Провокація хабара агентами правоохоронних органів: як це робиться в США

Одного весняного ранку 2014 року в офісі голови міста Шарлотта у Північній Кароліні з’явилися федеральні агенти, котрі пред’явили Патріку ДеАнджело Кеннону звинувачення в корупції. Через декілька годин відбулося перше судове засідання, де суд відпустив підозрюваного під заставу. Ми з’ясували, як у США працюють агенти під прикриттям; коли суд визнає, що підозрюваний не винний, бо його спровокували; чи несуть відповідальність правоохоронці, котрі давали фейковий хабар?

Свого часу наймолодший в історії міста депутат міської ради, котрий пропрацював на цій виборній посаді загалом 16 років, був звинувачений у корупції, отриманні хабарів, обмані довіри виборців – що загалом “тягнуло” на 50 років ув’язнення та штраф у розмірі 1,5 млн доларів США.

В обвинуваченні, висунутому в суді, зазначалося, що за п’яти окремих нагод, з 17 січня 2013 року по 21 лютого 2014 року, пан Кеннон, спочатку як депутат, а потім вже як мер міста, отримав від агентів під прикриттям неправомірну вигоду у розмірі 48 тис. доларів США у вигляді готівки, квитків на літак, проживання в готелі та апартаментах класу люкс за надання доступу до міських посадовців, котрі відповідають за зонування, планування та надання дозволів.

Кар’єра міського голови тривала всього 114 днів. Судові слухання тривали понад півроку; Патрік Кеннон визнав себе винним та був засуджений до 44 місяців ув’язнення (під час судового розгляду, перебуваючи під домашнім арештом, 48-річний колишній мер примудрився ще й проголосувати, що спричинило ще одне додаткове звинувачення у виборчому злочині – це, однак, не збільшило терміну ув’язнення (але це вже зовсім інша історія).

Чим цікавий цей випадок? Знаменно те, що початковою стратегією колишнього мера та його адвоката було використати так звану “entrapment defense” (техніка правового захисту обвинуваченого, яка базується на твердженні, що його було примусово схилено до злочину). В американській юриспруденції доведення провокації – “заманювання в пастку” – з боку федеральних агентів може стати причиною того, що суд виправдає підозрюваного.

Для цього необхідно довести, що за відсутності умисного заманювання в пастку, законослухняний громадянин нізащо б не вчинив правопорушення. Великою мірою такий захист залежить від того, чи підозрюваний був схильний до вчинення злочину, до якого його підштовхнули з метою викриття.

Однак, знаменним є й те, що врешті-решт колишній мер визнав себе винним. Чому не спрацював захист?

Річ у тім, що факт заманювання у пастку досить складно довести. Необхідні дві умови: як вже зазначалося, спершу потрібно довести відсутність схильності звинуваченої особи до злочину.

По-друге – і тут межа дуже нечітка – має бути доведене саме спонукання, з боку правоохоронців, до злочину, переконання особи в необхідності чи можливості його вчинити, вкорінення такої ідеї в уяву особи. Саме лише підбурювання, прохання вчинити злочин не є заманюванням у пастку.

Створення штучних ситуацій, стратагеми, прикидання кимось чи чимось, обман – самі по собі ще не є спонуканням до вчинення злочину.

У згаданій історії будь-які спроби застосувати захист у вигляді звинувачення федеральних агентів виявилися марними. Того дня, 26 березня 2014 року, ФБР надало судові 42-сторінковий афідевіт. Це письмове свідчення під присягою щодо особи обвинуваченого, обставин вчинення злочину. Воно було настільки детальне, що пізніше унеможливило захист із використанням звинувачення федеральних агентів у перевищенні повноважень та застосуванні заманювання у пастку.

В цьому документі скурпульозно описані дії агентів протягом 2010–2014 років, надано розшифрування розмов, обставини та аналіз цих розмов між агентами та обвинуваченим, кваліфікація злочинних дій. Також згадується спеціальний тренінг агентів ФБР щодо розслідування корупційних діянь посадових осіб.

Впродовж кількох років спостереження, декілька федеральних агентів під прикриттям, вдаючи підприємців у сфері нерухомості з інших міст, зверталися до Патріка Кеннона з проханнями посприяти їм у бізнесі. Щоб довести неправомірні дії агентів, адвокат підозрюваного мав переконати журі присяжних в тому, що колишній мер не був схильним до отримання неправомірної вигоди, і що саме агенти спровокували, фактично змусили його взяти хабар, переступивши межу дозволеного.

Передбачаючи таку лінію захисту, урядове агентство в своєму афідевіті виклало всі можливі факти та деталі проведеного розслідування. В першу чергу – дії агентів під прикриттям.

У випадку із міським головою, для організації операції такого рівня необхідно було не тільки отримати погодження вищих посадовців ФБР у Вашингтоні. Слід було також і періодично звітувати щодо розвитку подій та методів, застосованих агентами під прикриттям, на самий верх.

Що таке добре і що таке погано

Отже, які дії агентів під прикриттям можуть бути кваліфіковані як спонукання до злочину – заманювання в пастку? Де межа, котру не варто переходити у викритті корупційних діянь?

В юриспруденції США не існує єдиних та чітких інструкцій щодо того, що агенти під прикриттям можуть говорити та/або робити, а що ні, щоб їхні дії не скидалися на примус до вчинення злочину. Чи вдало спрацює захист, базований на звинуваченні агентів під прикриттям у підбурюванні до злочину, в американській системі права залежить від конкретних обставин кожної справи.

Це рішення найчастіше приймає журі присяжних, рідше – сам суддя. Однак, саме тому на прикладі численних прецедентів можна виокремити певні загальні принципи та тенденції.

По-перше, як вже зазначалося, заява про примус до вчинення злочину з боку правоохоронних органів – це тактика захисту. І обов’язок доведення факту примусу лежить на обвинуваченому. Суди, вирішуючи справи, в яких використовується такий захист, застосовують один або обидва вже згадані стандарти:

• • Об’єктивний – необхідність довести, що саме дії правоохоронних органів і спричинили порушення закону особою, котра в іншій ситуації не вчинила б так.
• • Суб’єктивний – значно складніший – необхідність довести, що у особи не було схильності до вчинення злочину.

Найчастіше вдаються до першого, оскільки його відносно легше довести.

Починаючи із 1915 року, коли суд в США вперше виправдав обвинуваченого на основі доведеного примусу до злочину з боку правоохоронців, питання про неправомірний примус до злочину використовується у захисті досить часто.

Приклад успішного використання такого захисту – одне із знакових рішень Верховного Суду США 1992 року, яке стосувалося обвинувачення у замовленні дитячої порнографії.

Адвокати довели, що звинувачений протягом 26 місяців отримував електронні листи від агентів під прикриттям, котрі підбурювали його придбати незаконні матеріали. Річ у тім, що саме незадовго до того, ця діяльність була визнана незаконною, і обвинуваченого фактично атакували листами, котрі містили обурення діями уряду, котрий "прийняв закон, що обмежує права людей".

Після арешту і під час обшуку в обвинуваченого не знайшли інших матеріалів, котрі стосувалися дитячої порнографії, окрім тих, що були придбані внаслідок постійного тиску на нього, і обвинувачення зняли.

Доведене зумисне схиляння до злочину означає, що агенти створили не лише умови обвинуваченому для вчинення злочину, але й нездоланну спокусу його вчинити. Це включає такі дії, як лестощі, шахрайство, умовляння, переслідування або погрози.

Має значення також тривалість дій. Згадуючи історію, викладену на початку, – хоч налагоджування контактів агентів із мером міста Шарлотта тривало впродовж декількох років, самі корупційні дії за участю агентів під прикриттям виконувалися протягом одного року. Афідевіт містить детальні записи розмов агентів із обвинуваченим – вони позбавлені тиску, ведуться таким чином, щоб надати можливість меру оцінити свої дії з етичної точки зору, чітко усвідомити, що він отримує винагороду за свої дії в якості посадової особи міста та ін.

Чи є покарання за зумисне схиляння до злочину?

Зумисне схиляння до злочину (заманювання у пастку) не є злочином. Отже, покарання за нього не існує. Це означає, що ніяких звинувачень проти агентів висунуто не буде, хоча, в окремих випадках на них можуть бути накладені дисциплінарні стягнення. Рішення журі присяжних чи судді про визнання зумисного схиляння до вчинення злочину впливає лише на подальшу долю обвинуваченого чи подальший розвиток справи.

У справі Патріка Кеннана йому допомогло зменшити покарання лише визнання своєї провини і привселюдне каяття:

“Кажуть, що кому дано багато, від того багато і вимагається. Майже половину свого життя я мав честь служити громадянам міста Шарлотти. Мені було багато дано в сенсі громадської довіри. Я шкодую, що чинив у спосіб, котрий зруйнував цю довіру. Я глибоко шкодую через це. Я люблю місто Шарлотту. Це місто, де я народився.

Я шкодую, що завдав болю місту, котре я люблю. Турбуючись про долю міста, я одразу ж подав у відставку з посади міського голови. Сьогодні я визнаю себе винним у отриманні грошей за послуги, котрі був уповноважений надавати, щось, що я не мав би ніколи робити під час моєї служби на виборній посаді. Я вже перепросив свою сім’ю та друзів, а тепер прошу у вас, громади, вашого прощення.”

Корупція існує, на превеликий жаль, всюди, і боротьба з нею часто може бути такою ж брудною справою, як і саме злочиння діяння.

Однак прозорість та доступність інформації про методи ведення такої боротьби (такі документи, як згаданий афідевіт, оприлюднюються і залишаються доступними для ознайомлення), а також спеціальний вишкіл людей, покликаних розслідувати злочини, можуть стати інструментом побудови довіри до держави та дати більше шансів на справедливий розгляд таких справ у суді.

Автор: Юлія Седик, магістр права Університету штату Конектикут, ТЕКСТИ