Речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими при ГУР МОУ Петро Яценко на території однієї з колоній, де утримують військовополонених. Суспільне Новини/Олександр Сова
Злочинці чи жертви торгівлі людьми? Як рашисти вербують африканців на війну з Україною
Ганієць Принс Окаітєє востаннє спілкувався зі своєю дружиною й чотирма доньками рік тому. Каже, що сумує за домом і хоче повернутися якнайшвидше. Дім 36-річного Принса — майже за 7 тисяч кілометрів від місця, де він зараз. У грудні 2025-го він потрапив у полон до Сил оборони й нині перебуває в таборі для інших військовополонених російських збройних сил. Він провів там уже більше часу, ніж на полі бою.
Принс каже, що в російському війську, як і на фронті, він опинився внаслідок обману. І його історія — далеко не поодинока. За даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, нині до лав збройних сил Росії завербовано майже три тисячі людей з 37 африканських країн. Але це не повна картина: такі дані базуються на встановлених випадках бойових дій за участі іноземців чи взяття їх у полон.
Вербування громадян африканських держав Кремлем стає масовим явищем. Рекрути з Кенії, Єгипту, Камеруну, Гани, Нігерії, Уганди, Алжиру, Малі та інших країн Африки продовжують їхати до Росії з надією на легкі гроші. А тоді опиняються на передовій. СУСПІЛЬНЕ пояснює, чому так відбувається, та як виглядає типовий шлях африканського рекрута від ідеї вирушити до Росії — до місця в таборі для військовополонених.
Важливо: Співрозмовники Суспільного з-поміж військовополонених добровільно погодилися на запис інтерв’ю. Ці розмови відбулись в умовах полону. Змоги незалежно перевірити правдивість сказаного ми не маємо.
Полювання за можливостями
Усе почалося в 2023-му. Тоді росіяни мусили швидко розв’язувати проблему нестачі особового складу у своїх Збройних силах, аби продовжувати війну. Кремль розпочав системну кампанію з набору людей до війська, і спершу фокусувався на історичних союзниках Росії та країнах «глобального Півдня» — особливо Африки.
Спроби залучати африканців на війну насправді були ще у перший рік повномасштабної війни. Тоді Росія намагалась зацікавити африканців, які вже перебували на її території — студентів російських вишів чи нелегальних мігрантів. Але саме з 2023-го схеми вербування почали ширитись безпосередньо на територію Африки.
Ці подробиці ми знаємо з великого розслідування проєкту All eyes on Wagner від організації INPACT, яке вийшло в лютому цього року. На той момент історія стала ще масовішою: якщо раніше йшлося про епізодичні випадки вербування, то зараз їх тисячі. Дослідниця цього проєкту Лу Осборн каже: «Росія вміло використовує факт, що місцевим складно поїхати кудись за межі Африки».
— І вони намагаються представити фантазійну картину того, як це – жити в Росії. Вони представляють її як країну можливостей, де можна зустріти гарних дівчат і де є багато роботи та опцій покращити свій соціальний рівень, — каже Осборн. — А потім вони пропонують дуже велику суму грошей, якої, за нашими спостереженнями, люди ніколи не отримують.
Крім того, для деяких африканців це шанс назавжди залишити свою країну з усіма її проблемами й бідністю — і стати громадянином РФ. Лу каже, що росіяни пропонують іноземцям паспорт уже після першого року служби. І це те, що дехто справді отримує, але тільки якщо доживає. За підрахунками Лу та її колег, служба африканця на полі бою російсько-української війни здебільшого не перевищує пів року. Боєць або гине, або потрапляє в полон.
Петро Яценко, речник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими при ГУР МОУ каже, що й обіцяні паспорти отримують далеко не всі африканці.
— Але вони свято вірять у те, що мають рахунки в російських банках. І що поки вони тут у таборі, на ці рахунки крапають якісь великі гроші. Тому більшість із них хоче повернутися не до своєї країни, а до Росії як нібито її громадяни. Щоб, мовляв, отримати ці кошти, — каже Яценко.
