МІЛІЦЕЙСЬКІ ЗАЧИСТКИ НА ПОЛТАВЩИНІ

Жертв покищо немає, але є покалічені. Приводом для міліцейського беспрєдела під керуванням заступника начальника обласної міліції стало вбивство Героя Соцпраці Андрія Фисуна та його дружини, яке сталося 4 жовтня. Свідчення, що дали журналісту місцеві жителі, з яких вибивали “зізнання”, вражають. Цитата одного з “вбивць”: “Після цього вбивства правоохоронні органи Полтавської області проводять оперативно-розшукові і слідчі заходи,а фактично «зачистки» (облави) жителів у Карлівському та Машівському районах. Відмінність зачисток у Чечні від карлівських: якщо в Чечні місцевих жителів убивають, то в Карлівці — калічать. На жаль, правоохоронці приховують, а можливо, не ведуть такий вид статистики: скільки злочинів скоїли силові органи при розкритті вбивства Героя. У нашому випадку трапилась парадоксальна ситуація: катівники розшукують злочинців”.

Людям із слабкими нервами читання не рекомендоване.

На Полтавщині зростає обурення від того, що вбивство Героя Соцпраці Андрія Лукича Фисуна до цього часу не розкрите. І це при тому, що начальник УМВС України в Полтавській області генерал-майор міліції А.Й. Присяжнюк привселюдно обіцяв, що вбивство розкриють за 10 днів.

На критику, яка звучить у місцевій пресі з цього приводу, Анатолій Присяжнюк реагує неадекватно: він сприймає публікації окремих журналістів «коктейлем» із домислів і відвертих нісенітниць», «наслідком, здебільшого, приходу в неї (журналістику) нефахівців, людей із притупленим почуттям відповідальності», тому що «вона (думка журналістів) помилкова, її причини — у викривленому зображенні діяльності міліції».

Справді, кожен має право на власну думку. Може, генерала роздратували три публікації в «Полтавській Думці» з приводу антизаконних дій полтавських міліціонерів? Втім, газета хоче тільки допомогти правоохоронцям. З цими помислами подаємо думки і розповіді людей, що опинилися в колі розшуку убивць Фисуна та його дружини, що сталося 4 жовтня у с.Лип»янка Карлівського р-ну.

Володимир Пономаренко: Діда Фисуна я теж не вбивав

Життєві шляхи жителя с. Лип»янки Володимира Пономаренка нещодавно перетнулися з міліцейськими.

— На перших порах, — почав свою розповідь В.Пономаренко, — мені інкримінували викрадення разом із внуком А.Л. Фисуна — Андрієм Фисуном (до речі, теж затриманого правоохоронцями на три доби) — 20 тонн пшениці. Згодом добавились інші звинувачення. Вранці 18 листопада в моє помешкання постукали два співробітники Карлівського райвідділу міліції, які передали усне розпорядження слідчого О. Губи з»явитись на 9 годину ранку для бесіди в прокуратуру. Моя дружина зателефонувала адвокатові Геннадію Журбі, з яким я уклав угоду про захист моїх інтересів, і попросила його прибути в Карлівку, оскільки мене 7 листопада карлівські міліціонери вже піддали фізичним і психічним тортурам.

Коли Г. Журба прибув у прокуратуру, в.о. прокурора Карлівського району О.В.Легіньківський повідомив, що Пономаренко перебуває на допиті в райвідділі міліції у полковника П.І. Дмитрієва — першого заступника начальника УМВС України в Полтавській області.

— Коли слідчий прокуратури О. Губа завів мене до кабінету, де знаходився П.Дмитрієв, — продовжує свою розповідь В. Пономаренко, — то Павло Іванович заявив: «Ти ба-а-а… Так це ж рідний брат Сторожука! У селі кажуть, що ти тихий бандит, усім в Лип»янці заправляєш. Кажеш, що ні до чого не причетний? Так ти ж з машини внука Фисуна по три дні не випадаєш. А з вами й Сторожук. Ти якшаєшся зі Сторожуком, а він дружину Бабурнича пой…. . Та й з твоєю те ж саме буде, а, можливо, вже і її, як і Бабурнича ї… Мовчиш! Це ще не все. Ми ще й підошви на твоїх черевиках подивимось. І ще одне, у тебе немає алібі в ніч убивства Фисуна. Знаєш — державна машина, немов коток: проїде — сліду не залишиться. Лише рівний асфальт. Якщо не зізнаєшся в убивстві Фисуна, то з тебе зроблять криваву котлету, — погрожував мені Дмитрієв. — Зрозумій, — казав він мені, — на тобі все сходиться, адже ти вбив А. Фисуна. Думай, не зізнаєшся — яйця відкрутимо. Хочеш — я розпоряджусь, щоб тебе відправили в камеру і провели відповідні дії… Ти скаржишся на міліцію, що слідчий Бутко тебе побив. Брешеш. Ніхто твою скаргу розглядати не буде».

