Звичайні герої. Про що говорять харківські рятувальники, коли рашисти не бомблять місто

Рятувальна частина майже в самому центрі Харкова після кількох тижнів інтенсивних російських обстрілів, здається, видихає. Останні кілька днів у місті відносна тиша, про що самі рятувальники говорять обережно — аби не наврочити.

Кореспонденти Суспільного прожили з рятувальниками три доби, протягом яких змінилося три караули. Кожна попередня зміна, коли йде додому, бажає наступникам “Сухих!” замість прощання. Це побажання сухих пожежних рукавів, аби не довелося їх розкручувати, наповнювати водою і гасити пожежі. З 24 лютого 2022 року для харківських рятувальників фраза “Сухих” стала цінною, як ніколи, бо тихі дні у місті — це не просто рідкість. Це неймовірна розкіш.

— А ви приїхали з Києва? Як там ППО? — питає Роман, доволі старший чоловік, який багато років служить рятувальником. Сенс цього запитання зрозуміють лише ті, хто не знає, чим відрізняється звук роботи ЗРК Patriot від IRIS-T. У Харкові в більшості працюють мобільні групи ППО, великі ракетні комплекси тут ризикують бути знищеними. Час підльоту ракет з Бєлгорода до Харкова — менше ніж хвилина. Тривога часто вмикається вже після вибухів.

Останні кілька тижнів до ракетних обстрілів по Харківщині додалися обстріли керованими авіабомбами. Найбільше від КАБів страждає область та північні райони міста.

Рятувальники мало говорять про війну. Бо немає сенсу обговорювати те, в чому ти живеш постійно. Коли в частину приїжджає один з рятувальників після поранення, чоловіки жартують між собою, запитують про лікування, цікавляться чи якось допомогти. Але майже не говорять про те, що саме трапилося.

Олексій отримав поранення 4 квітня. Тоді рятувальники виїхали на місце обстрілу багатоповерхівки. Коли допомагали людям, відбувся повторний удар. Того дня на місці загинуло троє рятувальників. Олексій встиг стрибнути під машину швидкої. Коли падав, уламок зайшов йому під бронежилет. Говорить, не одразу зрозумів, що сталося.

В лікарні йому дістали уламок. Поки загоюється діра в спині, ліва рука Олексія закріплена в передпліччі. Йому щодня потрібно змінювати перевʼязки, а потім лікарі проведуть ще одну операцію і рану зашиють.

— Ось дивіться, це моя бойовка, — Олексій показує на телефоні фотографію пожежної куртки. Тканина, яка мала б захищати від вогню, вивернута нутрощами назовні.

Після операції Олексій повернеться в стрій. Так роблять і багато його колег після поранень. Варіантів роботи для них небагато — або в частині ДСНС, або в армії.

Начальник другого караулу Кирило трохи менше року тому теж отримав поранення коліна під час розбору завалів в будинку.

— Такі гарні всі в лікарні були, — він показує на телефоні знімки, де з побратимами на милицях стоїть у лікарняній палаті. Крім нього того дня поранило ще трьох рятувальників. Кирило зараз виїжджає на бойові завдання, хоча коліно і досі дошкуляє — мали ставити протез суглоба, але лікарі вирішили, що оскільки пацієнт ще молодий, поки це не потрібно.

— Це лише ви так вважаєте, що якщо отримуєш поранення, то вже всі борги державі віддав, — говорить Кирило.

***

Наступного ранку караул Кирила йде додому. Виходить третя зміна. Раніше в цій частині ДСНС було чотири зміни, зараз є лише три — рятувальників бракує, тому зміни укрупнили. Кожна працює дві доби, а чотири відпочиває. Два дні з цих вихідних рятувальники знаходяться в резерві. У випадку обстрілу їх можуть викликати на підмогу.