Аналітики, які досліджують вербування африканців у російське військо, та й самі полонені, з якими ми поговорили, наголошують: саме гроші й обіцянки кращого життя були визначальним фактором, який спонукав їх, попри всі ризики, вирушити до Росії.
Наприклад, у рідній країні Принса, Гані, середня зарплата за місяць не перевищує 330 доларів. Цього було недостатньо, аби прогодувати родину з чотирма дітьми. Чотири роки чоловік працював у Дубаї — утім, так і не знайшов там для себе роботи з належною оплатою. На запитання, скільки йому пообіцяли в Росії, Принс від прямої відповіді ухиляється. Каже, що не розумів чіткої суми, бо та була в російських рублях.
— Я нічого не знав про Росію. У Дубаї я вдень і вночі працював охоронцем, приходив із роботи, спав — і повертатися назад. Часу дивитися якісь канали, читати соціальні мережі, дізнаватись про війну не було, — розповідає Принс. І додає: пропозиція в Росії виглядала дуже привабливо, от він і поїхав.
37-річний Татинда Тарірієй із Зімбабве у розповіді, як саме й чому він опинився в Росії, більш конкретний. Зауважує, що його одразу попередили про роботу у війську, але нібито гарантували, що на передовій він не буде. Сума обіцяних грошей допомогла ухвалити рішення.
— Спершу я отримав рекламу на свою електронну скриньку. Тоді мені надіслали повідомлення в соцмережах, у якому йшлося: «Я з Росії. Ми пропонуємо роботу й туристичні візи. Ви можете приїхати сюди як турист — і, якщо вам тут сподобається, ми можемо надати вам роботу. Зараз у нас є військова робота, але ви будете працювати у військовому таборі й на війну не підете. А через рік ми дамо вам паспорт, і ви повернетеся до своєї країни», — переповідає Татинда, чим його спокусили.
Уточнює, що стати громадянином РФ він не прагнув. Головним стимулом став обіцяний «бонус» — 20 тисяч доларів, які чоловік нібито мав отримати впродовж двох тижнів одразу ж після підписання контракту.
Серед країн-лідерок із постачання рекрутів до Росії є й Нігерія. Філіп Обаджі — провідний нігерійський журналіст, який писав про масові вбивства, зґвалтування, тортури та інші зловживання з боку російських воєнізованих формувань в Африці. Він каже: «Нігерія — найбільша за кількістю населення країна регіону, і враховуючи, як активно Росія спрямовує туди свою мережу вербування, кількість нігерійців на фронті з боку РФ не дивує».
— Мінімальна заробітна платня в Нігерії становить приблизно 50 доларів на місяць. І порівняйте це з обіцянками заробляти понад 3 тисячі доларів на місяць, про що людям повідомляють перед поїздкою. Мало хто в Африці не схоче скористатися цією можливістю. Люди думають про те, наскільки це змінить їхнє життя та життя їхніх сімей, — розповідає Обаджі.
Журналіст зауважує, що для Африки звично покладати відповідальність за забезпечення цілої родини з пʼяти чи шести людей на когось одного. Нерідко старші брати мусять оплачувати навчання своїх молодших братів і сестер, або навіть фінансово піклуватися про далеких родичів.
Лу Осборн каже, що ідеологічні переконання й бажання підтримати Росію у війні — рідкісна мотивація серед тих рекрутів, із якими вона спілкувалась. Але такі випадки є.
— Ми знайшли одного [військового родом з Африки], який раніше служив у ПВК «Вагнер». Можна припустити, що він має дуже сильні ідеологічні погляди. Але головним фактором є бідність і спроба отримати кращі умови життя, — запевняє Осборн.
