Для кримчан єдиний вихід – вимагати від окупантів не витрачати воду на військові потреби

Для кримчан єдиний вихід – вимагати від окупантів не витрачати воду на військові потреби

Російські окупанти ще до вторгнення до Криму були здатні вирахувати усі ресурсні, інфраструктурні та екологічні небезпеки, які потягне за собою спроба анексії півострова. Ймовірно, вирішувати їх збиралися за рахунок поступливості України. Але Україна не пішла на поступки — зокрема у питанні постачання дніпровської води на окуповану територію. І виявилося, що Росія забезпечити Крим водою не може, особливо в умовах агресивної мілітаризації півострова, яка зумовлює впровадження небезпечних для екології, але потрібних для російської військової машини проєктів.

Про те, чим загрожує така безвідповідальна політика РФ у Криму, розповідає Євген ХЛОБИСТОВ — доктор економічних наук, професор Києво-Могилянської академії, фахівець з економіки, природокористування і екологічної економіки, у програмі «Питання національної безпеки» з Валентиною Самар (проект Центру журналістських розслідувань, ефір ТРК Чорноморська).

Евгений Хлобыстов, доктор экономических наук, профессор Киево-Могилянской академии, специалист по экономике, природопользования и экологической экономики Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Пане Євген, ви останнім часом знаходитесь у співпраці з кримськотатарським ресурсним центром і багато займаєтесь темою Криму, його природних ресурсів, екології. Як би ви коротко сформулювали характеристику стану екології і впливу на неї «трофейної» економіки Росії?

Євген Хлобистов: Це дуже складний екологічний стан, який є результатом мілітаризації півострова. Ми не знаємо всіх екологічних проблем Криму, тому що не маємо доступу до натурних спостережень. Але те, що ми можемо сказати з урахуванням відомої нам відкритої інформації — це класична мілітарна економіка. Крим перетворюється у потужну військову базу, де проводяться регулярні навчання, які однозначно шкодять довкіллю, де будуються інфраструктурні об’єкти, які є небезпечними для навколишнього середовища, і на це ніхто не звертає уваги. Зокрема, траса «Таврида», яка пройшла через Ялтинський гірсько-лісовий заповідник — і це, знову ж таки, нікого з окупаційної влади абсолютно не засмучує.

Валентина Самар: А як же протести? Адже люди протестують проти того, що траса буде проходити повз водосховища і може порушити баланс водопостачання?

Євген Хлобистов: Так, люди протестують. Але результат цих протестних акцій, на жаль, не дієвий. На мою думку, Росія не врахувала, що населення Криму — це населення, яке прожило багато років в незалежній Україні. Це зовсім інші люди. Це не «русский мир» в його ідеальному вигляді «матрьошки», який собі уявляють російські пропагандисти. Але з іншого боку, дійсно, є величезні проблеми. І ми звертаємо на них увагу світової спільноти, ми намагаємось їх досліджувати, відслідковувати.

Що стосується води, то це окремий блок питань, дійсно величезна проблема. Вона пов’язана з перекриттям Північно-Кримського каналу, який вирішував перш за все господарчі проблеми Криму, сільського господарства, промисловості — адже саме для того була потрібна дніпровська вода. А для задоволення потреб місцевого населення Криму вистачало внутрішнього водного стоку. І ми про це неодноразово говорили. Але якщо вся ця вода, яка залишається для внутрішнього споживання, розподіляється для мілітарних потреб, то для цивільного населення води не вистачає. Тоді виникають намагання вирішити цю проблему.

Будівництво дамби на Північно-Кримському каналі Фото: investigator.org.ua

І тут в окупаційної влади є декілька цікавих ідей. Якщо коротко, то перше — це буріння свердловин і спроби добути з них максимальну кількість води досить різної якості, яку ніхто не перевіряє. Кількість цих свердловин ніким не регулюється, вона дуже висока. Люди бурять свердловини для побутових потреб, використовуючи так звану “верхню воду”. Ця вода часто має сумнівну якість через просочування крізь грунти різних забруднюючих речовин.

Другий аспект — це глибинне буріння, про яке нам нещодавно розповідали російські керманичі, про те що виходом з ситуації є буріння свердловин на глибину понад один кілометр, і там нібито буде ідеальна вода. Але насправді хімічний склад цієї води зовсім не ідеальний і вона потребує додаткової підготовки.

Третій напрям — це опріснення води. І вони вже побудували таку станцію опріснення — міні-завод біля села Миколаївка. Але він виробляє 40 тисяч кубометрів приблизно, чого не вистачає навіть для потреб міста Євпаторія. Що стосується інших ідей: буріння на дні Азовського моря, знову ж таки, глибоководне буріння… Вони отримали за даними Росгеології воду виключно технічної якості, а це означає, що її неможливо подавати в системи цивільного водоспоживання, до водогонів, тому що її не можна використовувати навіть для гігієнічних потреб, не кажучи вже про вживання. Вартість видобутку достатньо висока. Крім того вона потребує побудови комплексів з її очищення до гігієнічного стану. На сьогодні навіть немає системи водогонів з узбережжя Азовського моря до основних водоспоживачів Криму. Тобто їх треба ще побудувати, побудувати заводи з доопрацювання і підготовки цієї води… Це така акція, яка не має реальної перспективи. На сьогодні єдиний вихід для цивільного населення Криму  — це намагатися змусити окупаційну «владу» перерозподіляти водні ресурси не на користь мілітарних потреб, а на користь цивільного населення. Але навряд чи це буде почуто в Кремлі.

Валентина Самар: На початку року в нашому розслідуванні «Водні пріоритети окупантів у Криму», яке проводив кандидат філософських наук Борис Петруньок, ми приводили аналіз цифр з плану забезпечення Марата Хуснулліна, віцепрем’єра Російської Федерації, нинішнього куратора Криму. Ці плани свідчать про намір збільшити видобуток на користь Севастополя. І ця цифра вдвічі більша за обсяг видобутку для всього півострова. Звичайно, Севастополь — непросте місто, це штаб, база російського військового контингенту. І саме в цьому місті зараз найбільший притік російського населення. Це сім’ї військовослужбовців, російські чиновники і відставники, тому населення Севастополя зросло майже вдвічі. Чи може цей несправедливий розподіл водних ресурсів призвести до соціальної напруги, на Ваш погляд? І взагалі, якщо вся вода буде витрачатись тільки на військовий контингент — до чого це призведе?

Євген Хлобистов: Я не думаю, що це буде публічна соціальна напруга. Хоча перерозподіл води для кримчан однозначно несправедливий. Тому що Севастополь як військова база російського флоту, армії і силовиків не має проблем з водопостачанням. До речі, він не мав проблем і в найбільш посушливі періоди року: влітку, коли була шалена проблема, особливо для мешканців Сімферополя, наприклад. Для Севастополя проблем не було, для нього води вистачає. Але це політичне рішення. Це не рішення на користь якихось особливих потреб чи функцій цього міста. Так, треба зберігати постійне гарне життєзабезпечення військових і членів їх родин. І це є ознакою того, що нібито Кремль піклується. Але якщо ми і надалі будемо спостерігати таку тенденцію, що тільки Севастополь не має проблем з водою, а інші міста Криму мають такі проблеми, то дійсно, це буде викликати додаткове напруження і незадоволення ситуацією, яка склалася в Криму. На жаль, ми з української сторони можемо тільки спостерігати за цим і давати об’єктивну оцінку.

Валентина Самар: Якщо проаналізувати дані російського державного реєстру ліцензій на користування надрами, то відразу стає зрозуміло, що найбільше ліцензій і дозволів видано саме на буріння свердловин, на пошук і видобуток води. І видно, що практично всі підприємства Криму зобов’язали самостійно забезпечувати себе цими свердловинами і водою. Практично всі промислові підприємства, багато аграрних підприємств мають ці ліцензії, самі видобувають воду і самі себе забезпечують. Це нагадує часи, коли був «блекаут» і підприємців змушували самостійно купувати собі генератори — для того, щоб це не лягало на плечі окупаційної адміністрації. Така сама ситуація спостерігається і зараз. Як довго зможуть працювати підприємства, які потребують великої кількості води? Перш за все це кримська хімія, власником якої є український олігарх Дмитро Фірташ. Адже екологічна економіка мала б вимагати закриття цих підприємств, якщо вони не можуть забезпечити технічно безпечне виробництво? Чи ні?

Євген Хлобистов: Так, абсолютно вірно. В стані дефіциту води для північного Криму функціонування кримських підприємств-титанів є неможливим, недоречним і екологічно небезпечним. Ми бачимо, що в 2018, 2019, 2020 роках і зараз замість прудів-накопичувачів відходів цього виробництва знаходиться порожнеча, там немає рідини. Це означає, що всі стоки, небезпечні викиди цих підприємств лягають не в водний розчин, а на суху поверхню і піддаються випаровуванню. Саме це випаровування впливає на стан здоров’я мешканців Армянська, Красноперекопська… Ми вже бачили у 2018 році цю жахливу трагедію. Стан атмосферного повітря не є задовільним і викликає справедливе невдоволення мешканців. Єдине, що ми спостерігаємо, це те, що «Титанові інвестиції» припинили свою регулярну щоденну роботу, а працюють періодично. Сировину для цих заводів зараз вже не завозять через українські порти, через Україну. Вони змушені об’їхати майже пів Європи, щоб уникати санкційних наслідків… Тобто, логістика дуже ускладнена. І чиста собівартість продукції через все те достатньо висока. Тому я думаю, що все одно окупаційна влада буде змушена призупинити таке виробництво. Бо сьогодні його функціонування є не економічною доцільністю, а політичною «гарною картинкою», «все одно все працює і все буде добре». Хоча нічого доброго там не буде.

Вид на «непрацюючий» Титановий завод Фірташа з боку Херсонщини, березень 2018 року Фото: investigator.org.ua

Валентина Самар: Я думаю, що все ж вони будуть експлуатувати його до останнього, адже 50% пігментного діоксиду титану забезпечує російську економіку. Раніше це був експорт, зараз він вважається російським. Поза тим, будуються великі інфраструктурні об’єкти. Кримчани кажуть: «це прекрасно». В той же час, ми бачимо, що ці великі інфраструктурні об’єкти просто вбивають екологію, природне середовище Криму. Тому що зрізані кар’єрами степи, зрізані пагорби… Це впливає й на водний баланс. Люди кажуть: «Води немає. Україна погана, бо не дає нам воду, а Росія тут все будує». Зв’яжіть нам будь-ласка ці два процеси.

Євген Хлобистов: Все дуже просто. Україна не повинна, навіть не може давати воду згідно українського законодавства і взаємин між Україною і РФ. Ми не визнаємо анексію Криму, ми не визнаємо російський Крим. Тому всі подальші дії абсолютно логічні з точки зору українського законодавства. Стосовно інфраструктурних проєктів та проблеми води. Звісно, які інфраструктурні об’єкти можуть реалізовуватись без води? Ніякі. Тому все це потребує додаткових водних джерел. Абсолютно тупикова ситуація зі збереженням природно заповідного фонду — унікальних тваринних, рослинних угруповань. З сьогоденної ситуації в Криму: військові навчання, які займають половину Керченського півострова, зокрема полігон Опук — це зовсім не 40 гектарів, про які каже окупаційна влада. Якщо розглянути розподіл стрільб і вибухів під час цих навчань — це 55 тисяч гектарів. Це значно більша територія.

Навчання ЧФ РФ, полігон Опук, окупований Крим Фото: РИА Новости/Вадим Савицький

І я не думаю, що там збереглося щось з елементів природно-заповідного фонду, про які писали ще за часів українського Криму. Інша проблема — стрільби проводяться і в морі, приблизно на сім кілометрів. З урахуванням особливостей Чорного моря, його сірководневого шару, який є на дні Чорного моря, там мешкають унікальні представники флори і фауни, які гинуть від цих безкінечних навчань. Стосовно інфраструктурних об’єктів: траса «Таврида» пройшла через територію природно-заповідних об’єктів Ялтинського гірсько-лісового заповідника.

Вони дозволили собі виділити двісті метрів на смугу безпеки, і це призвело до того, що було вирубано понад сто тисяч дерев природно заповідного фонду і 116 тисяч чагарників. Я спираюсь виключно на дані окупаційної влади і не знаю, скільки насправді там було вирубано. За допомогою дистанційних методів дослідження, супутникового спостереження ми намагаємось з’ясувати, скільки  насправді було знищено лісових ресурсів Криму. Це шалена кількість і великі збитки. Сьогодні про це треба говорити, їх треба рахувати для того, щоб потім це пред’явити у міжнародних судових інстанціях.

Источник:  Центр  журналистских расследований

Читайте также: