Сексуалізовані тортури — системне явище в російському полоні. Як розслідують такі злочини проти українців
«Перед тим, як увімкнути струм, казали: „Можеш зателефонувати Зеленському“. І ці фрази лунали одночасно в різних місцях ув’язнення, у різних населених пунктах — складалося враження, що вони проходили якісь навчання чи тренування, як нас катувати».
Російські військові та силовики систематично застосовують тортури, що супроводжуються зґвалтуваннями або погрозами сексуального насильства, щодо українських чоловіків, йдеться в новій доповіді правозахисних організацій Truth Hounds та Міжнародного партнерства з прав людини (IPHR). Розповідаємо, як правозахисники дійшли такого висновку та хто допомагає українцям повертатися до нормального життя після пережитого в полоні в Росії та під окупацією.
Попередження: у матеріалі описано сцени насильства
«Ми можемо спостерігати дуже чіткі закономірності». Системність сексуалізованого насильства
«У мене викрали моє життя», — каже Олександр Максименко. Навесні 2022 року його рідний Херсон окупували російські військові. Влітку російські військові викрали Олександра та його дружину — журналістку Анжелу Максименко (Слободян). У полоні вони провели понад місяць. Олександр, якому на той момент було 68 років, сам пережив тортури, йому погрожували порушити кримінальну справу за шпигунство. Він згадує, що й багато інших цивільних полонених також зазнавали тортур, зокрема сексуального характеру.
«До знущань і тортур над чоловіками [російські] військові ставилися по-особливому, — розповідає Олександр. – І ми дійшли висновку, що це система, що це психологічна зброя, яку розробили спецслужби та військові Росії, – знущатися витончено, застосовувати сексуалізовані тортури – щоб зламати чоловічий дух, щоб зламати особистість, щоб зламати дух опору. Адже вони несподівано для себе натрапили у нас на Херсонщині на величезний опір».
Правозахисники з організації Truth Hounds дійшли висновку про систематичність сексуалізованих тортур та насильства з боку російських військових і силовиків щодо цивільних полонених чоловіків. Вони детально задокументували історії 212 чоловіків зі східних та південних областей України, які пережили сексуалізоване насильство, пов’язане з конфліктом (СНСК). Дехто з потерпілих особисто дав свідчення, про історії інших розповіли свідки. Більше половини тих, хто пережив це, – з Херсонської області.
«Ми можемо спостерігати дуже чіткі закономірності, — каже юрисконсульт Truth Hounds та один з авторів доповіді Еван Харарі. — Наприклад, у Харківській та Херсонській областях, що розташовані за сотні кілометрів одна від одної, ми спостерігали використання одних і тих самих термінів для позначення певних форм сексуального насильства. На наш погляд, це вказує на існування певного загального масиву знань, хай то впорядкованих чи негласних, якими володіють російські військові».
Найпоширеніша форма насильства, яку задокументували правозахисники, — ураження електричним струмом геніталій, анального отвору, сосків та інших чутливих частин тіла.
«Людину прив’язували до стільця, підключали електроди до найбільш вразливих частин тіла: мочок вух, мізинців, геніталій. І перед тим, як увімкнути струм, казали: «А зараз ти можеш зателефонувати Зеленському». Це дзвінок Зеленському, Байдену чи Трампу, — розповідає Олександр Максименко. – І ці фрази лунали одночасно в різних місцях ув’язнення, у різних населених пунктах – таке враження, що вони проходили якесь навчання чи тренування, як нас катувати».
Зараз Олександр — спікер громадської організації «Випускники» або Alumni, мережі чоловіків України, які пережили полон і тортури. З моменту створення мережі у 2024 році до них звернулися близько 400 чоловіків. За словами Олександра, близько 90 % з них зазнали сексуалізованих тортур електричним струмом. І в Truth Hounds, і в Alumni наголошують, що для таких тортур використовується радянський польовий телефон ТА-57 («тапік»), випущений у 1950-х роках. Це також може свідчити про те, що до таких тортур російські військові та силовики готувалися заздалегідь.
«Польові телефонні апарати не використовуються вже півстоліття, — каже Максименко. – Зараз інша техніка, інші гаджети. І тут раптом у всіх місцях, де вони утримували в ув’язненні й катували людей, одночасно з’являються ось ці ТАПи. І це свідчить про те, що вони десь лежали, чекали своєї черги, щоб застосовувати тортури».
