Минулий 2023 рік став часом поступовою, але навряд чи до завершення війни оборотною організаційною деградацією російської армії. Тут і створення добровольчих формувань Міноборони РФ, які не є регулярними частинами, і масове вербування ув’язнених, і відмова від опору «на землі» заколоту найманців у червні 2023 року з подальшим інкорпоруванням частини з них у згадані добровольчі формування, та неукомплектовані регулярні частини набирають військовослужбовців з інших видів та родів військ.
На цьому фоні весь рік відбувалася і деградація матеріально-технічна: від повернення в стрій давно знятих з озброєння танків Т-55 і Т-62 і гаубиць Д-10 і Д-20 до звернення до КНДР за артилерійськими снарядами та масового використання іранських дронів натомість крилатих ракет. Микола Патрушев відкрито закликав центральні регіони формувати мобілізаційні плани економіки на регіональному та місцевому рівнях, що суперечить офіційній лінії, яка стверджує, що Росія готова до затяжної війни.
Т-55
Кремль продовжив перетворювати мотострілецькі бригади у дивізії, створювати нові загальновійськові армії, масово призначати генералів і звітувати про набір сотень тисяч контрактників, збільшувати штатну чисельність збройних сил та обіцяти ще більше контрактників у 2024 році, паралельно збільшуючи військові витрати.
Проте з Москви дедалі наполегливіше звучать голоси про необхідність перепочинку у війні, а Володимир Путін чи не вперше відкрито визнав, що ядерні загрози з Росії покликані примусити США та їхніх союзників саме до переговорів.
За всіма цими суперечливими даними та діями проявляється загальне поступальне військове виснаження Росії, яке продовжиться й упродовж 2024 року. Це виснаження зовсім не означає, що Кремль можна вже зараз списати з рахунків та дати волю «шампанському настрою». Найскладніше довгострокове військово-політичне завдання у цій війні полягає в тому, як, окрім повернення України до міжнародно-визнаних кордонів, забезпечити неможливість, нездатність і небажання російської влади та російського суспільства надалі загрожувати своїм сусідам, намагатися взяти історичний реванш та здійснити реставрацію імперії.
Збільшення числа контрактників
У грудні 2022 року Міністерство оборони Росії озвучило план: мати збройні сили штатною чисельністю 1,5 мільйона осіб до кінця 2026 року, з яких 695 тисяч посад мають становити контрактники (солдати, сержанти, прапорщики тощо). При цьому до кінця 2023 року у збройних силах мала бути 521 тисяча контрактників. У грудні 2023 року план було переглянуто: до кінця 2024 року російські збройні сили повинні мати вже 745 тисяч контрактників. Щоправда, така гра з цифрами можлива лише в тому випадку, якщо йдеться про «паперову» чи бухгалтерську чисельність військ, а не живих військовослужбовців.
Якщо ми звернемо увагу на опубліковану динаміку набору контрактників протягом 2023 року, ми побачимо не просто лінійний, але процес, що постійно прискорюється:
Таблиця 1: Хроніка заяв російських керівників щодо чисельності укладених у 2023 р. контрактів на військову службу
Виходить, що з січня по середину травня 2023 року щотижня в середньому укладалося близько шести тисяч контрактів на військову службу, а з 19 травня це число підскочило в діапазон 10-17 тисяч на тиждень, і в середньому становило 12-12,5 тисяч. Таке подвоєння не має жодного іншого чіткого пояснення, крім того, що ми маємо справу з очевидною бюрократичною кампанією, що виражається в боротьбі за досягнення потрібних показників за будь-яку ціну.
По-перше, до 2023 року останні публічні дані про кількість контрактників наводилися Міністерством оборони РФ ще в березні 2020 року – 405 тисяч осіб. І в нас поки що немає підстав вважати, що до лютого 2022 року кількість контрактників у російських збройних силах суттєво (більш ніж на 5%) відрізнялася від зазначеної цифри у більшу чи меншу сторони. У 2017 році офіційна кількість контрактників була 384 тисячі осіб, а мету в 500 тисяч планувалося досягти лише до 2027 року. Іншими словами, Міністерство оборони в умовах війни якимось чином спромоглося вирішити завдання, яке у мирний час не могло вирішити роками.
По-друге, з 24 лютого 2022 року і до початку часткової мобілізації 21 вересня 2022 року, тобто за перші півроку повномасштабної війни, російська армія зіткнулася не тільки з високими втратами, але й з кількістю тих, хто бажає з цієї армії. звільнитися достроково. І це на додаток до тих, чиї стандартні дворічні контракти закінчилися або наближалися до завершення (контракт вважається таким, що завершується за шість місяців до дати закінчення).
Всі вони були залишені в армії через мобілізацію. І на той момент кількість таких мобілізованих контрактників можна приблизно оцінити в діапазоні 100-150 тисяч осіб, і надалі ця цифра могла лише зростати. Тим самим було створено невизначеність статусу таких контрактників: чи вони продовжують службу на своїх посадах як контрактники без контракту, з автоматично продовженими безстроково контрактами чи як мобілізовані з відповідними виплатами?
По-третє, спроба масового вербування людей, включаючи іноземців, на короткострокові (від кількох місяців до одного року) контракти на добровольчі формування, які не є частинами регулярної армії, масове вербування укладених на піврічні контракти в штурмові загони та інкорпорування частини найманців-«вагнерівців» і найманців-«ахматівців» призвели до того, що одна й та сама людина могла підписати протягом року як мінімум два контракти в міру закінчення першого з них.
Звідси й виходить, що значна частина, якщо не більшість, із 490 тисяч контрактників на 19 грудня 2023 року вийшла з контрактників, які вже були, які були змушені підписувати нові контракти. Також туди додалися вʼязні та учасники добровольчих формувань, які протягом 2023 року могли підписати більше одного короткострокового контракту та, відповідно, бути врахованими як нові контрактники як мінімум двічі.
Зрозуміло, нові контрактники в російській армії також з’явилися: для одних це є способом поправити плачевне фінансове становище, для інших можливістю сховатися від війни в тих видах і родах військ, які в ній не беруть участь, а для третіх усвідомленим вибором. Також не дуже зрозуміло, наскільки масовим є перехід на контракт мобілізованих. І також не зрозуміло, як довго продовжують числитися у лавах військовослужбовців-контрактників ті, хто формально зник безвісти, потрапив у полон або отримав інвалідність.
Проте, без урахування добровольців, ув’язнених та найманців можна з великою впевненістю стверджувати, що до початку 2024 року російські збройні сили не відновили чисельність контрактників, яка була напередодні лютого 2022 року. Про це побічно свідчать і інші наведені Кремлем цифри: на війні сьогодні офіційно перебуває близько 244 тисячі військових, а всього з лютого 2022 року бойовий досвід отримали 650 тисяч осіб, з яких 458 тисяч уже отримали посвідчення ветеранів бойових дій.
Сюди, зрозуміло, включені як кадрові військовослужбовці та мобілізовані з різноманітних бойових частин, так і ті, хто служить на флоті та в частинах забезпечення, є наземним персоналом військових аеродромів і т.д. , військовослужбовці Росгвардії та ФСБ, найманці та добровольці так званих угрупувань “ДНР” та “ЛНР”, а також співробітники поліції. У ці 650 тисяч ветеранів входять, швидше за все, всі живі, мертві, зниклі безвісти, полонені.
Враховуючи численні скарги російських військових на відсутність ротації, навіть з урахуванням усіх втрат не ясно, де могли б розчинитися заявлені 490 тисяч нових контрактників, неясна кількість «старих» контрактників і мобілізованих, що залишаються в строю. Простіше кажучи, «паперова» чисельність та реальна кількість російських військ остаточно розійшлися.
Ця ситуація посилюється планомірним нарощуванням граничної штатної чисельності військовослужбовців збройних сил, що розпочалося в 2022 році: з 1 грудня 2023 року ця чисельність встановлена на рівні 1,32 мільйона осіб. До неї додано близько 170 тисяч нових посад порівняно з попереднім указом від 25 серпня 2022 року, коли її й було збільшено на 137 тисяч. Таким чином, всього за 15 місяців штатна чисельність військовослужбовців ЗС РФ зросла майже на 307 тисяч осіб, і має зрости ще на 180 тисяч ⸺ до 1,5 мільйонів осіб.
Тобто розбіжність між «паперовою» та реальною чисельністю армії й надалі посилюватиметься. Однак за граничною чисельністю слідує фінансування та відповідні витрати на державне оборонне замовлення – і в цьому сьогодні бачиться головний резон усіх цих рухів.
Міністерство оборони хоче зберегти сильно збільшений військовий бюджет, незалежно від ситуації на полі бою. Більше того, у разі отримання бажаного перепочинку у війні, така встановлена чисельність служитиме формальним виправданням для витрат на відновлення збройних сил перед новим раундом агресії.
При цьому в армії, що воює, продовжить наростати нестача солдатів і офіцерів, про що говорить і фактична відмова від озвученого ще в грудні 2022 року плану щодо заміни мобілізованих. Це загострить питання, пов’язані з комплектуванням, підтримкою дисципліни та боєздатністю армії. І якщо інтенсивність бойових дій залишиться на рівні 2023 року, Кремль буде змушений піти на непопулярні заходи, які можуть включати як регулярні відрядження на війну частин та підрозділів інших видів та родів військ і навіть інших силових відомств, так і спробу провести нову хвилю мобілізації.
Виробництво озброєнь: чудес не буває
На тлі кампанії зі збільшення чисельності контрактників російське керівництво не втомлюється переконувати світ у тому, що воно змогло вкотре наростити виробництво озброєнь та військової техніки. Підприємства галузі також звітують про повне і навіть дострокове виконання замовлень від російських військових.
Незважаючи на те, що у нас поки що немає підсумкової статистики по всьому 2023 року, є окремі дані з промислового виробництва в натуральному вираженні, а також дані про навантаження в системі РЗ за січень-листопад 2023 року. Ці дані не дозволяють побачити, що матеріаломісткий та енергоємний російський ВПК переживає небувале зростання виробництва:
Таблиця 2: Виробництво окремих видів продукції, що застосовується у виробництві озброєнь та військової техніки, у натуральному вираженні, 2017-2023, січень-листопад
Таблиця 3: Завантаження окремих категорій вантажів у системі РЖД, січень-листопад 2023 р. порівняно з аналогічним періодом 2022 р.
Зрозуміло, ці непрямі дані не заперечують того факту, що деяке зростання виробництва військової продукції в російському ВПК все ж таки спостерігається. Однак він має низку джерел.
По-перше, це запаси матеріалів та комплектуючих, зроблені раніше.
По-друге, це відновлювальне зростання після серйозного спаду, як це видно з Таблиці 2 на прикладі напівпровідникових приладів. Те саме характерно і для виробництва/модернізації основних бойових танків, де пік припав на кінець 2010-х років. (понад 200 одиниць), а вже 2021 року фіксувався практично дворазовий спад (до менше 100 одиниць ).
По-третє, використання техніки, яка знімається з ще радянських баз зберігання та відправляється на заводи для відновлювального ремонту або «канібалізації», а також заводський ремонт будівельної техніки. Саме звідси і з’явилися, наприклад, декларовані «1530 нових та модернізованих танків, 2518 БМП та бронетранспортерів».
По-четверте, в 2023 році вводилися в дію цехи та оновлені виробничі лінії, інвестиції в які були зроблені ще до лютого 2022 року, коли Росія ще зберігала відносно вільний доступ до західного промислового обладнання та компонентів.
При цьому потенціал збільшення виробництва озброєнь та військової техніки за рахунок запасів та низької бази був, зважаючи на все, значною мірою вичерпаний саме у 2023 році. Як наслідок, у 2024 році головною проблемою для російської військової промисловості стане не подальше збільшення показників, а підтримка нинішніх темпів виробництва, модернізації та відновлювального ремонту. І той факт, що Росія змушена вдаватися до систематичної військово-технічної допомоги з боку Ірану та КНДР, означає, що промислові можливості самої Росії визнані Кремлем недостатніми.
Автор: Павел Лузин, фахівець з міжнародних відносин, експерт з російських ЗС
Джерело: Riddle