3 липня 2022 року під час урочистостей з нагоди дня незалежності Білорусі її самопроголошений президент Олександр Лукашенко заявив: «У нас найтісніший союз із Росією. У нас уже давно створено єдине угруповання збройних сил, фактично єдина армія. І нашу участь у спецоперації мною визначено давно — в перший день початку цієї операції».
Ця заява стала мало не першим прямим публічним підтвердженням з боку Лукашенка, що Білорусь бере безпосередню участь у війні проти України. Утім верифікованих доказів про те, що військовослужбовці Білорусі перетинали кордон України немає. Правоохоронцями і журналістами зібрано багато свідчень, що білоруси воювали на боці Росії, однак приналежність їх до армії Білорусі потребує подальшої перевірки.
У цьому матеріалі МІПЛ порушує тему злочину агресії. Участь Білорусі у воєнних злочинах і злочинах проти людяності – тема окремих майбутніх публікацій.
Свідчення є — підтверджень немає
Найбільшим системним збирачем інформації про залученість Білорусі в агресію проти України є моніторингова група «Беларускі гаюн», яка від початку війни стежить за переміщенням збройних сил Росії територією Білорусі, а також активністю армії самої Білорусі. Наприкінці червня у Вільнюсі моніторингова група разом із Міжнародним комітетом із розслідування катувань у Білорусі представили проміжний звіт про участь Білорусі у війні в Україні. В ньому стверджуються, що режим Лукашенка активно сприяв агресії Росії проти України.
Засновник моніторингової групи «Беларускі гаюн» Антон Мотолько в розмові з МІПЛ заявляє, що достовірних підтверджень участі білоруських військових у війні на території України немає. «Я розумію ваше бажання знайти факти, де білоруські військові брали би пряму участь у цих злочинах. Але якби вони у нас були, ми би давно вже це опублікували, — зазначає Мотолько. — У нас немає жодного прямого чи непрямого підтвердження, що білоруські війська переходили кордон із Україною. Про військових жодного разу ніде не було підтверджень».
Водночас є чимало свідчень, що на початку широкомасштабного вторгнення Росії білоруські військові теж були в Україні, зокрема на Чернігівщині. Але такі факти потребують перевірки.
«На початку березня прессекретар тероборони Чернігівщини сказав, що білоруські військові ведуть бойові дії на території України. На жаль, тоді це була лише заява, ніяких фото-, відеоматеріалів не було, — говорить МІПЛ Михайло Жирохов, військовий історик. — Я брав коментарі в людей, які особисто бачили, по-перше, білоруську форму на загиблих, по-друге — білоруський прапор на бронетехніці, яку вони підбивали. Це було у Количівці, Лукашівці, Михайло-Коцюбинському. Але фото та відео немає. Також я говорив із людьми з прикордоння (села Добрянка), які можуть відрізнити за говором білорусів від росіян. Вони говорили, що частина військових, які заходили до них, а потім їхали далі, були білорусами».
Свідком можливої участі білорусів у війні проти України є киянин Віталій Верес. 25 лютого разом із дружиною і дитиною він приїхав у село Нова Басань, що на Чернігівщині. Це за 55 км від Броварів у бік Прилуків. Село окупанти зайняли 26 лютого, на їхній військовій техніці білою фарбою були нанесені кола. Відомі випадки, коли росіяни вбивали та тримали в заручниках місцевих жителів. За словами Вереса, перших військових він бачив лише через вікно будинку, оскільки ті заборонили виходити з дому. Через це роздивитися розпізнавальні знаки, щоб визначити, до якої армії вони належать, чоловік не міг. Єдина, хто з ними спілкувався, була хрещена його дружини.
«Вони сказали їй, що в них тривають навчання, але розуміють, що це вже Україна, — розповідає Віталій. — Хрещена спитала в них, звідки приїхали? Ті відповіли, що з Білорусі. У них вимова була білоруська, бо хрещена якийсь час там працювала, тому може їх відрізнити за говором».