У цей час задзвонив телефон і черговий повідомив Дмитрієву, що внизу чекає адвокат Журба.

— Хай зайде, — наказав полковник Дмитрієв. — Так ти ще й адвоката найняв? — звернувся він до мене. — Хай зайде, то я його так від»ї.., що Журба в Карлівку і дорогу забуде.

Коли Журба зайшов до кабінету, Дмитрієв, не запропонувавши йому стільця, почав всіляко принижувати адвоката й погрожувати:

— Де ваша угода з Пономаренком? Чого ви злигалися з Банним? Чого ви сюди приїхали? Чому ви перешкоджаєте слідству? Так і посвідчення адвоката втратити можна. Я ж до вас по-людськи відношусь, а ви мені перешкоджаєте розкриттям убивства займатися, — сипав запитаннями Дмитрієв, не даючи адвокату й слова вимовити. — Для чого вам сюди їздити? Жадоба до грошей привела? І ще, дорога є дорога. Камінь в машину може потрапити, та й від ДТП ніхто не застрахований. Тому їдьте собі і не заважайте слідству…

Мене ж, Пономаренка, продовжили допитувати: то в.о. прокурора району, то знову П.Дмитрієв, то слідчий О.Сідак.

— На сьогодні ти вільний, — заявив мені слідчий. — Завтра, о 10-й годині, щоб приніс явку з повинною, що вбив Фисуна. Ти зрозумів? Щоб нічого не переплутав, — нагадав мені слідчий…

Роман Ворон: Після «крокодильчиків» вуха у людей синіють

Ось як поводились правоохоронці із жителем Лип»янки Романом Вороном. Він розповідає:

— 5 жовтня цього року для мене був звичайний день. Після відвідин матері в Полтавській обласній лікарні, о 13.30 дня я повернувся додому. У будинку наштовхнувся на міліціонерів, які проводили обшук. Вони мені не представились, не показали постанови суду чи іншої постанови на право обшуку. Своєї згоди на проведення обшуку я не давав. Під час обшуку четверо правоохоронців, ймовірно, підкинули в мою кімнату шість малокаліберних патронів, два кастети, коноплю, бо ні я, ні поняті не побачили, звідки ці речові докази взялись. Присутнім понятим міліціонери лише показали місце, де вони знайшли ту чи іншу річ. Я одразу заявив, що знайдене при обшуку мені не належить. У ході обшуку міліція вилучила в мене два мобільні телефони, паливний насос до трактора, пневматичні пістолет і гвинтівку. Пропали також 200 гривень.

Після обшуку мене доставили в Карлівський РВВС. Там із застосуванням фізичного та психічного впливу почали вибивати свідчення. Це тривало 16 діб. Спочатку мене затримали на 3 доби. Далі без рішення суду (в суд не возили) добавили ще 10 діб. І на кінець — 3 доби. Били стражі порядку так, що я не міг ходити. Затримані селяни, які сиділи в Карлівському ізоляторі тимчасового утримання, не раз бачили, як міліціонери волокли мене в камеру і назад. Прізвищ своїх катів я не знаю, а впізнати можу. Один із них був із Кременчука. Інші теж прикомандировані.

Били мене по голові, вухах, торсові, печінці, нирках, в сонячне сплетіння, по ногах, п»ятах і руках. Між пальці рук вставляли ручки і здавлювали. Були й одностатеві сексуальні погрози… Я і гадки не мав, що міліція — це катівня. Фашисти не додумувались до таких тортур, як застосовує міліція проти власного народу. За таких обставин мало людей, які себе не обмовлять і не підпишуть те, що від них вимагають. Обмовив себе і я. Заднім числом, тобто 8 жовтня, я дав згоду, щоб у мене 5 жовтня провели в житлі обшук.

