Битва за Харківщину: знак на кордоні з РФ у квітні 2022-го, друга Чорнобаївка та ганьба російських спецпризначенців

Битва за Харківщину: знак на кордоні з РФ у квітні 2022-го, друга Чорнобаївка та ганьба російських спецпризначенців

Велика навала орків триває два повні роки. «Асвабадітелі» заходили на територію України колонами, по трасах, не ховаючись, в очікуванні, що тут їх зустрінуть з квітами, хлібом і сіллю. А замість цього отримали по зубах та були змушені зробити «жест доброї волі»…

Кореспондентка видання АрміяInform зібрала найбільш яскраві спогади добровольців, правоохоронців, тероборонців і військових про перші дні широкомасштабного вторгнення росіян на Харківщину, про оборону міста та перші перемоги…

Командир батальйону ТрО Олег Черкашин «Іспанець»

Він — професійний військовий. З 2014 року воював на сході України у складі добробату «Донбас».

На початку березня 2022 року в Харкові почалося формування бригади ТрО м. Харкова. «Іспанець» погодився очолити один з батальйонів в її складі, а його побратими з «Донбасу», утворили кістяк підрозділу.

На той момент ворог у складі підрозділів росгвардії, 138-ї, 25-ї, 200-ї окремих мотострілецьких бригад рф підійшов впритул до Харкова, окупувавши навколишні селища на північ від міста.

Вони облаштували вогневі позиції безпосередньо в населених пунктах, прикриваючись місцевим населенням, у такий спосіб ускладнюючи роботу нашим захисникам. Самі ж били по обласному центру з РСЗВ, ракетами, авіабомбами.

Бойове хрещення батальйон «Іспанця» прийняв у передмісті Харкова, на Чугуївському напрямку в районі Кільцевої дороги — прикривав бойові рубежі.

— Обстановка на ділянці відповідальності була надскладною. Вже там ми втратили перших побратимів… Але утримали позиції, — пригадує комбат.

30 квітня 2022 року батальйон отримав наказ про висування в напрямку Старого Салтова, що за 45 км від Харкова. Тероборонці повинні були замінити там підрозділи окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

За кілька днів після вторгнення ворог накрив артилерійським вогнем українські позиції. Під його прикриттям до населеного пункту увійшла колона важкої техніки орків на чолі з «гордістю російського оборонпрому танком «Оплот». Проти окупантів батальйон «Іспанця» мав лише ручні протитанкові гранатомети, зокрема західних зразків, міномети та стрілецьку зброю…

— Тоді відбувся запеклий бій, один із наших хлопців загинув. Він вибіг перед танком, став у повний зріст і вистрілив з гранатомета — ворожий Т-90 був знищений. А рух російських підрозділів ми зупинили, — згадує комбат.

Згодом тероборонці вибили ворога з Варварівки, Рубіжного, Байрака, Замуйловки, спільно з Чорними Запорожцями відвоювали частину Тернової та просунулися аж до державних рубежів й заволоділи трофейною технікою: МТЛБ та кількома БМП.

Під час успішної контрнаступальної операції було звільнено селище Ізбицьке, яке розташоване за кілька кілометрів від лінії державного кордону.

— Я тоді отримав пропозицію від комбрига розвинути успіх — встановити на лінії кордону прикордонний стовп як символ державності. Охочих втерти ніс ворогу був аж весь батальйон, — згадує офіцер.

Для реалізації спецоперації на ділянку кордону висунувся посилений взвод. Прикордонний знак був встановлений, але задля збереження життя людей підрозділ відійшов.

росіяни тоді намагалися помститися, пустивши дезінформацію про те, що групу було знищено, але правда в тому, що під час операції всі повернулися живі та здорові.

Після важких боїв за Тернову, яку тероборонці утримали в прямому сенсі власною кров’ю, батальйон отримав наказ рухатися через лісовий масив у напрямку Великих Проходів — потрібно було непомітно пройти лісом приблизно 12 км.

На це знадобилось близько місяця — місцевість була щільно замінована. Однак попри все підрозділ виконав завдання — навіть DeepStateMap не здогадувався про їхнє пересування: він показував, що ця територія перебуває під контролем росіян, тоді як українські тероборонці вже були там.

Одного дня дві колони зі складу 200-ї мотострілецької бригади рф вийшли з населеного пункту на розвідку в ліс та були неприємно здивовані присутністю українців!

А вже за кілька днів відбулася блискавична Харківська контрнаступальна операція. За інформацією розвідки, поблизу кордону на території російської федерації стояла резервна російська дивізія. Потрібно було не дати їй можливості посилити окупантів на території України.

Батальйон «Іспанця» отримав завдання створити видимість, що на його напрямку відбуватиметься наступ основних українських сил — треба було штурмувати Великі Проходи.

— Завдання було надскладним, оскільки перед нами були суцільні мінні поля, щільний укріпрайон противника. За великим рахунком, я повинен був сказати своїм людям: повернутися після виконання завдання шанси мінімальні…

А хлопці відповіли: «Слухай, командире, якщо потрібно, будемо це робити». І вони пішли в бій… Серед загиблих і поранених були відчайдушні командири, оскільки саме вони вели за собою людей і були завжди попереду, — згадує комбат.

Завдання було виконано — підрозділу вдалося відтягнути резерви росіян на себе та дати можливість іншим підрозділам Сил оборони Харківщини діяти згідно з планом.

Командир батальйону ТрО Костянтин Жидков «Дзю»

Костянтин Жидков — колишній спецпризначинець. У перші ж дні широкомасштабного російського вторгнення в Україну згуртував навколо себе колишніх колег, які стали кістяком майбутнього батальйону ТрО. Поки тривали бюрократичні процедури щодо створення підрозділу, офіцер разом з побратимами організували «підпілля» та успішно знищували ворога.

— Одного дня ми отримали інформацію про те, що окупанти залишили техніку в одному з районів Харківської області, аби погрітися в теплих хатах. Ми не могли не скористатися таким шансом.

До місця розташування ворожих бойових машин їхали в темряві по навігатору, адже потрібно було дотримуватися повної тиші під час проведення операції. Техніку знищили без єдиного пострілу, за допомогою «коктейлів Молотова», — згадує офіцер.

Після формування батальйон деякий час обороняв околиці Харкова, а згодом взяв участь у звільненні Руської Лозової та Питомника — селищ, які розташовані за кілька кілометрів від обласного центру та були окуповані вже в перший день 200-ю механізованою бригадою 6-ї російської армії.

Під час контрнаступу українських сил основну масу особового складу ворог відтягнув лісосмугою до самих кордонів, але залишав після себе в кожному наступному під час відходу населеному пункті гарматне м’ясо. Переважно ним стали наші колишні «співвітчизники», які були мобілізовані у квазі-республіках на території Донецької та Луганської областей.

Сили оборони Харківщини зайшли до Руської Лозової 28 квітня у складі зведеної ротно-тактичної групи, розсіялися по селищу, тероборонці зайняли важливі висоти та відтіснили орків далі.

Після того, як закріпилися в селищі, почали «зачистку». Операція тривала у вкрай складних умовах — ворог цілодобово працював з авіації, артилерії, РСЗВ тощо. Під час зачистки українські підрозділи захопили кілька одиниць трофейної техніки та полонених, які ховалися по шафах у покинутих будинках.

11 травня 2022 року у вечірньому зведенні Генерального штабу Збройних Сил України з’явилася інформація: завдяки успішним діям українських підрозділів було звільнено селище Питомник у Харківській області.

За словами «Дзю», підрозділ якого брав участь у звільненні селища, стратегічною точкою, яку потрібно було відбити та утримати всіма можливими способами, стало перехрестя доріг, що поєднувало три населені пункти. Крім того, ця точка на мапі представляла собою й панівну висоту.