Друга поширена форма сексуального насильства щодо чоловіків — погрози зґвалтуванням та зґвалтування. У своїй доповіді правозахисники описують випадок із чоловіком, якого зґвалтували ручкою від лопати.
«Командувач був присутній під час зґвалтування. [Чоловіка] згодом кинули на кладовищі з серйозною внутрішньою кровотечею. Йому знадобилася операція та кілька переливань плазми», — йдеться у звіті.
Колишні полонені розповіли правозахисникам, що в Херсонському ІТТ російські військові та силовики облаштували спеціальну камеру, яку називали «п*дорською» — у ній відбувалися зґвалтування, нею погрожували полоненим чоловікам. Російські військові, як зазначено у звіті, також могли змушувати одних полонених вчиняти сексуальне насильство щодо інших або спостерігати за тим, що відбувається.
«Отже, ми розглядаємо це не просто як спосіб зловживання щодо окремої людини, а й як спосіб розірвати зв’язки між людьми, розірвати колективний опір», — каже юрист.
Одне з місць, де російські військові та силовики катували українських полонених під час окупації Херсона
Дослідники Truth Hounds повідомляють, що українських полонених утримують як у підвалах, гаражах та інших неформальних місцях ув’язнення, так і в офіційних — ІТЗ, СІЗО та в’язницях. У цих місцях перебувають не лише російські військові, а й співробітники силових структур: ФСБ, Росгвардії чи ФСВП. На думку правозахисників, це додатково свідчить про те, що сексуальне насильство схвалюється вищим силовим і політичним керівництвом Росії.
«Співробітники ФСБ присутні у місцях позбавлення волі, вони присутні під час допитів, іноді віддають накази про сексуальне насильство, іноді беруть у ньому участь, — каже Еван Харарі. – За допомогою відкритих джерел нам вдалося задокументувати, що офіцери ФСБ керували цими місцями позбавлення волі й були в курсі того, що сексуальне насильство там відбувалося щодня».
До подібного висновку дійшли й слідчі Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідування порушень під час війни Росії проти України. Комісарка ООН та юристка, яка багато років працює з темою гендерного насильства, Врінда Гровер раніше заявляла виданню «Настоящее Время», що російські військові систематично застосовують сексуалізоване насильство щодо українок та українців.
«[Сексуальне насильство] є частиною ширшої скоординованої політики систематичних тортур з боку російської влади, яку ми в цьому контексті кваліфікували як злочин проти людяності», — сказала Гровер.
«Клеймо, яке може палити роками й роз’єднувати суспільство». Реабілітація для тих, хто пережив це
Через суспільну стигму, важку психологічну травму та побоювання пережити це знову багато хто з тих, хто повернувся з полону, не бажають розповідати про пережите. Олександр Максименко каже, що масштаб того, що відбувається, його власний досвід та той факт, що сексуальне насильство по-різному впливає на людей різної гендерної ідентичності, спонукали його допомагати іншим чоловікам.
«Останні 30 років життя я активно займався різною громадською діяльністю. Очолював різні організації, громадські ради. У мене, очевидно, такий характер — завжди працювати для когось. Я не уявляв себе інакше, – ділиться він. – Тому цілком природно, що коли я побачив, куди спрямувати свої зусилля, коли побачив хлопців, які об’єднуються, тих, хто постраждав, пережив полон, тортури, отримав жахливий життєвий досвід, хто перебуває у важкому психічному стані, у всіх порушено здоров’я, – тоді й виникла ідея створення громадського руху».
Максименко зазначає, що головне завдання організації Alumni — забезпечити реабілітацію людини, щоб вона змогла повернутися до нормального життя та отримати кваліфіковану допомогу.
«Для багатьох постраждалих саме питання фіксації — десь щось написати, якусь заяву підписати — є психологічно непереборним», — каже він. – Кожна людина по-своєму це переживає, по-своєму до цього ставиться, і тому багато наших хлопців повністю замкнулися в собі, сховалися від суспільства і не хочуть нічого ні бачити, ні чути: ні до слідчого, ні до лікаря нікуди йти, нічого не треба. Щоб ніхто його не чіпав – і все».
Сексуалізовані тортури та насильство негативно позначаються на фізичному та психічному здоров’ї. Їхні наслідки супроводжують людей протягом усього подальшого життя. Це проблеми із зубами, серцем, ПТСР, а у чоловіків — проблеми з репродуктивним здоров’ям, розповідають у Alumni та Truth Hounds.
