Роки домашнього насильства і бездіяльності поліції. Історія жінки, яка, захищаючись, вбила кривдника

Роки домашнього насильства і бездіяльності поліції. Історія жінки, яка, захищаючись, вбила кривдника

Дніпрянці Марині – 33 роки. З них останні два вона жила в постійному жаху. Хоча єдиним, чого хотіла ця тендітна жінка, був захист та відчуття безпеки. Саме на це вона розраховувала, коли познайомилася з Дмитром, але замість любові та довіри отримала щоденні знущання, побої, залякування, фізичне та емоційне насильство.

Захищаючи себе та доньку-підлітка від чергового нападу, Марина вбила кривдника і тепер перебуває під слідством. Жінку обвинувачують в умисному вбивстві за статтею 115 КУУ.  Дніпровський апеляційний суд 13 квітня продовжив їй запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, хоча прокуратура наполягала на СІЗО.

Натомість адвокатка жінки Юлія Сегеда категорично не згодна з кваліфікацією обвинувачення і намагатиметься довести, що це був самозахист людини, яка не мала вибору. Адже на насильство з боку кривдника жінка десятки разів скаржилась у поліцію, утім, захисту так і не отримала. 

Чому не вдалося запобігти трагедії, хто винен у тому, що звернення від жертви домашнього насильства до поліції фактично залишилися безрезультатними, та що не так із законодавством України у сфері протидії домашньому насильству, читайте у матеріалі Центру ZMINA.

Звичайна жінка зі звичайної родини

Как власти в Украине планируют бороться с домашним насилием

До зустрічі з Дмитром у Марини вже були тривалі стосунки, хоча й без офіційного оформлення. Зі своїм першим чоловіком дівчина почала зустрічатися, коли була зовсім юною. В 17 років народила доньку. Попри те, що життя розвело батьків дівчинки, всі роки чоловік чесно надсилав аліменти.

Марина виросла у звичайній родині: з батьками, бабусями й дідусями. Жили небагато, але завжди допомагали один одному, довіряли людям, бачили в них добро.

“Може, це й мінус для мене – я дійсно довіряю людям, мабуть, більше, ніж деякі з них на те заслуговують”, – каже жінка.

З Дмитром вона познайомилася у березні 2019-го через сайт знайомств. Чоловік був чемним, не наполягав на швидкій зустрічі, ні на що не натякав.

Так само справив приємне враження, коли зустрілися особисто: щиро відповідав на запитання, розповів, що стосунки із першою дружиною не склалися, але не винив її.

Така відвертість підкупала, згадує Марина, тож вже невдовзі Дмитро переїхав до будинку, де вона мешкала із донькою та старенькою бабусею – на той момент це були єдині близькі родичі, що лишилися у неї.

Донька сприйняла нового друга мами спокійно, довіряла йому.

Єдиним, що трохи непокоїло Марину, було те, що Дмитро міг зникнути на якийсь час, не попередивши, його телефони тоді також були вимкнені. Але він пояснював, що працює в приватній охороні, тож така тимчасова відсутність для нього норма. Жінка не вважала це проблемою.

“Хочеш, познайомлю твою доньку зі своїми зеками?”

Утім, справжні проблеми почалися трохи згодом. Перший дзвіночок пролунав уже у червні.

“Ми пішли з Дмитром та подругою на пляж до Дніпра. Там вона сказала щось таке, що йому не сподобалося, і я вперше побачила лють на його обличчі. Стало дуже страшно, я умовила подругу, щоб вона пішла, та почала заспокоювати чоловіка, а він просто розвернувся й вдарив мене”, – розповіла Марина.

Це був шок для жінки, вона раніше ніколи не бачила його таким. Зміна була настільки різкою та неочікуваною, що Марина не вірила своїм очам.

А далі все розвивалося за сценарієм, який в історіях про домашнє насильство став вже практично хрестоматійним, – чоловік прийшов просити пробачення, запевнивши, що такого більше не буде.

Марина пробачила, проте був і другий, і третій, і п’ятий раз… Чому мовчала? Спочатку не вірила, що це триватиме й надалі. Потім додався страх – Дмитро зізнався, що відсидів за вбивство майже 12 років.