За кілька місяців російські підрозділи добре «окопалися» на перехресті, обладнавши тут глибокі окопи та міцні бліндажі. Аби не підпустити до себе українських захисників, вони сміливо викликали вогонь артилерії на себе — у такому разі українські сили залишалися беззахисними перед снарядами, тоді як ворог перебував у надійному укритті.

Зведені українські підрозділи, до складу яких входив батальйон Жидкова, двічі намагалися штурмувати позиції ворога. Лише з другої спроби орки були «вичавлені» за межі своєї «фортеці».

Неодноразово московити поверталися зі спробою штурму. Комбат розповідає, що «дивне перехрестя», яке вони виборювали власною кров’ю, перетворилося для окупантів на «другу Чорнобаївку».

Розуміючи, що кожна наступна спроба є безрезультатною, ворог все одно продовжував штурмувати свої колишні позиції, підриваючись на власноручно розставлених мінах, залишаючи для українських захисників як трофеї боєприпаси та броньовану техніку.

Ось спогади Костянтина Жидкова про перебіг боїв за «дивне перехрестя»:

«Під час першого штурму задум з їхнього боку був такий — під прикриттям МТЛБ доставити особовий склад на КамАЗі на перехрестя та знов штурмувати наш підрозділ. За 200 метрів вони підірвалися на нашому «мінному шлагбаумі»…

Наступної ночі ворог відправив ДРГ під прикриттям снайперської групи, які мали на озброєнні тепловізійні та нічні приціли, аби зняти «мінні шлагбауми»… Але вони не врахували факт, що на той момент там вже стояли протипіхотні міни, які вони ж, поспіхом полишаючи позиції, залишили нам як трофеї. Наші сапери замінували ними всі підступи до позицій. Тому залишки вцілілих «гостей» невдовзі відійшли до своїх позицій.

Під постійними обстрілами з РСЗВ, мінометів та авіації тероборонці тримали перехрестя поблизу Питомника чотири наступні місяці — аж допоки під час контрнаступу Сили оборони Харківщини не відігнали окупантів за державний кордон.

Доброволець Дмитро Олійник

У 2014 році брав участь у Київському і Харківському Майданах, у 2020-му став радником голови обласної державної адміністрації з розвитку територіальної оборони. Чоловік розповідає, що саме тоді був створений Штаб оборони Харкова.

— Всі, хто був дотичний до мілітарного руху, розуміли, що велика війна неминуча, тому у 2020-му ми почали активно займатися розвитком ТрО: організували вишколи для місцевого населення — щоб люди елементарно володіли автоматом, пістолетом, могли надати домедичну допомогу, — розповідає Дмитро.

Особисто він очолював групу, яка займалася підготовкою до можливих бойових дій у місті, що допомогло добровольцям 24 лютого 2022 року в боях з окупантами на в’їзді з Кільцевої дороги на Північну Салтівку, а за кілька днів — і в самому місті.

— Все було очікувано. Я 23-го числа повернувся вночі додому, почув виступ путіна й одразу пішов збирати речі.

Під ранок Дмитро почув перші вибухи. Зволікати не став — сів у машину і поїхав до штабу, де отримав зброю та боєприпаси.

Перші бойові зіткнення відбулися вже 24 лютого на Кільцевій дорозі в напрямку Циркунів. Саме там Сили оборони Харкова зупинили окупантів, які рухалися в бік міста, знищивши чотири одиниці важкої техніки та живу силу противника у складі приблизно одного відділення.

Наступні кілька днів Дмитро вже у складі спецпідрозділу займався тим, що ліквідовував ДРГ росіян. Доброволець розповідає, що знає щонайменше про затримання трьох таких груп.

— Одну взяли в підвалі. росіяни повністю в чорному були, мали із собою підрівні засоби і сучасне озброєння. Дуже серйозні фахівці, але здалися.

Згадує, що вислідити ворога допомагали й місцеві:

— Дзвонить умовно нам жінка, каже, що в неї під будинком перебувають військові з білими пов’язками. Виїжджала наша група й одразу їх або ліквідовувала, або затримувала та передавала працівникам СБУ.

