Як російська окупація назавжди змінила Чорнобильську зону: “Поруйнували все”

За 38 років після аварії на ЧАЕС Зона відчуження стала особливим місцем для величезної кількості людей. Для десятків тисяч колишніх прип’ятчан (до катастрофи у місті жили 50 тисяч мешканців) та жителів Чорнобиля, Поліського й інших навколишніх селищ і сіл Чорнобильська зона – це уламки колишнього життя, зруйнованого найбільшою техногенною катастрофою в історії людства.

Для ліквідаторів – локація, де вони ціною здоров’я боролися з радіацією, невидимим ворогом, який відтоді намагається наздогнати їх, а багатьох вже наздогнав. Для вчених – унікальний район, де природа отримала шанс з мінімальною присутністю людини повернутися до стану, яким Полісся було кілька століть тому.

Для нелегальних сталкерів – заборонене місце з романтикою темних покинутих будинків та адреналіном від можливої зустрічі з патрулями або дикими тваринами. Таке собі реальне втілення “Пікніка на узбіччі” Стругацьких, “Сталкера” Тарковського, гри S.T.A.L.K.E.R. і серіалу “Чорнобиль” від HBO.

Нарешті, для більш традиційних туристів Чорнобильська зона – екзотичний “музей СРСР” з іржавими символами радянського життя 1980-х.

І саме тому російський наступ на Київ, який почався 24 лютого 2022 року саме через Чорнобильську зону, багатьма був сприйнятий ще й як порушення унікальної атмосфери цієї території.

Російські загарбники пробули в Зоні трохи більше місяця – з 24 лютого до 2 квітня. І хоча великих боїв там не було (лише кілька зіткнень з прикордонниками та обстрілів у перші дні), але окупація змінила ці особливі землі на багато років, а можливо – назавжди.

Зараз доступ до Чорнобильської зони дуже обмежений – ні про який туризм чи сталкерські походи не може бути й мови, а журналісти повинні домовлятися про поїздку не лише з Держагентством з управління зоною відчуження (ДАЗВ), а й з військовими.

У лютому 2024 року нам вдалося побувати там в рамках журналістського проєкту і побачити, як змінилася Зона за час повномасштабної війни.

• Як російським загарбникам вдалось так легко захопити Чорнобильську АЕС: реконструкція подій та імена воєнних злочинців

Зона починається з незвично безлюдного КПП “Дитятки”. Раніше тут в будь-яку пору року стояли автобуси з туристами (за п’ять років перед повномасштабним вторгненням Чорнобильську зону відвідали понад 250 тис. туристів, більшість – іноземці).

Утім, зараз в Дитятках тільки поліцейські та військові. А також закриті кіоски, пошкоджені туалети та інші залишки туристичної інфраструктури. Жовтий інфоцентр компанії “Чорнобиль тур” російські військові підірвали, коли з’ясували, що на ньому були вебкамери. Вони багато годин фіксували рух колон росіян.

“Росіяни розграбували всі пункти пропуску, центри моніторингу Зони відчуження, лабораторії та все інше, де була якась апаратура”, – розповідає BBC Україна провідний інженер із супроводу офіційних делегацій та ліквідатор Володимир Вербицький.

Про мародерство російських військових навіть у радіаційно забрудненій Чорнобильській зоні розповідали багато очевидців одразу після її деокупації.

“Коли ми повернулися, в жодному офісі не було цілого системного блока – вони їх курочили на кольорові метали. У кущах – просто розсипи розібраної техніки”, – пригадував науковець Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Денис Вишневський.

Володимир Вербицький відзначає, що частину баз даних з розграбованих чорнобильських центрів продублювали, тому їх вдалося зберегти. Також за допомогою міжнародних партнерів поступово відновлюють втрачене обладнання.

За оцінками ДАЗВ, загальні збитки від російської окупації становлять близько 100 млн євро. А деякі наукові матеріали чи “артефакти” з історії цього місця втрачені назавжди. Від “Дитяток” все ще гарна асфальтована дорога (на КПП до цього часу висить банер “Великого будівництва”) йде далі в Зону.

Але частина мостів тут напівзруйновані після відступу росіян – відновлювати їх до завершення війни немає сенсу. Також стало значно більше КПП (раніше окрім Дитяток пропускні пункти були тільки при в’їзді у десятикілометрову зону навколо атомної станції та у Прип’яті).

• Битва за Мощун. Офіційна брехня, яка вартувала життя

Майже на кожному перевіряють документи та питають про мету візиту. На деяких КПП видно “мінні шлагбауми”, як у прифронтовій зоні (яким і є це білоруське прикордоння).

У місті Чорнобиль, де вахтовим методом живуть робітники ЧАЕС та інших місцевих організацій, працюють магазини – поруч з оголошенням про квас та мохіто прикріплене попередження про небезпеку мін у навколишніх лісах.

Також після росіян вцілила експозиція техніки ліквідаторів, але звідти зникли два БТР (які, як казали раніше екскурсоводи, сильно “фонили”).

А на шляху з Чорнобиля до Прип’яті залишився дороговказ, зроблений російськими військовими, з двічі виправленим написом “Белоруссия” та стрілками на білоруські населені пункти Наровля і Гдень.

24 лютого 2022 року російські колони вторгнення зайшли в Чорнобильську зону з боку білоруських сіл Белая Сарока та Гдень. Вони просувалися повз Чорнобиль, колишнє село Залісся (до речі, батьківщину батька Олексія Навального) та міст через річку Уж в районі іншого покинутого села Черевач до КПП “Дитятки” й далі – на Київ.

Подолати цей маршрут їм вдалося майже без опору за перший день.

Також через Чорнобильську зону пролітали гелікоптери з десантом на Гостомель та штурмова авіація на підтримку наступу на українську столицю.

Росіяни тоді без бою захопили ЧАЕС – нацгвардійці, які її охороняли, опинившись у меншості в оточенні, вирішили не відкривати вогонь на атомній станції поруч зі сховищем відпрацьованого ядерного палива й здалися у полон.

Російський “воєнний блогер” Олександр Коц у своїй книзі так описував перші дні вторгнення у Зону: “Наш табір стоїть у Чорнобильській зоні відчуження, неподалік блокпоста “Дитятки”. Я проїжджав через нього у 2006 році, коли готував серію репортажів до 20-річчя аварії на ЧАЕС і кілька днів прожив у Прип’яті. Зараз повз станцію проходить траса постачання нашого угруповання, яка бере початок у Білорусі і пролягає якраз повз четвертий енергоблок і ставки охолодження”.

Як розповідає Володимир Вербицький, російські військові також заходили у Прип’ять, але довго там не затрималися. Вже після деокупації Прип’ять перевіряли українські сапери, але частина міста так і залишається небезпечною з точки зору вибухівки.

У Чорнобильській зоні і раніше було правило, що краще не сходити з асфальту. Але зараз окрім небезпеки від радіації додалася загроза мін та розтяжок.

• Экс-командующий Сил спецопераций ВСУ про первый день войны, партизан и российские трофеи

Радіація

“Росіянам Прип’ять чи закинуті села не були цікаві. Це для нас пам’ять. А більшість російських солдатів мали дуже слабке уявлення, що тут колись відбулося”, – розповідає Володимир Вербицький.

“Працівники станції, які залишалися там під час окупації, пояснювали їм, що тут небезпечно рити окопи. Але вони все одно копали”, – додає він.

Відома історія про росіян у Чорнобильській пов’язана з їхніми окопами в Рудому лісі – одній з найбрудніших локацій у всій Зоні, на місці так званого “західного радіаційного сліду”.

Володимир Вербицький підтверджує, що російські військові справді облаштовували свої позиції саме на місці колишнього лісу, який став рудим і загинув від радіації у 1986 році.

“Радіоактивні елементи, зокрема й від ядерного палива, за час, що минув після аварії, елюювали в різних місцях на глибину до двох метрів (Елюція або елюювання – вимивання певних речовин, зокрема радіонуклідів, з твердих носіїв за допомогою спеціальних розчинів. Цей метод використовувався і під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. – Ред.). Коли росіяни тут копали, то досягли рівня 1986 року і підняли брудний матеріал на поверхню”, – каже гід.

Однак історії про те, що нібито російські солдати отримали в окопах Рудого лісу якісь фантастично великі дози опромінення (аж до гострої променевої хвороби), є скоріше перебільшенням.

Що, утім, не виключає можливості, що “чорнобильські” росіяни у перспективі справді матимуть наслідки для здоров’я, адже радіоактивні часточки в організмі людини можуть спричиняти різні хвороби через кілька років – це така собі “російська рулетка” з радіацією.

“Росіяни загалом збільшили рівень радіаційного забруднення в Зоні відчуження, який до цього всі роки поступово зменшувався. Це сталося не тільки через окопи, а й через те, що вони не дотримувалися жодних заходів безпеки, жодного контролю”, – відзначає Володимир Вербицький.

І пояснює, що однією з головних функцій Зони відчуження завжди була бар’єрна – запобігання виходу радіоактивних елементів за її межі. Тому там за правилами використовують переважно колісний транспорт, який кожен раз перевіряють при виїзді з десяти- і тридцятикілометрової зони.

“Російські ж величезні колони виїжджали безконтрольно, було багато гусеничної техніки, яка може нести на собі більше радіоактивних матеріалів. Тому рівень забруднення в Зоні та у напрямку Києва в 2022 році піднявся”, – відзначає чорнобильський гід.

