Перший очний вирок за сексуальне насильство в зоні бойових дій та крах байок російського окупанта про прифронтовий роман
Судовий процес у Дніпрі над російським військовослужбовцем Сергієм Карпіловичем завершився першим очним вироком за сексуальне насильство, вчинене в умовах збройного конфлікту. Рецидивіст із тридцятирічним тюремним стажем, завербований просто з колонії, два місяці тримав у заручницях жінку в підвалі на Донеччині, погрожуючи зброєю та розправою, а на лаві підсудних цинічно намагався видати пережите потерпілою пекло за «обопільні романтичні почуття». Рішення суду призначити окупанту 12 років позбавлення волі стало важливим юридичним прецедентом, який водночас оголив усю складність фіксації та доведення воєнних злочинів у сірих зонах прифронтової смуги.
Суд у Дніпрі визнав Сергія Карпіловича, військовослужбовця російської армії, винним у зґвалтуванні мешканки Донеччини. Злочин скоєно восени 2025 року в одному із селищ Покровського району. Згодом Карпіловича взяли там у полон українські військові. Це перший очний вирок за такий злочин. МІПЛ проаналізувала вирок і розповідає про докази у справі.
Злочин у “сірій зоні”
За матеріалами справи, у серпні 2025 року Карпілович на позивний “Карп” і ще двоє російських загарбників зі 114-ї окремої мотострілецької бригади збройних сил Росії зайшли у село Золотий Колодязь Покровського району Донеччини. Вони оселились у підвалі, де жила місцева жінка. Впродовж двох місяців Карпілович ґвалтував її, погрожуючи розправою.
Обвинувачений народився у селі в Карелії. На війну потрапив у червні того ж року, підписавши контракт у тюрмі. Там він відбував чергове покарання за розбій. Загалом за грабежі Карпілович відсидів 32 роки.
Потерпіла засвідчила у суді, що до Золотого Колодязя потрапила під час евакуації. Там доглядала за тяжко хворим чоловіком, мати якого виїхала. Наприкінці серпня через сильні обстріли будинок, де вони жили, зазнав руйнувань. Тож вона перебралася до підвалу, а чоловік лишився на вулиці під навісом.
Згодом до укриття прийшов Карпілович разом зі співслужбовцями. За словами потерпілої, росіянин сказав, що має наказ вбивати цивільних, але обіцяв, що “все буде добре”, якщо вона буде з ним у стосунках.
Коли Карпіловича поранили, жінка доглядала його. У суді вона наполягала, що не могла відмовитись, оскільки боялася. За її словами, військовий погрожував їй автоматом, а згодом говорив, що зброя йому навіть не потрібна, мовляв, може натиснути на певну “точку” або звернути шию.
Перший епізод насильства, як свідчила потерпіла, стався через два дні після появи Карпіловича у підвалі. Попри її слова про біль, насильство тривало до ранку, а потім повторювалося щоночі понад два місяці. Це відбувалося у присутності інших російських військових. Потерпіла пояснювала: безпечного місця, куди вона могла б піти, не було. Навколо тривали бойові дії, у вцілілих підвалах також сиділи росіяни, а звернутися по допомогу не було до кого.
За її словами, Карпілович не наводив на неї автомат, але хапався за зброю, коли хотів налякати. Побоюванням за власне життя потерпіла пояснювала й поведінку, яка могла виглядати як нібито добровільні стосунки. Вона говорила Карпіловичу про любов, але, каже, робила це, щоб залишитись живою.
У суді вона зазначила: сексуальні контакти з обвинуваченим не були добровільними, а насильство тривало, доки їх із підвалу не забрали українські військові. Жінка згодом впізнала нападника на фото, які надали слідчі.
Версія підсудного та інші докази
Карпілович у суді провини не визнав. Розповів, що наприкінці вересня його група втратила зв’язок із командуванням. На той момент він жив разом із іншими російськими військовими і цивільними у підвалі будинку.
Стосунки з потерпілою підсудний назвав романтичними. Стверджував, що вони розповідали одне одному про життя, а жінка доглядала його після поранення. Сексуальні стосунки Карпілович також визнав, однак заперечив примус. За його словами, вони були добровільними і взаємними, відбувалися приблизно один-два рази на тиждень.
Карпілович заперечував погрози та залякування потерпілої. Водночас підтвердив, що автомати лежали поруч із ними у підвалі. За версією росіянина, жінка будь-коли могла залишити сховище, втім визнав, що їй не було куди йти.
Судово-психіатрична експертиза підтвердила, що обвинувачений не мав розладів та усвідомлював свої дії.
Також у суді допитали двох російських військовослужбовців із позивними “Афоня” і “Грек”. Їх взяли в полон разом із Карпіловичем. Вони теж потрапили на війну з колоній. Обидва підтвердили: між Карпіловичем і цивільною були сексуальні стосунки. Один із полонених заявив, що це був роман. Свідки стверджували, що Карпілович не погрожував потерпілій зброєю, але визнали, що автомати постійно були в підвалі. Також підтвердили, що жінка не могла піти через постійні обстріли. Вони заперечили, що мали наказ вбивати цивільних. Втім один зі свідків чув про таке розпорядження від інших бійців.
Одним із доказів у справі став висновок судово-психіатричної експертизи. У ньому зазначено, що під час тих подій жінка боялася, відчувала фізичну безпорадність, образи і приниження. Тривала травматична ситуація супроводжувалася негативними емоціями і больовими відчуттями, вона погіршила соціальне функціонування постраждалої і якість життя. Експерти визнали це психологічними і моральними стражданнями.
Ухвалюючи вирок суд відкинув версію Карпіловича та його адвоката про добровільні романтичні стосунки з потерпілою. Суд взяв до уваги, що він мав зброю та погрожував жінці вбивством у примусовому середовищі. Також суд врахував експертизу, яка зафіксувала у потерпілої психологічні страждання.
Прокурор і потерпіла просили про ув’язнення Карпіловича. Адвокат обвинуваченого клопотав про виправдання.
У підсумку Амур-Нижньодніпровський районний суд Дніпра дійшов висновку, що йшлося не про добровільний роман, а про сексуальне насильство над цивільною в умовах збройного конфлікту. Скоєно суд кваліфікував як воєнний злочин. Одинадцятого серпня Карпіловичу призначили 12 років ув’язнення. Вирок можна оскаржити впродовж 30 днів.
Правовий аналіз МІПЛ
Анна Рассамахіна, аналітикиня й експертка Медійної ініціативи за права людини з міжнародного гуманітарного права, вважає, що за сукупністю доказів вина Карпіловича виглядає доведеною, хоч адвокат і просив про виправдання.
— Захист, зокрема, звертав увагу на відсутність ДНК-слідів та огляду місця події. Однак минув значний час, а саме місце перебувало в зоні бойових дій. За таких обставин відсутність доказів, на яких наполягає захист, не спростовує обвинувачення, — пояснює експертка.
Рассамахіна наголошує, що суд оцінив загальний контекст, зокрема те, що потерпіла перебувала у підвалі разом із озброєними російськими військовими, навколо тривали бойові дії, а безпечно залишити це місце вона не могла.
— Як на мене, суд зробив правильний висновок, що про жодні романтичні стосунки у тих умовах мова не йшла, — підкреслює юристка.
За її оцінкою, слідство і суд працювали в умовах суттєвого дефіциту доказів, спричиненого самими обставинами війни. Попри це, сукупності доказів вистачило для обвинувального вироку.
Утім ця справа радше виняток, який показує масштаб проблеми доказування у подібних випадках. Щоб вона взагалі дійшла до суду, збіглося одразу кілька обставин: російського військового взяли у полон, поруч перебувала потерпіла, її історія стала відома українським правоохоронцям, а слідчі почали документувати злочин.
У більшості випадків такого збігу не трапляється. Потерпілі можуть залишатися на окупованій території або в сірій зоні, виїхати, загинути чи з різних причин не повідомити про пережите. Українські правоохоронці також фізично не мають доступу до багатьох місць, де скоєно злочини. Через це частина сексуального насильства під час війни залишається взагалі поза увагою правоохоронців.
Саме тому, вважає Рассамахіна, варто обережніше ставитися до заяв про невідворотність покарання для кожного винного у воєнних злочинах. Реальність розслідувань свідчить про те, що встановити всі злочини, усіх потерпілих і причетних неможливо.
— Сіра зона та окуповані території залишають цивільних під владою російських військових, можливості української системи правосуддя там вкрай обмежені. Значна частина скоєних у таких умовах злочинів залишається невидимою, а частина винних ніколи не постане перед судом, — констатує експертка.
Авторка:
Джерело: МІПЛ
