Після шести років війни з Росією її економічний вплив на Україну зник чи заховався?

Після шести років війни з Росією її економічний вплив на Україну зник чи заховався?

Після шести років війни з Росією здається, що російський бізнес суттєво зменшив свою присутність в Україні.  Наприклад, проїжджаючи вулицями Києва, ми більше не бачимо заправок Лукойл чи ТНК. На відміну від західних інвестицій, які зазвичай мають на меті отримання прибутку, Росія використовує свою економічну присутність, особливо в стратегічних секторах економіки, як наприклад, енергетика чи ЗМІ, щоб просувати свій порядок денний та зробити українську економіку залежною. Така залежність може потім використовуватись російськими високопосадовцями для шантажу та просування проросійських геополітичних рішень.

Наприклад, так було у 2010 році, коли президент України Віктор Янукович та президент Росії Дмитро Медведєв підписали так звані «Харківські угоди» про зниження ціни на газ на 30% в обмін на продовження договору оренди бази Чорноморського флоту Росії в Севастополі на 25 років – до 2042 року, нагадує VoxUkraine.

бо в 2010 році, коли після відмови України приєднатися до Євразійського митного союзу Росія розпочала «торговельну війну», запровадивши низку обмежень проти українських товарів. Або ж у 2013, коли, щоб запобігти підписанню Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом, Росія використала низку економічних важелів впливу, включаючи додаткову знижку на газ та позику у розмірі $15 млрд.

Але чи дійсно російський капітал зник, чи просто заховався? Центр економічної стратегії дослідив, наскільки змінилась російська економічна присутність в Україні за останні 10 років. У дослідженні  пояснюється також, як боротися з негативним впливом цієї присутності.

Офіційно російська економічна присутність в останні 10 років знизилась, особливо після 2014 року. Так, обсяг російських активів в Україні скоротився з $20,8 млрд у 2013-му до $8,7 млрд у 2018-му, виручка російських компаній за цей час упала вдвічі до $8,8 млрд, кількість українців, які працюють в російських компаніях, знизилася з майже 135 000 до 103 000. Обсяги торгівлі між країнами впали у 3-4 рази.

Проте велика частина російського капіталу в Україні прихована через офшори або підставних бенефіціарних власників. За нашими розрахунками, лише близько половини усіх російських інвестицій, які є в Україні, було зроблено напряму з Росії.

У липні відбулася гучна приватизація готелю «Дніпро», за який держава отримала понад 1 млрд грн, майже в 14 разів більше за початкову ціну.

Але наступного дня після аукціону ЗМІ повідомили, що справжнім переможцем могла стати компанія «ВС Енерджі», серед кінцевих власників якої є російський політик, який знаходиться під європейськими та американськими санкціями, Олександр Бабаков. Пізніше засновник кіберспортивної команди NAVI Олександр Кохановський заявив, що покупцем готелю є він з пулом партнерів. Але повний список інвесторів, яких він долучив, залишається невідомим.

Цей випадок підкреслює проблеми з прозорістю кінцевих бенефіціарів в Україні. Якщо декілька тижнів їх не могли встановити в найбільшій приватизаційній угоді останніх років, зрозуміти, чи ховаються росіяни за низкою компаній-прокладок в безлічі інших, менш публічних, компаній, ще складніше.

Присутність російських компаній в Україні може мати негативний вплив* як на економіку, так і на політику та суспільство. Наприклад, російські держбанки історично видавали великі кредити українським держкомпаніям, роблячи їх залежними від російських грошей. Згідно з проведеними нами експертними інтерв’ю, «дочки» російських державних банків мали можливість надавати кредити на кращих умовах, ніж інші українські банки, адже такі кредити могли субсидувати їхні російські власники. Метою таких кредитів могло бути не отримання прибутків, а отримання доступу до керівництва українськими держкомпаніями та можливості впливати на ухвалення ними рішень. Дані підтверджують поширеність російських кредитів в українських держкомпаніях. Так, станом на 1 січня 2013 року третина боргу «Укрзалізниці» належала російським банкам. «Укрзалізниця» досі судиться через цей борг – за останнім рішенням суду, УЗ має його повернути.

Великі промислові підприємства, придбані російськими власниками, часто залишаються в занедбаному стані або ж навіть навмисне руйнуються. Наприклад, Служба безпеки України та журналістські дослідження вказують на те, що компанія РусАл, що належить російському бізнесмену Олегу Дерипасці, могла бути причетна до руйнування Запорізького алюмінієвого комбінату на користь конкурентів із Росії.