«Мене випустили після [медичного] обстеження з ось таким товстим епікризом, де записані серйозні захворювання. Ну, я вже до цього пережив інфаркт, інсульт. А далі — втрата зубів», — каже Максименко. – У тих, хто пережив полон, практично у всіх [проблеми] із зубами, очима тощо. У молодих хлопців, 30–40-річних, [постраждала] репродуктивна функція після тортур електричним струмом. Коли спермограма у 30-річного хлопця чиста, це жах. Це наша демографічна проблема».
Пережитий досвід сексуального насильства має також тяжкі наслідки для партнерських та сімейних стосунків, які, у свою чергу, впливають на суспільство, — зазначає юрисконсульт Truth Hounds Еван Харарі.
«У тих, хто пережив насильство, можуть виникнути труднощі в статевому житті, і їхнє ставлення до сексуальності може сильно постраждати в майбутньому. Ставлення до себе, до власного тіла може серйозно постраждати через те, що хтось найгрубішим чином порушив їхню фізичну автономію, — каже Харарі. – Ми хочемо підкреслити, що сексуалізоване насильство – це форма насильства, яка насправді спрямована на руйнування соціальної згуртованості, бо саме це відокремлює людей від самих себе, від їхніх родин. Це своєрідне тавро, яке може пекти роками й розділяти суспільство».
Водночас, як зазначають у «Alumni» та «Truth Hounds», колишнім цивільним полоненим потрібна спеціалізована та тривала реабілітація. Хоча президент України Володимир Зеленський ще наприкінці 2024 року підписав закон, який запроваджує додаткову державну допомогу постраждалим від СНСК, він поки що не набув чинності. Тому на даний момент отримати підтримку від державних структур майже неможливо.
«Зараз медичними, реабілітаційними, зокрема психологічними послугами, здебільшого займаються недержавні організації. І здебільшого за рахунок закордонних донорських коштів, — каже Максименко. — Для [колишніх] військовополонених є спеціально розроблені програми, спеціальні заклади. Для цивільних [полонених] немає практично нічого. Ми об’єднуємо зусилля і спільно намагаємося пробити бетонну стіну своїми лобами і все-таки домогтися, щоб були якісь послуги, програми реабілітації та медичної допомоги».
Керівники громадських організацій, які пережили насильство з боку російських військових: голова жіночої організації SEMA Ukraine Ірина Довгань, голова Мережі Alumni Олексій Сивак та голова організації 29 December Андрій Кочмурадов підписують меморандум про співпрацю 30 вересня 2025 року
Окремою перешкодою на шляху до отримання допомоги та підтримки для цивільних полонених, які пережили СНСК, стає процес отримання статусу потерпілого. Як раніше розповідали «Настоящему Времени» українські правозахисники та омбудсмен Дмитро Лубінець, від 16 до 17 тисяч українських цивільних осіб можуть перебувати в полоні в Росії або на окупованих територіях. Про них мало що відомо, під час офіційних обмінів їх не звільняють – за рідкісним винятком.
Олександра Максименка та його дружину окупаційна влада відпустила без пояснень. Своїми силами вони дісталися до Києва. А там, як і багатьом іншим людям із подібною історією, їм довелося доводити, що вони справді постраждали від дій російських військових і силовиків і заслуговують на статус потерпілих.
«Шляхом голосування комісія дійшла висновку, що доказова база є недостатньою. Але на той час у нас уже було велике інтерв’ю на «Бі-бі-сі», про мене вже писала New York Times. Я надав ці посилання. Я вже не кажу про місцеві [ЗМІ]. Але сказали — недостатньо. І ми «образилися», було дуже неприємно, — згадує він. — Це важко психологічно, коли ти постраждав за свою батьківщину, коли боровся з ворогом, а потім тут тобі якийсь чиновник каже: «А тепер доведи».
Цей статус їм вдалося отримати з другої спроби — завдяки додатковим свідченням людей, які перебували в російському полоні разом з Олександром. Мережа Alumni тепер також допомагає шукати свідків та колишніх полонених, які утримувалися в тих самих місцях.
«Ми всі — випускники одного й того самого закладу», — жартує Олександр.
Досвід пережитого дав змогу учасникам програми Alumni розробити власні методи реабілітації, які відповідають їхнім потребам на різних рівнях. Зокрема, в рамках ініціативи«Рівний — рівному» з тими, хто звернувся по допомогу, працюють не психологи, які змінили фах, а чоловіки, які самі пережили полон і тортури з боку російських військових.
«Ця сама людина пройшла через усе це, здобула освіту, стала фасилітатором і вже допомагає конкретній людині в житті», — каже Максименко.
Також учасники мережі самостійно розробили комплекс тілесно-психологічних практик, які допомагають їм у фізичній реабілітації:
«У нас працює дуже високопрофесійний банщик-масажист. І завдяки впливу води, пари, добрих слів та фізичного впливу масажиста розм’якшуються тіла і, загалом, душі».
За словами Максименка, через деякий час активної роботи багато хто з тих, хто звернувся по допомогу, також починають допомагати іншим. Наприклад, один із учасників мережі заснував дитячу благодійну організацію.
«Зараз він активно займається волонтерством. Організовує заходи для дітей, дарує подарунки, одягає костюм Діда Мороза на ялинку. Хлопець взагалі ожив. І кожна така ситуація — це маленька перемога і радість», — ділиться Максименко.
«Початок відновлення справедливості». Як розслідують справи
З початку повномасштабного вторгнення до червня 2026 року Офіс генерального прокурора порушив 401 справу щодо сексуального насильства з боку російських військових стосовно цивільних українських жінок та чоловіків. Більшість випадків зафіксовано в Херсонській, Донецькій та Київській областях.
Прокурори ведуть 151 справу про насильство з боку російських військових щодо чоловіків та 250 справ щодо жінок, 23 з яких — діти. Однак у відомстві та правозахисних організаціях наголошують, що реальна кількість потерпілих – набагато більша. Через суспільну стигму, важку психологічну травму та побоювання знову пережити її, велика кількість людей не хоче говорити про те, що сталося, а отже, і звертатися по допомогу.
У Truth Hounds наголошують, що більша частина зібраних свідчень, які лягли в основу доповіді, — від людей, яких російські військові піддавали сексуальному насильству та тортурам у 2022–2023 роках. Вони очікують, що з часом більше людей розкажуть про пережите.
«Документування такого роду злочинів займає багато часу, оскільки тим, хто пережив насильство, можуть знадобитися роки, щоб почуватися комфортно, обговорюючи те, що сталося, адже це надзвичайно травматично. Це лише початок зусиль із відновлення справедливості», — каже Еван Харарі.
Розмова зі слідчими для тих, хто пережив насильство, сама по собі ставала травматичним досвідом, розповідає речник Alumni Олександр Максименко. На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну більшість співробітників державних органів не знали, як працювати з такою делікатною темою.
«Вони взагалі не вміли спілкуватися, — ділиться Олександр. — Вони могли допитувати потерпілого просто в залі, де було ще 10 інших поліцейських, кожен з яких щось вирішував і щось обговорював, і ставити прямо такі запитання, після яких потерпілого взагалі накривало. Люди, яким ставили такі інтимні запитання, не заглиблювалися в подробиці, взагалі не відкривалися. Слідчі не знали, що питати й що писати. А потерпілі – що розповідати. І тому ніякої мотивації не було, плюс недовіра».
Але ситуація поступово змінюється, каже Максименко. Мережа Alumni, а також інші українські та міжнародні організації об’єднуються між собою, займаються спільною адвокацією та допомагають навчати співробітників державних структур травма-інформованому підходу. Вони також створили посібник для розслідування сексуалізованого насильства, пов’язаного з конфліктом.
«Зараз, після того як ті працівники поліції та прокуратури, які працюють із потерпілими та тими, хто пережив СНСК, пройшли спеціальне навчання, вони говорять зовсім іншою мовою. І, відповідно, результати слідства зовсім інші», — каже Олександр.
З 2022 року суди в Україні ухвалили 19 рішень щодо 26 російських військових. Усіх їх заочно засудили до позбавлення волі. У судах перебувають ще 64 обвинувальні акти щодо 81 російського військового. Разом із цим правозахисники та прокурори ведуть активну роботу, щоб ці справи стали частиною великого процесу розслідування військових злочинів Росії на міжнародному трибуналі.
Олександр Максименко біля будівлі Міжнародного кримінального суду в Гаазі
Юрисконсульт Truth Hounds Еван Харарі наголошує, що важливим кроком у цьому напрямку стало нещодавнє рішення ООН. У червні 2026 року Росію внесли до «чорного списку» за сексуальне насильство щодо украинок та українців з боку військових. ООН підтвердила 310 таких випадків щодо військовополонених та незаконно затриманих цивільних осіб — як жінок, так і чоловіків.
Постійний представник РФ при ООН Василь Небензя, коментуючи це рішення, заявив, що нібито «ці випадки не піддаються перевірці» і не свідчать про систематичний характер насильства. Однак свідчення слідчих, правозахисників та тих, хто пережив насильство, свідчать про протилежне.
Однією з організацій, які безпосередньо співпрацювали з ООН, була й мережа Alumni. Олександр Максименко називає цей крок своєю важливою політичною перемогою:
«По-перше, я не соромлюся сказати, що ми дали старт цьому процесу. <…> Є кілька напрямків діяльності, у яких ООН відіграє важливу роль для Росії. Зокрема, це миротворчі сили в інших державах. Країна, яка перебуває в «чорному списку», не може відправляти туди військових. А це вже економіка й політика. По-друге, це моральний аспект справи. Ну і по-третє, це велика допомога для нас, тому що це частина доказової бази, яка буде застосовуватися вже в реальних судових процесах. Зокрема, ми дуже активно співпрацюємо з Міжнародним кримінальним судом у Гаазі. І для МКС цей факт теж дуже важливий».
«Справедливість плюс компенсація, і не через 30 років». Чого домагаються ті, хто пережив
Хоча рідне місто Олександра — Херсон — було звільнене, російські військові продовжують його обстрілювати, а більша частина області досі залишається окупованою. Росія позбавила Олександра та його родину не лише дому й планів на майбутнє, а й минулого.
«Вони забрали створене мною життя. Навіть такий маленький елемент. Наступного дня, коли я звільнився з полону й переночував удома, вранці, за звичкою, сів за свій стіл. А вони забрали в мене всі гаджети, усі носії інформації, телефони, планшети, комп’ютери. У нас же останніми роками все в цифровому форматі: усе, що ми пишемо, знімаємо, фото, відео. І ось до мене дійшло, що за останні 10–15 років у мене все зникло. Це страшний провал, це шматок життя, це просто жах», — ділиться Олександр.
Військові злочини не мають терміну давності, а серед основних принципів репарацій для жертв порушень міжнародного права — компенсації, реабілітація, гарантії неповторення злочинів, а також покарання злочинців. Цього, зокрема, домагаються члени мережі Alumni.
«Світова спільнота має визнати дії Росії в Україні злочином. Світова спільнота має визнати Путіна та його підлеглих злочинцями. На мою думку, кожен злочинець має сидіти у в’язниці, має понести покарання за скоєні злочини», — каже Олександр Максименко.
У зв’язку з військовими злочинами Росії в Україні гостро постає питання про відшкодування збитків. Повноцінний міжнародний механізм репарацій, які Росія повинна буде виплатити Україні, .
У спробі допомогти тим, хто пережив СНСК в Україні, Global Survivors Fund запустив механізм – одноразової виплати у розмірі 3000 євро. Однак цього недостатньо. Багато хто з тих, хто пережив трагедію, сподіваються на швидкий початок судових процесів, адже підтримка та реабілітація потрібні їм саме зараз.
«[Потрібні] справедливість і компенсація, і не через 30 років. Я до того не доживу. Я хочу жити зараз. Мені треба лікуватися. Мені, загалом, треба хоч якось радіти життю», — каже Олександр.
Звертаючись до тих, хто пережив сексуальне насильство та тортури з боку російських військових і силовиків, Олександр Максименко закликає не залишатися наодинці зі своєю травмою та звертатися по допомогу:
“Друзі, не замикайтеся в собі, не заглиблюйтеся у власні думки. Це глухий кут. Звідти немає виходу. Людина — це соціальна істота, врятувати її можуть лише люди. У нас є ті, хто пройшов через те саме, і ми можемо розмовляти однією мовою. Тут не буде жодного елементу нерозуміння, осуду чи іншого мислення. Приходьте зі своїми бідами, зі своїми проблемами. Ми допомагатимемо у будь-якому напрямку».
***
Якщо ви зіткнулися з сексуальним насильством та тортурами з боку російських військових, ви можете звернутися за допомогою до таких організацій:
- Мережа чоловіків України, які пережили полон і тортури «Випускники» (Alumni)
- ГО «29 грудня»
- JurFem,
- Скажімо, Україна,
- “Нумо, Сестри”,
- «Ла Страда» Україна,
- “Марш Жінок”
Автор: Крістіна Закурдаєва
Джерело: currenttime.tv