У таборі для військовополонених, де перебувають Принс і Татинда, зустрічаємо чоловіків з інших африканських країн, які не погоджуються говорити на камеру. Деякі ж перед тим, як погодитись на спілкування питають, чи можемо ми допомогти їм зателефонувати їхнім близьким, бо спілкування з ними обірвалося з моменту прибуття до Росії. Дехто ділиться думками, які співзвучні російській пропаганді — утім, розкривати своє імʼя, як і обличчя для відео- й фотозйомки не хочуть.
— Росіяни не хочуть воювати з Україною. Вони просто дають Україні шанс — домовлятися, розмовляти. Тому що росіянам також подобається Україна, — сказав Суспільному один із таких полонених. — Якби воювала лише Україна, ця війна давно закінчилася б. Росія має багато зброї, яку не використовує. Якщо вони захочуть її використовувати, буде дуже погано. А так — росіяни люблять Україну.
Принс Окаітєє з Гани в таборі для військовополонених російських збройних сил. Суспільне Новини/Олександр Сова
Мережі вербування
Як виглядають типові російські схеми вербування бійців з Африки на війну? За даними INTACT, росіяни побудували мережу установ, які рекрутують безпосередньо на території африканських країн. У мережі залучені фіктивні агентства з працевлаштування чи турагентства, локальні медіа, релігійні установи та російські культурні осередки. Також чимало агресивної реклами в TikTok, Instagram, Facebook, Telegram та інших соцмережах.
Дослідниця Лу Осборн каже: «Очевидно, що росіяни залучають африканців на місцях. Наприклад, були випадки, коли африканські туристичні агенції з непоганою репутацією раптом починали підозріло часто рекламувати Росію. У двох таких випадках пізніше виявилось, що турбюро отримувало за це гроші».
— А були й тривожніші випадки. Одне агентство з’явилося в африканській країні одразу після початку повномасштабної війни й воно працює лише з Росією. Його представники стверджують, що мають спеціальну акредитацію від російського уряду для сприяння подорожам до Росії. Але насправді вони були активними учасниками цієї мережі вербування», — розповідає Осборн.
Ще одна тенденція — використання так званих друзів Росії. Наприклад, місцевих журналістів, які сьогодні працюють на Москву й рекламують можливості для роботи в РФ. У нас таких підтверджень з перших уст немає — утім, дехто з колег у країнах Східної Африки ставився вкрай насторожено до нашого прохання розповісти більше про систему вербування їхніх громадян на війну на боці Росії. Один журналіст навіть відповів нам, що радий допомогти, але не хоче стати «рупором української пропаганди».
Лу згадує й інших «друзів Росії». Це і бізнесмени, які є частиною партнерських взаємин своїх країн із Москвою, і бізнес-групи, які докладають багато зусиль для виїзду африканських громадян до Росії. Не лише на фронт: у 2025-му Deutsche Welle розповідало про те, як Росія використовує програму «Алабуга Старт» для обману й вербування громадян Камеруну, переважно молодих жінок, під виглядом мирної роботи чи освітнього обміну. Утім, їм довелося збирати ударні дрони-камікадзе «Герань-2» у Татарстані.
Вербувати на «Алабугу» допомагають «Російські доми» — міжнародна мережа центрів російської культури, які контролює державне агентство «Россотрудничество».
— Наприклад, у Центральноафриканській Республіці «Російським домом» керують представники «вагнерівців», і вони організовують заходи для вербування на завод «Алабуга», — каже Осборн. — Також ходили чутки, що значну роль у створенні мереж вербування відіграє Російська православна церква.
Історій про те, як саме африканець опиняється на фронті російсько-української війни, безліч, але більшість із них типові. Перший сценарій — коли людина вже перебуває в Росії. Все починається, коли вона опиняється у вразливому становищі: наприклад, її віза закінчується і є проблеми з поновленням, нею зацікавилась міграційна служба або взагалі є ризик депортації. В таких умовах багато африканців погоджуються на контракт про зарахування до армії.