Я був свідком, як знущались з інших людей. Після так званих «крокодильчиків» (магнето) вуха у людей були сині, а після «слоника» (протигаза) у затриманих ще довго не могло нормалізуватись дихання. Із міліцейських застінків я вийшов хворою людиною…

Любов Ворон, мати Романа: Напрошується думка, що в міліції працюють кати, які чесним людям працювати там не дадуть

— Про те, що сина затримали, я дізналась в обласній лікарні. Самі розумієте, яке після того мені було лікування… Виписавшись із лікарні, приїхала у Карлівський райвідділ міліції. Передала синові передачу. В райвідділі зустріла кількох односельчан із синцями під очима та з іншими ушкодженнями. Вони розповіли, що мого Романа дуже катують, що він ногами не може ходити. Коли звернулася до міліцейського начальства, то почула: «Та ви що! Хто вам міг таке сказати? У нас нікого не б»ють. Це наклеп!» Свідчення односельців підтвердились, коли Романа звільнили. Це була хвора, залякана психічно людина. Кілька днів він не виходив з хати — не мав сили. Роман розповів мені, як над ним знущалась міліція — наші захисники. Коли я показала сина лікарям, ті, оглянувши його, попередили, що Романові необхідний спокій, лікування. Реабілітація триватиме довго. Вже місяць після того у сина болить голова, болить у грудях.

Ще такий дріб”язок: усі передачі, які приносила синові, у повному обсязі до нього не потрапляли. М»ясні вироби, масло, хліб, печиво — все кудись дівалось.

Микола Бажан: Ставлення до людей у міліції — як до худоби…

У присутності свого сина у власному будинку потерпів від тортур Микола Бажан. Правоохоронець поламав господарю кілька ребер.

— Страждаючого від нестерпного болю (не вдихнеш і не видихнеш), мене безпідставно доставив у Карлівський райвідділок міліціонер, — заявив М. Бажан. — Єдиною моєю провиною, за що я був жорстоко побитий, було те, що я висловив прохання, аби міліціонер, заходячи в хату, зняв черевики. В камеру тримання («акваріум» у народі), куди мене помістили співробітники міліції, людей набилось, як оселедців у бочці. Ні дихнути, ні лягти, ні навіть стати немає місця. Тримають, як худобу…

Світлана Кияниця: Вони, мабуть, такі злі, бо постійно голодні

— Кілька разів мого співмешканця — Олександра Буханця — забирали в Карлівський райвідділ міліції. Кожного разу додому він повертався з побоями. Останній раз Олександр, з»явившись додому, заявив, що співробітники міліції Медов і Лебідь наказали принести тушку кролика. Інакше Олександра знову вкинуть у клітку і будуть бити. Щоб ми не забули про кролика, нам ще раз нагадали. Тому Сашко забив кролика, а я його вранці віднесла тим, хто замовляв. Двометровий міліціонер Медов вирішив поповнити свій раціон за рахунок останніх запасів людей, які живуть за межею бідності.

Я, мати трьох малолітніх дітей, змушена на вимогу міліціонерів віднести їм одного з трьох кроликів. В іншому випадку були б репресії. Я постійно думаю, чому міліціонери такі злі? Мабуть, тому що постійно голодні. Якби їх держава годувала, вчасно виплачувала б зарплату, то вони такими не були б і не били б людей.

Марина Сема, жителька с.Лип»янки: Мене, матір семи дітей, правоохоронці називали підстилкою

— Дісталось від правоохоронців і мені, — повідала Марина Сема. — З 5 на 6 жовтня співробітники міліції без дозволу вдерлися у наше житло для того (з їх слів), щоб у засідці впіймати Сторожука. Міліціонери брутально лаялися. В присутності дітей, мене, матір семи дітей, правоохоронці називали підстилкою Сторожука, а його самого — вбивцею А. Фисуна. По якому праву вони можуть так себе поводити, принижувати честь і гідність людей?

