ЩО СТАЛОСЯ З МИХАЙЛОМ КОЛОМІЙЦЕМ?

Розмова про долю зниклого директора агентства «Українські новини» Михайла Коломійця відбулася у студії Громадського радіо 19 листопада. До участі у програмі ведучий Микола Вересень запросив віце-президента Ліги економічних журналістів Михайла Кухара, шеф-кореспондента агентства «Українські новини» Єгора Соболєва та виконавчого директора Інституту Масової Інформації Леоніда Звєрєва


Вчора ввечері стало відомо, буцімто в Білорусі знайшли тіло Михайла Коломійця. Декілька тижнів тому ми говорили про його зникнення. І сьогодні ми вирішили про це поговорити, оскільки він помер, але такою не природною смертю… Інформація про долю Михайла є суперечливою і неоднозначною.

Ми знаємо, що 21 жовтня він припинив управляти справами агентства і за даними міліції 22 жовтня виїхав у Мінськ. Вчора ввечері з’явилася інформація про те, що міліція нібито знайшла тіло Коломійця в Білорусі.

За словами начальника департаменту карного розшуку МВС України Володимира Євдокимова, слідство припускає, що Коломієць покінчив життя самогубством через повішання. На даний час інформацію про те, що дійсно знайдено вже поховане тіло і що це тіло є тілом Коломійця, не спростовано і не підтверджено. А до Білорусі сьогодні вранці для опізнання тіла поїхали мати Коломійця і близька йому людина.

Ми сьогодні спробуємо роз’яснити ситуацію довкола зниклого журналіста. Хто це ми: я, ведучий Микола Вересень, Михайло Кухар, віце-президент Ліги економічних журналістів, який свого часу працював з Коломійцем, Єгор Соболєв, шеф-кореспондент агентства «Українські новини», Леонід Звєрєв, виконавчий директор Інституту Масової Інформації.

Я хотів би для початку запитати в пана Кухаря — що Вам видається незрозумілим в тій інформації, яка існує сьогодні?

Кухар: Перше, чим я незадоволений — що активно мусується і підтримується офіційним слідством версія нібито про самогубство Михайла Коломійця. Жодний із знайомих Михайла, включаючи Вас, Миколо, не вірить у це. Я пригадую першу реакцію, коли я Вам подзвонив і сказав, що тіло Михайла знайшли: Ви сказали, що з усіх людей, яких я знаю, Михайло стоїть на останньою місці серед усіх, хто б міг покінчити самогубством. І я, і Єгор — усі, хто знав Михайла, можуть підписатися під цими словами.

Друге, що викликає страшенну занепокоєність і стурбованість – те, що в Білорусі, вже після того як дані про Коломійця, його фотографії по лінії Інтерполу обійшли весь світ, тим паче в Білорусі, де Михайла шукали, його знайшли без документів, поховали без відома близьких та колег. Я не можу знайти пояснення цьому факту.

Чи Вам, пане Звєрєв, не видається підозрілим, так як нашому колезі, що є одна версія, яка тиражується, тиражується, тиражується…? Версія самогубства.

Звєрєв: Я цілком згодний. Нас теж це насторожує, що версія, на нашу думку, не найвірогідніша, поширюється. Жодна з близьких Михайлові людина не сказала про поведінку і схильність його до такого вчинку, які б вказували на можливу трагедію, але трагедія відбулася. Маса питань, які потрібно ставити, але вони не ставляться, але мусується одна-єдина версія. Тим паче ще тепер – ці загадкові деталі, які відбувалися з тілом, після того, коли не тільки Білорусь, весь світ знав про зникнення журналіста.

Єгор, скажіть — що Ви думаєте про можливість саме такого кінця Михайла? Я маю на увазі те, що Ви з ним працювали в останні роки. Чи ця людина була схильна до накопичення негативу, до таких речей, які врешті-решт могли призвести до самогубства?

Соболєв: Я зараз не можу з впевненістю сказати, що відбулося з Коломійцем, але є питання, на які треба відповісти, з версією самогубства. По-перше, потрібні мотиви і дуже вагомі мотиви, щоби людина пішла з життя сама. І ми не знайшли таких мотивів за чотири тижні пошуків, і ми про них не знали раніше. І по-друге, ще потрібно зрозуміти, чому Коломієць не влаштував долю своєї мами, яку дуже поважав і яку дійсно любив, і сина, який зараз вчиться і потребує допомоги.

Ви, Єгор, єдина із осіб, яка має, так би мовити, первинну інформацію. Чи ми можемо стверджувати, що цей дзвоник, який до Вас пролунав (бо всі говорять, що в останні моменти, коли він дзвонив, то він був знервований, був на себе не схожий) — Ви його чули голос. По-перше, чи це був голос Коломійця і чи цей голос був незвичним, на Вашу думку, тоді, в кінці жовтня?

Соболєв: Так, я дійсно 28 жовтня отримав від нього єдиний дзвінок. Це було повідомлення на автовідповідач, і це був його голос, наскільки я можу бути в собі впевненим. Він був дуже напруженим, я так його можу охарактеризувати. Він сказав, що просить вибачення у мене і у всіх, з ким був пов’язаний по роботі. Більше він нічого не пояснював і поклав слухавку. Я впевнений що це був його голос, але я не можу напевно сказати, що це телефонував саме він, і що це не був запис, бо я з ним не розмовляв безпосередньо, це був запис на автовідповідачі.

Цей запис існує зараз?

Соболєв: Він існує у міліції.

Отже, в кінці жовтня зникає журналіст, керівник агентства. Останні дзвоники від нього, згідно з розшифровками UMC, були отримані з кордону з Білоруссю і з Білорусі. Потім починається його розшук через Інтерпол. І вчора нібито тіло знайшли, яке було поховане. Але білоруси свідчать, що він був повішений, потім знайдений, а потім закопаний. На цвинтарі біля міста Молодєчне. І все це є предметом нашого обговорення в сенсі того, що дуже багато незрозумілостей. І, як це завжди буває в Україні, дуже багато пов’язано з непрозорістю того, що відбулося і відбувається зараз.

Я хотів би запитати у Леоніда Звєрєва — як часто зникають журналісти в інших країнах, у Франції, скажімо, Польщі, Британії. Чи є настільки важливим зникнення журналіста, що йому суспільство приділяє стільки уваги?

Звєрєв: Біда може трапитися в будь-якій країні, з будь-якою людиною, в т.ч. і з журналістом. Проблема не в тому. Проблема в тому, як на це реагує суспільство, і головне – як на це реагує влада відповідної держави. Я би Вам хотів назвати такі цифри моніторингу організації «Репортерів без кордонів» за цей рік. Станом на початок листопада загинуло 22 журналісти. України в цьому списку немає, хоча за нашим моніторингом ми нараховуємо чотирьох журналістів. Про двох з них важко говорити, що це результати професійної діяльності, але двоє журналістів — це Фещенко, і тепер вже, на жаль, ми можемо говорити про мертвого Коломійця, смерть яких пов’язана з професійною діяльністю.

Але що небезпечно, тенденція цього року: дві людини, які займалися менеджментом, які проходили складну школу становлення, раптом – тенденція суїцид. Я ще можу припустити, коли мова йде про надто творчих людей, а от люди, які керували підприємствами, які несли відповідальність – це щось нове і простежується на цих трагічних випадках тенденція. Можливо, це співпадіння, а можливо, це щось і означає.

Я хочу долучити до нашої розмови Любов Луньову, білоруську журналістку, яка зараз з нами на проводі. Я ось що хочу Вас запитати. В Україні панівною версією є версія самогубства, що говорять наші колеги в Білорусі, чи це насправді самогубство, чи ні?