Жінка хотіла розірвати стосунки. Він почав шантажувати дитиною, казав: “Будеш погано себе вести – познайомлю твою доньку зі своїми зеками”.

Доньці ж описував, як вбиватиме її матір.

За непокору Марина отримувала побої, було й жорстоке сексуальне насильство, й шантаж… Сховатися кудись чи виїхати жінка не могла: вона жила у своєму будинку, з грошей – лише аліменти на доньку. Раніше вона працювала продавчинею, але Дмитро заборонив їй це. Домашній тиран повністю контролював її життя – ізолював від усіх подруг, перевіряв дзвінки, навіть почав забирати гроші, що надходили від батька дитини… Жінка не була готова до такого, тож закрилася в собі, не знала, що робити.

Марина дуже боялася його, страшно було й за себе, і за своїх близьких.

У якому жаху жила жінка, можна спробувати уявити собі на прикладі однієї ситуації.

Якось Дмитро забрав аліменти, пиячив усю ніч. Раптом підвівся, сказав, що йому нудно, взяв ножа й почав ганятися за сусідською кішкою. Зловив та геть усю потикав ножем на горищі. Все це бачили й чули дівчинка та бабуся. Стало зрозуміло, що чоловік не просто агресивний, а взагалі – неадекватний.

Саме тоді Марина вперше викликала поліцію. Це був червень 2019 року.

Фото: ZMINA

“Просила покійну маму, щоб допомогла мені вижити”

Попри страх, жінка не змирилася зі своїм становищем жертви. Шукала порятунку там, де його зобов’язані були надати, – в поліції, проте не знайшла.

Звернень були десятки. В більшості випадків поліція обмежувалася бесідами дільничного з насильником. Він повертався і казав: “Бачиш, нічого мені не можна зробити”.

Вона знову зверталася до правоохоронців, потім прийшла в об’єднання “Пані патронеса”.

“У Дніпрі – це потужне, компетентне об’єднання професіоналів юристів, психологів, соцпрацівників, які опікуються жертвами домашнього насильства, проте вони не поліція”, – каже адвокатка Юлія Сегеда.

Через відчуття повної безкарності чоловік вже не просто бив чи принижував беззахисну жінку, він намагався її вбити. Душив подушкою й лише дивом не довів справу до кінця. Зникав на деякий час і знову з’являвся, тримаючи родину в постійному жаху…

А одного дня зателефонував і викликав Марину на розмову про собаку, який перебував у неї вдома і якого хотів забрати.

“Був день, людне місце, я з собакою – стаффордширським тер’єром. Навіть подумати не могла, що може трапитися щось страшне”, – згадує жінка.

Але Дмитро приставив ножа їй у бік і завів у ліс, далі від людей.

До 12 ночі він бив Марину, казав, як і де буде її вбивати, шукав і показував місця, де він її поховає, починав копати яму і навіть продемонстрував, що роблять з неугодними “на зоні”, але про це краще не розповідати.

“Я молилася Богу, всім святим, щоб допомогли. Неподалік від того місця, де ми були, розташоване кладовище, де похована моя мама. Я просила її врятувати мене, допомогти вижити”, – з жахом згадує Марина.

І диво трапилося: Дмитро передумав вбивати жінку й потяг її до міста. Казав, що викличе таксі та відвезе Марину до себе додому, де триматиме на ланцюгу в погребі.

Коли насильник відволікався, нещасна жінка просила перехожих зателефонувати в поліцію. Дві дівчини погодилися. Правоохоронці, що приїхали, забрали чоловіка. Але, як вже траплялася неодноразово, невдовзі його відпустили.

А той знову пройшов до Марини додому…

Вбила кухарським ножем

Трагедія сталася ввечері 29 березня. Спочатку Дмитро поводив себе відносно спокійно, але згодом почав чіплятися до жінки. Забрав телефон, дивився, з ким вона переписувалася.

“Й знов почав звірити, я вже знала таке, коли жовна грають, а очі стають скляними”, – розповіла Марина.

Розлютившись, що жінка якось не так відповідає йому, Дмитро стягнув її з дивану, схопив за волосся, почав хилити до полу. Тут же в кімнаті були старенька бабуся та донька Марини.