У Лип»янці на практиці перебував учень Карлівського СПТУ-50, сирота. Поселили його в будинку для престарілих. Незабаром туди ж квартирантами поселили працівників міліції. Якось міліціонери, перепивши оковитої, посилали юного сусіда то за горілкою, то за цигарками. У черговий раз, десь біля першої години ночі, хлопчина відмовився йти за новою порцією спиртного, за що був одразу побитий. За компанію перепало і сторожу будинку для престарілих Леоніду Кушніру. На виклик сторожа прибула завідувачка цим будинком, пенсіонерка, в минулому голова Лип»янської сільської ради Лілія Федорівна Пусан. Перезбуджені від спиртного, міліціонери вдарили жінку в обличчя. Від удару жінка присіла. Але це не зупинило невдячних постояльців і вони ще з більшим завзяттям накинулися на жінку зверху…

Ці факти стали відомі керівництву слідчо-оперативної групи, але до цього часу винуватці не покарані.

Василь Бабурнич: Міліціонери взяли пруток, подібний до електрода, і почали бити по моєму статевому органові

Потрапив під міліцейську «роздачу» й односелець загиблого Героя Василь Бабурнич:

— За захистом від міліцейського свавілля я вже звертався до преси. Життя знову змусило шукати порятунку від тортур. Тому свої свідчення я даю добровільно, — заявив В. Бабурнич. — Усе почалося з того, що 5 жовтня, о 17 годині дня, в моє житло незаконно ввірвались Ю.Ткачов та С.Курінний — посадові особи Карлівського РВВС — і влаштували несанкціонований обшук. Шукали Сторожука. Не знайшовши того, міліціонери вийшли з квартири. Але замість них у помешкання без дозволу зайшли троє правоохоронців. Вони влаштували засідку на Сторожука і почали облаштовуватись на ніч.

«По якому праву ви знаходитесь у моєму житлі?» — звернулась до міліціонерів моя дружина. «Ще раз почуємо, то чоловік ночуватиме в Карлівці», — заявили ті дружині. Довелося терпіти непроханих гостей. Всю ніч я і дружина не зімкнули очей. Погано спали і діти, особливо менша — грудна дитина.

Наступного дня мене допитували в сільській раді, а 7 жовтня, забравши з роботи, працівники міліції повезли в Карлівський РВ. Під час допиту мене запитували, що я знаю про Сторожука, чи бачив у нього пістолет, мисливську рушницю. Зброї в А.Сторожука я не бачив. Тому так і відповів. Для остраху мене побили і згодом відпустили додому. Наступного дня з роботи мене забрав міліціонер О.Медов з напарником. Доставили мене в райвідділ і завели в кабінет С. Курінного. Через деякий час до кабінету зайшов якийсь поважний чин у темно-синьому джемпері.

— Чому ти такий приморожений? Ти повинен на Сторожука давати свідчення лише ті, про які я тобі скажу, — заявив він мені.

— Які? — перепитав я у нього. Але відповіді не отримав, бо поважний чин вийшов із кабінету. Той, хто залишився в кабінеті, почав мене катувати: бив по ногах, спині. Я почав кричати. До кабінету зайшли старшина Моторний і Курінний. Моторний теж приклав свого кулака до мого тіла. Тоді в кабінет зайшов той же високий чин і запитав: «Так ти зрозумів, які свідчення необхідно давати на Сторожука?». «Ні», — відповів я. «Під час зводин віч-на-віч ти повинен прямо в очі Сторожуку сказати, що бачив у нього пістолет, що ти з нього стріляв. Ти жити ж хочеш?»

— Чина в темно-синьому джемпері доповнив Медов:

— Ти зараз їдеш у Чутово до Сторожука і в очі йому скажеш, що він тебе в під»їзді побив, що він тобі вогнем припікав пальці.

— Як же я таке скажу? За лжесвідчення передбачена кримінальна відповідальність, — заявив я Медову.

— Не турбуйся, — сказав Медов, — у тебе є свідок. Ти ж звертався до Ткачова із заявою на неправомірні дії Сторожука відносно тебе. Так, Юрій Олександрович?

— Саме так і було, — підтвердив Ю. Ткачов.