(телефоном)

Луньова: Загалом схильні до цього. Тіло українського журналіста Михайла Коломійця знайшли приблизно за 40 км від білоруської столиці. Його виявили повішеним в лісопарковій зоні біля садового товариства «Горизонт» біля села В’язанка, звідки родом Якуб Колас. За версією білоруських правоохоронних органів, Михайло Коломієць здійснив самогубство, в усякому випадку, так написали у своєму заключенні судмедексперти. Прокуратура не стала порушувати кримінальної справи і тіло українського журналіста поховали на міському цвинтарі в Молодєчно. Тепер, коли встановили особу покійного, прокуратура Молодєчно має намір порушити кримінальну справу і прискіпливо розслідувати обставини смерті Михайла Коломійця. Розслідуванням займається прокурор міста Молодєчно Генадій Відторг. Я з ним зв’язалася по телефону і ось що він мені сказав:

(запис)

Що говорять експерти, чи є можливо якісь сліди насильницької смерті?

Прокурор: При проведенні судово-медичної експертизи, при проведенні перевірки – осіб, причетних до його смерті не встановлено. Ніяких синців, ні вм’ятин, окрім дрібних подряпин, які, за заключенням експертів, утворилися при доставці тіла в морг, не виявлено.

Ви задавали собі питання: чому він поїхав аж туди, що – не можна було в готелі накласти на себе руки?

Прокурор: Мене хвилює це питання, оскільки вчора прийшла інформація про те, що це людина, яка пропала в Україні.

Чи насправді встановлено, що це він?

Прокурор: Судячи з фотографії, за прикметами одежі, за іншими оперативними даними, це – він.

Зовсім незрозуміло, чому він сюди поїхав.

Прокурор: В цій ситуації стоїть питання про порушення кримінальної справи. Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відмінено. Буде повторно проведено судово-медичну експертизу і тоді будемо думати. Не можна було судити про причини, на той момент, коли ми не знали, що це за людина. У нього не було виявлено документів.

Луньова: Тож у цій справі багато чого неясного, наприклад — для чого Коломійцю потрібно було їхати в Молодєчно? З ким він там зустрічався? Чому він вийшов із електрички на півдорозі до Мінська? І, нарешті, якщо він таки здійснив самогубство, то куди поділися його документи, особисті речі і гроші? На всі ці питання належить відповісти слідству. Як мені сказав прокурор, кримінальну справу не порушують, якщо немає ознак насильницької смерті, і тільки через те, що справа отримала великий резонанс, тільки через те буде провадитися ексгумація і повторне розслідування. А раптом його було отруєно, можливо, якісь психотропні речовини застосовувалися тощо. Я також говорила з експертами. Вони схиляються до того, що це, за наявними ознаками, на 99% самогубство.

А в Києві, хто його знав, говорять, що він в принципі не міг на це піти.

Луньова: З іншого боку, ми знаємо цю порочну систему погоні за показниками, адже легше труп неопізнаний списати на самогубство і не перейматися розслідуванням. Цього не можна скидати з рахунку. Прокурор сказав, що нібито завтра буде порушено кримінальну справу, а курувати її буде обласна прокуратура.

Можливо, у Вас виникли думки з приводу того, що нам розповідала колега з Білорусі? Чи немає нічого підозрілого?

Кухар: Дуже дивно, що білоруська прокуратура, білоруські слідчі не були ознайомлені з даними Інтерполу, який розшукував Михайла з кінця жовтня. Мене турбує те, що будуть повторно робити експертизу і справу відкриють в Білорусі. Я глибоко переконаний, що експертизу потрібно робити в Україні, і вона повинна бути незалежною. Експертизу слідства нехай зробить слідство, і я сподіваюсь, що міжнародні організації також допоможуть провести незалежну експертизу.

У нас на зв’язку є слухач, ми вас слухаємо.

(телефоном): Якщо припустити, що його вбили, то який міг бути мотив? Кому належить агентство «Українські новини», і кому частка власності Михайла перейде після його смерті? І як можна прокоментувати чутки з Інтернету, що Михайло отримав якусь компрометуючу інформацію з адміністрації?

Я думаю, що єдиний, до кого ми можемо звертатися з цими питаннями — Єгор Соболєв.

Соболєв: Половина акцій агентства належить Михайлу Коломійцю і половина акцій належить Агентству гуманітарних технологій. Хто може бути спадкоємцем акцій Михайла – це питання мені видається юридичним: можливо — дружина, можливо — інші близькі люди. Я не знаю, чи Михайло залишав якесь розпорядження з цього приводу.

Звєрєв: Коли ми говоримо про журналістів, давайте пам’ятати про те, що за вбивство журналістів, можливо, отримують гроші, але цінність журналіста не в грошах, а в інформації, якою він володіє. І в роботі, яку він робить. Значним спрощенням є шукати грошовий еквівалент цієї трагедії. Михайло Коломієць очолював агенцію українську, доволі відому, стабільну, яка розвивалася, і саме Михайло утворив цю структуру, яка росла, міцніла, мала свій авторитет, свою вагу, мала своїх споживачів. І коли таке відбувається з керівником такого підприємства, то тут (якщо перераховувати на гроші) мова може йти про будь-які гроші, бо це – інформація.

Зараз у нас на телефонному зв’язку Сергій Павлів із Сімферополя, Кримське агентство новин, який теж працював з Михайлом.

(телефоном)

Павлів: Я Михайла знаю з часів роботи в Укрінформі, більше семи років, а вже на початку цього року Михайло допоміг створити нам в Криму проект Кримської агенції новин. Я не вірю в принципі в думку про те, що могло бути самогубство. Цього не могло бути. Михайло був прогнозованою людиною.

Усі, хто знають Михайла Коломійця, відкидають версію про його самогубство. Тоді що це могло бути? Є якісь версії?

Кухар: Я не маю версії, про яку б я міг сьогодні говорити. Ліга економічних журналістів працює над паралельним розслідуванням. Я б міг говорити про дві версії, які ми відкидаємо. Як тут уже говорилося, це – версія самогубства. По-друге, я б відкинув так звану політичну версію. Михайлові не було що ділити з владою, чи з адміністрацією президента, чи іншими органами влади. Михайло не був в конфлікті з владою, Михайло не був так званим опозиційним журналістом. Він був таким об’єктивним центристським журналістом, якщо пробачать мені ці слова. І жодної кривди ні владі, ні опозиції він не завдав. Отже, не було кому з політиків мститися йому за ці речі.

Весь ланцюжок дій Михайла, 20 жовтня, 21 і 22, коли він поїхав – це певна логічна послідовність дій. Я її розшифровую як те, що Михайло знав про загрозу, яка наближається. Михайло заздалегідь її передбачив, тому що навіщо самогубцю витирати файли із свого комп’ютера і багато інших речей, які говорять про його осмислений логічний від’їзд. Можливо, людину вираховують за розташуванням його мобільного телефону, ми знаємо, що це зараз досить просто і це технічно досить можливо. Але його «дістають» ті, хто, можливо, його шукав. І головне питання, яке залишається без відповіді – «Хто ці люди?», чи — «Хто ця людина?».

Звєрєв: Єдине, з чим я не можу погодитись, що тут немає політичних мотивів. На жаль, наша професія така, що будь-який трагічний випадок із журналістом, оповитий таємницею — він обов’язково так чи інакше набирає політичних аспектів. Це могло бути організовано для того, аби залякати журналістів, викликати психоз поміж журналістів, переляк в суспільстві.

Пан Кухар висловився за проведення незалежної експертизи. Як Ви думаєте, пане Звєрєв, «Репортери без кордонів» зможуть допомогти в експертній оцінці того, що сталося?

Звєрєв: На щастя, я можу вже дати однозначно ствердну відповідь. Пан Менар запропонував допомогу «Репортерів без кордонів» в проведенні незалежної експертизи, з метою встановлення причини смерті.

Яку б оцінку Ви дали правоохоронним органам у цій ситуації?

Соболєв: Я можу лише сказати, що це українська міліція. Я в цьому ще раз пересвідчився. Тобто, я за ці чотири тижні зустрів багато гарних людей, які мені здалися професіоналами своєї справи. Вони дійсно працюють наполегливо. Але, з іншого боку, є люди, які видають накази і роблять коментарі з приводу того, що знайшла міліція. І в цьому, як я переконався раніше і зараз, є велика проблема. Тому що на другий день після того, як ми офіційно звернулися до міліції, вони зробили офіційне повідомлення про те, що Михайло нікуди не зникав, що начебто він поїхав у закордонну розважальну командировку, він спілкується із своєю родиною і все гаразд, хоча вони розуміли і знали, що це є неправда. Зараз ми не маємо результатів експертизи і не маємо підтвердження того, що це саме Михайло, а вже міліція каже (не та, що розшукує, а та, яка каже), що все гаразд – це він, але це самогубство за особистими мотивами, якими саме — ми не можемо сказати. Це дуже погано, але це є українська міліція зараз.

Кухар: Важко дорікати міліції, що вона є не досить відкритою, бо в неї дійсно є право на таємницю слідства. І, можливо, якщо вони йдуть по сліду того зловмисника, від якого утікав і не зумів утекти Михайло, нехай він не знає, що вони йдуть по його сліду. Але мені здається, що на опізнання тіла повинні були бути допущенні хтось із «Українських новин», від Інституту Масової Інформації, можливо, хтось із нашої групи, а мені достеменно відомо, що навіть матері довелося просто принизливо вмовляти міліцію, щоб та взяла її із собою на впізнання. І це є досить дивно.

Зараз у нас на зв’язку журналістка Ірина Погорєлова.

(телефоном)

Погорєлова: Я б хотіла задати запитання: що робить і може робити в професійному плані агенція тепер? Ми нещодавно спостерігали, як повелися з агенцією УНІАН. Наскільки я розумію, йтися може не тільки про інформацію, але й дезинформацію.

Відомо, що бувають посилання на конфіденційні джерела і т.ін., і завдяки цьому розповсюджуються кулуарні відомості з адміністрації президента, з Кабміну і таке інше.

Чи може бути, що Михайла хотіли використати в цьому напрямку? І він саме цьому чинив спротив? І дав такий сигнал, звернувши увагу на нестандартність ситуації своєю поведінкою?

Соболєв: Насправді — ні. Ми не відчули жодної зміни після зникнення Коломійця, жодного впливу з боку акціонерів не було, жодних прохань розмістити або зняти якісь новини ми не отримували. І ознак того, що може бути змінена творча політика агентства, ми поки що не маємо. Я можу сказати, що просто багато людей піде, якщо це буде зроблено з агентством.

Що стосується, чи могло це бути пов’язано із зникненням Михайла, я не знаю. Я не отримував від нього інформацію про те, що є якійсь ознаки впливу або загроз.

Пане Кухар, Ви казали, що все свідчило про те, що Коломієць готувався до від’їзду… Що Ви маєте на увазі ще, окрім стертих файлів?

Кухар: Це засвідчує, що педантичний Коломієць не з’являється на роботі у другій половині дня, і не відповідає на дзвінки на його мобільний телефон з боку Єгора, інших співробітників, хоча агентство в онлайновому режимі потребує постійного контакту з головним редактором, яким був Коломієць. У вівторок Михайло також не піднімає трубку. Він її лише піднімає для того, аби викликати таксі. Потім він їде на вокзал, купує квиток. Ні з ким не спілкується у вагоні. Він робить дзвінки: домогосподарці – щоб та не приходила, слюсарю, що займається ремонтом його машини, теж віддає якісь фінальні розпорядження. Це продумані педантичні кроки, але разом з тим він не оголошує своїх дій.

Коли почнеться процедура ексгумації, ідентифікації і таке інше? У Білорусь вже поїхала мати Михайла.

Соболєв: В мене неофіційна інформація, що скоріше за все — завтра.

Громадське радіо, 20.11.2002

Читайте также: