Від радянських мішеней до реактивного ерзацу – Росія перейшла на тактику повітряного спаму
Розрекламовані кремлівські «Кинджали» та «Калібри» виявилися занадто дорогими й повільними у виробництві навіть для бюджету нафтової імперії, тому ВПК рашистів знайшов геніальний вихід — вдаритися у гаражний хайтек. Перефарбувавши старі радянські повітряні мішені для стрільб та встромивши туди дешеві реактивні двигуни з китайського онлайн-ринку, окупанти нашвидкуруч склепали ерзац-крилаті ракети «Бандероль» і «Дань-Т». Головний розрахунок ворога вкрай простий і цинічний: закидати українське небо дешевим реактивним мотлохом настільки густо, щоб змусити витрачати на китайські свистілки мільйонні запаси західних протиракет, доки інженери обох сторін ведуть гарячкову гонку у спробах переграти калькулятор цієї війни.
У середині 2026 року в структурі російських комбінованих ударів по території України позначилася відчутна зміна тактики. Замість виключного комбінування класичних дозвукових крилатих ракет сімейства Х-101 чи «Калібр» з поршневими дронами-камікадзе ворог дедалі активніше застосовує квазікрилаті ракети та реактивні баражуючі боєприпаси. Мова йде про зразки, що за вартістю близькі до безпілотників, але за швидкістю, висотним профілем польоту та маневреністю наближаються до повноцінних крилатих ракет.
Розрахунок російського командування полягає у максимальному виснаженні запасів українських зенітних керованих ракет. Коли повітряні цілі летять зі швидкістю понад 600 км/год, мобільні вогневі групи зі стрілецьким озброєнням і навіть легкі зенітні дрони-перехоплювачі стають майже безсилими. Це змушує сили протиповітряної оборони задіювати дорогі протиракети західних комплексів або піднімати винищувальну авіацію, що створює несприятливе для України співвідношення витрат і наявного ресурсу.
За оцінками військових аналітиків з INSTITUTE FOR THE STUDY OF WAR, ворог поспішає масштабувати випуск цих засобів у другій половині 2026-го та протягом 2027 року, прагнучи випередити масове впровадження нових українських засобів протидії. Часове вікно для створення дешевої ешелонованої відповіді на цю загрозу є вкрай стислим.
Еволюція та масштабування реактивного ерзацу: від «Бандеролі» до «Дань-Т»
Основним зразком у новому класі квазікрилатих ракет для ворога став виріб «Бандероль», відомий також за індексом С-8000. Вперше використання цих апаратів зафіксували на півдні України навесні 2025 року, проте системного характеру ударів вони набули починаючи з літа 2026 року, коли противник розгорнув серійне виробництво. У Повітряних силах ЗСУ зазначали, що у період із 14 травня по 30 вересня 2026 року «Бандеролі» входили до складу понад 40 добових залпів ворога, а в окремих районах, зокрема під час ударів по портовій інфраструктурі Одеси, на них припадало до 80 відсотків залучених засобів.
Конструктивно «Бандероль» являє собою зменшений аналог крилатої ракети типу Х-101, оснащений відносно недорогим малогабаритним турбореактивним двигуном китайського виробництва. Її швидкість сягає 650 км/год при дальності застосування близько 500 км і масі осколково-фугасної бойової частини до 150 кг. За оцінками авіаційних фахівців, собівартість такого виробу коливається в межах 50–150 тисяч доларів США, тоді як виробництво однієї ракети Х-101 коштує російському бюджету близько двох мільйонів доларів.
У вересні 2026 року російський концерн «Ростех» на міжнародній виставці в Єгипті презентував наступну розробку — безпілотник «Дань-Т», заявивши про нього як про баражуючий боєприпас повітряного базування з дальністю до 450 км і злітною масою 270 кг. Як зазначають українські профільні оглядачі, апарат має бойову частину орієнтовно у 135 кг і концептуально дуже близький до «Бандеролі». Технічне коріння цієї системи веде до старих радянських і російських повітряних мішеней «Дань-М», призначених для тренування розрахунків ППО. Російські інженери фактично перетворили мішені, що мають швидкість від 400 до 750 км/год, на повноцінні ударні ракети, перефарбувавши їх та інтегрувавши систему наведення з вибухівкою.
Головне Головне управління розвідки МО України повідомило, що станом на серпень 2026 року темпи виробництва «Бандеролей» досягли приблизно 80 одиниць на місяць із планом вийти на сумарний показник у 1000 одиниць до кінця року. Водночас аналітики очікують спроб розгорнути масштабну збірку «Дань-Т»: від планів у 2000 одиниць на кінець 2026 року до амбітних намірів випустити від 10 до 14 тисяч апаратів у 2027 році. Для цього, як публічно заявляло вище керівництво України, противник закладає колосальні ресурси — до 12 мільярдів доларів на реактивні безпілотники та супутні засоби ураження.
Тактичні виклики та тактика виснаження ППО
Поява реактивних квазікрилатих ракет ліквідує розрив між повільними поршневими дронами типу «Герань-2» і дефіцитними високоточними ракетами стратегічної авіації. Порівняно з пізніми реактивними версіями дронів-камікадзе (як-от «Герань-5», що мають бойову частину масою близько 90 кг), «Бандероль» і «Дань-Т» несуть потужніший заряд, здатний завдавати важких руйнувань промисловим об’єктам, зерновим терміналам, логістичним вузлам і будівлям органів влади.
З іншого боку, тактико-технічні характеристики квазікрилатих ракет створюють серйозні проблеми для виявлення та перехоплення. Вони летять за складними, заздалегідь запрограмованими низьковисотними маршрутами, маючи значно менший радіус розвороту, ніж важкі крилаті ракети. Кулеметні мобільні розрахунки через високу швидкість цілі мають лічені секунди на реакцію і рідко встигають відкрити прицільний вогонь, а вітчизняні дрони-перехоплювачі перших поколінь просто не володіють необхідними швидкісними показниками, аби наздогнати об’єкт у повітрі.
Крім того, російське командування системно застосовує ці засоби в межах тактики так званого «ракетного спаму». Поодинокі або парні пуски «Бандеролей» здійснюються з розтягнутими інтервалами протягом дня, часто впереміж із фальш-цілями або дронами інших типів. Це змушує тримати цивільну інфраструктуру у стані перманентної повітряної тривоги, зриває роботу підприємств і транспорту у великих містах, як Київ чи Харків, паралельно виснажуючи операторів радіолокаційних станцій і розрахунків зенітних ракетних комплексів.
Якщо раніше подібні реактивні вироби запускали виключно з важких безпілотників «Оріон», які через розвиток ППО стали надто вразливими біля лінії фронту, то зараз географія та способи їх пуску диверсифікуються. Військові фіксують відпрацювання пусків із гелікоптерів Мі-8 та Мі-28, адаптацію до підвіски літаків тактичної авіації Сухого та розгортання наземних колісних пускових установок у тимчасово окупованому Криму. Старт із літаків збільшує бойовий радіус таких засобів до 1000 км, що робить потенційно досяжними об’єкти в глибокому тилу України.
Шляхи протидії та пошук асиметричних рішень
Зростання частки квазікрилатих ракет є спробою Росії компенсувати складність і тривалість циклу виробництва балістичних і надзвукових ракет. Поєднуючи швидкісні дешеві засоби з балістикою для прориву протиповітряної оборони, противник намагається закріпити технологічну перевагу в повітрі. Втім, оборонний сектор України та союзники шукають контрзаходи, що не вимагатимуть витрачання дефіцитних ракет комплексів Patriot чи NASAMS.
Як зазначають профільні експерти з радіотехнологій, слабким місцем дешевих квазікрилатих ракет залишається їхня система орієнтації у просторі. Використання доступних інерціальних блоків і супутникової навігації робить такі вироби сприйнятливими до систем радіоелектронної боротьби, здатних підміняти або глушити сигнали супутників і збивати ракету з курсу до досягнення цілі.
Паралельно розгортається розробка швидкісного кінетичного перехоплення. Український оборонно-промисловий комплекс і кластер Brave1 активно випробовують спеціалізовані зенітні дрони. Серед них — модифікація «LITAVR+», розрахована на швидкість польоту понад 400 км/год, та система перехоплення «Sting 2.0». Окремі засекречені рішення вже почали розгортатися у військах, хоча до насичення лінії фронту й тилових міст необхідною кількістю таких перехоплювачів ще потрібен час.
У підсумку протистояння зміщується у площину економіки війни: перемагає не лише той, чия зброя точніша, а той, хто здатний збивати засіб нападу дешевше, ніж коштує його виробництво. Розбудова інтегрованої системи, що поєднує сучасні станції РЕБ, швидкісні реактивні дрони-перехоплювачі та класичні зенітні артилерійські комплекси малої дальності, стає для сил оборони ключовим завданням для захисту інфраструктури у найближчій перспективі.
Джерело: INSTITUTE FOR THE STUDY OF WAR
