Ввечері 26 жовтня на одному з харківських перехресть на великій швидкості Infiniti перетинає вулицю. Світлофор червоний, але водія це не зупиняє. Автівка, рухаючись зі швидкістю понад 100 км/год, врізається в Chevrolet Aveo і ще якийсь час продовжує летіти дорогою й тротуаром.
Водій Aveo гине на місці. Винуватця, а також трьох його супутників, доставляють у лікарню. Швидко стає відомо, хто був за кермом сумнозвісної Infiniti. Це 16-річний Микола Харківський. У ЗМІ його називали сином бізнесмена, судячи з реєстру підприємців, батько Миколи торгує м’ясом. Матір (подружжя розлучене) значилась раніше керівницею фінансової компанії. Видання “Українська правда” пригадує, чим завершувались історії попередніх таких резонансних ДТП за участю хоч і повнолітніх, але досить молодих дітей впливових батьків.
Молодь на батьківських машинах час від часу провокує аварії на українських дорогах. За два дні до згаданої історії у Херсонській області 15-річний хлопець влетів у дерево на Volkswagen Touareg свого дядька. Він і троє його друзів загинули на місці, ще двох госпіталізували.
Ця тенденція – сумна, якщо не трагічна. Кількість ДТП з потерпілими і загиблими, коли за кермом сиділи неповнолітні, зростає з року в рік. За даними патрульної поліції, таких аварій було: 243 – у 2018, 383 – у 2019, 428 – у 2020 і вже 416 – за неповний 2021 рік.
У Міністерстві внутрішніх справ говорять про два умовні напрямки протидії “дитячим” ДТП. Перший – зміни в законодавство, які мають посилити покарання, причому не так для безпосередніх винуватців, як для їхніх батьків.
Їхні дії і зараз можна кваліфікувати як невиконання батьківських обов’язків. У поліції кажуть, що випадків, коли складали такі протоколи, в практиці чимало. Але наразі їхні наслідки несерйозні: до 1700 гривень або 5100, якщо дитині менше 16 років.
Крім того, Білошицький вважає, що відповідальність мають нести і власники автівок, які пускають дітей за кермо. Як варіант називає конфіскацію машини.
Другий напрямок, про який кажуть у МВС – превентивний. Радниця міністра Ганна Міщенко каже, що у відомстві планують разом із Міністерством освіти і дитячими лікарями започаткувати проєкт, спрямований на профілактику і виявлення девіантної поведінки. Реалізовувати його мають на рівні освіти педагогів і керівництва об’єднаних територіальних громад.
Зрештою, аварії за участі підлітків – частина ширшої і комплексної проблеми безпеки українських дорогах. Безкарність або “дешевизна” порушень, коли за перевищення швидкості на 50 км/година водієві загрожує лише 1700 гривень, породжує все тяжчі випадки.
У випадках із молоддю на дорогих авто цю і без того слабку систему покарання може похитнути ще й авторитет впливових батьків: прокурорів, депутатів, бізнесменів.
Зелене світло від системи. “Невинуваті”
У далекому 2009 році 19-річна Ксенія Мартинова, донька одного з найвпливовіших людей Дніпра, тогочасного співвласника групи “Приват” і бізнес-партнера Коломойського, Олексія Мартинова, збила на пішохідному переході жінку.
Від отриманих травм 62-річна Любов Темна, яка працювала вахтеркою у Дніпропетровському національному університеті та якраз поверталась з нічної зміни, померла на місці. Мартинова на помаранчевій “Інфініті” з місця аварії втекла.
Перший час про її участь у ДТП мовчали всі – сама Ксенія, її впливовий батько та місцева міліція. Не особливо спілкувався з пресою і чоловік загиблої Іван Темний, який втім заявляв: “Уже все місто знає ім’я тієї, яка відправила мою дружину на той світ”.
За два місяці після ДТП ім’я “тієї” вперше прозвучало публічно – з вуст головного міліціонера області Анатолія Науменка: “За кермом справді була Ксенія Мартинова, її машина збила жінку, коли та переходила на мигаючий жовтий. Зараз перевіряються факти, думаю, справа дійде до суду”.
Втім до суду і навіть до підозри справа, схоже, так і не дійшла.
Лише за три роки після ДТП, у 2012, міліція почала шукати свідків – чи увінчався цей пошук успіхом, так і не стало відомо. Наступного разу прізвище Мартинової винирнуло в медіа аж за 9 років, коли в масштабне ДТП під Києвом втрапив її колишній чоловік, нині нардеп від “Слуги народу” Олександр Трухін. Його справу зараз розслідує ДБР.
Загибель однієї людини внаслідок ДТП тягне за собою від 3 до 8 років ув’язнення. Але через 10 років людину можна звільнити від покарання у зв’язку із закінченням строків давності.
10 років Мартинової збігли у 2019. Тож навіть якщо її визнають винною в ДТП, найімовірніше, звільнять від відповідальності.
Тим часом сама Мартинова, як свідчить її сторінка у Вконтакте, після оранжевої “Інфініті” пересіла на коня – у її профілі чимало фото з кінних змагань і тренувань. Своїм місцем роботи вона вказала кінний клуб Equides Club, що знаходиться в Лісниках під Києвом. 45-хвилинний урок верхової їзди в Equides Club коштує від 700 до 1400 гривень.
За рік після ситуації з Мартиновою, у 2010, сталось ще одне гучне ДТП – тепер у Києві. Втім значно менш однозначне.
20-річний Дмитро Гузир – син заступника начальника одного з управлінь ГПУ, який за 5 років став заступником генпрокурора Віктора Шокіна, Володимира Гузира – на BMW 318 в’їхав у Lanos.
Двох з трьох пасажирів Lanos – дружину водія та їхню 5-річну доньку – госпіталізували в київський “Охмадит”. 5-річна дівчинка отримала закриту черепно-мозкову травму і численні гематоми. Водій, 40-річний Володимир Ларченков, залишився на місці аварії, щоб підписати адмінпротокол.
У протоколі його фактично назвали винуватцем ДТП, адже “під час зміни напрямку руху та перебудови з однієї смуги в іншу він не переконався в безпеці та не подав (імовірно, сигнал – УП) BMW під керуванням Гузира Д.А.”, внаслідок чого і сталося зіткнення. Винним водія Lanos визнав і апеляційний суд Києва.
Сам водій Lanos спершу стверджував, що “жодного маневру не вчиняв і отримав удар у смузі, якою рухався”, але згодом заявив, що таки “включив правий поворот, почав перебудовуватись і відчув удар”. У будь-якому разі свою провину він заперечував.
Що робив і 20-річний Гузир, який у нього в’їхав. За словами Гузира, через різке гальмування водія Lanos, він вдарив його ззаду і, влетівши у відбійник, “сам мало не загинув”.
Через понівечення авто Гузир “вимушений” був користуватись громадським транспортом, де “потер взуття”. А також, як пожалівся юнак журналістам, зіпсував стосунки з друзями, бо без машини “не зміг їздити з ними на відпочинок”.
Для Ларченкова наслідки аварії були не тільки у вигляді втраченого здоров’я близьких, а ще й грошові: за рішенням Корольовського райсуду Житомира, він мав повернути страховій компанії Гузира 25,5 тисяч гривень (а також ще близько 2,5 тисяч на інші витрати).
Сам Гузир з часом влаштувався в Генпрокуратуру до батька, і, на відміну від нього, працює там і досі. З 2015 він обіймає посаду прокурора департаменту міжнародно-правового співробітництва.
За місяць, як свідчить декларація Гузира за 2020 рік, він заробляє у середньому 62 тисяч гривень. Замість BMW нині користується Toyota Prado 150, 2011 року випуску.
Ще одне гучне ДТП трапилось у січні 2016, поблизу столичної станції метро “Лівобережна”. Тоді 21-річний студент Станіслав Толстошеєв на батьківському позашляховику Mercedes в’їхав у стоматологічну клініку.
Одна людина, 74-річна Надія Прилуцька, загинула, ще троє отримали травми.
У заголовки всіх медіа Толстошеєв увійшов як “Мажор на Mercedes“. Втім такий ярлик приклеївся до нього не через батька-бізнесмена з донецької Дружківки, Андрія Толстошеєва – про статки та впливовість якого достеменно було відомо мало.
А завдяки його фотографіям та постам у соцмережах, де юнак то позував у нічному клубі з алкоголем, то з легкої руки розсипав гроші, то на запитання про свій ідеальний подарунок відповідав: “Щедрый дозняк+бутылка пива, чтобы сбить сушняк”.
За кілька днів після ДТП Толстошеєву призначили заставу в майже 140 тисяч гривень – і її, попри заяви батька про “завелику суму”, родина сплатила. Сам юнак під час обрання запобіжного заходу заявив, що нічого не пам’ятає – “уперше в житті втратив свідомість і зробив це (наїзд – УП) ненавмисне”.
З аналогічною заявою, після отримання результатів експертизи, вийшла столична прокуратура – під час аварії в Толстошеєва стався епілептичний напад, його визнали неосудним. Справу прокуратура закрила.
Втім під тиском громадськості її довелось поновити і ще кілька разів відправити матеріали Толстошеєва на психіатричну експертизу. Нині провадження досі не закрите, каже УП речниця столичної прокуратури Надія Максимець: “Триває процес листування з експертними установами щодо залучення міжнародних експертів”.
Сторінок у соцмережах чи будь-яких згадок про нинішнє життя Толстошеєва знайти не вдалось. Донька загиблої в аварії, Наталія Кратко, яка заявляла, що не має сил боротись за посадку юнака, за даними ЗМІ, померла від раку шкіри у 2018.
Від чого залежить міра покарання винуватця аварії?
Як пояснює УП Олександра Румянцев, одеський адвокат, що працює зі справами по ДТП, за тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості водію загрожує штраф, виправні роботи, арешт або обмеження волі. Останнє є великою рідкістю, частіше водії отримують “умовний” термін покарання.
За тяжкі тілесні ушкодження або смерть одного потерпілого винуватцю ДТП загрожує від 3 до 8 років позбавлення волі. За смерть однієї людини зазвичай дають від 3 до 5 років, за смерть кількох – від 5 до 10.
Окрім кількості жертв і тяжкості ушкоджень, суд під час ухвалення рішення бере до уваги чимало факторів, що стосуються водія: чи притягувався він раніше до кримінальної відповідальності, чи вчинив грубе порушення ПДР, чи був у стані алкогольного сп’яніння. За останнє нині є окрема стаття, яка передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі за смерть кількох людей.
“І, звісно, на міру покарання впливає сама поведінка обвинуваченого: чи попросив він пробачення, чи розкаявся, чи можна це розкаяння вважати щиросердечним чи він просто заробляє собі пом’якшувальні обставини.
Чи справді його дії були націлені на компенсацію шкоди, чи він віддав 10 тисяч гривень, які ні на що не впливають”, – пояснює Румянцев.
Миготливий жовтий. Дбайливо покарані
У багатьох випадках резонанс від ДТП все ж не дає правоохоронцям забути про розслідування справ. Однак ці справи можуть роками покриватись пилом, а самі водії, переживши перші кілька років суспільної уваги, – уникати покарання.
Один із найдавніших таких випадків тягнеться ще з 2006 року. Син дніпропетровського бізнесмена, 21-річний Тарас Тараба пізнього вечора у травні сів за кермо кроссовера Nissan Murano, документів на який не мав. На міському шосе, розігнавшись до 100 км/годину, юнак збив молоду пару, що переходила дорогу. 23-річна студентка та 24-річний міліціонер загинули на місці.
Справу розслідували 7 місяців, Тарабу при цьому під варту не брали. Зрештою, слідство вирішило, що хлопець був винуватим у загибелі людей, і на початку 2007 року направило справу в суд. Водія й надалі не арештовували, він жив під підпискою про невиїзд. А потім зник.
“На засідання, де підсудному виносили вирок, він просто не з’явився. Ми його шукаємо. Після затримання суд обов’язково винесе вирок”, – говорив начальник слідчого обласного слідчого управління Олег Фролов більше десятка років тому.
Шукають Тарабу і досі. Більше ніж за рік після ДТП його оголосили у розшук. Справу повернули слідству для пошуку хлопця, саме розслідування зупинили. З того часу водій так і не об’явився, принаймні офіційно.
З 2016 року в його справі час від часу з’являлись зрушення. Поліція писала в матеріалах, що Тараба продовжує спілкуватись з близькими родичами через інтернет. Слідчі навіть ходили до них на обшук – через 13 років після ДТП – і вилучали ноутбуки і телефони. Просили у суду доступу до білінгів телефонів і заочного арешту для водія, але безуспішно.
У розшукових обліках досі висить фото юного хлопця. Наразі ж Тарабі уже 37 років, 14 з яких він ховається від слідства. За цей час строк давності у справі вже сплив.
Як і в фігуранта іншого відомого випадку – Сергія Калиновського. Він відомий як колишній пасинок олігарха Дмитра Фірташа. Коли Калиновський потрапив у ДТП, йому теж був 21 рік. Потім він теж ховався від слідства. Але, на відміну від дніпровця Тараби, все ж вернувся на лаву підсудних.
У 2007 році хлопець їхав на BMW М6 столичним бульваром Тараса Шевченка. Ігноруючи швидкісні обмеження і не впоравшись із керуванням, влетів у ВАЗ, що стояв попереду. Чоловік у “Жигулях” загинув на місці, супутниця Калиновського згодом теж померла від травм. Він сам був госпіталізований.
Уже за тиждень слідство попросило взяти хлопця під варту, але суд відмовився, погодившись лише на підписку про невиїзд. Той одразу ж спробував порушити надану обіцянку і втекти в Ізраїль. Після невдалої спроби втік з лікарні і був оголошений у розшук, у тому числі, через Інтерпол.
Калиновський ховався 8 років. У 2015 році вн попався на порушенні ПДР, і відтоді знову опинився під наглядом правоохоронців. Хоча й доволі кволим. Чоловік досі має бути під домашнім арештом, але вже не один раз ослухався правил: залишав помешкання та регулярно ігнорує виклики в суд.
Сьогодні Калиновському 36, він виховує дитину. Захист чоловіка уже згадував в суді, що строки, відведені для покарання, спливли. Але вироку у справі 14-річної давнини, переданої в суд ще в 2016 році, досі немає.
Чому деякі ДТП розслідують роками?
Як пояснює УП Олександр Румянцев, це стається, коли у справ є багато свідків, які дають суперечливі свідчення. Адже це тягне за собою призначення нових експертиз, одна зазвичай триває не менше 2 місяців.
10 експертиз, через завантаженість експертних центрів, можуть розтягнутись на 3-4 роки.
Винуватці ДТП, зі свого боку, можуть затягувати справу до моменту повідомлення про підозру або ж на етапі суду, якщо не перебувають під вартою. Утім сенсу затягувати справи по ДТП, за словами Румянцева, немає.
“Єдине, що може змінитись, так це потерпілі – з часом вони вже не так хочуть посадити будь-якою ціною”, – пояснює адвокат.
Втім навіть у випадках, де справи “високопоставлених” ДТП доходять до вироків, це ще не обов’язково означає торжество справедливості. Коли суспільна увага вщухає, показову прочуханку можуть відмотати назад.
Наприклад, у 2018 році так зміг вислизнути з-під вироку харків’янин Тігран Єнгібарян, син бізнесмена,. Тоді Тіграну було 18, він їхав за кермом Toyota Camry, оформленої на нього. Сам хлопець не працював і не навчався.
Автівка виїхала на зустрічну смугу і збила 17-річного студента, який перебігав дорогу пішохідним переходом на червоне світло. Тігран втік, не допомігши постраждалому. Останній помер на місці.
У суді хлопець визнав свою провину. Доходив до сліз, запевняв, що розкаявся, просив вибачення у батьків померлого хлопця. Виправдовувся, що поїхав з місця аварії, бо “злякався самосуду”. Родина заплатила потерпілим – вони відмовились від матеріальних претензій і не заперечували проти умовного покарання.
Суд, за яким тоді спостерігали ЗМІ, спершу не пішов на пом’якшення. Єнгібаряну призначили 3 роки тюрми. Та менше ніж за пів року він вийшов на волю: ув’язнення йому замінили на 3 роки умовно і такий же строк без водійських прав. Суд послався на позитивні характеристики “з місця проживання” та від вірменського освітньо-культурного центру при консульстві і вирішив, що хлопець може перевиховуватись і без ізоляції.
У серпні 2021 року умовний строк сплив – наразі Єнгібарян уже повністю вільний.
Червоне від усіх судів. Засуджені на очах у країни
Прикладом чи не єдиного масштабного ДТП за участі “мажора”, винуватиця якого отримала вирок і досі перебуває за гратами, є історія 20-річної студентки Олени Зайцевої.
У жовтні 2017 року, керуючи Lexus RX на великій швидкості, вона зіштовхнулась з Volkswagen Touareg під управлінням харків’янина Геннадія Дронова. Після зіткнення її авто вилеліто на тротуар і збило 11 пішоходів – 5 з них загинули на місці, ще одна, 20-річна дівчина Діана Берченко, за кілька днів померла в лікарні. Її сестра, яка лежала в тій же лікарні, вижила.
Родина Зайцевої виплатила частині постраждалих по 50 тисяч гривень, дехто з них заявив, що хотів від них відмовитись – адже кошти надійшли без їхнього відома.
За наступні 2,5 роки прізвища Зайцевої та Дронова вивчив не лише Харків, а й уся Україна. До справи була прикута максимальна увага ЗМІ. Можливо, саме, тому її й не вдалось “зам’яти”.
Зайцеву швидко взяли під варту без права застави. Lexus RX, яким вона керувала, належав її вітчиму – харківському бізнесмену Василю Зайцеву, його родина тримає бізнес з виробництва харчової продукції. Дронову дали статус підозрюваного згодом.
З часом з’ясувалось, що правила дорожнього руху порушили обидвоє: Зайцева їхала на червоний, Дронов – на жовтий.
“Обоє мали можливість побачити один одного і уникнути зіткнення”, – сказав на одному з судових засідань прокурор Ігор Омельченко.
Чи не найчутливішим запитанням було те, чи справді Зайцева керувала авто під дією алкоголю або наркотиків. Врешті наркологиня Олена Федірко, яка оглядала водійку одразу після аварії – а потім на рік зникла з поля доступності ЗМІ та суду – заявила, що в її сечі справді знайшли опіати, однак вони не викликали сп’яніння.
Тобто Зайцева втрапила в ДТП начебто тверезою.
За 2,5 роки після аварії Київський райсуд Харкова засудив Зайцеву та Дронова до 10 років позбавлення волі. Зайцева сказала, що більше ніколи не сяде за кермо.
Захист обох засуджених намагався оскаржити вирок, утім в них це не вийшло. У квітні 2020 року Верховний суд поставив остаточну крапку у справі – і Зайцева, і Дронов відсидять по 10 років. Вийти мають у 2027.
Зайцева, як розповідали у вересні 2019 ЗМІ, відбуває свій термін у Покровському виправному центрі під Дніпром – працює швачкою. Заробляє близько 4 тисяч гривень на місяць. Ув’язнені в цьому центрі мають телефони, інтернет та магазин за територією.
Дронов перебуває у Крюківській виправній колонії під Полтавою, працює на полі – збирає буряки та сіє озимі культури. Заробляє близько 5 тисяч гривень на місяць.
***
Історії гучних ДТП в Україні вже багато років засвідчують просту тенденцію – чим більше до них уваги, тим вища ймовірність розслідування та покарання винних. Не завжди ефективного (див. блок “Дбайливо покарані”), але хоча б наявного.
Втрата пильності з боку небайдужих громадян, ЗМІ та родичів загиблих – які, зі зрозумілих причин, не завжди мають силу й гроші на боротьбу за посадки – конвертується у десятки фейкових покарань і відсутність покарань як таких.
Колись 19-річні діти багатих і впливових нині вже не діти. Вони працюють в органах державної влади, будують свої бізнеси і… продовжують керувати автівками.
Деякі з них так і не відповіли за кров на своїх руках. А непокаране зло має властивість повертатись і множитись.
Біда ще в тому, що категорія “багатих і впливових”, особливо в Україні – невичерпна. І на заваді їй можуть стати лише сильні правоохоронні інституції. До них в Україні ще й досі, на 31 році незалежності, дуже багато запитань.
Автори: Ольга Кириленко, Соня Лукашова, “Українська правда”