росії радше хвилею мемів. Тема цієї мобілізації у тому чи іншому вигляді фігурувала в українському інфопросторі чи не з перших тижнів війни, тому шоком вона за великим рахунком ні для кого не стала.
Користувачі соцмереж розмірковували про боєздатність “Диванних військ Російської Федерації” – численних войовничих інтернет-коментаторів, які закликали до жорсткіших дій проти України, а тепер, вочевидь, отримають можливість реалізувати свої гасла власноруч.
Секретар українського Радбезу Олексій Данилов назвав часткову мобілізацію планом Володимира Путіна з “утилізації громадян Росії”, а міністр оборони Олексій Резніков звернув увагу на збіг: на заводі “Москвич” планують випускати до 300 тисяч автомобілів на рік – така сама цифра мобілізаційних планів пролунала в інтерв’ю російського колеги Резнікова Сергія Шойгу.
“Російські солдати гинуть у війні проти України. Їхні родини отримують автомобіль як компенсацію. Така ціна життя та підтримки економіки в Росії”, – резюмував Резніков.
Втім, чимало користувачів соцмереж звертали увагу на те, що займатися шапкозакиданням стосовно десятків тисяч солдатів, які можуть з’явитися на фронті з російського боку, теж не варто. Зрештою, нагадували вони, Росія розпочала агресію, сконцентрувавши на кордоні з Україною близько 200 тисяч військових. Відповідно, 300 тисяч – це надзвичайно багато живої сили.
Найпопулярнішою рекомендацією про те, як боротися з такою тривожністю, була порада перерахувати благодійний внесок на один з багатьох українських фондів підтримки ЗСУ. Втім, уже пізно ввечері в середу настрій українського суспільства значно поліпшився. Саме тоді стало відомо про звільнення з російського полону понад двох сотень українських солдатів, у тому числі “азовців” – захисників Маріуполя.
На цьому тлі новини про початок мобілізації в Росії та нечисленні за українськими мірками мітинги проти неї відійшли на другий план порівняно з радістю від фотографій схудлих захисників “Азовсталі” та почуттям глибокого задоволення від збентеження в “телеграмах” прокремлівських журналістів та “військкорів”.
Одним словом, якщо однією з цілей, яку переслідувала російська влада, оголошуючи мобілізацію 300 тисяч резервістів, було посіяти в українському суспільстві та політикумі настрої паніки та сум’яття або схилити Київ до переговорів на умовах Москви, то цієї мети Кремль вочевидь не досягнув.
“Чи є зараз в українській політиці “партія миру”, яка виступає за домовленості з Путіним? Та на сьогодні 90% суспільства і інтуїтивно, і інтелектуально розуміють, що мир на умовах Росії – це, по суті, відкладена війна. “Партія миру”, яка пропонуватиме таку відкладену війну, існувати в сьогоднішніх умовах не може”, – відповідає Михайло Подоляк на запитання, чи не спонукали новини з Росії когось в українській владі на зміну нинішнього безкомпромісного підходу до переговорів з Москвою.
“Ми знищимо всіх”
Як у Києві бачать можливі зміни на полі бою після того, як Москва проведе масову мобілізацію? Для початку радять почекати й оцінити, як взагалі проходитиме ця сама мобілізація.
Українські військові експерти вказують на досвід формування Третього армійського корпусу – великого з’єднання сухопутних військ, яке мало компенсувати Москві втрати перших місяців війни. За даними України, створення цього корпусу дуже затяглося, однак штатної чисельності він так і не досягнув. Ця історія, кажуть вони, переконливо показала слабість російської мобілізаційної машини. Якщо до неї додати репресивний апарат та “обязалівку” – не факт, що це дасть результат, задуманий ініціаторами мобілізації.
Підрахунки видання Insider показали, що, ймовірно, вже найближчим часом Росія почне відчувати проблеми з багатьма видами техніки, що використовується у бойових діях. Спогади про перші тижні вторгнення – лютий-березень цього року – змушують спостерігачів сумніватися у можливості системи постачання ЗС РФ забезпечити сотні тисяч новобранців усім необхідним у зимовий період. Зрештою, із заяв російських політиків випливає, що на лінію фронту новобранці потраплятимуть, пройшовши мінімальну, вочевидь недостатню підготовку.
ФОТО,RUSSIAN DEFENCE MINISTRY. У розпал українського наступу під Харковом російське міноборони показувало такі кадри перекидання підкріплень
“Що таке сьогодні російська армія? Постачання – дуже погане. Підготовка – дуже погана. Я вважаю, що ця заява: мовляв, ми зараз призвемо триста тисяч – вона швидше повинна була мати психологічний ефект для України”, – резюмує Михайло Подоляк.
ВВС ставить йому запитання: що буде, якщо вже найближчим часом фронт з російського боку почне насичуватися – нехай не особливо навченими, не наймотивованішими і озброєними не найсучаснішою зброєю, нехай не 300 тисячами, але все ж таки десятками тисяч солдатів?
“Дуже просто. Будемо знищувати”, – каже Подоляк у відповідь.
Самовпевненість рядового посадовця президентського офісу? Може, й так, але ця відповідь практично повторює озвучену пізніше заяву головнокомандувача ЗСУ генерала Валерія Залужного, який рідко виходить на публіку і до цього часу не відзначався безпідставною бравадою.