Від початку повномасштабного вторгнення в Україні загинув 91 рятувальник і ще 351 дістали поранення. Начальник третього караулу Олександр каже, коли у 2011 році прийшов на службу, не уявляв, що доведеться переживати загибель колег.

— На пожежах завжди важко зрозуміти, ані куди цілять, ані чому. Але найбільше дратує, що на обстріл ми виїжджаємо без зброї, лише з пожежними рукавами. Їдемо рятувати людей, а своїх втрачаємо. І нікого не звинуватиш, бо винні тільки одні люди — ті, які запускають ці йо*ані ракети.

Перед зміною Олександр озвучує особовому складу зміни у роботі через ймовірність повторного обстрілу. Алгоритми мало чим відрізняються від попередніх, адже в будь-якому випадку треба їхати рятувати людей, а це завжди ризик.

— Просто тримайте в голові, що може бути повторний обстріл, — говорить Олександр. — Будьте пильні. Ваше життя у тому числі залежить від вас.

— Так, бо попри всі правила, на пожежі все може піти інакше, — каже Сергій. Він працює на першому ходу — це екіпаж рятувальників, який виїжджає першим у надзвичайній ситуації. Вони мають оцінити все, що відбувається на місці виклику і передати диспетчерам.

Сергій вже не раз потрапляв в кадри журналістів. Його портрет, який зробили під час одного з обстрілів, публікувала в себе й пресслужба президента. А потім художники перемалювали знімок і продали на аукціоні. Сергій з того продажу не отримав ні копійки. Але каже, що нічого і не хотів би. Коли запитуєш в рятувальників, чого їм бракує, вони називають прості речі — нормальної відпустки, трохи спокою. А у відповідь запитують самі: коли це все закінчиться?

Сергій пригадує, що на початку вторгнення рятувальники жили в частині сімʼями, їжу привозили волонтери. Місця для сну майже не було. Спали ледь не по дві години. Інколи не встигали приїхати з одного виклику, як треба було їхати на інший. Розкладачки стояли всюди.

— Ми просто на них падали й вирубалися, — пригадує Сергій. — Памʼятаю, якось наша машина виїжджала на виклик і не могла завестися. Аж раптом на дорогу почали сипатися “касети”. Якби тоді виїхали, не було б ні пожарки, ні людей. Пощастило, що не завелась.

***

Влад прийшов на службу у 2022-му. Йому 22 роки й він один з наймолодших рятувальників в караулі. Влад памʼятає свій перший виїзд, бо це було якраз після його дня народження. Росіяни обстріляли гуртожиток і Владу довелося збирати тіло загиблої жінки. Її квартира опинилася в епіцентрі вибуху.

— Я збирав її тіло і на другому, і на третьому, і на четвертому поверхах, — каже Влад. — Це найбільш неприємна частина роботи — не рятувати живих, а діставати мертвих.

Влад з Харківської області. Приїжджає рано вранці в місто на зміну, після — їде додому. Каже, не мав особливо вибору, де працювати. Більшість його друзів і знайомих в армії.

— А багатьох з них уже немає в живих, — говорить Влад.

***

Коли запитуєш у рятувальників, що вони першим ділом зроблять після війни, дехто каже, що відбудує дім. Дехто — що купить нарешті житло. Дехто не замислюючись говорить: поїду на море, буду тиждень лежати на пляжі й ні про що не думати. Рятувальники мають можливість піти у відпустку, але вона — лише короткі сухі дні перед поверненням в Харків, який далі обстрілюють росіяни.

— Сухих! — кажуть вони одному, переодягаючись з форми в цивільний одяг і рушаючи додому.

— Дякуємо, — відповідають їм колеги, які заступають в новий караул. Перед початком зміни вони завжди мають перевірити, чи справна пожежна люлька, чи весь інвентар на місці. Навіть у сухі дні резервуари з водою у пожежних машинах мають бути повними.

Автори: Анастасія Іванців, Олександр Магула

Джерело: СУСПІЛЬНЕ