Після цього мене повезли в Чутове. В одному із кабінетів причепили на мій одяг жучок для запису розмови і перепитали, чи я зрозумів, що потрібно казати Сторожуку. Після цього мене повели до Сторожука. Мені було соромно за себе, що я повинен обмовити людину, з якою товаришував і яка стільки добра зробила для мене. Але мої кати стояли поруч. Тому, пересиливши себе, я, дивлячись Сторожукові в очі, залпом видав те, що від мене вимагали Медов та інші… Після зводин мене відвезли додому.

10 жовтня ввечері мене з дружиною викликав Коломієць — начальник відділу карного розшуку Карлівського РВВС. Правоохоронці нас запевнили, що дружину і мене додому привезуть. Взяли ми грудну дитину, бо нема на кого залишити, сіли в міліцейський автомобіль та поїхали в райвідділ. Там Коломієць заявив, що затримує мене по ст. 173 Адмінкодексу України, тому що я в Лип»янці нецензурно лаявся. Хоча це не відповідало дійсності, мене повели в камеру. Дружину теж допитували, а потім, пізно ввечері, з промерзлою наскрізь дитинкою, привезли додому.

Наступного дня вранці мене повели на допит. Знову почали катувати: бити по руках, ногах, грудях. Примушували присідати. Я ж їм кажу, що я після операції, що в мене в коліні штучна чашечка. Але їх це зовсім не цікавило і вони ще з більшим задоволенням продовжили мене лупцювати. Ми вивчаємо злочини німецьких фашистів, а в нас же є свої хохлофашисти. Далі почали натягувати мені на голову протигаз. Я попередив, що в мене астма. І це їх не спинило. Били по нирках, які в мене від попередніх катувань опущені. Але адмінпротокол я не підписав. Так і повели мене на суд. «Для чого ви мені його привели?» — спитав міліціонерів суддя і почав мене розпитувати, що трапилось.

Я розповів і попросив, щоб мене далі правоохоронці не катували, що я згоден на п»ять діб адмінарешту. П»ять діб я і отримав за рішенням суду. Після суду почалися кошмари: з ранку до ночі мене катували — вибивали свідчення. Одягають наручники, натягують протигаз, у клапан якого запихають цигарки. Кілька разів вдихнеш ту гримучу суміш повітря з нікотином і втрачаєш свідомість. Не раз одягали бронежилет, а тоді били дубинкою по грудях. Синців немає, а легені можуть відбити. Ось таке міліцейське ноу-хау. На руки і вуха чіпляли магнето. Вуха стали синіми. До цього часу на одне вухо не дочуваю. Пошкоджений і променевий нерв на руці. Великого пальця на руці зовсім не відчуваю.

Виникає питання, що хотіли від мене правоохоронці? Щоб я підписав протокол, у якому засвідчив би, що я бачив у Сторожука пістолет і гвинтівку. А потім почали робити мене з ним співучасником убивства А. Фисуна. 18 жовтня мене знову випустили. 19-20 жовтня я побув дома, а 21 жовтня відвідав матір у с.Верхня Ланна. Тільки вирішив допомогти матері по господарству, як приїхали міліціонери і, нічого не пояснивши ні мені, ні матері, одягли на руки наручники і вкинули у мікроавтобус. Привезли в Карлівський райвідділ, завели на другий поверх у кабінет дільничних інспекторів. Міліціонер почав писати адмінпротокол, що я знову нецензурно лаявся. Я відмовився його підписати. Мене почали катувати. Підвісили за ноги і руки (жабка), а внизу поставили палицю. Тільки голова опуститься від утоми — і наштовхується на палицю. Через півгодини зняли мене, поставили на підлогу. Тоді зняли з мене брюки, спортивку і плавки. Міліціонери взяли пруток, подібний до електрода і почали бити по моєму статевому органові. Мені стало погано. Побачивши це, правоохоронці посадили мене на стілець, бризнули в обличчя води. Одягли на вуха «крокодильчики» і стали крутити магнето. Пожаліли… Стомившись, відтягли в камеру. Через хвилин сорок знову повели на допит. У кабінеті було двоє невідомих. Знову почали бити, а потім один із них дістав портмоне з грошима і кинув цілу пачку, в тому числі долари, на стіл.

— Ось гроші, — заявляє мені, — якщо підпишеш папірець, що ти завалив Фисуна, можеш їх забирати, і я тебе прямо додому відвезу. Ми ще тобі для настрою літру горілку купуємо, і, уявляєш, з грішми ти їдеш додому.