Не обходилося й без курйозних випадків: одна з російських ДРГ заблукала. Вони спустилися в підвал, де люди ховалися від обстрілів, аби уточнити дорогу. Поки спілкувалися, один з чоловіків викликав правоохоронців та звернувся до росіян зі словами: «Вас вже чекають наверху». Ті були вимушені здати зброю.

— Все вони розуміли, коли йшли в наступ — це не військові навчання, а Харків — це Україна. Розуміли, що їм треба тут умовно захопити адміністративні будівлі, оголосити чергову квазі-республіку й підняти свій прапор.

Тільки вони помилились в розрахунку сил — тут відіграла роль тотальна корупція. Їхні українські агенти надавали недостовірну інформацію: що нібито 90 відсотків харків’ян готові зустрічати «асвабадітелей». Це їх і згубило, — вважає український захисник.

російські підрозділи йшли на Харків колонами. Були там розвідники гру, які рухались у своїх порядках. У них були окремі завдання.

Саме з ними українським підрозділам довелося мати справу 27 лютого 2022 року.

— Ми повернулися до штабу, аби поповнити БК. І тільки я зробив два ковтки кави, як одразу почали надходити повідомлення, що по місту просуваються близько десяти ворожих «Тигрів» і кілька КамАЗів. Вони прорвалися з боку Олексіївки (житловий масив у північній частині Харкова. — Ред.) і з Лісопарку. У місті розділилися, і п’ять «Тигрів» їхали вулицею Шевченка. Їх там зупинили.

Відділення Дмитра вирушило на місце події.

По вулиці Шевченка спецпризначенці побачили порожні російські броньовані машини. російські специ вже на той момент закріпилися в школі № 134. Будівля вже була оточена зведеною групою Сил оборони Харкова, які не могли підійти ближче — працювали ворожі снайпери: були вже вбиті і поранені…

— Ми вирішили обійти з флангу. Пройшли через подвір’я, яке межує зі школою і непомітно опинилися біля будівлі. Порадившись, вирішили штурмувати.

На штурм пішло три групи кількістю по десять людей. росіян у школі також було до тридцяти.

— Ми заходили з боку стадіону під прикриттям вогню БТР. Поки він працював по вікнах, ми попід стінкою зайшли на перший поверх, — згадує Дмитро.

Українські військові вибили загарбників з першого і другого поверхів школи, витіснивши їх на дах. Далі пройти не змогли, оскільки там були занадто вузькі коридори. Аби примусити росіян здатися, було вирішено підпалити школу.

— Це було складне рішення, але якби ми цього не зробили, ворог реалізував би свої плани. Це ж були не просто якісь строковики, — це були спецпризначенці й десантники-професіонали, які знали, що роблять. Вони чекали на підкріплення: ми знайшли склад БК і запаси їжі.

Бій тривав з 9-ї ранку до самого вечора. Неодноразово ворогам було запропоновано здатися.

— Я особисто пропонував. Кажу: «мужики, здавайтеся! Даю слово, нікого не будуть чіпати, катувати». Отримав тоді відповідь: «хохлам тут здаватися ніхто не буде»…

Але зрештою в полон таки потрапили троє росіян — єдині, хто вижив. Як з’ясувалося, одним із них був син керівника фсб якогось регіону.

Вже ввечері Дмитро дістав поранення в ногу:

— Ми відходили — школа повністю зайнялась. І вже в крайніх дверях відбувся якийсь розрив чи то гранати, чи ракети. Уламок прошив ногу — я хотів зробить крок, а розумію, що не відчуваю її. Дивлюсь — з рани ллється.

Побратими наклали Дмитру турнікет, довезли до лікарні.

Аби врятувати кінцівку, знадобилося 15 операційних втручань. На жаль, в нозі серйозно пошкоджені нерви — чоловік постійно відчуває сильний біль, якого спробує позбавитися під час чергової операції. Він звільнився за станом здоров’я та отримав інвалідність. Наразі Дмитро займається громадською діяльністю.

Фото автора та з архівів героїв

Автор:

Джерело:  АрміяInform

You may also like...