Удар “Точкою-У” по російських десантних кораблях у Бердянську вивчатимуть в академіях

Днями українські ракетники завдали філігранного удару по захопленому ворогом порту Бердянська – щонайменше один десантний корабель ворога пішов на корм азовським бичкам.

Місяць триває російсько-­українська війна. Підступний ворог вдерся в Україну, наші воїни його мужньо стримують на всіх напрямках. На вустах Гостомель, Ірпінь, Буча, Чернігів, Охтирка, Харків, Мар’їнка, Волноваха, Маріуполь. Б’ються українські лицарі на землі, наші соколи тримають наше небо. А що ж на морі?

Днями українські ракетники завдали філігранного удару по захопленому ворогом порту Бердянська – щонайменше один десантний корабель ворога пішов на корм азовським бичкам.

А це з пів сотні бетеерів, 300–400 рашистських морпіхів і десантників, не рахуючи екіпажу ворожого судна, боєприпасів і пального, які не потраплять у Маріу­поль, що відчайдушно обороняється. Після війни, коли в академіях вивчатимуть її досвід, удар “Точкою-У” по групі десантних кораблів стане хрестоматійним.

• Месяц войны с русскими захватчиками: ожесточенная позиционная фаза

Ще ніхто у світі не пробував знищити великі військові судна противника тактичною балістичною ракетою “земля-земля”. Прикладів ураження їх крилатими ракетами “поверхня-поверхня” – одиниці. А наші хлопці примудряються топити ракетні кораблі противника з реактивних систем залпового вогню. На початку березня біля Одеси українці знищили реактивною системою залпового вогню російський ракетний корабель. Організували цілу операцію, щоб заманити ворога під удар “Граду”. Військово-морські теоретики скажуть, що таке зробити неможливо. А ми робимо. Можемо ще нищити ворожі катери й судна з протитанкових комплексів. Воюємо не числом, а вмінням. Яке ґрунтується на знанні недоліків і переваг противника і своєї зброї.

Є в нас на морі і втрати. Серйозні. Переважаючи силами, ворог розстрілює ракетами й артилерією катери прикордонників і Військово-Морських сил, беззбройні допоміжні судна українського флоту. Наш флагман “Гетьман Сагайдачний” довелося затопити самим, щоб він не дістався ворогу. Чому? На те було дві причини.

По-перше, роззброєний “Сагайдачний” на початку бойових дій перебував на ремонті в доці Миколаївського судноремонтного заводу, тобто був просто нерухомою мішенню.

• Оборона Киева: «азовцы», засады, бои

По-друге, навіть гіпотетично, будучи на ходу, фрегат “Сагайдачний” не мав шансів у двобої з російськими кораблями такого класу. А їх у росіян аж шість, не рахуючи ракетних корветів. Український первісток “Сагайдачний” будувався в СРСР як прикордонний сторожовий корабель без ударного ракетного озброєння для виконання патрульних функцій у відкритому морі, не для морського бою. А флагманом ВМС став тому, що інших суден океанської зони в України просто не було. Чому так сталося – про це нижче. А поки що на морському театрі ворог домінує. Україна відрізана від Азовського моря, в Чорному триває блокада наших портів.

Те, що Військово-Морські сили – наше слабке місце, було відомо й до 2022 року. Отримані у спадок від СРСР після поділу радянського Чорноморського флоту, сформовані за принципом “на тобі, небоже, що нам не гоже”. І навряд могли б захистити державу від широкомасштабної агресії з моря. А 2014 року ми втратили 90 відсотків і їх. В умовах російської агресії на Донбасі відновлення флоту видавалося проблемою другорядною. Усі сили кинули на стримування ворога на Сході – в 2015–2016 роках фактично з нуля сформували бригади морської піхоти й берегової артилерії. Всі вони пройшли горнило АТО-ООС. Сьогодні “берети кольору морської хвилі” – еліта наших оборонців, мужньо захищають рубежі на приморських напрямках. До системної роботи над розбудовою ВМС руки дійшли тільки у 2017–2018 роках. З експертами наших західних партнерів командування ВМС України розробило Стратегію розвитку ВМС до 2035 року. Концепція полягала в розбудові флоту у три етапи.

Перший, до 2025 року – флот ближньої морської зони, здатний захистити наше територіальне море та прикрити узбережжя; другий (на 2030 рік) – флот Чорного моря, який мав би перевагу над противником у Чорноморському регіоні;

Чому так? Військовий флот – штука недешева й дуже технологічна. Потрібні кошти й час. Їх у нас не було. За задумом, найближчими роками мав з’явитися “москітний флот” – визначена кількість малих ракетних і патрульних катерів, здатних, грубо кажучи, “керованим роєм” протистояти противнику. Паралельно йшла робота над розробкою вітчизняного протикорабельного ракетного комплексу.

Розробку берегового ракетного комплексу “Нептун” і постановку його першого дивізіону на озброєння конструкторське бюро “Луч” завершило 2021-го. Того ж року підписали меморандум із Великою Британією на будівництво для ВМС України серії ракетних катерів. Британці стали передавати нам тральники – шукачі мін типу Sandown. Американці в 2020–2021 роках передали перші патрульні катери типу Island.

Почали виробництво для України новітніх катерів Mark VI, які планували оснастити, зокрема, керованою ракетною зброєю. У Туреччині заклали перший корвет типу Ada. За декілька років ВМС України мали вийти на рівень “неприйнятної шкоди” в імовірному зіткненні на морі. Бачили це й росіяни. І розуміли, що часу в них уже нема – або вони знищать нас зараз, або ніколи. На мою особисту думку, нарощування Україною власного військово­морського потенціалу стало одним із факторів, що пришвидшили російське вторгнення. Сталося те, що сталося.

Сьогодні основне завдання Збройних сил України – зупинити ворожу навалу, розгромити угруповання противника, що вторглися на нашу землю, відновити суверенітет і територіальну цілісність України. Свій внесок в перемогу роблять і наші Військово-Морські сили.

• Поволі, але вперто перемагаємо. Огляд обстановки на фронті від Тома Купера — австрійського воєнного аналітика

А що буде після війни? Те ж саме – розбудовуватимемо наш флот в єдиному органічному комплексі з усіма видами й родами Збройних сил. Корветна й катерні програми не скасовані – вони відтерміновані через інші, нагальніші, проєкти. Знадобляться нам і тральники, навіть більше, ніж до війни. Доведеться відновлювати втрати й у патрульних силах. Можливо, деякі програми переглянемо з урахуванням досвіду війни. Мені вже вбачається, що частину морського ударного потенціалу доцільно реалізувати на універсальних повітряних носіях, довіривши Військово-Повітряним силам не тільки охорону нашого неба, а й частково моря. Зросте, думаю, і роль берегових ракетно-артилерійських підрозділів. Коригуватимемо плани з урахуванням наших минулих помилок і сьогоднішніх перемог. А ми обов’язково переможемо. Все буде Україна.

Автор: Павло ЛАКІЙЧУК, керівник безпекових програм Центру глобалістики ”Стратегія ХХІ”;  журнал  “Країна”