Щоб зменшити ризики радіаційного забруднення українська артилерія в березні 2022 року навіть утримувалася від того, щоб активно “працювати” по росіянах у Чорнобильській зоні.

“Тепер через халатність російських військових деякі місця тут потребують дезактивації чи інших заходів”, – каже Володимир Вербицький.

І водночас заспокоює: “Зростання рівня радіаційного забруднення – не критичне. Це не 1986 рік. Але факт у тому, що радіоактивне забруднення поширилося за межі Зони – на колесах і гусеницях російської техніки”.

• “Енергоатом”: гендиректор МАГАТЕ знову бреше і намагається легітимізувати перебування окупантів на ЗАЕС

Втрата і відновлення Зони

Вторгнення вплинуло фактично на всі аспекти життя у Чорнобильській зоні.

“Змінилася система роботи всіх організацій, йде укріплення охорони і мінування кордону. Був значний вплив і на тваринний світ – частина тварин розбіглися”, – каже Володимир Вербицький.

Через мінування та вимоги безпеки науковці, наприклад, не можуть збирати дані з багатьох районів Зони, а також використовувати безпілотники.

Крім того, екологи після російської окупації зафіксували вирубку лісу, забір піску (для фортифікацій) та масове забруднення побутовими відходами й іншим сміттям у районах дислокації росіян.

А ще часто говорять про ту саму втрачену “атмосферу Зони”. Фотограф та чорнобильський гід Антон Юхименко так описував свої враження влітку 2022 року: “Загальна обстановка дуже гнітюча. Та атмосфера, яка тут була раніше, напевно, втрачена. Немає більше того спокою, який був тут раніше до вторгнення і окупації”.

Якщо легальний чорнобильський туризм має шанси відродитися в якомусь вигляді, то сталкерські походи до Прип’яті стали неможливими на багато років, якщо не назавжди – міни в болотистих лісах Полісся можуть залишатися десятиліттями.

“Там, де раніше були нелегальні сталкерські стежки через ліс і болото, тепер не можуть пройти навіть українські військові. Тому що йдеться не тільки про наше мінування, а й про хаотичне мінування окупантів, яке досі залишається. Тут можна знайти такі подаруночки, як “лепестки”, ПОМки (Протипіхотні міни. – Ред.), найрізноманітніші вибухові пристрої”, – розповідає сталкер і письменник Маркіян Камиш, який зараз служить молодшим сержантом в ЗСУ.

У сюжеті для “Армія TV” він питає одного з військових, що охороняють Чорнобильську зону, чи часто тут на розтяжках підриваються звірі, й той відповідає: “Так – звірі, люди…”.

Потенційні негативні наслідки для сталкерів у Чорнобильській зоні тепер неможливо навіть порівняти з тими, які були до російського наступу.

Якщо раніше це був адміністративний штраф (деякі “мандрівники Зони”, коли стомлювалися на зворотній дорозі, навіть спеціально “здавалися” поліції, щоб їх довезли до Дитяток за невеликий штраф у кілька сотень гривень), то тепер похід може завершитися зовсім по-іншому.

Зараз сталкерську групу можуть переплутати з ворожою ДРГ і просто розстріляти. А якщо пощастить і цього не станеться, то буде вже більш серйозна відповідальність за проникнення у прикордонний район, який охороняють.

“Відвідувати Чорнобильську зону нелегально – це наражати себе не тільки на небезпеку десь підірватися на якійсь російській міні, а й отримати купу неприємностей з законодавством України”, – попереджає інший відомий сталкер та гід по невідомих місцях Києва Кирило Степанець.

У словах всіх людей, пов’язаних з Зоною, відчувається сум за тією Зоною, “куди вже не повернутися”.

“Чорнобильської зони відчуження, яку я досліджував, на жаль, більше немає”, – говорить Маркіян Камиш.

Тим не менше, міністерство захисту довкілля та природних ресурсів разом з ДАЗВ нещодавно представили “Стратегії розвитку Зони відчуження до 2032 року”.

Серед її цілей: розмінування, заміна апаратури, вкраденої чи знищеної росіянами, розвиток наукових проєктів і відновлюваної енергетики у Зоні відчуження, захист унікальних місцевих екосистем, надійний радіаційний моніторинг та дозиметричний контроль.

А також – туризм.

“Після Перемоги туристичний інтерес до України зростатиме, а з ним і кількість охочих побачити місця, що зазнали впливу “мирного атому”, а далі – російської окупації. Досягнення цілі передбачається після припинення воєнного стану”, – йдеться у стратегії, яку автори позиціонують як “перетворення Зони відчуження на Зону відродження”.