Якоїсь миті перелякана жінка вирвалася й намацала під полицею столу кухонний ніж.

“Я наставила його руків’ям до грудей, вістрям назовні, щоб побачив і припинив кидатися й хапати мене. Але він навпаки сіпнувся на мене”, – згадує Марина.

Одразу відступив, а жінка кинулася до сусідньої кімнати. Майже одразу повернулася, почувши від нього: “Що ти наробила?”.

Чоловік присів на диван, потім впав на нього. Й тільки тоді, за її словами, Марина побачила кров. Підняла сорочку – там рана в області серця. Крикнула доньці викликати швидку, але було вже запізно.

Правоохоронці, які приїхали на виклик, доставили жінку до відділка поліції. Їй висунули звинувачення за статтею 115 Кримінального кодексу України (умисне вбивство), санкція якої передбачає від 7 до 15 років позбавлення волі. Суд обрав підозрюваній домашній арешт як запобіжний захід,  на Марину одягнули електронний браслет.

Однак прокуратура не погодилася з цим й подала клопотання до апеляційного суду Дніпра, наполягаючи на триманні під вартою.

13 квітня відбулося судове засідання щодо зміни підозрюваній запобіжного заходу. Проте судді не побачили ризиків того, що Марина може переховуватися від слідства чи тиснути на свідків. Тож ухвалою суду жінку залишили під домашнім арештом до 28 травня.

Дійсно, куди може втекти жінка, на якій лежить відповідальність за стареньку бабусю та малолітню доньку?

Марина зі своєю адвокаткою Юлією Сегедою. Фото: ZMINA

Шукала захисту в поліції, але так і не знайшла

Адвокатка Марини розповіла, що чула від деяких людей, нібито її підзахисна могла піти, сховатися, звернутися до поліції по захист, а не хапатися за ніж. Але та жила у своєму будинку, їй не було куди йти. Натомість її кривдник приходив, коли хотів, і робив те, що хотів, у неї вдома.

Вона боролася за своє життя та безпеку близьких.

“Зверталася в поліцію десятки разів, але результату не було, а він після цього казав їй – “бачиш, мені нічого не буде, вже вбивав і тобі недовго залишилося”, – розповіла Юлія Сегеда.

За її словами, лише складених адмінпротоколов було 16, а ще десятки звернень Марини, які в Амур-Нижньодніпровському райвідділку поліції чомусь розглядали за Законом “Про звернення громадян”. Тобто на них просто давали відписки.

Тим часом, за інформацією Сегеди, вбитий співмешканець Марини на момент скарг на нього мав щонайменше 3 вироки за правопорушення, а саме:

  • вирок у 2005 році за умисне вбивство за ч. 2 ст. 115 КК (був засуджений до 12 років позбавлення волі, вийшов раніше за зміною покарання);
  • вирок у 2013 році за ухилення від відбування покарання за ч. 1 ст. 390 КК (засуджений до трьох років з урахуванням невідбутої раніше частини покарання);
  • вирок у 2020 році за шахрайство за ч. 1 ст. 190 КК (випробувальний на два роки).

Зі всіх 16 адміністративних проваджень за скаргами Марини суд зміг притягнути чоловіка до відповідальності лише за одним.

Вісім з решти були закриті судом за відсутністю складу правопорушення, чотири – через закінчення терміну притягнення до відповідальності (суд повертав матеріали для усунення недоліків оформлення й вони не були виправлені вчасно).

Адвокатка навела декілька витягів з постанов судів.

“Повернути матеріали про адміністративне правопорушення до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у місті Дніпрі для належного оформлення”.

“Повернути матеріали про адміністративне правопорушення у відношенні *** за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП до Амур-Нижньодніпровського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області”.

“Вищевикладене свідчить про те, що Національною поліцією не дотримано відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності”.

“Також в справі відсутні офіційні документи, які б підтверджували відомості про особу, яка притягається до відповідальності, враховуючи невиконання постанов судді про його привід”.

Тобто недоліки оформлення так і не були усунені, тож справи закриті за відсутністю складу правопорушення або після закінчення терміну залучення.

У 14 з 16 проваджень суд ухвалював привести порушника примусово. Але жодного разу цього не було зроблено.

Ось ще цитати з постанов судів:

“…домашнє насильство, а саме умисні дії психологічного характеру, що полягали у висловлюванні нецензурною лайкою, погрозах фізичною розправою”;

“…висловлювання на її адресу нецензурною лайкою та погрозах фізичною розправою”;

“…письмовою заявою потерпілої, в якій остання просить органи поліції притягнути до відповідальності ***, який погрожував їй ножем та фізичною розправою”;

“…співмешканець *** в стані алкогольного сп`яніння висловлювався на її адресу нецензурною лайкою, погрожував фізичною розправою”;

“…колишній співмешканець *** прийшов додому в стані алкогольного сп`яніння та вимагав, щоб вона вийшла до нього, погрожував фізичною розправою, після відмови розбив скло”;

“*** просить органи поліції вжити заходи стосовно до ***, який в стані сп`яніння погрожував їй розправою, наніс їй тілесні ушкодження, схиляв її до статевого акту без її згоди”.

Нагадаємо, що все відбувалося у маленькому старому будинку Марини на очах в її доньки-підлітка та старенької бабусі.

І в той страшний день Дмитро також бив жінку в присутності дитини. Юлія Сегеда вважає, що жінка мала право захищатися у себе вдома, а висунута їй підозра за частиною 1 статті 115 ККУ (“Умисне вбивство”) – занадто сувора.

У місті працює “Поліна”. Чому вона не допомогла?

З початку 2019 року домашнє насильство в Україні стало кримінальним злочином. Перший вирок за статтею 126-1 (домашнє насильство) вже через два місяці після внесення відповідних змін до ККУ отримав житель Львівщини – один рік умовно за “систематичне фізичне і психологічне насильство”, що призвело до “фізичних і психологічних страждань потерпілої”.

Загалом за вчинення домашнього насильства зловмисник може бути покараний громадськими роботами на строк від 150 до 240 годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.

На думку експертів, криміналізація такого виду злочинів стала дієвим способом до реальних змін у протидії домашньому насильству в нашій країні. До речі, у Російській Федерації з 2017 року цей вид правопорушення не вважається кримінальним.

У 2019 році в Україні за статтею 126-1 засудили 225 осіб, у 2020-му таких було майже вчетверо більше – 921 людина.

Для протидії проявам домашнього насильства у 2017 році в трьох регіонах України запустили пілотний проєкт під назвою “Поліна” – скорочення від “поліція проти насильства”, через два роки такі спеціалізовані мобільні бригади реагування запрацювали по всій країні, зокрема й в Дніпрі.

Наразі в місті працюють чотири такі поліцейські екіпажі. Вони діють за схемою: виклик надходить на номер 102, оператор терміново направляє на місце вільний екіпаж, правоохоронці заходять за адресою, встановлюють причину конфлікту й максимально швидко намагаються нейтралізувати дії аб’юзера. Якщо виклик повторний, агресія є тяжкою, правопорушника доправляють у відділок. Всю інформацію щодо інциденту обов’язково заносять у протокол.

“Сам проєкт “Поліна” є успішним, у будь-якому випадку з ним стало краще, ніж було без нього”, – коментує регіональна спеціалістка з питань запобігання та протидії насильству за ознаками статі Фонду народонаселення ООН в Україні, ініціаторка проєкту з допомоги постраждалим від насилля “Пані патронеса” Анна Карпеченкова.

Проте ситуація з протидією домашньому насильству могла б бути значно кращою, якби відповідні правоохоронні чітко розподіляли обов’язки між собою, знали, що й за що відповідає.

“Постраждалим байдуже, хто до них приїде – “Поліна” чи “Зінаїда”. Їм важливі якісна фіксація виклику та поліцейські сервіси: припинення правопорушення, захист і документування випадку”, — каже Анна.

За її словами, наразі в місті є три структури, які уповноважені виконувати ці функції: “Поліна”, патрульна поліція та територіальні управління (райвідділки – Ред.), але їхні дії часто не скоординовані. Наприклад, у райвідділку не бачать протоколу реагування на домашнє насильство у мережі, тому що інформація з’являється там не одразу, а через два-три дні. Тож працювати їм немає з чим.

Героїня цього матеріалу Марина зверталася до свого дільничного, щоб він через загрозу її здоров’ю та життю виніс нападнику терміновий заборонний припис. Той порадив їй викликати “Поліну”.

“На той момент спеціалізовані екіпажі встигали обслужити приблизно 30% викликів у Дніпрі щодо домашнього насильства. Дільничний мав право й був повинен винести цей припис, але не зробив цього”, – говорить Анна Карпеченкова. – Тож виходить, що можливостей захисту стало більше, бо більше з’явилося відповідних структур, але через нескоординованість дій отримати захист фактично стало складніше”.

Змінити ситуацію можна, якщо правоохоронні структури домовляться між собою на місцевому та регіональному рівні.

На думку адвокатки Юлії Сегеди, яка наразі є депутаткою Дніпровської райради, вітчизняне законодавство щодо протидії домашньому насильству є якісним та дієвим, а ось до роботи правоохоронців є питання.

Разом з Анною Карпеченковою вони пропонували зустріч між керівництвом патрульної поліції, “Поліни”, слідчих органів та територіальних підрозділів, щоб урегулювати питання координації дій правоохоронців, але отримали відповідь – “запросимо вас після карантину”.

Адвокатка повідомила про кричущу ситуацію із нереагуванням на домашнє насильство керівництву місцевої поліції. Також вона неодноразово зверталась туди з депутатськими зверненнями і як голова громадської організації “Ліга українських правозахисників”.

Щодо справи Марини, то 19 квітня правозахисниця подала прохання про службове розслідування бездіяльності співробітників поліції Амур-Нижньодніпровського району на ім’я начальника ГУ Нацполіції в Дніпропетровській області полковника Анатолія Щадила, наразі чекає на реакцію правоохоронців.

Електронний браслет для стеження за підозрюваним на нозі Марини. Фото: ZMINA

Відповідальність для потерпілих та тих, хто їх захищає 

На жаль, у ситуаціях із домашнім насильством покарання можуть отримати не лише кривдники, а й ті, хто захищав від аб’юзера себе та своїх близьких. Так, як це сталося з Мариною. Чи враховують суди обставини домашнього насильства як пом’якшувальні чи виправдувальні?

На думку голови Української Гельсінської спілки з прав людини Олександра Павліченка, вітчизняні суди зазвичай намагаються призначати покарання, пропорційне скоєному злочину, тож кожен випадок треба розглядати окремо.

“Дійсно, бувають різні випадки, й судді під час розгляду справи враховують різні фактори, зокрема небезпеку для життя та здоров’я свого та, наприклад, дитини, відсутність умислу на вбивство тощо. Тож за певних обставин за такий злочин людина може отримати мінімальне покарання”, – сказав він.

У будь-якому разі, за спостереженнями юриста, вироки жінкам навіть у справах про тяжкі злочини м’якіші, ніж чоловікам; ґендерний момент зазвичай враховується судом навіть при ухваленні рішення про умовно-дострокове звільнення.

Водночас юрист порушив ще одну важливу тему: відповідальність для тих, хто втрутився у небезпечну ситуацію, щоб захистити людину, іноді навіть незнайому.

“Чому часто не допомагають ті, хто чує чи бачить, наприклад, прояви домашнього насильства? Бо бояться покарання. Протягом останнього року наша організація намагається порушити питання щодо визначення межі – де дійсно опір кривднику з боку жертви або того, хто намагається допомогти їй, а де перевищення?” – уточнив Олександр Павліченко.

Якщо кривдник сильно постраждає від дій того, хто втрутився, або взагалі помре, на захисника чекає в’язниця. Тож більшість людей вважатиме за краще залишитися осторонь чиїхось проблем, щоб не заробити їх собі – брати на себе функції правоохоронців мало хто хоче.

У цьому правозахисник вбачає слабкість українського законодавства.

Закон та судова практика лише зараз починають приходити до того, що такі справи треба розглядати трохи інакше, ніж раніше”, – сказав він.

Загалом для того, щоб вирок був справедливим, потрібні якісне слідство, якісний захист та якісний суд – фактично змагання у професіоналізмі, та врахування всіх факторів та обставин скоєння злочину, вважає Олександр Павліченко.

Автор: Наталія Адамович; Центр прав людини ZMINA

Читайте также: