Одного-двох днів достатньо російській армії, щоби розпочати наступ на Лівобережну Україну. На сьогодні три з восьми дивізій армії Росії розташовані на кордоні з Україною, а ще три – у військових округах, які з нею межують. Будівництво нових військових баз для їхньої дислокації розпочалося ще у 2016-му році, і минулого року було в основному закінчено.
Що говорить про підготовку Росії до великої війни проти України, чому країнам Балтії поки нічого не загрожує, та що може протиставити Київ зі значно меншими ресурсами російській військовій машині? Про це в ефірі Радіо Донбас.Реалії говорив експерт Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков.
– Насамперед опишіть, що з’явилося на українсько-російському кордоні з початку російської агресії проти України?
Микола Бєлєсков: Однією з тенденцій є нарощення постійної присутності і створення стаціонарної інфраструктури. Коли в 2014 році почалася війна, Росія і Україна робили, в принципі, одне й те саме: брали свої підрозділи і перебазовували до кордонів, де не було стаціонарної інфраструктури. Але в 2016 році росіянами було ухвалене рішення створювати стаціонарну інфраструктуру. За цей час відбулося розгортання цілих дивізій.
Основна бойова одиниця російських сухопутних військ після реформи Сєрдюкова (Анатолій Сердюков – міністр оборони Росії у 2007–2012 роках – ред.) – це бригада. Дивізій лише вісім, з яких три на наших безпосередніх кордонах – 144-а, 3-я і 150-а. Ще три в арміях, які знаходяться в округах, в західному і південному, і виходять на українські кордони, тобто їх можна швидко перемістити.
– Тобто шість дивізій із восьми?
– Так. І фактично цим дивізіям не треба уже буде переміщатися до наших кордонів. Якщо проаналізувати, де з’являлася російська військова інфраструктура, то в Ленінградській області, яка виходить на країни Балтії, нічого не з’явилося, а нове з’являється біля України. Тобто або переміщається з глибини Росії, як 20-а армія, що базувалась у Нижньому Новгороді до 16-го року, а тепер її штаб-квартира у Воронежі знаходиться, або новостворена 8-а армія і дивізія.
В січні цього року була новина, що 150-а дивізія завершила формування, тому що це довгий процес. Дивізії в них радянські, шестиполкові, а щоб з бригади дивізію розгорнути, треба час. 150-у дивізію створювали три роки, 144-а і 3-я ще в процесі формування.
Але процес активно йде, вони як створюють інфраструктуру, так і насичують її новою технікою. У січні цього року була новина, що 144-а дивізія отримала САУ «Мста-С». Це така артилерійська система, яка має в першу чергу бути в окремих артилерійських бригадах загальновійськових армій. Те, що ці системи отримують, наприклад, мотострілецькі з’єднання дивізій, означає, що вони готують такі з’єднання до абсолютно автономних дій.
Насправді не є перебільшенням, коли Бен Ходжес, колишній командувач сухопутних військ США в Європі, у березні 2015 сказав, що поки в Росії буде конфлікт з Україною, їй буде не до країн Балтії і до НАТО. Так і відбувається. Основна інфраструктура розгортається біля України. І темпи мілітаризації, наприклад, окупованого Криму, в рази більші, ніж темпи мілітаризації Калінінградської області, яку постійно аналізують і розглядають. Найбільші темпи створення нової інфраструктури, мілітаризації, нарощування угруповань за останні 5-6 років саме на українському стратегічному напрямку.
– Ви кажете, що в 2016 році почалося розгортання, зміцнення, спорудження стаціонарної інфраструктури біля українсько-російського кордону. Може, це просто інерція тих років і РФ не збирається воювати з Україною?
– По-перше, воєнне будівництво – процес, який не один місяць відбувається. Тобто це рішення, які приймаються, реалізують не один рік. Ми зараз бачимо результати рішень, прийнятих за декілька років до цього. Чотири роки майже пройшло, але ще не завершений процес насправді, тому що дві дивізії мотострілецькі 20-ї загальновійськової армії ще не пройшли процес.
Я абсолютно згоден з тим, що є різниця між наявністю угруповання, наявністю відповідних спроможностей і готовністю їх застосовувати. Тобто це не синонім. І, звичайно, основне – це політичний рівень: політика керує застосуванням збройних сил, а не навпаки.
Якщо займатися не виключно воєнним, а стратегічним аналізом, треба враховувати не лише зростання потенціалу, який є, але і політичні моменти: чи є якісь доцільність застосовувати. Якщо в Росії виходитиме дестабілізувати ситуацію в Україні, просувати свої ініціативи, інтереси не воєнним чином, звичайно, інтерес до застосування воєнної сили в них буде набагато менший. Або якщо загалом на міжнародній арені мінятиметься ситуація на користь Росії, це може зменшувати її інтерес застосовувати силу.
Якщо аналізувати співвідносно з нашим потенціалом, зараз це угруповання не володіє таким потенціалом, щоб самостійно вирішувати завдання щодо України, тобто треба буде ще підтягувати сили, особливо це стосується 20-ї загальновійськової армії, на той відтинок кордону. Цих сил насправді буде недостатньо, особливо, якщо умовно кажучи, 20-у армію спрямують не на Київ, а на Південь, наприклад, до Азовського моря. Там така цікава конфігурація: більша частина знаходиться так, щоб її можна було спрямувати на Південь, а не в бік Києва. Тобто ще треба буде з’єднання підсувати і це для розвідки, з точки зору нашої, гарний момент: можна буде відслідкувати.
– Зафіксувати цей момент?
– Безумовно, коли росіяни приймуть рішення і почнуть стратегічне розгортання. Але, з іншого боку, наявність цього угруповання зменшує час для того, щоб ми відреагували.
Якщо ми проспимо стратегічне розгортання, не дай Боже, ми опинимося в ситуації, яка була в червні 1941 року, коли Радянський Союз не розгорнув армію, і з одного боку ворог, який мобілізував армію, а з іншого боку держава, яка не зробила цих дій – інша сторона отримала величезні переваги.
Хоча знову ж таки, треба проаналізувати не лише військовий потенціал, але і загальний стратегічний рівень, в тому числі політичну конфігурацію на міжнародній арені.
– Найбільша загроза вздовж українсько-російського кордону. Крим зараз для Росії – це українсько-російський кордон. Що там зараз відбувається і чому, дійсно, як каже наш слухач, не відгородитися від цієї території, не захиститися мінами?
– Є така цікава машинка і в нашій армії, і в російській, яка називається в простолюдді «Змій Горинич». Вона створена, щоб для танків пробивати мінні поля. Мінне поле як легко створити, так легко і знищити. Розмінування дуже швидке. Створюється проходи у мінних полях за допомогою цього «Змія Горинича»: закидається тротилова велика шашка, підривається – і готовий коридор.
Насправді треба готуватися не до стаціонарної, а маневреної війни. Якщо буде велика війна, то велике значення матимуть так звані зустрічні бої, коли сили будуть сходитися, навіть не очікуючи один одного, або, хто перший виявить, той матиме переваги.
Звичайно треба готуватися і до того, щоб десь вигравати час. Але насправді ситуація трошки інша, ніж була в Першу і Другу світову. Зараз все це дуже легко знищити, особливо, якщо проведена правильна розвідка. Тому ми до іншого типу війни повинні готуватися, а не до того, який є в уяві людей, завдяки масовій культурі.
– Ви говорили в пресцентрі «Главком», що суцільних фронтів не буде. Поясніть, як може виглядати гіпотетично велика війна з Росією?
– Суцільних фронтів не буде по простій причині: ні в нас, ні в росіян немає такої кількості солдатів, яка була в Другу, в Першу світову війну, щоб створювати суцільні лінії фронту. Це будуть окремі осередки, де будуть з’єднання. Буде фактично перемішування сил не лише по фронту, але й в глибину. І, справді, відкриватимуться можливості для роботи сил спеціальних операцій, як з одного, так з іншого боку: для глибокого рейдування, для диверсійної діяльності, для отримання розвідданих, цілевказань.
Для України це ще важливіше, ніж для Росії, тому що наша армія, на жаль, підсліпувата: вона бачить виключно тактичну глибину, в кращому випадку. Нестача живої сили компенсуватиметься вогнем. Зараз артилерія може вести вогонь на таку дальність, яка не бачена навіть у Другу світову війну, і є тенденція до збільшення дальності. От росіяни ведуть роботи над САУ «Коалиция-СВ-КШ», що може працювати на 70-80 кілометрів, американці створюють таку саму модернізовану (система «Паладін»). Тобто там, де будуть прогалини у військах, можна гіпотетично латати перенесенням вогню з одної точки на іншу, при цьому не змінюючи свою позицію. І таким чином компенсуватимеся брак живої сили.
Насправді, уже в 80-х роках радянські дослідники говорили, що не буде такої суцільної лінії фронту, зараз тим паче: ні наші, ні російські збройні сили не наскільки чисельно багаті. Тим не менш це створюватиме можливості для роботи спецпризначенців, покладатиме нові завдання на артилерію і на наших військових: треба готуватися не до такої суцільної оборони, стаціонарної (хоча це теж треба тренувати), а треба тренуватися виходити в тил ворога, у фланги ворога, вести зустрічний бій – це дуже важкий тип бою, тобто якість командного складу справді має бути дуже високою. Таке моделювання, розуміння того, в яких умовах ми воюватимемо, дає зрозуміти, що ми маємо розвивати в своїх командирах.
Хоча чимось гіпотетично конфлікт нагадуватиме Другу світову: основну роль гратимуть так само танки і артилерія, тільки вони поміняються місцями: якщо Друга світова – це час тріумфу танків через їхню більшу мобільність, то тепер артилерія буде грати провідну роль.
Cухопутні навчання «Сі Бриз-2019» у фото – з вертольотами, артилерією та бронетехнікою
– Давайте повернемося до дивізій, які розташовані безпосередньо на російсько-українському кордоні. Про яку кількість людей йдеться?
– Нинішня російська дивізія – та ж сама радянська шестиполкова, залежно від того, чи вона танкова, чи мотопіхотна. Якщо мотопіхотна, то що є три полки мотопіхоти, один танковий полк і один артилерійський, один зенітно-ракетний для ведення самостійного загальновійськогово бою.
В Україні бригадно-батальйонна система. Один полк – це наша бригада. В одному полку, якщо брати російську армію, буде три батальйони мотопіхоти і один батальйон танків. У нас так само механізована бригада, якщо не рахувати бригадно-артилерійську групу.
До речі, в наших бригадах сильніша артилерія. Якщо зібрати наші чотири бригади, умовно кажучи, то в них буде більше артилерії, ніж в одній дивізії. В нас бригадні артилерійські групи вони по кількості більші, але знову ж таки, якщо є системи «Мста-С», то,на жаль, уже наші бригадні артилерійські групи будуть програвати по дальності і по можливості, по швидкості нанесення вогню, тому що «Мста-С» має більшу дальність, ніж «Акація», і більшу швидкість нанесення вогню.
Але треба як мінімум 4 бригади, щоб боротися на рівних з однією дивізією тільки. Росіяни все більше хочуть безконтактного бою. Щоб наші механізовані війська, наші бригади вступили в бойовий контакт, вони ще повинні вижити, вони повинні якимось чином добратися до ворога, щоб вступити у бій за допомогою своїх систем основних: танки, БМП, БТР мають маленьку дальність роботи. Росіяни дуже гарно розуміють (і ще в радянській армії розуміли) одну з головних об’єктивних тенденцій сучасної війни – вона все більше прагне до безконтактності.