За словами чоловіка, кинулось в око і те, що ці військовослужбовці були однієї національності. Біля їхнього будинку вони простояли три дні, а потім поїхали. На заміну прийшли інші, які кардинально відрізнялися від попередніх.
«Перші дійсно були всі однакові. А о наступні — геть різні. Там і татари, і казахи були. Вони щодня приходили до нас по три-чотири чоловіки, ніхто з них не був однакової зовнішності. В одного навіть нашивка “Азербайджан”, він ножем перед нами весь час грався — хизувався. Ці вже з Росії були, сказали нам, що хлопців, які тут стояли, уже немає в живих. Треба, звісно, навпіл ділити такі слова, але насправді всі, хто їхав далі на Київ, рідко коли поверталися».
У день, коли Лукашенко заявив, що Білорусь і Росія де-факто мають єдину армію, Анатолій Бурбеза, який служить у Добровольчому формуванні Ірпінської тергромади, опублікував у Фейсбуку дві фотографії. На них — пачка з-під білоруських цигарок, а також шматок простирадла, якими користуються збройні сили Білорусі.
«Я сам не розумію, нащо їм те простирадло… Більше схоже на те, що вони його рвали та чистили ним зброю. Я зберіг ці лоскути, як докази, — коментує Бурбеза Медійній ініціативі за права людини. — Почитайте коментарі в мене під тими фотографіями, багато людей кажуть, що бачили й чули, а це означає тільки одне — диму без вогню не буває».
Світлини Бурбеза зробив на місці, де базувалися окупанти — в лісі між селами Діброва і Плахтянка в Київській області. В коментарях під цими фотографіями чимало людей заявляють, що там дійсно були білоруси. МІПЛ звʼязалася з ними, але підтверджень на користь того, що це були представники регулярних військ Білорусі не знайшла. Один із опитаних нами — киянин Єгор Карпенко. Ось, як він коментує: «Паспорти білорусів уже демонстрували. Не секрет, що частина їх була на нашій землі. І колону з білоруськими прапорами під Херсоном теж демонстрували. Техніку армії РБ росіяни юзають, а от діючих військових не фіксувалось. Юридично вони не військовослужбовці армію РБ, а контрактники ПВК “Вагнер”».
Обслуга для збройних сил Росії
Версії про те, що військовослужбовці Білорусі воювали не під своїм, а під російським прапором, дотримується і військовий історик Михайло Жирохов. «У складі російської армії були білоруські військові, які не пішли далі на Київщину, а зупинилися на Чернігівщині, — переконаний він. — Вони підтримували росіян в якості тилових підрозділів, не більше. Вважаю, що в бойових діях участі не брали. І вони чітко не ідентифікували себе, як білоруси, діяли в складі російських військ, хоча при цьому окремо, відсторонено. Місцеві командири вирішили підтримати Росію без наказу згори. Були випадки, коли командири не виконували накази центру. Це неправильно, але так було. На підйомі “йдемо карати Україну” якась частина командирів могла дозволити підняти своїх військових».
Натомість білоруський журналіст Андрэй Мядзведзеў, з яким поспілкувалася МІПЛ, переконаний, що на боці Росії білоруси воюють у складі приватних воєнних компаній. А от щодо підпорядкованої Лукашенку регулярної армії, Мядзведзеў вважає, що Росія використовує її в якості обслуги. «В білоруських частинах вони мешкали, білоруські солдати ремонтували побиту техніку росіян, мили її, — говорить журналіст.
— Про використання аеродромів не варто й казати — це зрозуміло (росіяни запускають ракети по території України з літаків, які піднімаються з території Білорусі, — ред.). Крім того, вся державна медична структура прикордонних районів, а вона там у нас лише державна, була задіяна для лікування поранених росіян. В районних лікарнях Єльська, Мозира, Наровлі були відмінені всі планові операції, бо хірургічни відділення були завалені обрубками росіян. Лікарі давали підписки про нерозголошення, але мені самому повідомляв про це друг-лікар із Мозиря».