Другий випадок — коли людина їде до Росії з країни походження. Зовні це виглядає як звичайна туристична поїздка, де вам усе організувало турагентство. Та найцікавіше починається опісля. Принс Окаітєє розповідає, що його кликав до Росії друг, запевняючи, що він «охоронятиме кордон», але безпосередньо не воюватиме. Потім чоловіка змусили підписати контракт, змісту якого він не зрозумів, не володіючи російською.
— Він сказав мені, що це була лінія кордону — але набрехав, бо врешті-решт це виявилась лінія фронту. Я думав, ми їхали на прикордонний пост, а насправді — на війну, — згадує Принс. Після підписання контракту чоловіка відправили на тритижневе навчання. Навчали, як стояти, рухатися, тримати зброю, яку доти він ніколи в руках не тримав.
Татинду після прибуття до Росії зустрів чоловік, із яким він раніше переписувався у соцмережах, але ніколи не бачив. Спершу це справді було схоже на якусь туристичну поїздку — от тільки місця, якими возили Татинду, йому навіть не називали. А ще забрали в нього паспорт і витягнули SIM-картку з телефона, позбавивши можливості звʼязатися з близькими. Сказали, що він працюватиме у військовому таборі, але подробиці стали очевидними вже після підписання контракту, якого чоловік так само не зрозумів.
— Контракт був російською мовою. Мені сказали: «Просто постав підпис тут», — згадує Татинда. За його словами, можливість спілкуватися англійською зʼявилась у нього вже після потрапляння в полон. У Росії на навчальному полігоні нею ніхто не говорив.
Татинда Тарірієй із Зімбабве погодився воювати у російській армії, де йому нібито гарантували, що він не братиме участь у бойових діях на передовій. Суспільне Новини/Олександр Сова
Телепорт на фронт
Зі слів Принса й Татинди складно зрозуміти, що саме входило в їхні обовʼязки на полі бою. Швидше за все, вони й самі не могли цього зрозуміти до кінця через мовний барʼєр. У Координаційному штабі кажуть, що Росія якраз користується з цього, бо потребує тих, хто виконує завдання без зайвих питань.
— Росія, російська армія потребує саме тих, хто йде на штурм. Їй треба гарматне м’ясо. Є мовний бар’єр — відповідно, ця людина може йти лише в штурми. Їм обіцяють, що вони будуть десь на тилових посадах, якимись охоронцями. Це, до речі, нова тема, — розповідає речник Коорштабу Петро Яценко. — Але насправді це не так. Вони потрапляють у саме пекло й там гинуть або отримують страшні каліцтва.
На відео, якими діляться африканці із зони бойових дій, видно, що часто вони погано екіпіровані. Дехто навіть не має бронежилетів. Зі зброї здебільшого автомат Калашникова з кількома магазинами патронів. Часто у таких відео помітна вкрай низька мотивація африканців, які опинилися на полі бою раптово для себе й без належної підготовки. Філіп Обаджі розповідає, що зазвичай навчання тривають лише кілька тижнів — і новоспечених африканських бійців одразу ж кидають у зону бойових дій.
У бойових зіткненнях, за наявною інформацією Координаційного штабу, загинули щонайменше 486 африканських громадян. Якщо проаналізувати списки загиблих в Україні африканців, їхній середній вік — приблизно 25-35 років. Тобто росіяни цілеспрямовано вербують саме чоловіків в оптимальному віці для важких фізичних навантажень, які передбачає військова служба.
Лу Осборн звертає увагу на те, що часом трапляються й більш підготовлені бійці — як виняток. Це стосується, зокрема, громадян Камеруну: серед них чимало колишніх солдатів із бойовими навичками. Такі мають вищі шанси вижити й отримати хорошу посаду у війську.
— Деякі з них інженери-нафтовики, тож можна також уявити, що вони можуть отримати дуже специфічну посаду з керування розподілом пального, наприклад. Але з даних, які ми маємо, середній час виживання бійця [з Африки на передовій] становить шість місяців, — каже Осборн. — Тож для нас, зі статистичного погляду, більшість із них — гарматне м’ясо.