Дослідження показує, що рівень російських інвестицій в Україні вдвічі вищий, якщо враховувати інвестиції через офшори. Наприклад, 2017 року загальна сума російських інвестицій в Україні за даними Центрального Банку РФ становила 3,6% від ВВП України, за даними українського Держстату – менше 1%, а за даними Моніторингу взаємних інвестицій – 5,6% (Рисунок 1).

Як рахували 

Щоб оцінити рівень російської економічної присутності в Україні, експерти розглянули рівень російських інвестицій в Україну, компанії в російській власності в Україні та їхню виручку, активи та зайнятість в російських компаніях. Крім того, експерти проаналізували двосторонню торгівлю між Росією та Україною.

Досліджуючи російську економічну присутність в Україні, вони дивились як на офіційні джерела даних – наприклад, дані Державної служби статистики України, Єдиний державний реєстр, так і на альтернативні – наприклад, нідерландську базу даних Orbis та базу даних моніторингу взаємних інвестицій Євразійського банку розвитку.

Для аналізу російських інвестицій в Україну вони використали три джерела даних – український Держстат, російський Центральний банк та базу даних моніторингу взаємних інвестицій (МВІ) Євразійського банку розвитку. Тоді як перші дві бази даних враховують лише інвестиції, що йдуть напряму з Росії, а отже не враховують інвестиції, що приходять через офшори, база даних МВІ містить перелік масштабних інвестиційних проектів пов’язаних із російськими громадянами – незалежно від того, чи інвестують вони напряму, чи через офшори.

Те, що багато компаній інвестують через офшори, можна побачити подивившись на список найбільших країн-інвесторів в Україну – за офіційними даними, найбільшим інвестором в Україну є Кіпр, і навіть невеликі Британські Віргінські острови інвестують в Україну більше коштів, ніж Росія.

Звісно, не всі інвестиції з офшорів російські (так, багато українських компаній користуються офшорами для інвестування). Тим не менш, у російських компаній окрім стандартних причин користування офшорами (наприклад, оптимізації податків) є й інші причини приховувати своє справжнє походження: ухилення від санкцій, падіння попиту на російські товари та послуги.

Рисунок 1. ПІІ із Росії (накопичувальним підсумком) як % від українського ВВП

Примітка: В ті роки, за які дані недоступні, експерти екстраполювали наявні дані використовуючи середню різницю між даними МВІ та даними Державної служби статистики України за роки, коли доступні обидва набори даних (в ці періоди вказаний довірчий інтервал). 

Компанії в російській власності в Україні

Використовуючи базу даних Orbis,  можена оцінити фінансові показники великих російських компаній в Україні (як тих, що працюють відкрито, так і тих, що приховують свою присутність).

Рисунок 2. Фінансові показники російських компаній

Джерело: Центр вивчення демократії на базі корпоративної бази даних Orbis. Активи, виручка та зайнятість даються як % від загального показника економіки України.

З одного боку, бачимо загальну тенденцію зменшення російської присутності – частки активів, обороту та кількості найманих працівників російських компаній в 2018 році були нижчими, ніж у 2010. З іншого боку – російських компаній в Україні залишилось не так уже й мало – у 2018 році 1 553 таких компанії подавали фінансову звітність.

Їхній загальний обсяг активів становив 8,7 млрд доларів (2,1% від активів усіх українських компаній), загальна виручка – 8,8 млрд доларів (2,8% від виручки усіх українських компаній), і вони наймали 103 тисячі працівників (1,9% від усіх найманих працівників).

На жаль, в доступних нам даних відсутня класифікація за галуззю діяльності. Однак, ми можемо поглянути на регіональний розподіл. У 2018 році найбільше російських компаній було зареєстровано в Києві (725). Однак, цілком можливо, що для частини цих компаній у Києві знаходиться лише головний офіс або юридична адреса, тоді як виробничі потужності – в інших регіонах. На другому місці за кількістю російських компаній Харківська область (104), на третьому – Одеська. Натомість у кожній з Волинської, Тернопільської, Рівненської та Луганської областей** знаходиться меньше 10 російських компаній.

Значною мірою російська економічна присутність залишається сконцентрованою в стратегічних секторах української економіки, таких як енергетика, телекомунікації, металургія тощо.

Торгівля

Росія може чинити економічний тиск на Україну не лише через підприємства чи інвестиції, а й через торгівлю. Найкрасномовніший приклад – торгівля газом, коли Росія змушувала Україну піти на геополітичні поступки заради знижок. Але газ – далеко не єдиний приклад. Так, у 2014 році Росія запровадила мито на українську продукцію, розірвала Угоду про вільну торгівлю та заборонила імпорт української сільськогосподарської та продовольчої продукції, а також сировини. Ще раніше, після того, як Україна відмовилася приєднатися до Євразійського митного союзу в 2011 році, Росія спочатку заборонила імпорт продукції трьох провідних виробників сиру, а згодом запровадила плату за утилізацію транспортних засобів для імпорту автомобілів.

Після початку війни, введення взаємних торговельних обмежень та припинення прямого імпорту газу з Росії обсяги торгівлі з РФ упали (рис. 3). Минулого року Росія вперше припинила бути найбільшим торговельним партнером України, поступившись місцем Китаю.

Рисунок 3. Обсяги торгівлі України з Росією, % ВВП

Джерело: Держстат, UNComtrade

У деяких галузях Україна не може позбутися залежності від торгівлі з Росією. Головні статті імпорту з РФ – мінеральні палива та нафта, а експорту – метали та неорганічні хімічні речовини (Рисунок 4). Хоч торгівля цими товарами й знизилась в останні роки, вона залишається суттєвою. Частка російської нафти в загальному обсязі нафти, яку закуповує Україна, також значно знизилася – з 50% до 32% в період з 2009 по 2019 рік. Щоправда, таке зниження можна частково пояснити забороною експорту нафти з Росії в Україну без спеціальних дозволів, виданих російським урядом.

Рисунок 4. Структура торгівлі між Україною та Росією

Джерело: Держстат, UNComtrade

Висновки

Російська економічна присутність в Україні скоротилась за всіма показниками – інвестицій, торгівлі, обсягах активів та виручки російських компаній. Проте є два важливі нюанси.

По-перше, близько половини російських інвестицій залишаються «прихованими» – вони надходять через офшори, або компанії, які приховують справжнього кінцевого власника. Схожий висновок про непрозорість фінальних бенефіціарів багатьох українських компаній – і в дослідженні Центру Протидії Корупції. Воно показує, що у 2019 році 27% компаній не вказали кінцевого бенефіціара, а 1990 компаній вказали бенефіціаром юридичну особу. З одного боку, 1990 компаній – це лише близько 0,1% від загальної кількості. Але з іншого – це пряме порушення українського законодавства, згідно з яким компаній мають обов’язково декларувати кінцевих бенефіціарів – фізичних осіб.

Тому за виконанням закону потрібно слідкувати, а штрафи за незазначення чи неправильне зазначення бенефіціара мають бути жорсткішими. У визначенні кінцевого бенефіціара також може допомогти новий закон про відмивання коштів, який зобов’язує банки перевіряти походження коштів при великих транзакціях.

Таким чином держава зможе краще розуміти рівень російської економічної присутності та оцінити потенційну небезпеку такої присутності.

По-друге, російська економічна присутність залишається сконцентрованою в стратегічних галузях економіки та у критичній інфраструктурі, наприклад, енергетика, металургія, банківська сфера, ЗМІ. Так, хоча Україна припинила прямий імпорт газу з РФ, обсяги торгівлі нафтою залишаються суттєвими.

У галузях критичної інфраструктури одного лише розуміння, хто є кінцевим бенефіціаром, недостатньо. Інколи в інтересах національної безпеки потрібно повністю заборонити придбання певного об’єкту компаніями, які можуть використати це проти інтересів України.

Наприклад, у країнах ЄС для цього запровадили механізм скринінгу іноземних інвестицій, за допомогою якого інвестиції у сфери критичної інфраструктури перевіряються та можуть бути заборонені.

В Україні Міністерство економіки запропонувало законопроект «Про оцінку впливу іноземних інвестицій на національну безпеку України», в якому описаний схожий механізм. Однак, на нашу думку, він потребує допрацювання: перелік галузей, в яких має відбуватись моніторинг, потрібно розширити (додати до телекомунікацій та оборонної сфери також галузі критичної інфраструктури, такі як енергетика та ЗМІ).

Процедура, на основі якої та чи інша інвестиція може бути заборонена, має бути недзвозначною та прозорою, щоб не відлякати ті інвестиції, які не становлять загрози національній безпеці.

* Варто розділяти державні та приватні російські компанії, інвестиції у різні галузі економіки, а також великі та малі інвестиції. Державні, великі інвестиції та інвестиції у стратегічні галузі більш шкідливі, ніж малі інвестиції приватними компаніями, наприклад, у сфері послуг. у дослідженні  ескперти фокусуються на негативному впливі, тому що тут потрібні рішення з економічної політики з обмеження цього негативного впливу. З тими інвестиціями, які не мають негативного впливу, нічого не потрібно робити.

** Не враховані компанії, що знаходяться на окупованих територіях.

Автор: Дарія Михайлишина, економіст Центру економічної стратегії; VoxUkraine 

Читайте также: