За що засудили рашистів-вбивць: три вироки російським військовим за злочини

У Реєстрі судових рішень оприлюднили ще три вироки російським військовим за злочини, вчинені під час окупації та бойових дій. Два з них ухвалили суди у Чернігівській області, один — у Київській. Двох російський військових засудили до довічного ув’язнення за розстріл цивільних, які намагалися евакуюватися. Один військовий отримав 11 років тюрми за наказ захопити й утримувати як “живий щит” 500 людей у Бородянському психоневрологічному інтернаті. До 12 років ув’язнення засудили російського військового за пограбування будинку.

У МІПЛ проаналізували ці вироки з Андрієм Яковлєвим, адвокатом АО “Амбрела” й експертом МІПЛ з міжнародного гуманітарного права. Він пояснив логіку вироків та звернув увагу на їхні недоліки. 

Вбивство цивільних

Справа № 748/259/24

Чернігівський районний суд 16 вересня визнав Артема Терешонкова та Владислава Донгака винними в умисному вбивстві двох людей. Вони — військові 90-ї танкової дивізії 41-ї Загальновійськової армії Центрального військового округу збройних сил РФ.

У вироку суду сказано, що 3 березня 2022 року Терешонков і Донгак у складі колони рухалися в сторону села Хмільниця Чернігівського району. Тією ж дорогою їхало авто Renault Duster — окрім водія, у ньому було п’ятеро пасажирів. Помітивши військових, водій з’їхав на узбіччя. Люди лишились в авто. Донгак, Терешонков та інші невстановлені слідством військові почали стріляти по машині. Вони зробили щонайменше 11 пострілів. Двоє людей загинуло, ще двоє отримали поранення.

Кореспондентка МІПЛ була на судовому засіданні, де досліджували відео слідчого експерименту з потерпілими. Самих потерпілих допитували у закритому режимі. Прокурор пояснив, що так їх вирішили захистити — за висновком експертизи, вони пережили значний стрес.

На відео слідчого експерименту зафіксоване пояснення Ірини Бобрової. Жінка розповіла, що на початку повномасштабного вторгнення поїхала з родиною з Чернігова на дачу у село Рогощі. Вони вирішили виїхати, коли 3 березня росіяни зайшли до села. За кермом був чоловіки Ірини. З ними їхали донька, племінниця та односелиця з сином. Дорогою вони побачили палаючу колону російської техніки, тож чоловік зупинився на узбіччі. У той момент десятеро російських військових почали стріляти в їхній бік. До них наближався бронетранспортер. Чоловік потерпілої та односелиця загинули. Росіяни затримали тих, хто був у машині, утримували їх у будинку неподалік. Потерпіла запам’ятала, що командував нападниками Владислав Донгак, а в будинку їх охороняв Артем Терешонков. Вона впізнала їх на наданих слідчими фото.

Як ідеться у вироку суду, донька потерпілої розповіла, що після обстрілу російські військові під дулами автоматів наказали їм вийти з авто. Дівчина кричала до них й питала, чому вбили батька. Військовий з блакитними очима вибачався. Потім їх відвели до будинку. Вартовим був згаданий блакитноокий росіянин, якого вона згодом впізнала як Артема Терешонкова. Також вона впізнала Владислава Донгака як військового, котрий зупинив бронетранспортер і керував групою солдатів.

Нападників також впізнала племінниця Ірини Бобрової.

Свідки з-поміж жителів села розповіли, що на прохання Ірини допомогли перенести тіла загиблих. Один зі свідків підтвердив, що чув розмову доньки Ірини з росіянином. На її питання, чому вбили батька, він відповів: “Не хотів убивати”.

Обвинувачених ідентифікували за допомогою їхніх номерів телефонів, які зафіксували бази стільникового зв’язку в селах.

Слідство також отримало інформацію від військової частини ЗСУ та Держприкордонної служби, що дорогою повз село у день обстрілу цивільних рухались батальйонні тактичні групи. До їхнього складу входила 41-ша Загальновійськова армія Центрального військового округу збройних сил РФ, де служили обвинувачені.

Слідство надало суду протоколи огляду місця події, впізнання обвинувачених, слідчих експериментів, які проводили з потерпілими й свідками. Низка експертиз у справі підтвердила, що загибель людей і пошкодження автомобіля сталися від вогнепальної зброї.

Ухвалюючи рішення, суд вказав, що обвинувачені порушили низку вимог Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до неї.

Суд визнав Владислава Донгака й Артема Терешонкова винними за частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 438 КК України. Тобто у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, поєднаному з умисним вбивством й вчиненому за попередньою змовою. Обом присудили довічне позбавлення волі.

Судовий процес був заочним, адже росіяни перебувають на непідконтрольній Україні території. Відбувати покарання вони будуть після затримання. Станом на початок жовтня у Реєстрі судових рішень немає інформації про подання апеляційної скарги. Вирок можна оскаржити впродовж 30 днів.

Коментар експерта

Згідно з матеріалами справи, йшлося про групу росіян, які обстріляли цивільне авто та вбили цивільних людей. Вони вчинили грубе порушення законів і звичаїв війни (стаття 147 Четвертої Женевської конвенції), що розглядається як воєнний злочин.

— Справу слухали без обвинувачених. У таких умовах суд мав вирішити, чим обумовлений напад на цивільний автомобіль і те, що обстріл вчинили саме обвинувачені, — говорить адвокат Андрій Яковлєв.

Наша правова система створена на засадах змагального процесу, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій та свободи надання доказів і у доведенні перед судом їхньої переконливості.

— Попри те що обвинуваченим забезпечили захисника, без контакту з клієнтом він не має можливості з’ясувати мету обстрілу та поведінку обвинувачених. Водночас законодавство дозволяє провести впізнання за фото, — пояснює експерт.

Процедура впізнання детально регламентована. Людина, що впізнає, отримує щонайменше чотири фото, що не мають суттєвої відмінності за формою та іншими ознаками. На одному з них той, кого треба впізнати, на решті — люди тієї ж статі, схожого віку, зовнішності та в схожому одязі.

Така процедура призначена для того, аби процес впізнання був репрезентативним і без зовнішнього втручання. Це особливо важливо під час розгляду заочних справ.

— Наразі законодавство не передбачає, що суд має детально описувати хід проведення процедури впізнання, якщо учасники судового розгляду не подавали заперечення, — говорить Андрій Яковлєв. — Можливо, у законодавстві варто передбачити необхідність суду проводити опис таких ключових процедур. Це могло б збільшити довіру до правосуддя у заочних справах.

Захоплення інтернату в Бородянці

Справа № 939/1435/22

Бородянський районний суд Київської області 12 вересня визнав Данііла Мартинова винним у тому, що наказав незаконно утримувати пацієнтів та працівників психоневрологічного інтернату. Він був заступником начальника управління Федеральної служби військ національної гвардії РФ у Чеченській республіці.

У лютому 2022 року під керівництвом Мартинова низка чеченських підрозділів окупувала частину Київської області. За наказом Мартинова російські військові з 5 до 13 березня утримували 500 працівників і пацієнтів Бородянського психоневрологічного інтернату з геріатричним відділенням. Вони облаштували бойову позицію та розмістили техніку по периметру закладу. Людей при цьому використовували як “живий щит”.

Також Мартинов погрожував автоматом і змушував керівницю інтернату на камеру подякувати за “звільнення від нацистського режиму”.

На суді вона розповіла, що в інтернаті перебувало 500 людей, серед яких пацієнти з інвалідністю, хворі, співробітники, місцеві жителі, а також діти, яких евакуювали з клініки Ворзеля. Пообіді 5 березня в заклад увірвалося приблизно 70 військових кавказької зовнішності у російській формі з георгіївськими стрічками. Під дулами автоматів вони вишикували пацієнтів у холі, відібрали телефони. Людей змушували роздягатись, аби перевірити татуювання. При цьому погрожували розстрілом, якщо “вони нацисти” й переховують українських військових. Також залякували, що все замінували й можуть їх підірвати.

Керівницю інтернату відвели до Мартинова. Він сказав, що все буде добре й треба лише записати коротке відео. При цьому навпроти неї стояли кадирівці зі зброєю, тому жінка розплакалася. Мартинов роздратувався й вимагав дякувати. На її питання, за що дякувати, відповів: “За те, що живі”. Потім ввімкнули запис відео і він заявив, що як російський командир приїхав “звільнити Київ від нацистів” і звернувся до керівниці. Вона подякувала за те, що всі живі. Після цього її відпустили. За словами потерпілої, росіяни облаштували позиції біля інтернату та розмістили там техніку. Нікому з цивільних не дозволяли евакуюватися. В інтернаті закінчилася їжа, не було світла, опалення й води. За цей період через відсутність ліків і належної допомоги померло 12 людей.

Чоловік, який працював в інтернаті столяром, розповів на суді, що впродовж усього часу окупації росіяни під загрозою вбивства забороняли виходити з закладу. Аби приготувати їжу, люди розпалювали вогнище в приміщенні. Мартинов розпитував про заклад і чи є в ньому українські військові. Свідок сприймав обвинуваченого як командира, адже інші військові виконували його накази. Також чоловік бачив російську техніку біля інтернату. На його думку, окупанти навмисне її розмістили поруч, щоб убезпечити себе від ударів у відповідь.

