Квартирант-душогуб

80 – річний Іван Степанович, ветеран Великої вітчизняної війни, маючий за плечима славетний бойовий шлях, зустрівши Перемогу і повернувшись додому в орденах та медалях, зустрів свою смерть у 2004 році у себе вдома. Він та його дружина Олена Миколаївна стали жертвами чоловіка – квартиранта, якому вони, увійшовши в його скрутне матеріальне становище, рік тому дали дах над головою.

Михайло був неодружений, відрізнявся тактовністю, спокійним характером і за нетривалий час перебування став для старих майже членом їх родини. Одного дня пенсіонери зібрались за святковим столом. Михайло, як «не чужий» пристарілому подружжю, завжди приймав участь у таких застіллях, але цього разу у житті господарів воно було останнім.

Бесіда, яка з початку проходила мирно, спокійно, не чіпаючи ніяких гострих тем, після декількох випитих чарок горілки несподівано набула значно іншого «окрасу». Михайло та Іван Степанович затіяли суперечку щодо сталінських репресій часів минулого століття. Ветеран, вихований в далекі радянські роки,  був незгоден з думкою 40 – річного чоловіка, який звинувачував Сталіна у всіх гріхах. Чоловіки розмовляли на підвищених тонах і тут не витримала звичайно мовчазна Олена Миколаївна. Вона втрутилася в дебати та підтримала свого чоловіка, вказавши квартиранту на неправоту у його світогляді. Втручання жінки у чоловічі розмови та незгода співбесідника з його думкою вивели Михайла з рівноваги. Непохитність пенсіонерів почала дратувати чоловіка, і, розуміючи, що втлумачити «правду» про сталінські часи йому не вдається, він, як останній аргумент, схопив з підлоги гантель та почав бити нею по голові Олену Миколаївну. Іван Степанович ще не встиг зрозуміти, що відбувається, як побачив на підлозі непритомну дружину зі скривавленою розбитою головою. Озвірілий Михайло не став церемонитися і з дідом. Наступної миті він тією ж гантелей почав трощити голову і йому. Коли тіла власників квартири вже лежали на  підлозі, чоловік з незрозумілих причин розписав стіни квартири безглуздими написами, після чого почав шукати гроші та цінності. Прихопив навіть ордени та медалі Івана Степановича. Разом зі своїми речами Михайло склав награбоване у господарську сумку та зник з місця скоєння злочину. Незвично відкриті двері квартири пенсіонерів помітили сусіди. Побачивши в приміщенні криваву картину, вони негайно викликали міліцію та швидку допомогу. У ту мить Іван Степанович був непритомний, але ще живий. По дорозі до лікарні від отриманих травм ветеран війни помер.

Затримати чоловіка по «гарячих слідах» не вдалося, Михайло просто зник. Подальші пошуки злочинця теж не дали результатів. Але робота по встановленню місця знаходження злочинця не припинялась ні на мить.

Перевіряючи чергову оперативну інформацію, працівниками УБОЗ УМВС України в Миколаївській області у жовтні 2009 року Михайло був знайдений та затриманий.

Весь цей час чоловік переховувався у своїх родичів в одному з селищ Київської області, вигадавши їм історію про представників кримінального світу, які нібито його переслідують та вимагають повернення неіснуючого боргу. 

З часом все таємне стає явним. Ця народна мудрість і цього разу підтвердила свою актуальність. На першому ж допиті він надав слідству правдиві свідчення.  За весь час переховування та  очікування правосуддя Михайло  не обзавівся родиною, перебивався випадковими заробітками та почав навідуватися до церкви. Свічки за душі загиблих пенсіонерів він ставив не з того міркування, що покаявся у гріхах, а за те, що після вбивства його жертви почали приходити до нього у снах. Зі слів Михайла це допомагало, але ненадовго, за кілька днів вони приходили знову.

На затриманого очікує суд. За скоєння подвійного вбивства Кримінальним кодексом України передбачено покарання у вигляді довічного ув‘язнення. Можливо, залишок свого життя душогуб проведе на одинці зі своєю совістю. 

Владислав Гнатенко, СЗГ УМВС України в Миколаївській області