Питання не в чисельності, а в тому, щоб ефективно протидіяти, в першу чергу, артилерійським системам, і коли насичують лінійні частини артилерією міцнішою, ніж в наших бригадних артилерійських групах, це викликає певних острах.
– Якщо проаналізувати три дивізії, які знаходяться на російсько-українському кордоні, наскільки далеко вони від кордонів і чи можна судити по їх розташуванням гіпотетичні завдання щодо України? Чи може одна дивізія відправитися на Київ, друга – десь на Схід України, третя – на Південь?
– 144-а дивізія має вихід на Чернігівську і Сумську область. Справді, по конфігурації, скоріше за все, гіпотетичним завданням буде участь в ударі на Київ. З рештою 20-ї армії ситуація невизначена. Третя дивізія знаходиться у Воронезькій області, що раціональніше її було б спрямувати у гіпотетичний фланговий удар, щоб зайти в тил, наприклад, операції об’єднаних сил. Звичайно, гіпотетично можна прийняти рішення і спрямувати на Київ, але тоді вона не зможе виконати завдання. Насправді однієї 20-ї армії недостатньо.
Скоріше за все, я думаю, пропрацьовують питання перекидання першої гвардійської танкової армії, яка найближче знаходиться і має відповідний потенціал. По конфігурації можна робити висновки, що та сама 144-а дивізія може ще проти Білорусі бути спрямована, якщо буде прийняте відповідне завдання.
– Скільки часу знадобитися на ось такий удар. Доба, дві?
– Якщо вони отримають наказ, зможуть за вами визначений час. Після реформи Сердюкова всі з’єднання і частини намагаються тримати в постійній бойовій готовності. Це не радянська і не пострадянська армія, яка була у 2008 році, коли був кістяк дивізії і ще треба було чекати резервістів. Тому це, власне, одна з головних проблем: росіяни отримуватимуть значні переваги і в умовах того, що в нас основна частина бригади і далі знаходиться на правому березі, тому що базування – це дуже дороге задоволення.
– Тобто Україна не побудувала стаціонарної інфраструктури?
– Ми створюємо, але є інший момент. Оскільки в росіян є оперативно-тактичні ракетні комплекси, до речі, 20-а армія в грудні минулого року була останньою армією, яка отримала бригадний комплект «Іскандер».
З одного боку, це дороге задоволення і ми, якщо не створюємо інфраструктуру, втрачаємо час стратегічного розгортання, а з іншого, якщо перенести все поближче до російських кордонів, створюється загроза. Першими ударами можна нанести значну шкоду і фактично на певний час ці бригади позбавити значної частини їхньої боєздатності. Тобто тут, на жаль, комплекс розрахунків працює.
Бригади створюються: в Сумській області, в Полтавській, Донецькій, Луганській областях. В нас є в Кременчуку бригада реактивної артилерії зі «Смерчами». Якщо вона вчасно отримає завдання, вийде із свого постійного пункту дислокації, по ній не нанесуть удар, то ця бригада зможе працювати одразу по декількох напрямках, будучи, наприклад, вже озброєною ракетними системами «Вільха», вона зможе виграти нам час.
Коли на тлі загострення минулого тижня показали «Смерчі» в районі ООС, було чітко видно, що в направляючих уже все є, там тільки розгорнутися і працювати. Думаю, важливе значення матиме саме ця бригада реактивної артилерії, щоб виграти час для розгортання.
– Історики кажуть, що в 1941 році, коли Німеччина напала на Радянський Союз, однією з причин невдач радянської армії, крім того, що не встигли розгорнутися, було те, що озброєння на заході Радянського Союзу мали наступальний характер, а не оборонний. Чи можна таке сказати про сучасну Російську Федерацію? Чи готується вона до війни на своїй території, чи має оборонний потенціал?
– Вони готуються до різних типів дій: якщо треба буде займати оборону, щоб виграти час, підтягнути резерви, звичайно, тренуються і до цього. Але є чітка установка: війни перемагаються виключно наступом, а оборона є лише формою, щоб підготувати умови для наступальних дій. Системи ППО, наприклад, виконують таку функцію. Всі інші системи озброєння можна використовувати, як в одному, так і в іншому напрямку.
В цьому році будуть командно-штабні навчання «Кавказ-2020» в Південному військовому окрузі. Росіяни під час тренувань готуються створювати в будь-якій точці Росії міжвидове потужне угруповання, вибудовувати вертикаль управління, концентрувати необхідні сили і спрямовувати їх, куди необхідно. Особливо це стосується держав, які не мають зовнішніх гарантій безпеки. Це, звичайно, Україна.
Те, що мало місце в Криму: окупація, а далі чітко піднімаються ставки і говорять: «Ви будете ризикувати ядерною війною за якогось там Криму?» Це російська стратегія: ставити перед довершеним фактом, а далі грати на симетрії інтересів – для Росії це ключові інтереси, і вона готова тут піднімати ставки аж до ядерної ескалації, а в Америки це інтерес, який знаходиться на периферії, на передньому краї, і формальних зобов’язань щодо нас немає.
– Чи готується Україна до повномасштабної війни з Російською Федерацією. Чи розглядає Генштаб подібні сценарії і робить якісь кроки в цьому напрямку?
– Те, що за останні 5 років був, хай кількісний, але ріст збройних сил, це чітко показує, що ми готуємося до війни. В 2014 році, коли йшли активні бойові дії на Донбасі, і 120 тисяч не вистачило. Тоді в умовному резерві були 2 бригади – 95-а і 79-а. Більше між Донбасом і Києвом нікого не було. Ми проводимо комплекс заходів, готуємося до конфлікту високої інтенсивності. Візія Генштабу, опублікована 11 січня, там Росія не називається як ворог, але там чітка філософія того, що ми готуємося до війни високої інтенсивності. Це не тероризм, миротворчі операції, сценарії можуть бути різні.
Згадаємо дослідження, яке проводило головне управління розвідки Генштабу: там може бути спочатку дестабілізація всередині, а потім вже підключення зовнішніх гравців. Те, що, в принципі, було в 2014 році. Готуємося бути спроможними, наскільки це можливо, на всіх рівнях ескалації відповідати включно із масштабним застосуванням Збройних сил.
Российские офицеры из состава групп СЦКК, почти открыто, руководили боевиками из их штабов
– Якщо розпочнеться війна, вона буде сухопутною. Що робити Україні?
– В нас не стоїть завдання взяти Москву. Наше оборонне будівництво спирається на активну оборону і на так звану оборонну достатність. Наше завдання – нанести ворогу непоправну шкоду: знищити хоча б кілька бригад, потріпати ґрунтовно ще кілька бригад, щоб була масована кількість жертв.
В нас активна стратегічна оборона, яка, звичайно, передбачає заходи активні на тактичному оперативному рівні, але стратегічно у нас активна оборона. Не зважаючи на всі розповіді про контрактну армію, Україні треба мати потужний резерв другої, третьої хвилі.
Як показує досвід тої ж радянсько-німецької війни, кадрова радянська армія на західному напрямку була знищена за два-три тижні. І далі треба мобілізувати ще: мати підготовлений персонал (тільки ж готувати вже не буде часу) і техніку. Плюс треба йти в руслі об’єктивних тенденцій. Ми повинні розвивати свої розвідувально-ударні вогневі комплекси тактично-оперативної ланки, це поєднання засобів розвідки і артилерії. Тому треба в першу чергу готувати не танкові резерви, а артилерійські. Те, що ми будемо копіювати досвід ворога, в цьому немає нічого поганого: бо він іде у розвитку об’єктивних тенденцій військової справи.
Автор: Денис Тимошенко, Радіо Свобода
«Copyright © 2018 RFE/RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода»