«Зробимо піратство знову великим». Як Трамп посприяв відродженню сомалійських піратів
Проголошена Дональдом Трампом політика «America First», ліквідація ним USAID та війна проти Ірану призвели до повернення вже майже забутого феномену сомалійського піратства. Завдяки Трампу — і частково його ізраїльським союзникам — морські розбійники з Африканського Рогу знову стали серйозною загрозою для судноплавства.
«Хто б міг подумати, що ми можемо так вчинити? Ми просто ніби пірати», — радів Дональд Трамп, описуючи на початку травня захоплення іранського танкера американськими військовими в Ормузькій протоці.
Після цього та низки подібних інцидентів іранська влада називала США не «нібито піратами», а справжніми морськими розбійниками, які, порушуючи всі норми та закони, захоплюють чужі судна та привласнюють собі їхні вантажі. До речі, самих іранців, які тероризують судна, що проходять поблизу їхніх територіальних вод, теж звинувачують у піратстві, зазначає видання The Insider.
При цьому як для США, так і для Ірану захоплення чужих суден та експропріація їхніх вантажів — це, можна сказати, необов’язкова, додаткова опція в тій тактиці ведення війни, яку обрали обидві ці держави. Але ця війна призвела до активізації вже справжніх піратів — людей, які буквально живуть за рахунок морських грабежів. Побічним ефектом нової війни на Близькому Сході стало відродження сомалійського піратства, яке двадцять років тому вважалося чи не головним викликом світовій безпеці і яке, здавалося, все-таки вдалося подолати.
Відлуння війни
Сомалі — бідна, буквально злиденна країна, яку роздирають на частини сепаратисти, джихадисти та просто бандити без чіткої релігійної чи політичної ідентичності. Навіть зараз вона входить до офіційного переліку найменш розвинених держав планети, складеного експертами ООН.
У 1990-х, коли країна поринула у громадянську війну, в якій загинуло щонайменше півмільйона людей, ситуація була ще гіршою. Уряд розбігся, збройні сили просто перестали існувати. Частина солдатів і офіцерів дезертирувала, інша — приєдналася до ополчень або банд. Зник і військовий флот. Кілька його суден розпиляли на металобрухт, а решту кораблів і катерів їхні екіпажі відвели до портів Ємену та Кенії.
Європейські та азіатські риболовецькі компанії поспішили скористатися відсутністю в Сомалі центрального уряду та військово-морського флоту. Вони відправляли свої багатотоннажні траулери у територіальні води Сомалі, які ніхто не контролював, де займалися виловом риби без дотримання будь-яких квот. Крім того, вони почали скидати у незахищені води далекої держави відходи, часто досить токсичні, згубні для морської фауни. Не менше, ніж риба, від цього страждали й сомалійські рибалки, яких іноземці залишали без улову, прирікаючи і самих рибалок, і їхні сім’ї на голод.
У грудні 1991 року, намагаючись відлякати чужинців від своїх берегів, сомалійці захопили повільне вантажне судно MV Naviluck. Вони стратили трьох моряків-філіппінців і підпалили суховантаж, а потім відпливли до берега на своїх моторних рибальських човнах. Це ще не було піратським нападом, оскільки нападники не намагалися забрати вантаж або вимагати викуп за звільнення судна та екіпажу. Швидше, це була акція залякування, на яку, втім, ніхто тоді особливої уваги не звернув.
Першим випадком саме піратського нападу вважається захоплення сомалійцями у вересні 1994 року торгового судна MV Bonsella з вантажем медичних препаратів. Вони взяли під свій контроль MV Bonsella і спробували захопити за його допомогою й інші судна, що пропливали поблизу. Але захоплене судно виявилося недостатньо маневреним і швидкохідним для цього. Тому через кілька днів сомалійці покинули його, забравши з собою всі гроші, цінності та частину вантажу, — тобто вчинили вже абсолютно по-піратськи.
Після цього напади на іноземні судна з метою грабежу стали відбуватися помітно частіше. Влада (часто самопроголошена) різних частин колись єдиної Сомалі намагалася навести лад із самоуправством іноземних суден у їхніх водах та агресивною поведінкою сомалійських рибалок. Спочатку продавалися ліцензії та квоти на вилов риби, а для боротьби з останніми були залучені охоронні компанії, озброєні співробітники яких супроводжували іноземні судна в небезпечних водах.
Але все вийшло зовсім не так, як планувалося. У березні 2005 року сомалійські охоронці тайського траулера «Sirichai Nava 12» збунтувалися через те, що їм не виплачували зарплату. Вони взяли екіпаж у заручники й вимагали від власників 800 тисяч доларів за звільнення судна та людей. Через кілька днів після захоплення траулера охоронці-пірати були затримані британськими та американськими військовими в ході операції зі звільнення судна.
Це була одна з перших спроб захоплення судна сомалійцями не з метою пограбування, а з метою отримання викупу. Вона зазнала гучного провалу. Але вже наступна спроба, здійснена лише за кілька тижнів, показала, що у піратства є майбутнє.
Ідеальний шторм
10 квітня 2005 року біля берегів Сомалі озброєні люди захопили гонконгський танкер MV Feisty Gas з вантажем скрапленого газу з Об’єднаних Арабських Еміратів. Вони вимагали від власників судна півмільйона доларів в обмін на недоторканність вантажу та екіпажу. Під час переговорів судновласникам вдалося знизити ціну до 315 тисяч доларів, які були доставлені до Сомалі готівкою. Епоха розгулу сомалійського піратства розпочалася.
Важливо зазначити, що історія з MV Feisty Gas, яка продемонструвала життєздатність морського розбою як затребуваного у XXI столітті ремесла, — це лише одна зі складових ідеального шторму. Сомалійське піратство перетворилося на феномен, що серйозно впливає на міжнародне судноплавство, а слідом за цим — і на всю архітектуру світової безпеки.
Голод у Сомалі, 2017 рік / Європейський механізм цивільного захисту
Ще однією, не менш важливою складовою цієї метафоричної бурі була буквальна буря — жахливе цунамі в Індійському океані. У 2004 році воно зруйнувало цілі міста в Південно-Східній Азії й навіть докотилося до берегів Сомалі, потопивши чимало рибальських човнів і розірвавши безліч сіток місцевих рибалок.
Крім того, штормові хвилі розбили бочки та контейнери з токсичними відходами, які роками скидали в море біля берегів Сомалі. Це спричинило екологічну катастрофу, через яку навіть ті рибалки, яким пощастило зберегти свої човни та снасті, були змушені відмовитися від промислу через масовий мор риби та відмову людей купувати отруєні морепродукти.
У збіднілій, розореній нескінченною війною країні рибалки не мали законної альтернативи своєму ремеслу. Крім того, багато хто з них встиг повоювати й здобув реальний бойовий досвід. А разом із ним часто й зброю, яка стала в нагоді для вкрай ризикованої, але потенційно дуже вигідної справи — піратства.
У 2005 році сомалійські пірати захопили понад десяток суден, у 2008 році — вже 42. Далеко не всі спроби захоплення були успішними. Наприклад, у 2011 році біля берегів Сомалі було зафіксовано 237 спроб захоплення суден, з яких лише 28 увінчалися для піратів успіхом.
При цьому сомалійці з 2010-х років, напевно, вважали своїх земляків невдахами, які відпустили танкер MV Feisty Gas всього за 315 тисяч доларів. Протягом наступних років піратські розцінки зросли в кілька разів. У Книзі рекордів Гіннеса є навіть окрема стаття, присвячена року, в якому морські розбійники отримали найбільші виплати від власників захоплених суден. Рекордним став 2010-й рік, коли судновласники заплатили викрадачам $238 млн, або в середньому 5,4 млн за судно. У статті окремо зазначається, що більша частина цих грошей потрапила до Сомалі.
Непрямі ж втрати світової економіки від дій сомалійських піратів, пов’язані зі зміною маршрутів суден, зростанням вартості страхування, наймом озброєної охорони та багатьма іншими факторами у період 2005–2012 років оцінюються у десятки мільярдів доларів.
Очевидно, що зневірені безробітні рибалки самі по собі не могли створити стільки проблем для всього світу. Після перших успішних захоплень суден до них приєдналися професійні військові та моряки. До промислу долучилися польові командири та племінні шейхи, які забезпечували флібустьєрів зброєю, боєприпасами, супутниковими телефонами, потужними двигунами для їхніх човнів та інформацією про проходження суден поблизу берегів Сомалі, яку отримували від корумпованих місцевих чиновників та чиновників із сусідніх держав.
А за польовими командирами та шейхами стояли «акціонери» та «інвестори» — заможні сомалійські емігранти, які мешкають у Кенії, країнах Перської затоки чи Європі, готові вкладати гроші у підготовку та озброєння банд в обмін на майбутні прибутки від захоплення танкерів та суховантажів.
Така кількість охочих нажитися за рахунок розбою залишала безпосереднім викрадачам відносно невеликий відсоток грошей. Так, до 90 % від 1,6 млн доларів, отриманих як викуп за звільнення американського журналіста Майкла Скотта Мура, дісталися чиновникам, шейхам, польовим командирам та іноземним «акціонерам».
Майкл Скотт Мур в оточенні своїх викрадачів
Мур прибув до Сомалі у 2012 році для проведення журналістського розслідування щодо діяльності піратів і сам потрапив до їхнього полону на 977 днів. Згодом він згадував, що бандитам, які його захопили, дісталося в підсумку так мало грошей, що їхній розподіл призвів до перестрілки, в якій від рук своїх же товаришів загинуло п’ятеро піратів.
«Зробимо піратство знову великим»
Приборкати піратів виявилося нелегким завданням. У них не було якоїсь однієї бази (умовної сомалійської Тортуги), знищення якої поклало б край розбоям. Пірати були розкидані по десятках невеликих прибережних сіл і плавучих баз — великих суден-маток, з яких спускали на воду моторні човни з групами захоплення, щойно на горизонті з’являлася потенційна здобич. А вона з’являлася щодня, адже через територіальні води Сомалі пролягає один із найголовніших морських маршрутів планети, який через Суецький канал і Червоне море з’єднує Європу з портами Азії, Австралії та Східної Африки.
Пірати змінили правила мореплавства. Судна почали пропливати повз Африканський ріг зі значно більшою, ніж раніше, швидкістю. У житлових приміщеннях екіпажів з’явилися кімнати-цитаделі з міцними стінами та захищеними від злому дверима, де моряки мали ховатися від нападників.
ООН розробила правила юридичного переслідування морських розбійників, які дали змогу виносити судові вироки обвинуваченим у піратстві в судах Сейшельських островів, Маврикія та Кенії. Останній пункт був дуже важливим. До цього сомалійських піратів, захоплених військовими або самими екіпажами суден, найчастіше просто відпускали через відсутність розуміння того, хто і за якими законами повинен судити громадян країни, в якій навіть загальнонаціонального кримінального кодексу не було.
ООН розробила правила переслідування морських розбійників, що дозволили судити обвинувачених у піратстві /Збройні сили / Combat Camera
Крім того, для боротьби з піратством, починаючи з 2008 року, свої флоти до берегів Сомалі відправляли Європейський Союз і НАТО. Була навіть сформована багатонаціональна Змішана оперативна група 151, кораблі та авіація якої цілодобово патрулювали акваторію поблизу сомалійського узбережжя.
Американський сухопутний контингент у Сомалі, що налічував близько 700 осіб, займався не лише боями з джихадистами, а й підготовкою місцевих сил безпеки, які, зокрема, протистояли піратам. До того ж американська гуманітарна допомога Сомалі, на яку щорічно виділялися сотні мільйонів доларів, утримувала багатьох потенційних піратів на суші, забезпечуючи їм мінімально необхідний раціон без необхідності ризикувати життям у спробі захопити іноземне судно.
Усе це разом завдало настільки сильного удару по піратству, що вже у 2022 році Міжнародна морська організація оголосила про швидке скасування статусу вод поблизу Сомалі як зони підвищеного ризику. Можна сказати, що цим оголошенням було зафіксовано перемогу над сомалійським піратством.
Однак уже тоді, якщо захотіти, можна було помітити перші ознаки того, що ця перемога може виявитися не такою вже й переконливою. Ще у 2021 році Дональд Трамп, під час свого першого терміну на посаді президента США, вивів усіх американських військових із Сомалі в рамках оголошеної ним політики «America First», спрямованої на скорочення американської присутності за кордоном. Піратство від цього не пожвавилося одразу наступного дня, але виведення військ додало і без того неспокійній країні турбулентності, яка підживлює кримінальне середовище.
У 2023 році Джо Байден, який замінив Трампа на посаді президента США, перекинув частину військово-морських сил з узбережжя Сомалі ближче до Ємену. Звідти повстанці-хусити почали обстрілювати Ізраїль, союзника США, балістичними ракетами.
Одним із перших рішень Трампа після повернення до Білого дому у 2025 році стала ліквідація Агентства з міжнародного розвитку USAID, відповідального за розподіл допомоги іншим країнам, та перегляд усієї гуманітарної політики США загалом. Через це американська допомога сомалійцям скоротилася в кілька разів — з 476 млн доларів у 2024 році до 70 млн доларів у 2025 році та всього до 3 млн доларів у перші три місяці 2026 року. Це призвело до ще більшого збідніння і без того вкрай бідного населення країни.
У 2025 році на смітник пішли й багаторічні зусилля з інтеграції різних частин Сомалі в єдину державу. Спочатку Трамп заявив, що його адміністрація розглядає можливість визнання незалежності однієї з частин — Сомаліленду. А вже за кілька місяців про таке визнання заявив уряд Ізраїлю. Звичайно, це не підштовхнуло людей безпосередньо до морського розбою, але додало невизначеності й потенційно може налаштувати багатьох мешканців суто мусульманського Сомаліленду проти влади своєї (квазі)держави.
Важливо й те, що у сусіднього невизнаного Пунтленду існує давній конфлікт із Сомалілендом щодо приналежності кількох прикордонних районів. У минулому сторони час від часу навіть вели бойові дії за ці спірні території.
При цьому принаймні частина військових витрат Пунтленду покривалася доходами від піратства, санкціонованого самопроголошеною владою. Визнання Ізраїлем незалежності Сомаліленду може надати цьому конфлікту — а разом із ним і морському розбою — нового подиху.
Тим більше, що вікно можливостей для нового розквіту піратства зараз відкрите буквально навстіж. Початок війни США проти Ірану зосередив увагу американських, а слідом за ними й європейських силових структур на ситуації в Перській затоці. Туди відправлено кораблі, які раніше охороняли торговельні шляхи від піратів, а за цим регіоном — часто на шкоду іншим — стежить розвідка.
Відволікання уваги американців на Близький Схід стало останнім важливим елементом у процесі відродження піратства. Звичайно, до пікових показників 2010–2011 років, коли захоплені судна налічували десятки, а суми викупу часто перевищували $5 млн за борт, ще далеко, але факт відновлення піратської активності біля берегів Сомалі можна визнати очевидним.
Наразі пірати утримують три судна разом з екіпажами: танкери «Honour 25» і «Eureka», а також вантажне судно «Sward». Завантажені танкери в період рекордно високих цін на паливо, спричинених тією самою війною в Ірані, — найбажаніша ціль для захоплення. І чим більше зростають ціни на нафту, тим більші викупи за ці танкери вимагають.
Показовою є історія з танкером «Eureka», який плавав під прапором Того. Спочатку пірати вимагали за звільнення танкера та екіпажу 3 млн доларів. Потім, роздратовані повільним ходом переговорів, вони підвищили суму до 10 млн доларів. Висока ціна на нафту, яка злетіла через війну в Перській затоці, лише підігріла їхні апетити.
Гірка іронія полягає в тому, що чинній американській адміністрації буде дуже важко видати кінець цієї іранської авантюри за перемогу. Очевидно, що розгрому режиму аятол чекати не доводиться, що Тегеран збереже і власні збройні сили, і розгалужену мережу своїх проксі в регіоні. Яким би не був підсумок цієї війни, він точно буде далеким від беззастережної поразки Ірану.
Найімовірніше, війна закінчиться зобов’язаннями Ірану відкрити для судноплавства заблоковану наразі Ормузьку протоку та обіцянками не створювати власну атомну бомбу. Але до війни Ормузьку протоку ніхто не блокував, та й щодо бомби Тегеран роками клянеться, що вона йому не цікава. Тобто фіналом війни має стати повернення до довоєнного статус-кво. Виходить, що заради цього США витратили мільярди доларів, загинули тисячі людей, а майже забуті сомалійські пірати отримали шанс знову підняти голову.
Авторка: Карина Олікова
Джерело: The Insider
