У ДОНЕЦЬКУ “УК” ПРИРІВНЯЛИ ДО КПК

Нарешті здійснилася потаємна мрія працівників та постійних авторів Інтернет-видання “Україна кримінальна”. Суддя Ворошиловського райсуду Донецька Ірина Бухтіярова відмовилася виконувати свої службові обов”язки з посиланням не на Кримінально-процесуальний кодекс чи хоча б Закон України “Про статус суддів”, а на підставі публікації в “УК”. Можливо, до такого неординарного кроку суддю спонукало те, що вона повинна була розглянути (але так і не розглянула) скаргу на незаконне затримання підполковника міліції у відставці М.Халаджі, який посмів дати інтерв”ю про церковно-ринковий бізнес нинішнього Генпрокурора.

Скандал, що виник після публікації в УК циклу статей “В краю непуганных прокуроров” про способи заробляння грошей щойно призначеним Генеральним прокурором, мав цілком логічне продовження. Прокуратура м.Донецька, не довго думаючи (а швидкість думок – це взагалі найпомітніша риса більшості прокурорських працівників), затримала та кинула до Ізолятора тимчасового тримання підполковника міліції у відставці Михайла Халаджі, який розповів журналістові про те, як наближені до Геннадія Андрійовича люди “розвели” його дружину на 50 тисяч доларів США. Через два дні пенсіонера МВС довелося з Ізолятора випускати, оскільки протокол затримання не тільки не містив жодних передбачених законом підстав для такого дійства, але навіть не мав указівок на те, який злочин М.Халаджі інкримінується (очевидно, писати в протоколі, що підполковник міліції затриманий за те, що дав інтерв”ю в прокуратурі не наважилися). Але при цьому залишилося відкритим питання про законність подібних дій з боку прокурора м.Донецька О.Ольмезова (як кажуть – одного з найближчих друзів Геннадія Андрійовича, на батьківщині якого в селищі Старий Комар Г.Васильєв за свої власні гроші спорудив церкву в дар мешканцям).

Затримання відбулося 10 листопада 2003 – у той самий день, який М.Халаджі багато років святкував, як День міліції. А наступного дня його захисник Сергій Салов подав до Ворошиловського райсуду скаргу на незаконність затримання. Подав з боєм, оскільки скаргу приймати не хотіли. Відповідно до норм КПК, та скарга повинна було до кінця робочого передана на розгляд судді, який зобов”язаний був негайно витребувати з прокуратури всі матеріали, пов”язані з затриманням, викликати до суду посадову особу, яка те затримання проводила, а також затриманого та його захисника, перевірити законність затримання та винести вердикт, у якому визнати затримання законним або незаконним. Ніякої іншої постанови суддя виносити права не має, причому законом встановлено граничний термін розгляду справ такої категорії – п”ять днів.

Оскільки п”ята доба мала добігти кінця 16 листопада, тобто в неділю, у п”ятницю 14 листопада о 14-30 відпущений вже на волю М.Халаджі у супроводі автора цих рядків (якому кортіло зробити репортаж з залу суду) прибув до Ворошиловського райсуду поцікавитися долею своєї скарги. У канцелярії сказали, що скарга перебуває в провадженні судді І.Бухтіярової. Коли ми з М.Халаджі зайшли до кабінету судді, Ірина Олександрівна дуже уважно читала роздруківку “України кримінальної” зі статтею про затримання того, хто зараз постав перед її очима. “Як, – щиросердно здивувалася суддя, – Вас випустили? Не може такого бути!”. “Як бачите”, – відповів пенсіонер МВС і поцікавився, коли буде слухатися його скарга, оскільки за законом вона могла бути розглянута сьогодні, а до завершення робочого дня в суді залишалося півтори години. Суддя, дивлячися якось вбік, почала плутано пояснювати, що скаргу їй начебто передали кілька хвилин тому і вона ще не встигла її навіть прочитати, а тому прохала підійти в понеділок: вона витребує матеріали з прокуратури та призначить слухання.

У понеділок 17 листопада о 9-ій ранку, в момент початку робочого дня, судді зателефонував захисник М.Халаджі Сергій Салов і поцікавився, чи призначена справа до розгляду. Відповідь судді приголомшила навіть Сергія Петровича, який достеменно знав ціну словам Гаранта Конституції про те, що “всі судді подонки”. Суддя І.Бухтіярова заявила, що вона залишила скаргу без розгляду на тій підставі, що до неї не докладені документи, які перебувають зараз у прокуратурі – про допущення С.Салова як захисника і протокол затримання. Через годину збентежений таким відправленням судочинства захисник приїхав у суд і одержав папірець – особистий лист від громадянки Бухтіярової, яким пані Ірина поставила до відома свого знайомого Сергія Петровича про те, що в неї нема бажання виконувати свої службові обов”язки. Зрозуміло, що цей лист неможливо оскаржити, оскільки скарги подаються тільки на процесуальні документи (рішення, вироки, ухвали, постанови). Пропозиція Салова винести постанову про відмову в задоволенні скарги, яку можна було б оскаржити до Апеляційного суду, також не знайшла підтримки в судді І.Бухтіярової – навіщо їй зайві неприємності.

Взагалі-то КПК не допускає відмови судді розглядати скаргу на незаконне затримання. Це в цивільному процесі позовну заяву можна залишити “без розгляду” та повернути її позивачеві. У кримінальному процесі (спеціально для судді Бухтіярової даємо посилання на норму закону – стаття 106 КПК України) суддя, отримавши скарги, має негайно зробити наступне:

– витребувати матеріали справи в особи, яка проводила затримання

– призначити скаргу до розгляду за участю затриманого та його захисника

– перевірити законність затримання

– винести постанову, в якій скаргу або задовольнити, або відхилити.

Якщо І.Бухтіярова вважає, що захисник мав до скарги додати документи про допущення його до участі в справі як захисника та постанову про затримання чи відповідний протокол (цікаво, де б він їх взяв?) і не зробив цього, то нехай суддя виносить постанову про відмову в задоволенні скарги. Принаймні цю постанову можна оскаржити і Апеляційний суд, напевно, пояснив би Ірині Олександрівні, що з її знанням кримінальному процесі краще на ринку оселедцями торгувати замість того щоб вирішувати людські долі. Але не хоче суддя виносити процесуальний документ. Вона замість того пише листи, які оскарженню не підлягають.

Салову Сергею Петровичу

Судья местного суда Ворошиловского района
Г.Донецка Бухтиярова И.А.

Цілком природнє запитання, а яке право має Ірина Олександрівна в приватному листуванні називати себе “Ворошиловським судом м. Донецька”? Але воно відходить на задній план перед цими потугами правової думки. Суддя замість того, щоби витребувати матеріали справи, вивчає протокол затримання по Інтернетівських роздруківках з “УК”. А витребувати матеріали з прокуратури, де знаходяться документи, що підтверджують участь Салова в справі як захисника М.Халаджі, слабо? А прочитати скаргу, де чітко сказано, що затримання проводила прокуратура м.Донецька, до якої був прикомандирований слідчий Проценко з Макіївки – що, руки не доходять? А якби М.Халаджі й досі перебував за ґратами і не мав можливості запросити захисника, як і переважна більшість інших затриманих: кому б вона писала про те, що витягнуті з Інтернету документи погано читаються? Чи суддя вирішила продемонструвати в такий спосіб перед прокуратурою свою відданість спільній справі?

Ми вибачаємося перед читачами, яких примусили читати цю безграмотну писанину, що належить людині, яка, на превеликий жаль, має право відправляти правосуддя. Але повідомляємо, що М.Халаджі подав до прокуратури Ворошиловського району м. Донецька заяву про порушення кримінальної справи проти І.Бухтіярової за ознаками службової недбалості. Оскільки Генпрокурор Г.Васильєв, як нам достеменно відомо, уважно читає статті з “України кримінальної”, то ми сподіваємося, що він неодмінно захоче довести громадськості свою непричетність до цього беззаконня. У такому випадку Геннадій Андрійович обов”язково накаже прокурору Ворошиловського району В.Павлову притягнути оту суддю до відповідальності. Інша справа, якщо все це коїться за вказівкою з прокуратури – тоді І.Бухтіярова ще довго перебуватиме на свободі.

Володимир БОЙКО, УК