“Ми знищимо всіх, хто зі зброєю прийде на нашу землю – чи добровільно, чи за мобілізацією”, – заявив він.
Своя мобілізація
Проте заяви заявами, а як конкретно реагуватиме Україна на російську мобілізацію, наразі не відомо.
З одного боку, загальну мобілізацію в Україні оголосили ще в перший день вторгнення, 24 лютого, і з того часу вона досі триває. Тоді, у перші дні й тижні війни, біля військкоматів українських міст стояли черги охочих записатися до ЗСУ, а чоловіків без військового досвіду просто відправляли додому.
Тоді мобілізували десятки тисяч людей – точних цифр не називали, проте в липні міністр оборони Олексій Резніков заявив, що “діяльність сектору безпеки та оборони України” забезпечують мільйон людей у формі, 700 тисяч з яких складають військовослужбовці ЗСУ.
ФОТО,EPA
Мобілізація триває і сьогодні. У серпні начальник управління персоналу штабу командування Сухопутних військ ЗСУ Роман Горбач в інтерв’ю “Лізі” заявляв, що зараз мобілізують точково – тих, хто має потрібні ЗСУ спеціальності.
Водночас в українських ЗМІ можна знайти повідомлення про те, що повістки можуть отримати порушники комендантської години, учасники фестивалів або водії, що перевищили швидкість на дорозі.
Міністр оборони Олексій Резніков в інтерв’ю ВВС називав такі випадки “ексцесами виконавця”.
“У 95% випадків [повістку вручають], щоб громадянин з’явився до центру комплектації і там уточнили його військово-облікові дані. А потім він повертається додому”, – виправдовувався Роман Горбач.
Втім, фактом залишається те, що в Україні досі діє практично тотальна заборона на виїзд за кордон чоловіків віком від 18 до 60 років – очевидно, у розрахунку на ймовірний розвиток ситуації за сценарієм, коли у стрій повинен буде стати і старий, і молодий.
Ще одним непрямим свідченням ймовірних проблем з мобілізацією стало ухвалене цього четверга рішення заборонити виїзд з України її громадян, які навчаються у закордонних вишах, – нібито через масові підробки відповідних документів.
У розмові з ВВС Михайло Подоляк заявив, що у відповідь на російську мобілізацію Київ поки не планує збільшувати темпи мобілізації в Україні.
“Ми будемо спостерігати за математикою, яка буде на полі бою, і відповідно вносити ті чи інші корективи, якщо це буде потрібно. Але ще раз наголошую, у нас програма мобілізації вже давно виконана. Сьогодні мобілізація йде в основному за якимись конкретними, рідкісними обліковими військовими спеціальностями”, – каже він.
Військове керівництво України цю тему наразі не коментувало.
“Все прискорюється”
Хоч як парадоксально, у Києві констатують, що новини з Москви зробили багато для того, щоб по-новому консолідувати партнерів України. Особливо якщо врахувати, що надійшли ці новини буквально за лічені дні після ударів російських ракет по об’єктах явно цивільної інфраструктури – ТЕЦ поблизу Харкова та греблі на річці Інгулець біля Кривого Рогу. Ці удари, писали спостерігачі, поставили під сумнів всю доктрину “спеціальної воєнної операції”, яку раніше вибудовувала Москва: відповідно до неї головним методом силового впливу на українські тили мали бути точкові удари виключно по військових об’єктах країни.
І якщо критику російських “референдумів” та мобілізації з боку країн “Великої сімки” ще можна було спрогнозувати, то пряме засудження “голосувань” Туреччиною, яка традиційно намагається витримувати баланс між Росією і Заходом, дає Києву підстави припускати, що й інші країни, які раніше намагалися не займати чіткої позиції щодо конфлікту, дедалі більше симпатизуватимуть Україні.
Михайло Подоляк каже, що події останніх днів підштовхнули деяких партнерів України до прискорення постачання озброєнь, запит на які вона сформулювала раніше. Зокрема, уточнив він, останні заяви та дії Москви полегшили переговори про постачання Києву систем протиповітряної та протиракетної оборони.
Окремим фактором стало те, що на ескалацію ситуації Росія пішла саме під час сесії Генеральної асамблеї ООН.
“Росія просто ідеально точно обрала час, щоб показати світові, в якому ще іноді проявляються миротворчі настрої, свою зневагу до глобальних правил поведінки. Її вибір на користь ескалації має остаточно довести світу, що Росія у її нинішньому вигляді є недоговороспроможною у всіх сенсах цього слова”, – каже Подоляк.
“Взагалі ж – зараз все прискорюється. Прискорюється використання ресурсів, які є в розпорядженні Росії, – після оголошення мобілізації у Путіна більше не залишилося козирів у рукаві. Прискорюється передача нам воєнної техніки. Прискорюється відсікання Росією від себе своїх потенційних союзників. Зрештою, атмосфера в Росії зараз і на початку “спеціальної воєнної операції” виглядає абсолютно по-різному: там чітко з’явилися сумніви в Путіні як в ефективному менеджері”, – додає він.
Впевненість у тому, що Україна здатна захиститися від російської агресії, демонструє й українське суспільство. Після заяви Володимира Путіна про початок в Росії мобілізації соціологічних замірів в Україні ще не проводили, проте попередні опитування показували незмінну цифру: понад 90% українців переконані, що в цій війні перемогу здобуде саме їхня держава.
Автор: Святослав Хоменко; ВВС