Африканські військовополонені у таборі для військовополонених російських збройних сил. Суспільне Новини/Олександр Сова
Реакція на проблему
Загалом уся ця інформація не нова. Тож чому, попри всі відомі ризики, потік людей до Росії не меншає? Загалом до кінця 2026 року росіяни планують завербувати до своїх збройних сил понад 18 тисяч іноземців, свідчать дані української розвідки. Це вже на додачу до 28 тисяч, які вже воюють на боці РФ.
Філіп Обаджі пояснює це тим, що в Африці все ще є чимало мешканців сільських громад, які не стежать за тим, що відбувається у світі. А точніше, якщо вони й чули про війну, то не про масштаби втрат Росії на полі бою та потребу їх кимось компенсувати. Через російську пропаганду в Африці частина людей вірить, що українці програють на полі бою й відступають.
— Це ми знаємо, що будь-який контакт із Росією закінчується дуже погано. Африканці ж бачать її по-іншому: у них досі працює міф про Радянський Союз. Це один пласт проблеми, — каже Суспільному Марта Олійник-Дьомочко, дослідниця-африканістка й представниця фундації Global Ukraine. — Другим пластом є розпорошеність схеми вербування, в якій залучено сотні різних агенцій. Їх закривають, а наступного дня ті ж люди відкривають аналогічні компанії з іншими назвами. У деяких держав банально бракує сил розв’язати це питання, враховуючи купу інших викликів.
Відповідь на запитання «як це зупинити» значною мірою криється в реакції урядів країн, чиї громадяни воюють на боці Росії. Ми запитали в українського МЗС, чи є країни Африки, які розслідують вербування своїх громадян на війну проти України. Влада Камеруну ще в березні 2025 року заявила, що планує вжити, як вказано у відповіді, «вкрай серйозних заходів» задля припинення вербування своїх громадян до збройних сил Росії, але в реальності нічого не змінилося й Камерун став одним із лідерів за кількістю завербованих та загиблих у 2025-2026 роках.
Кілька тижнів тому в Москві відбулась зустріч глав МЗС Гани та Росії, де вони домовились «працювати над урегулюванням незаконного вербування громадян», але конкретних кроків теж поки не було. Подібну заяву місяць тому зробив і уряд Ботсвани. У відомстві тоді зазначили, що кількість жертв схем вербування «зростає з жахливою швидкістю». І що регулярно отримують «розпачливі дзвінки» від співвітчизників, які вже опинилися на фронті й скаржаться на небезпечні умови.
— Багато африканських країн нічого не сказали з цього приводу, бо не хочуть підбурювати Росію. Я навіть не очікую, що країни Сахелю, такі як Буркіна-Фасо, Малі та Нігер, скажуть щось проти Росії з цього приводу, — каже Обаджі.
Винятком тут є хіба що Кенія. У березні представник країни зустрічався з головою російського МЗС Лавровим, після чого заявив, що вербуванню громадян його країни до російської армії покладено край. І справді, повідомлень про нові вербування після цього не було — лише новини про загиблих кенійців, які підписали контракти зі збройними силами РФ раніше.
Є випадки, коли завербованих військових повертали на батьківщину — так, у лютому цьогоріч президент Південно-Африканської Республіки повідомив про повернення на батьківщину 17 із 20 громадян ПАР, які, за його словами, були обманом залучені до лав російської армії.
Принс Окаітєє востаннє спілкувався зі своєю дружиною й чотирма доньками, які залишились у Гані, рік тому. Чоловік потрапив у полон Сил оборони після того, як погодився воювати в російській армії. Суспільне Новини/Олександр Сова
Злочинці чи жертви торгівлі людьми
До слова, у ПАР участь у бойових діях іноземних армій чи навіть сприяння іноземним військовим вважається злочином. Президент країни не оприлюднив, як саме повернули завербованих африканців, зазначивши: «Під слідством залишаються лише ті, хто займався вербуванням у російську армію».