Я відмовився. Знову почали катувати. Коли завели в камеру, то руки не міг підняти вгору… Та й відпочити від тортур ніде, бо в камері (акваріумі) на 10-12 метрів квадратних постійно знаходилось 20-25 осіб. Умови страшні: ні лягти, ні сісти. Та ж ситуація і в камерах ізолятора тимчасового утримання. Лише воші бігають по стінах. Ніколи в житті в мене вошей не було, а тут набрався, що дружина ледве вивела.

На жаль, били не лише мене, а й дружину. Якось та з кумою поїхали в Карлівку, щоб вторгувати якусь копійчину. Продала дружина на базарі півників та курочку, купила олію, та й виходять з кумою з базару. А тут їх під руки затримують співробітники міліції. Жінок звинуватили, що вони різали на базарі сумки й крали гроші. Завівши в райвідділ, їх жорстоко побили: тягали за волосся, били обличчям об стіни і шафу, дубинкою по голові. Дружину ображали, що вона Сторожукова підстилка. Обом жінкам погрожували, що вкинуть у камеру, де затримані хором будуть їх гвалтувати. Чудом жінкам удалося вирватися із міліцейської буцегарні. Як можна назвати чоловіка, який підняв руку на жінку? А це ж робили наші захисники — міліція. Куди йти жалітися? Влади сьогодні в нас немає. Якщо є, то вона пов»язана зі злочинцями. То раніше я знав, що можна звернутися в прокуратуру. А тепер Чолан сидить з ними і п»є горілку. Горілки нап»ються і катують людей…

Анатолій Сторожук, перший, за протоколами міліції, «вбивця» подружжя Фисунів: Це беззаконня під фіговим листком “іменем закону”

— Після такої, надзвичайно трагічної події, як убивство з 4 на 5 жовтня ц.р. подружжя Фисунів, правоохоронні органи Полтавської області проводять оперативно-розшукові і слідчі заходи — фактично «зачистки» (облави) жителів у Карлівському (переважно) та Машівському районах і, зокрема, як у епіцентрі — в адміністративно-територіальних межах Лип»янської сільської ради. Відмінність зачисток у Чечні від карлівських лише у ступені ворожості сторін. Якщо в Чечні місцевих жителів убивають, то в Карлівці — калічать. На жаль, правоохоронці приховують, а можливо, не ведуть такий вид статистики: скільки злочинів скоїли силові органи при розкритті вбивства Героя. У нашому випадку трапилась парадоксальна ситуація: катівники розшукують злочинців.

Ще за Союзу в народі побутував вислів: міліція — це СС при КПРС. На сьогодні, на мою думку, наша міліція перетворилась на злочинну організацію, існування якої повинно бути заборонене Міжнародним трибуналом. Взамін неї необхідно створити нові правоохоронні інституції, які захищали б свій народ. Але це — в перспективі. Поки що маємо те, що маємо. Людей у масовому масштабі, завідомо незаконно, без будь-яких причин хапають удома, на вулиці, на роботі і доставляють у Карлівський і Машівський РВ міліції, які не фігурально, а цілком реально перетворилися в катівню. Під міліцейський прес потрапили люди незалежно від їх соціального стану. І я в тому числі. Три тижні я був потенційним убивцею Фисуна…

Пряме керівництво слідчо-оперативною групою по пошуку вбивць А.Л.Фисуна та його дружини здійснює перший заступник начальника УМВС України в Полтавській області полковник міліції П.І.Дмитрієв. Чому ж він так здійснює, допускаючи беззаконня, прикрите фіговим листком під сакраментальною назвою: іменем закону?

Записав Анатолій БАННИЙ, “Полтавська думка”

P.S. Журналісти, в т.ч. і автор цієї публікації, намагалися зустрітися з П.І.Дмитрієвим, аби надати йому слово на сторінках газети. Але чергові Карлівського райвідділу РВВС постійно заявляли, що Павло Іванович зайнятий і прийняти не може. Звертаюся до Павла Івановича з проханням прокоментувати описані вище дії своїх підлеглих у пошуках вбивць Фисуна і його дружини. А оскільки тема набула широкого розголосу, буде корисним провести громадські слухання за участю правоохоронців. Аби всі ставали на путь істинний, а не злочинний.

Читайте также: