З початку повномасштабної війни центри комплектування (раніше — військкомати) стикнулися з навантаженням, до якого не були готові — поставити на облік треба було мільйони військовозобов’язаних.
З таким обсягом роботи вони раніше не мали справу, тому вдалися до імпровізацій, як-то вручення повісток у громадських місцях. Натомість під дверима центрів комплектування досі є добровольці, які хочуть захищати країну, але їх не беруть. Журналісти hromadske з’ясовували, чому робота центрів комплектування подекуди все ще нагадує роботу радянських військкоматів.
Повістка як покарання
23-річний Влад у суботу ввечері гуляв зі своїми друзями Києвом. За 15 хвилин до комендантської години їх зупинили військові на блокпосту біля будинку хлопця і спитали документи. Перевірка затягнулася: друг Влада мав громадянство Білорусі. Поліцейські, які приїхали до блокпосту, забрали всіх до відділку, взяли відбитки пальців та перевірили телефони.
Як пояснили Владу полісмени, його з друзями затримали нібито за порушення комендантської години. Поки компанію перевіряли — до поліцейського відділку прийшов воєнком і вручив Владу повістку. У призначений день хлопець з’явився до військкомату.
«Мене запитали, чи хочу я підписати контракт на три роки. Я сказав, що не сильно хочу. А він сказав: “Окей”. Потім почав розказувати, що не можна порушувати комендантську годину, а потім просто сказав, що я можу йти», — переказує Влад.
Вручення повісток правопорушникам не приховують і самі правоохоронці. 27 червня столичні поліцейські повідомили, що «разом із представниками військового комісаріату провели рейди нічними закладами міста» через порушення комендантської години і виписали повістки 219 чоловікам.
У Кам’янці-Подільському 13 порушників комендантської години «відразу отримали повістки до війська». Тернопільські поліцейські відправили до центрів комплектування 32 «зловмисників», яких перевіряли через «порушення громадського порядку, обмежень, пов’язаних з комендантською годиною, сімейне насилля та невиплату аліментів», а також тих, хто «кермував автомобілем у стані алкогольного сп’яніння».
Разом із цим військові обурюються, що ЗСУ сприймають як виправну колонію — цю практику засудив навіть міністр оборони, — а юристи кажуть, що таке вручення повісток може бути незаконним, однак центри комплектування продовжують «карати» повістками. Здається, вони просто не знають, як ще змусити всіх військовозобов’язаних стати на облік.
«У громадських місцях ефективність вручення повістки набагато вища»
Згідно з постановою про військовий облік, військовозобов’язані мають протягом семи днів повідомити територіальні центри комплектування (ТЦК) про свій переїзд, зміну сімейного стану, стану здоров’я, освіти чи місця роботи. За порушення правил військового обліку передбачена адміністративна відповідальність (штраф від 850 до 1 700 грн), а за повторне порушення після попередження від військового комісара — навіть кримінальна, яка передбачає штраф від 5 100 до 8 500 гривень або виправні роботи протягом року.
Попри те, що військовозобов’язані повинні повідомляти центри комплектування про свій переїзд, не всі поспішають ставати на облік. За даними міністра внутрішніх справ Дениса Монастирського, понад 3 мільйони громадян перебувають на обліку у військкоматах не за місцем проживання. Отже, цих громадян місцеві центри комплектування мають якось поставити на облік до себе. Як?
«У громадських місцях ефективність вручення повістки набагато вища, — пояснює hromadske начальник Управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ полковник Роман Горбач. — Чому так відбувається? Тому що начальники територіальних центрів комплектування вибирають найбільш імовірні місця, де у найменш короткий час можна виконати задачу. Вони мають керувати військовим обліком військовозобов’язаних: викликати їх до центрів та уточнювати ці військові дані, щоби мати достовірну інформацію щодо військовозобов’язаних».
Полковник Горбач запевняє, що в 90% (і більше) випадків повістки у громадських місцях вручають саме для того, аби військкомати могли поставити військовозобов’язаного на облік, а не для того, щоб відправити на передову.
«Просто так на посту вручити повістку, яка б означала, що людину відправлять у військову частину, неможливо», — запевняє Горбач.
Чому чекають добровольці?
Щойно почалася війна, 30-річний Дмитро відвіз свою родину до безпечного місця і повернувся до Києва. У лавах тероборони він два місяці охороняв блокпост, а після того, як їх розформували, пішов до військкомату, бо хотів служити.