Аналогічні свідчення дали ще семеро свідків з-поміж працівників інтернату. Люди ідентифікували обвинуваченого як командира. Запам’ятали, що він представлявся підполковником ФСБ.

Серед інших доказів, які слідство надало суду — рапорти від СБУ про те, що частину Київщини окупували чеченські підрозділи, якими керував безпосередньо Данііл Мартинов як помічник голови Чеченської республіки з силового блоку РФ. Саме він віддав наказ захопити інтернат.

Департамент кіберполіції Нацполу на основі даних з інтернету сформував біографічну довідку про військову діяльність Мартинова. Згідно з нею, він до 2013 року служив у спецпідрозділі особливого призначення ФСБ РФ “Альфа”. За порушення прав людини з грудня 2020 року перебуває під санкціями США.

У соцмережах обвинуваченого та у російських пропагандистських виданнях є інформація про те, що Мартинов воював на території Київської та Луганської областей.

Потерпіла і двоє свідків впізнали Мартинова на фото серед чотирьох знімків, які надало слідство. Також із потерпілою провели слідчий експеримент. Керівниця медзакладу розповіла на місці про захоплення інтернату і як її змушували говорити для пропагандистського відео.

На суді переглянули фото і відео, які вдалося записати людині, яка була в інтернаті. На них видно російську техніку, пошкоджене майно, померлих людей.

Слідство надало низку відео з соцмереж на підтвердження того, що Мартинов був на Київщині. На одному з них він біля стели Прип’ять, на іншому — по відеозв’язку доповідав главі Чеченської республіки Рамзану Кадирову про перебіг бойових дій в Україні.

Як доказ, що росіяни розмістили військову техніку й укріплення біля інтернату, слідство надало супутникові знімки за 2019 та 2022 роки. На них видно, що у 2022 році біля інтернату з’явилися техніка й окопи.

Прокурор просив суд про ув’язнення Мартинова на 11 років. Обвинуваченого представляв захисник від Центру безоплатної правової допомоги. Він зазначив, що не міг поспілкуватися з клієнтом щодо справи. Втім просив суд про виправдання через недоведеність провини.

Ухвалюючи рішення суд вказав, що згідно з вимогами Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, заборонено примушувати цивільних, захоплювати їх як заручників, брутально з ними поводитися. Згідно зі статтею 55 конвенції, окупаційна держава зобов’язана забезпечувати цивільних харчуванням і медичною допомогою. Також суд нагадав, що всі комбатанти зобов’язані дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права.

У підсумку суд визнав Данііла Мартинова винним за частичною 1 статті 438 КК України, а саме у жорстокому поводженні з цивільним населенням, відданні наказів про вчинення таких дій, а також відданні наказів про вчинення іншого порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами. Мартинова засудили до 11 років ув’язнення. Він відбуватиме покарання у випадку затримання, адже перебуває на непідконтрольній Україні території. Станом на початок жовтня вирок не оскаржили.

У лютому 2023 року ЗМІ повідомляли, що Мартинов приїздив у Туреччину в складі групи російського міністерства надзвичайних ситуацій для буцімто ліквідації наслідків землетрусу.

Коментар експерта

— Хоча у фабулі справи і свідченні очевидця йдеться про “живий щит”, обвинувачення стосується жорстокого поводження з цивільними та незаконного позбавлення волі, — звертає увагу Андрій Яковлєв.

МГП забороняє використання “живих щитів”, хоча норма статті 438 КК України криміналізує всі порушення законів і звичаїв війни. Найбільш чітко використання “живих щитів” визначено як воєнний злочин у положеннях Римського статуту (стаття 8(2) (b)(xxiii)).

Вирок фіксує достатньо серйозні порушення норм МГП. Зокрема, цивільних тримали у жорстоких умовах, при цьому вони фактично виконували функцію захисту для росіян.

Однак обвинуваченим не інкримінували використання “живих щитів”, тому їх і засудили не за це.

Загалом українське законодавство чітко не визначає як воєнний злочин використання захищених МГП людей для захисту військових чи певних об’єктів. Адже Україна ще не застосовує Римський статут, де це криміналізовано. Оскільки Україна тривалий час не ратифікувала РС, виникає плутанина.

— Сподіваємося, що після того, як імплементаційний закон до Римського статуту набере чинності, наші вироки міститимуть більш точні склади злочинів, зокрема й такі серйозні порушення, як організація “живого щита”, — зазначає адвокат Яковлєв.

У цій справі також цікаво, що обвинувачений виїздив за кордон. Тобто теоретично його могли би затримати там. Проте, пояснює Яковлєв, це надто складно наразі. Інтерпол та Європол мають обмеження щодо затримання людей, підозрюваних чи засуджених за міжнародні злочини. Яковлєв говорить:

— Оскільки Україна не є членом Євросоюзу, інфраструктура Європолу для нас поки недоступна. Натомість Інтерпол, хоч і може розшукувати засуджених за воєнні злочини, але має обмеження. Зокрема, перш ніж оголосити у розшук і затримати, Інтерпол запитує згоду країни, громадянином якої є підозрюваний або засуджений.

Щоб виконати вирок у заочній справі, Україна може лише звертатися до кожної країни окремо. Аби полегшити процедуру, простіше передавати такі запити до об’єднань країн.

— Воєнні злочини — це злочини проти світового правопорядку, тобто проти всіх. Тому це теж має стати справою всіх, — каже Яковлєв. — Наприклад, варто розробити конвенцію з виконання міжнародних вироків, де б кожна держава зобов’язалася затримувати людей, яких розшукують або засудили за міжнародні злочини. Це могло би створити ефект стримування. Бо люди, які чинять злочини, розуміли б, що їх шукатимуть не в одній державі.

Пограбування в окупації

Справа № 729/1125/23

Бобровицький районний суд Чернігівської області 2 вересня засудив Ріната Мінібаєва за пограбування будинку цивільних. Він — військовий окремої гвардійської мотострілецької Олександрійської бригади, що входить до Сухопутних військ збройних сил Росії.

З 27 лютого до 30 березня 2022 року підрозділ Мінібаєва окупував села Українка та Новий Биків Чернігівської області. Згідно з матеріалами справи, 23 березня Мінібаєв і шестеро невстановлених слідством військових вдерлися до будинку в селі. Вони хотіли затримати курсанта Національної академії внутрішніх справ України, який там жив, але застали лише його батька, який і є потерпілим у справі. Російські військові обікрали будинок на 67 тисяч гривень.

На суді потерпілий розповів, що того дня семеро російських військових зайшли на його подвір’я. Питали, де син, який вчиться на поліцейського. Коли чоловік відповів, що син виїхав до Києва, військові вдерлися в дім і обшукали його. Забрали техніку, гроші прикраси, рушницю із сейфа. У домі було тепло, тож військові зняли балаклави — так потерпілий запам’ятав їх. За його словами, Мінібаєв був “старшим”.

Син потерпілого розповів, що того дня добирався в сусіднє село. Дорогою в селі Гурівка побачив російських військових і техніку, які рухались до одного з будинків, тож перечекав годину й зателефонував додому. Від батька дізнався, що їх пограбували росіяни. Згодом у соцмережах батько побачив фото обвинуваченого та впізнав його.

Серед доказів, які слідство надало суду, були рапорт від Департаменту кіберполіції про фіксацію на території села номера мобільного, що належить обвинуваченому. За номером слідчі знайшли його профіль у соцмережах. Також слідство надало протоколи впізнання потерпілими Мінібаєва.

На слідчому експерименті господарі будинку розповіли, як відбувався обшук і де лежали викрадені речі. Власниця теж є потерпілою в справі. Вона не була в самому домі під час обшуку, а лише на подвір’ї. Вона зазначила, що спершу росіяни були у балаклавах, але з будинку вийшли вже з відкритими обличчями. Жінка запам’ятала Мінібаєва, оскільки він був головним у групі. Рапорти від начальника штабу ЗСУ та департаменту військової контррозвідки СБУ підтвердили, що серед підрозділів, які у той період окупували частину Чернігівської області, була бригада Мінібаєва.

Суд визнав Мінібаєва винним за частиною 2 статті 28, частиною 1 статті 438 ККУ, тобто у порушенні законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, що вчинене за попередньою змовою. Суд призначив йому 12 років ув’язнення. Процес був заочним, адже обвинувачений перебуває на непідконтрольній Україні території. Він відбуватиме покарання після затримання. Наразі в Реєстрі судових рішень немає інформації про подачу апеляційної скарги.

Коментар експерта

Аналізуючи цей вирок, Андрій Яковлєв наголошує: варто розрізняти власне воєнні злочини та інші порушення законів і звичаїв війни. Адже пограбування належить саме до другої категорії.

Яковлєв додає:

— Щоб виконати положення Женевських конвенцій, кожна держава має право криміналізувати не тільки воєнні злочини, а й інші порушення, що ними не є.

Авторка: Анастасія Зубова, журналістка судового напряму МІПЛ

Джерело: МІПЛ