Водночас він переконаний, що на території України можуть працювати білоруські спецслужби, які проникли сюди ще до повномасштабного вторгнення Росії. Особливо це стосується прикордонних із Білоруссю областей, де, як каже Мядзведзеў, і зараз можуть діяти спільні білорусько-російські диверсійно-розвідувальні групи: «Їхньою опорною мережею можуть бути всілякі колаборанти з об’єднань на кшталт «Сябри Волині». Відзначимо, що засновників цієї організації, братів Михайла і Олександра Конановичів, СБУ затримала 6 березня в Києві. Їх підозрюють у діях на повалення конституційного ладу в Україні. СБУ переконує, що має дані про тісну співпрацю Конановичів зі спецслужбами Росії та Білорусі. 1 липня 2022 року Соломʼянський райсуд столиці обрав їм запобіжний захід — тримання під вартою з можливістю вийти під заставу 190 тисяч гривень.
Відзначимо також, що Росія використовувала територію Білорусі для транспортування поранених і полонених українців, в тому числі військовослужбовців ЗСУ. Однак ці операції, за словами білоруського правозахисника-розслідувача, який на умовах анонімності поспілкувався з МІПЛ, проводилися цілковито таємно. Ось, що він говорить: «Про поранених і вивіз полонених — це таємниця. Ми розуміємо, що їх вивозили через нас, але як, коли, чи тримали їх у Білорусі, чи просто провезли нашою територією — невідомо».
У напрямку ЧАЕС
Окремо в контексті участі Білорусі у війні проти України стоїть питання Чорнобильської атомної електростанції, яку російські військові захопили 24 лютого — в перший день повномасштабного вторгнення. Так, 9 березня внаслідок дій російської армії ЧАЕС залишилася без електропостачання, як і місто Славутич, в якому живуть більшість працівників станції. Через активні бойові дії відновити живлення ЧАЕС силами українських спеціалістів було неможливо, а системи моніторингу ядерних матеріалів, які в режимі реального часу передавали дані в МАГАТЕ, припинили це робити. Згодом ЧАЕС підключили до резервних дизельних генераторів, однак їхня робота була розрахована лише на 48 годин живлення станції.
10 березня зранку Білоруське телеграфне агентство (БЕЛТА) розповсюдило заяву Олександра Лукашенка: «Міністру енергетики доручено організувати цю роботу, щоб негайно подати туди [на ЧАЕС] електроенергію. У нас лінія електропередачі з радянських часів є, вона законсервована. Треба її негайно відновити. Доведеться, мабуть, до підстанції Чорнобильської електростанції подавати цю електрику, щоб у штатному режимі забезпечити безпеку Чорнобильської станції».
Водночас Лукашенко наказав своїм військовим і прикордонникам «контролювати дії найманців, виявлених на території України», які, як стверджував самопроголошений президент Білорусі, «переміщаються вздовж білоруського кордону в бік Чорнобиля. Ми не знаємо, чому вони йдуть у бік Чорнобильської станції». В публічній частині цього наказу нічого не йдеться про те, що військовослужбовці чи прикордонники Білорусі вже перебувають на території України, однак виникає питання, яким чином вони мали виявляти і контролювати дії найманців (так в Росії і Білорусі називають Збройні сили України), якщо відстань від ЧАЕС до білоруського кордону складає щонайменше 21 км автомобільною дорогою (див. карту).
«Про електриків для ЧАЕС скажу так, що був період, коли збирали людей, аби відправити їх працювати “на обʼєкти”. Але ми не знаємо, був виїзд чи ні. Вірогідність була високою, що могли виїхати», — говорить Антон Мотолько з моніторингової групи «Беларускі гаюн». Зазначимо, що українська влада можливу присутність на ЧАЕС військових чи цивільних із Білорусі ніяк не коментувала.
Парадоксальний правовий статус
Білоруські журналісти у вигнанні, серед яких Андрэй Мядзведзеў, те, що відбувається в Білорусі після 24 лютого 2022 року, визначають, як окупацію. «Росіяни фактично відсунули місцеву владу від керування територіями. Де вони хотіли — там ставили свої табори, пускові установки “Іскандерів”, наказували місцевим виконкомам організовувати транспортування та побут своїх підрозділів. Державний апарат Лукашенка повністю співпрацює з російськими загарбниками. Ми це вважаємозовнішньою окупацією чи анексію без жодного пострілу».
Але це жодним чином не звільняє Білорусь від відповідальності. Тому ключове — визначити її правовий статус. Адвокат і експерт МІПЛ Андрій Яковлєв вважає, що Білорусь є співучасницею агресії Росії проти України, але водночас досі не є учасницею самого міжнародного збройного конфлікту.
«Визначення акту агресії надано резолюцією 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974. Нею є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, — коментує Яковлєв. — Актом агресії кваліфікується і дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася для вчинення акту агресії», — говорить він.
Відомо, що з території Білорусі по Україні здійснюються ракетні удари з землі та повітря, за допомогою авіації і ракетних комплексів. Територія Білорусі надана у розпорядження збройним силам РФ та використовується не тільки для ракетних обстрілів, а також для авіанападів на Україну і для інших допоміжних цілей.
«Акт агресії вчиняється особою, яка спроможна фактично здійснювати контроль над політичними чи військовими діями держави або керувати ними. Це робить вище військово-політичне керівництво Білорусь співучасницею у вчиненні злочину агресії, — продовжує Яковлєв. — Разом із тим, співучасть у вчиненні міжнародного протиправного діяння — злочину агресії — не тотожне участі Білорусь у російсько — українському збройному конфлікті (Примітка: ми використовуємо універсальний термін “збройний конфлікт”, оскільки юридичне визначення “війна” потребує її офіційного оголошення), позаяк у збройному конфлікті бере участь держава, а не її вищі посадової особи».
Водночас, за словами адвоката, для того, аби Білорусь визначити учасником збройного конфлікту, недостатньо її співучасті у вчиненні акту агресії, необхідно довести застосування нею власних збройних сил для нападу на Україну або захоплення українських військовослужбовців чи цивільних осіб. Але наразі верифіковані докази такої участі збройних сили Білорусь у російсько-українському збройному конфлікті відсутні.
Тим не менше, це не знімає з військово-політичного керівництва Білорусі і, перш за все, з Олександра Лукашенка юридичної відповідальності за щонайменше надання власної території та інфраструктури цієї державидля нападу на Україну. Щойно він віддасть наказ про застосування армії проти України, Білорусь перетвориться на учасника міжнародного збройного конфлікту. В такому разі зміниться і рівень відповідальності.
«На цей час для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності необхідно створення спеціального трибуналу з агресії, — пояснює адвокат. — Позаяк через відчутність ратифікації Україною Римського статуту, цей злочин “непідсудний” Міжнародному кримінальному суду. На жаль, через створення у суспільстві та державі негативних і помилкових стереотипів щодо Римського статуту, ми не ратифікували його, а тепер спокутуємо це».
Хоча Міжнародний комітет із розслідування катувань у Білорусі разом із моніторинговою групою «Беларускі гаюн» підкреслюють, що «російське вторгнення в Україну … викликало в білоруському суспільстві справжній шок», а «пацифістські настрої громадян почали проявлятися вже в перші дні з початку війни», для тих, хто досліджує війни, немає жодних ілюзій з приводу готовності білоруських військових виконати наказ Лукашенка. «Підтримувати чи не підтримувати — так питання для військових не стоїть. Вони отримують наказ — виконують. Якщо завтра до них прийде наказ наступати — будуть наступати, хоча й розумітимуть, що втрати будуть величезні», — підкреслює військовий історик Михайло Жирохов.
Автор: Станіслав Мірошниченко, Медійна ініціатива за права людини