Російсько-українська війна перейшла в нову фазу. Росія адаптувалась до воєнних умов та нарощує свій військовий потенціал в той самий час виснажуючи Україну. На цьому фоні відбувається робота над розробкою гарантій безпеки для України з боку її партнерів, метою яких є створення надійної системи посилення оборонних спроможностей України для гарантування її, а відповідно і загальноєвропейської, безпеки.
Так, ЄС працює над проєктом довгострокових зобовʼязань перед Україною в секторі безпеки та оборони – рамковий документ, що, серед іншого, включає обмін розвідданими, співробітництво в сфері ОПК, тренування українських військових, допомогу в реалізації євроінтеграційних реформ та ін.
Цей документ має стати доповненням до двосторонніх домовленостей України про гарантії з окремими членами ЄС. Крім того, Україна проводить переговори з представниками “Великої сімки” щодо угод про військову і економічну допомогу.
Але як же мають виглядати гарантії безпеки для України, щоб вони були не декларативною акцією, а реальним дієвим інструментом? UkraineWorld asked Valentyn Badrak, the Director of the Center for Army, Conversion and Disarmament Studies.
Повноцінна гарантія безпеки України – це її членство в НАТО. Оскільки наразі цей варіант нереалістичний, з’явилась ініціатива відпрацювання гарантій безпеки для України з метою забезпечення її стійкості і спроможності відбивати агресію до того моменту, коли Україна здобуде омріяне членство.
Ідея безпекових гарантій має полягати у перетворенні України на настільки сильну державу, що перевершує противника, що це забезпечило б ситуацію, коли подальша агресія проти України неможлива. Їхнім ключовим аспектом має бути чітке визначення гарантами матеріальної та технічної допомоги та інтегрування їхніх ОПК з українським.
Модель безпекових гарантій для Ізраїлю є показовим в цьому контексті. Це саме той формат, який був би прийнятним для України. Ізраїль не тільки щороку отримував понад 3 млрд дол. допомоги від США, а й вів з ними спільні розробки. Результати такої кооперації використовуються як в Ізраїлі, так і в США. Яскравим прикладом є система протиракетної оборони Arrow.
Використовуючи таку модель, Україна стала б не тільки розробником передового озброєння разом з провідними країнами, а й учасником постачань. Крім підвищення обороноздатності, технологічний розвиток та виробництво озброєння сприяли б економічному розвитку України. А міцна економіка є одним з факторів зміцнення безпеки.
Отримання військових технологій від партнерів є ключовим компонентом гарантій безпеки для України. Наприклад, для ефективного відбиття російської навали Україна критично потребує ракет дальнього радіуса дії, які ані США, ані Німеччина не зголошуються передавати.
Україна самостійно розвиває свою ракетну програму і має потужності для виробництва. Отримання необхідних технологій від партнерів дозволило б Україні самій виробляти такі ракети. Так само з технологіями створення потужних дронів оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, новітніх систем протиповітряної оборони, сучасних боєприпасів на ін.
Окрім доступу до технологій, важливу роль у гарантуванні безпеки для України мало військово-технічне виробництво – у вигляді спільних розробок та спільних виробництв. І Україна вже реалізує спільні проєкти, які можуть стати початковим елементом також гарантів. Наразі ми маємо проміжні рішення, що мають трансформуватися у системне рішення закріплене в угодах про безпекові гарантії.
Тож, що Україна має наразі? Наприклад, було досягнуто домовленості із США про обмін технологіями та початок спільного виробництва. Щонайменше, йдеться про два проєкти: виробництво 155-мм боєприпасів в Україні та подальша реалізація проєкту системи протиповітряної оборони FrankenSAM.
Виглядає так, що країни Заходу налаштовані реалізовувати спільні проєкти із залученням більш простих (не найновітніших) технологій, поступово переходячи до більш складних. Наприклад, це добре видно з повідомлень німецької компанії Rheinmetall, яка заявляє про спільне виробництво легкої бронетехніки не найновішої модифікації, як БТР Fuchs. Потім, очевидно, компанія запропонує спільне виробництво танку (хоча вже нині укладено угоду про спільне виробництво нового танку з Угорщиною). І вже тільки потім ми зможемо перейти до новітніх систем, як комплекс ППО Skynex.
Важливий не тільки зміст, а й форма гарантій безпеки. Вкрай важливо, щоб вони не тільки містили чітко визначені дані про зміст допомоги, але й були юридично оформлені з зафіксованими зобов’язаннями та затверджені парламентами країн-гарантів, щоб у випадку зміни влади чи політичного курсу в тій чи іншій країні, надані гарантії продовжували виконуватись.
Наприклад, угода про гарантії безпеки з боку Франції може бути підготована до кінця року. Проте, є певні нюанси, що роблять її неприйнятною для України. По-перше, Франція не визначає чіткі зобов’язані та не фіксує жодних цифр щодо надання підтримки. По-друге, угоду не збираються затверджувати в парламенті, що автоматично перетворює її в декларацію про наміри. Приклад зміни влади в Словаччині та Нідерландах доводить, як кардинально може змінитись політика надання військової допомоги.
Надання безпекових гарантій Україні вигідне передусім самим гарантам. Україні має значний досвід та матеріальну базу для розробки і виробництва зброї. Крім того, вона працює на світовому ринку озброєння. Тому спільний розвиток ОПК був би не просто інвестицією в розвиток потужностей України, а взаємовигідною співпрацею.
Крім того, Україна, фактично боронить східний фланг НАТО і платить за це кров’ю своїх людей. Тому надання гарантій безпеки Україні – це перш за все гарантування власної безпеки для країн Європи. Це важливо з огляду на агресивні наміри Росії щодо країн Балтії або Східної Європи. Згідно із заявами керівника польської спецслужби, Росія буде готова напасти на країни НАТО вже через три роки. Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння говорить про готовність Росії вже через два-два з половиною роки.
Коли ми говоримо про гарантії безпеки, не йдеться про те, щоб європейці зі зброєю в руках захищали Україну. Йдеться про те, щоб вони надали Україні можливість захиститися, і у такий спосіб Україна буде, де-факто, захищати і Європу.
Автор: Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння
Джерело: ЦДАКР / cacds.org.ua