Секс за долг или украинки на экспорт

Украинские девушки идут на секс-экспорт. Сначала им предлагают поработать за границей официантками, танцовщицами, а то и фотомоделями, а затем выясняется, что речь идет о проституции. Вернуться обратно нет практически никакой возможности: сутенеры еще по пути отбирают у своих наложниц загранпаспорта… Щороку сотні галичанок вивозять у борделі Чехії та Польщі.

24-річна Наталя мала лише середню освіту і після закінчення школи вийшла заміж та народила дитину. Хотіла продовжувати навчання, але такої можливості в сім’ї не було: батько — алкоголік, мати — безробітна. Через 2 роки спільного життя чоловік покинув її, і Наталя опинилася з дитиною на руках, без роботи і фінансів. Робота закордоном здавалася їй єдиним виходом, щоб прогодувати дитину. Про те, що вона буде не посудомийницею, а дівчиною за викликом, Наталя навіть не здогадувалась.

Добра знайома порекомендувала Наталі хлопців, які могли допомогти знайти роботу закордоном. Працювати офіціанткою в ресторані або й помічником кухаря видалося дівчині цілком пристойною роботою, та ще й хлопці пообіцяли виготовити всі документи та візу за свій кошт. Вони були настільки турботливими, що погодилися відвезти Наталю до Польщі своїм авто.

Історія 1. Секс за борг

Кілька тижнів — і Наталя, мешканка Тлумача, потрапила до міста Зелена Гура. До авто, на якому хлопці її привезли, підійшов «знайомий» і забрав Наталю до себе на квартиру. По дорозі туди відібрав паспорт, мовляв, на прописку. А на квартирі вона побачила ще трьох дівчат, і тоді почали закрадатися підозри. Наталі повідомили, що вона має відробити борг — 800 доларів. Турботливі хлопці, як виявилось, нічого не робили безкоштовно, тож довелося відпрацьовувати за виготовлення документів і перевезення.

У Зеленій Гурі дівчата сиділи в одному з барів і чекали замовлень. Клієнти вибирали їх за фотографіями, і таксист відвозив за різними адресами. Працювали сім днів на тиждень, обслуговуючи по три клієнти щодня. Завжди дозволялось користуватися презервативами. Грошей за виконані послуги дівчата не бачили, бо клієнти розраховувалися з таксистом. Таксистами називали сутенерів, які мали своє авто і возили дівчат за викликом.

Наталя відпрацювала свій борг за два місяці і вмовила відпустити її додому.

Історія 2. Продали тричі

Як і попередня жертва торгівлі людьми, 23-річна Іванка була неодруженою з маленькою дитиною на руках. Хоч і мала роботу — продавала на базарі — грошей зовсім не вистачало. Якось розговорилася зі знайомою про тяжке життя, і жінка запропонувала спробувати щастя в Чехії. Робота прибиральниці не найкраща, але для дівчини, яка закінчила 9 класів, головне було заробити хоч трохи більше, ніж на базарі.

Знайома зголосилась допомогти Іванці і пообіцяла виготовити візу за власний кошт, запевнивши, що гроші можна повернути потім. Знайома купила квиток і посадила дівчину на автобус до чеського міста Хомутово. По приїзді Іванка дізналася, що має борг 1000 євро. Постійні погрози змусили дівчину погодитись торгувати своїм тілом.

Разом із п’ятьма іншими українками Іванка щодня чекала клієнтів у барі готелю. Їхати нікуди не треба було — кімнати для втіх розміщувалися прямо над баром. Клієнтами були зазвичай німці. В день треба було обслужити 3-4 чоловіків. Кожен із них платив 80 євро за годину, і дівчині дозволяли залишати собі 50 євро щодня.

Так Іванка пропрацювала 10 днів, бо закінчилась віза. Оскільки борг вона ще не відпрацювала, власники бару заявили, що вона мусить поїхати додому, але потім повернутися і відпрацювати решту грошей. Після перетину кордону в неї забрали паспорт для виготовлення нової візи. Коли віза була готова, за дівчиною знову приїхали. Іванка була дуже розгублена, але торговці живим товаром сказали, що знають, де живе її родина, і знайдуть дівчину всюди. Страх за себе та рідних змусив її поїхати до Чехії вдруге.

Тепер її борг зріс, бо мала віддавати гроші ще й за другу візу. Цього разу працювала три місяці, але все одно не відробила ще 500 євро боргу. Іванці знову пригрозили, щоби їхала додому і поверталася за новою візою відпрацьовувати далі. Із заляканою дівчиною так могли би чинити до безкінечності, якби її не знайшли правоохоронці. Вони знали, де вона була і чим займалась, запропонували допомогти їм покарати злочинців саме в той момент, коли торговці виробляли для неї третю візу. Іванка дуже боялась, щоби торговці не знайшли її рідних, але погодилась допомогти. А ще боялася, щоби про її перебування «на заробітках» ніхто не дізнався.

Історія 3. Рідна мати відмовилась від «проститутки»

Ця історія трапилась із 24-річною Світланою, мешканкою Івано-Франківська. Світлана була одружена і виховувала доньку. Робота продавцем у торговому центрі міста приносила кількасот гривень у місяць, чоловік недостатньо дбав про сім’ю, зловживав алкоголем і бив дружину. Подруга по роботі порадила звернутися до якоїсь жіночки, котра могла б допомогти виїхати в Чехію на заробітки. Оскільки Світлана вчилася на швею, охоче погодилась поїхати працювати на швейну фабрику.

Жіночка виробила закордонний паспорт та візу і домовилась за перевезення, оплатила всі витрати, і незабаром Світлана разом з іншими мігрантами опинилась у місті Крімов. Замість швейної фабрики її примусили надавати сексуальні послуги і танцювати стриптиз у барі — таким чином відпрацьовувати борг 1700 доларів. Дівчина підкорилась, бо була у розпачі. Через три дні до бару прийшла поліція перевіряти паспорти та візи. Господарі заховали дівчат в якомусь закинутому приміщенні.

Через два тижні ще з двома жінками з Луганська Світлані вдалося втекти, але вона так боялася опинитися одною в чужій країні, що погодилась попрацювати танцівницею в іншому барі. Там її також змусили надавати сексуальні послуги. Вона відмовлялась, тоді її сильно побили бармени та охоронці, вирвали шмат волосся з голови. Коли Світлана знову відмовилась йти з клієнтом, її зачинили в окремій кімнаті і 3 дні не давали ні їсти, ні пити. Через три дні вона здалася. Потім знову відмовлялася, і її знову били, і знову зачиняли.

Пропрацювавши 2,5 місяці, Світлана якось спромоглася подзвонити додому чоловікові. Сказала лише: «Погано». Відповідала «так» чи «ні», щоб ніхто не почув. Чоловік здогадався, що вона в біді. Вмовив свого товариша влаштуватися водієм на рейсовий автобус і попросив Світлану втекти і сісти на цей автобус. Після третьої спроби їй вдалося, і вона потрапила додому.

Ніхто, крім чоловіка, не знав, що з нею сталося. Спочатку він підтримав дружину, начебто зрозумів її страждання. Але Світлана отримала велику відразу до чоловіків, і її рідний чоловік якось спересердя гаркнув: «Там ти ніким не гидувала, а мною гидуєш?!» Не маючи змоги втамувати свої фізичні потреби, він постійно скандалив із дружиною і одного разу після сварки поїхав до її родини і розповів, чим вона займалась у Чехії. Докоряв її матері, що «виховала проститутку». Матір, на диво, прийняла позицію зятя і сказала рідній дочці, що більше не хоче бачити її на своєму подвір’ї.

Світлана хотіла стрибати з даху, повіситися, але єдине, що її стримало — її дочка. Зараз жінка знайшла роботу, розлучилася з чоловіком і живе у свекрухи. Чоловік погрожує позбавити її материнських прав, бо «хіба може проститутка виховувати мою дитину?»

Замість прологу

Досі ніхто не знає, скільки галичанок пройшли через схоже пекло. Не всі з них бажають ділитися болем, воліючи затамувати його десь глибоко в серці. Не всі погоджуються давати свідчення, бо їх продовжують залякувати. За останніх три роки лише 62 з них звернулися у «Карітас», де жінкам допомагають одягом, медикаментами, надають психологічну та юридичну підтримку, шукають роботу.

Найгірше те, що щороку сотні мешканок Прикарпаття далі їдуть закордон в пошуках хорошої роботи. Більшість із них не має вищої освіти, не читає газет і навіть не здогадується, що може чекати їх у чужій країні. Погоджуючись на допомогу знайомих чи незнайомців, дівчата не підозрюють, що потраплять у боргову кабалу, де розплачуватись доведеться своїм тілом. Трафікерів (торговців) тяжко виявити, щороку кожен із них продає по 50-60 жінок, а скільки на Прикарпатті трафікерів — невідомо. Минулого року Управління по боротьбі з організованою злочинністю порушило 6 кримінальних справ, у яких потерпілими проходять від 5 до 8 жінок.

Всім, хто збирається їхати на роботу закордон, радимо звернутися у «Карітас». За телефоном 77-99-89 вам розкажуть про все, що треба знати, аби не стати жертвою торговців людьми. Найпростіша порада — завжди мати при собі копію закордонного паспорта і телефони консульств країни, до якої збираєтесь.

Діана Плай, Галицкий корреспондент

Читайте также: