Є вагомі підстави для висунення російським пропагандистам звинувачень в одному з найсерйозніших міжнародних злочинів.
Не всі злочини вчиняються на полі бою; деякі з них скоюють за тисячі миль. Серед них один із найсерйозніших міжнародних злочинів – підбурювання до геноциду. В епоху соціальних медіа, коли інтернетом ширяться фейкові новини, вплив слів може бути особливо потужним. Росія зарекомендувала себе як лідер у цій сфері, перевершивши в Україні свої попередні стандарти, зазначають в IWPR.
Російські ЗМІ були заповнені ненависницькими висловлюваннями проти українців задовго до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року, але риторика загострилася настільки, що є вагомі підстави для висунення звинувачень російським пропагандистам у прямому та публічному підбурюванні до геноциду.
Така архітектура пропаганди не нова. У багатьох попередніх випадках мова ненависті було невід’ємною частиною процесу, в ході якого мільйони невинних людей стикались із неймовірною жорстокістю. Вона була складовою інструментів, що використовувалися під час Голокосту, війни в колишній Югославії та Руанді.
Проте, за міжнародним правом не кожне повідомлення, що розпалює ненависть і вбивство, є кримінальним злочином. Щоб зібрати докази та довести провину, необхідно проаналізувати висловлювання за дуже чіткими показниками.
«Пряме та публічне підбурювання до вчинення геноциду», як визначено Конвенцією 1948 року про запобігання та покарання цього злочину, є невеликою, чітко визначеною частиною ширшого явища пропаганди.
Зміст має бути спрямований на знищення групи як такої, мають бути визначені публічний та прямий характер підбурювання. Крім того, повинні бути враховані наміри та контекст.
Важливо зазначити, що підбурювання до геноциду, як так званий замах на вчинення злочину, саме по собі є злочином. Геноцид де-факто не потребує доказу, хоча в Міжнародному суді звинувачення, не підкріплені таким фактичним насильством, ніколи не висувалися.
Поріг для доказу підбурювання до геноциду дуже високий. Одним із головних завдань для України буде доказ спрямованості висловлювань саме на знищення українців як нації, а не на усунення прихильників певної ідеології. Конвенція про геноцид охоплює лише чотири категорії: расові, етнічні, національні та релігійні групи. Усі інші, такі як політичні, культурні та гендерні групи, підпадають під злочини проти людяності.
Прецеденти в Руанді служать прикладами того, як пропагандисти можуть «створювати особливий стан душі» та «розпалювати пристрасті» за допомогою таких методів, як дегуманізація та стирання кордонів між бойовиками й цивільними особами. Російські маніпуляції були як історичними – заперечення права української нації на існування – так і релігійними, коли війна зображувалась як священний обов’язок.
Підбурювання має сприйматися аудиторією як заклик «знищити групу» та бути чітко зрозумілим цільовій аудиторії як таке.
Цей заклик може бути прямим і водночас прихованим. Наприклад, у Руанді широко поширена фраза «вирубати високі дерева» була посиланням на високий зріст племені тутсі. У 1994 році всього за 100 днів бойовиками хуту були вбиті близько 800 000 тутсі та хуту, які їх підтримували.
Ключову роль тут відіграє контекст. За межами Руанди заклик вирубати «високі дерева» не сприймався таким самим чином. Тому при зборі доказів важливий не тільки юридичний, а й психолінгвістичний аналіз, щоб визначити, наскільки чітко аудиторія зрозуміла висловлювання. Також необхідно проаналізувати, наскільки реальним і безпосереднім може бути ризик геноциду.
Заклик також повинен бути публічним, з необмеженим доступом аудиторії. Наприклад, якщо заклик до геноциду був зроблений на конференції перед запрошеними гостями або в закритому Telegram-каналі, це не є злочином підбурювання до геноциду. Розмір аудиторії не має значення; це може бути блогер із 200 підписниками або письменник, статтю якого прочитали кілька мільйонів людей.
Найважче довести умисел. Необхідні об’єктивні критерії, переважно контекст і зміст висловлювань. Наприклад, якщо під час війни хтось закликає вбивати українських дітей, щоб українська нація перестала існувати, то намір зрозумілий.
Ми не повинні надто ідеалізувати ситуацію щодо того, кого можна притягнути до відповідальності. Жодна правова система не має ресурсів, щоб ув’язнити кожного блогера зі 100 підписниками. Важливо бути стратегом і визначати пріоритети.
Але є реальна можливість притягнути журналістів, політиків, власників ЗМІ та релігійних діячів до відповідальності, використовуючи українську судову систему, універсальну юрисдикцію та широкі можливості Міжнародного кримінального суду (МКС).
Наразі дві некомерційні організації – Українська правова консультативна група та Кримська правозахисна група – спільно працюють над збором відповідних доказів із російських ЗМІ. Я є співініціатором і координатором цього проєкту.
Спочатку спеціально розроблений чат-бот шукає пропаганду, потім відстежує та фільтрує юридично значущу інформацію. Для цього ми розробили алгоритм пошуку відповідних доказів за допомогою OSINT- інструментів. Далі юрист та психолінгвіст перевіряють зібрану інформацію та розміщують її у спеціальному архіві, який зберігає всі необхідні метадані, щоб була потенційна можливість використати зміст як доказ.
Вкрай важливо, щоб ми винесли уроки з попередніх конфліктів. Після Руанди увага міжнародної спільноти була прикута до розповсюдження ненависті через ЗМІ. Ромео Даллер, який очолював миротворчу місію ООН у Руанді під час геноциду, сказав: «Я все ще вірю, що все було б інакше, якби ми мали можливість всебічно моніторити місцеві ЗМІ з самого початку».
Геноциди не відбуваються раптово. Вони побудовані на міцному фундаменті ненависті. Пропаганда та підбурювання готують ґрунт для цього найогиднішого зі злочинів, і ми ігноруємо це на свій страх і ризик.
Автор: Анна Вишнякова – юрист, що спеціалізується на міжнародному кримінальному праві.
Оригінал: Ukraine: How Propaganda Can Incite Genocide
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).