У багатьох країнах Африки найманство заборонене законом. Тому тим, хто вже воює за кордоном, повернутись додому складно — у багатьох випадках це може означати кримінальну відповідальність у власній країні. Це ускладнює і потенційні переговори про повернення цих людей. Проблему вирішить сприйняття завербованих РФ громадян країн Африки жертвами російських схем, але одностайної позиції в регіоні щодо цього немає.
— Представники країн Африки стверджують, що їхні люди потрапили в ці шахрайські схеми нелегально. Але незнання не звільняє від наслідків, як кажуть юристи. Вони порушують як норми ООН, так і місцеві закони, — каже Марта Олійник-Дьомочко. — Ми ж розуміємо, що для африканських країн, які у 1970–1980-х переживали період воєн, найманство було смертним гріхом. От тільки місцеві законодавчі обмеження досі існували лише на папері, покарання за ними не було.
Лу Осборн уточнює: африканців, які обманним шляхом потрапили на фронт, можна водночас вважати жертвами торгівлі людьми. І неважливо, йшли вони за великими грошима чи взагалі не уявляли, де опиняться. Більшість африканців не розуміла суті умов, викладених у контракті, який їх змушували підписати. Тож навіть людей, які добровільно та свідомо йшли до армії РФ, на певному етапі ланцюжка обманювали — і це є доказом торгівлі людьми.
Для України африканці, як і будь-які іноземці, які воюють на боці Росії, є проблемою як частина ворожої армії. Як розповіли Суспільному в українському МЗС, Київ намагається протидіяти вербуванню, зокрема системно інформуючи африканські держави й міжнародних партнерів про роботу російських вербувальних мереж. Також Україна намагається відбиватися від російської дезінформації в Африці.
Крім того, МЗС України спільно з Координаційним штабом із питань поводження з військовополоненими створили спеціалізований двомовний вебресурс, який розповідає про методи російського рекрутингу, містить свідчення постраждалих і практичні рекомендації для потенційних жертв та їхніх родин.
— Україна завжди готова до співпраці по дипломатичній лінії. Тому, якщо є бажання урядів врятувати своїх людей, ми відкриті до перемовин, — каже речник штабу Петро Яценко. — Основна наша мета — обміняти цих людей на наших оборонців, які перебувають у значно гірших умовах. Це військові, які підписали контракти з російською армією. Багато з них таки мають паспорти. Відповідно, Росія має їх забирати й віддавати нам наших людей. А як і чому вона забиратиме, мають визначати дипломатичні зусилля урядів цих країн.
В Україні найманство теж криміналізоване. Стаття ККУ про найманство передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років «за участь у збройних конфліктах, воєнних або насильницьких діях», а в разі загибелі людей — до 15 років або довічно. В теорії африканці потрапляють під визначення найманців — адже, прибуваючи до РФ, не мають її громадянства і отримують гроші за те, що воюють.
Утім, якщо поглянути на додатковий протокол до Женевських конвенцій, найманцем боєць може вважатися лише тоді, коли не входить офіційно до складу збройних сил сторони конфлікту. Тож Росія перед відправкою на фронт зараховує іноземців до своїх збройних сил. Україна ж надає африканцям статус військовополонених та вважає їх ресурсом для свого обмінного фонду.
Зараз Принс просить про можливість повернутися до рідної Гани, Татинда — до Зімбабве.
— Тільки не до Росії, — каже другий. — Мені байдуже на гроші, які вони забрали. Це кінець моєї історії [з цією країною]. Я не хочу. Будь ласка, якщо ви можете мені з цим допомогти — буду вдячний. Бо я не очікував того, як вони поводитимуться зі мною.
Автори: Олена Куренкова; Дар’я Нематіан Золбін
Джерело: СУСПІЛЬНЕ