«Я ж не можу просто так тут сидіти. Мої друзі вже там. Батько вже там, навіть отримав травму, але це не перша його травма. Він воює з 2014 року. А я що? Я не можу просто так дивитися на те, що відбувається. Хочу якось бути причетним», — каже Дмитро.
У червні чоловік пройшов медкомісію, отримав військовий квиток, зібрав спорядження і думав, що за кілька днів його мобілізують. У Деснянському центрі комплектування сказали чекати на дзвінок.
«У мене немає бойового досвіду, але це не страшно. Мене б відправили на тренування, і я б здобув цей досвід», — каже Дмитро. До цього він в армії не служив.
За тиждень йому зателефонували з військкомату, сказали приїздити. Дмитро прибув до центру комплектування, але там повідомили, що виїзд переноситься на невизначений час. Згодом така ж ситуація повторилася.
«Мені дзвонить офіцер з військкомату і каже за годину приїхати. Я кидаю жінку в поліклініці і біжу додому. Одягаюся, беру всі речі, приїжджаю, а вони мені кажуть: “А де ви таке чули, що буде зараз якийсь виїзд?”».
За останні три тижні Дмитро не отримував новин з центру комплектування і все ще чекає на виклик. Чоловік каже, що це такий собі підвішений стан: і на роботу влаштуватися не можна, і на службу поки не забирають.
У Командуванні Сухопутних військ (яке й курує роботу військкоматів) визнають, що історія Дмитра — не виняток: у чергах досі стоять добровольці. hromadske спілкувалося і з іншими чоловіками, котрі теж повідомляли військкомати, що готові служити, однак їх не мобілізовували. Щоправда, як і Дмитро, вони не мали бойового досвіду.
«Ця інформація підтверджується. Є добровольці, яких досі не мобілізували, тому що завдання ставляться не просто щодо кількості людей, а щодо відповідних спеціалістів. Якщо цей доброволець у регіоні в певному центрі комплектування стоїть на обліку і виявив таке бажання, але цей регіон не комплектує такими спеціалістами певну військову частину, то, звісно, він буде стояти в черзі. В разі необхідності його викликатимуть», — пояснює полковник Роман Горбач, начальник Управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ.
«Інтереси командира та воєнкома — pro et contra»
Хоча в Сухопутних військах і розповідають про мобілізацію не за бажанням, а за спеціальністю, але у військових на передовій до мобілізованих виникають запитання. Сержант 47-го окремого батальйону ЗСУ Валерій Маркус зауважував, що «рівень якості мобілізованих настільки низький, що від них на фронті більше проблем, ніж користі».
«З усієї маси, якою військкомати закидують армію, притомних не більш як 10-15%. Усе інше — невмотивований натовп, який тільки створює додаткові проблеми і відбирає на себе цінний ресурс часу та зусиль. Це я кажу як командир. На цьому етапі війни вже мав два інциденти, коли в Донецькій області два мобілізованих алкотіла додумались погрожувати мені зброєю», — писав Маркус на своїй фейсбук-сторінці.
Як пояснює менеджер адвокатського об’єднання «PwC Legal» Артем Крикун-Труш, на практиці центри комплектування думають не про якість та вмотивованість бійців, а лише про те, як виконати мобілізаційний план та відправити у військові частини стільки людей, скільки вимагає командування.
«Інтереси командира та воєнкома в цій історії — це, на превеликий жаль, pro et contra. На практиці багатьом центрам комплектування не важливі якість людей, підготовка, мотивація, те, наскільки їхні професійні якості відповідають потребам Збройних сил. Вони тупо закривають кількість, а далі вже командири розбираються з тим особовим складом, який надіслав центр комплектування. По факту центру комплектування головне — закрити цифри, на цьому його робота закінчується. Уявіть, якщо ви просите HR знайти вам журналіста, а вам присилають алкоголіка без освіти. Напевно, ви б звільняли HR, а не тримали його 30 років», — знизує плечима юрист.
Робота на «задовільно» чи на максимум можливостей?
Замість того, аби за 30 років незалежності перетворитися на сучасні рекрутингові центри і популяризувати військову службу, військкомати, як додає Крикун-Труш, «перекладали папірці та займалися корупційними оборудками на тих питаннях, які залежать від них».
Утім, на думку військового експерта, полковника запасу ЗСУ Сергія Грабського, центри комплектування не можуть займатися лише рекрутингом контрактників. Із таким небезпечним сусідом Україна не може відмовитися від призову й обмежитися контрактною армією. Грабський радить орієнтуватися на досвід Ізраїлю, де всі громадяни проходять службу або мають певний стосунок до неї.
«У нас постійно говорили, що тотальний призов буде не потрібен, не потрібна буде строкова служба, ми будемо працювати тільки з визначеним контингентом. Якщо до цього йшлося про оперативний резерв десь у 420 тисяч — то й розрахунок вівся на те, що будуть оброблятися дані цього резерву, а ніяк не мільйонів людей, які зараз перебувають на обліку у центрах комплектування», — зазначає Грабський.
З огляду на навантаження, яке отримали центри комплектування від початку повномасштабної війни, Грабський вважає, що свою роботу вони виконують «задовільно».
«Ніхто ніколи не очікував такої страшної біди, яка з нами сталася, і центри комплектування теж працювали на максимум своїх можливостей. Хотілося б, щоб вони працювали більш ефективно, але треба розуміти, що їхнє реформування не завершилося. Їм так і були притаманні вади старих військових комісаріатів», — розповідає військовий експерт.
Серед цих вад — неоцифровані процеси, великий обсяг паперової роботи, недосконала система обліку військових кадрів, брак персоналу через укрупнення центрів (часом на одного співробітника могло припадати до 10 тисяч особових справ резервістів та військовозобов’язаних), а подеколи — просто непрофесійність воєнкомів.
«Кадровий менеджмент вимагає відповідних фахівців, а у військкомати або центри комплектування традиційно направлялися не завжди відповідні кадри. Не талановитих людей, а людей, які десь із чимось не впоралися. Вони просто не здатні в такому стані відпрацювати всі питання, тому іноді йдуть на такі імпровізовані або, я б сказав, відчайдушні кроки: забирають усіх з вулиці, виконують план і відправляють. Не можна сказати, що це тотальна ситуація, але такі випадки мають місце», — визнає Грабський.
Інша проблема полягає в тому, що центри комплектування в Центрі й на Заході повинні поставити на облік велику кількість переселенців. З такими завданнями вони раніше не стикалися, тому Грабський закликає «з розумінням ставитися до того колосального обсягу завдань, які вони виконали, коли люди практично не спали».
У Сухопутних військах підтверджують, що найбільше навантаження лягло насамперед на Західний і Північний регіони, оскільки частина південних і східних областей тимчасово окупована і багато переселенців переїхали до підконтрольних Україні областей. Мобілізаційні плани формуються пропорційно до кількості населення: що більше людей у регіоні, то більше військовозобов’язаних, а отже, неокуповані райони мають мобілізувати більше людей.
«Як правило, військові частини комплектуються за територіальним принципом. Звісно, якщо спеціалістів у цьому регіоні немає, то можуть залучати з інших регіонів. Тож якщо в західних регіонах громадян набагато більше, то і плани у них будуть більшими. Така залежність справді є. Плани виконують усі області, але деякі області окуповані, тому ці плани перед ними не ставляться. Інші частково окуповані — там плани зменшені», — пояснює начальник Управління персоналу штабу Командування Сухопутних військ ЗСУ полковник Роман Горбач.
«Військовозобов’язані мають по-дорослому ставитися до своїх обов’язків»
У Сухопутних військах запевняють, що ТЦК будуть покращувати свою роботу, зокрема працюватимуть над оцифруванням даним. Проте військові вважають, що військкомати могли б бути ефективнішими, якби українці відповідальніше ставилися до обліку і йшли самі до центрів комплектування після переїзду.
«Якщо розуміти відповідальність, яка покладається на всіх нас — починаючи з Конституції України, — якби кожен громадянин усвідомив цю відповідальність і виконував усе, що написано в законодавстві, то ці повістки взагалі не треба було б вручати. Але ж не всі громадяни свідомо ставляться до своїх обов’язків», — каже Горбач.
Військовий додає, що мобілізація апріорі не є добровільною (на відміну від контрактної служби), тому призвати на службу таки можуть військовозобов’язаних, які не зовсім того бажають.
«Ми зараз тільки на початку цього процесу з’ясування і виховання наших військовозобов’язаних щодо того, що вони мають по-дорослому ставитися до своїх обов’язків, — вважає військовий експерт Сергій Грабський. — Виїхав на певний період часу — маєш повідомити центр комплектування, тому що стоїш на обліку і належиш до певної команди. В разі отриманні сигналу про формування цієї команди люди мають розуміти, на що вони можуть розраховувати, а не так по-дитячому: я раз — і поїхав, я в домікє сховався. Так не буде».
Авторка: Діана Буцко; hromadske