Ющенко неправильно разогнал ГАИ?

Гражданин Украины Владимир Колесниченко упорен в своем желании доказать незаконность упразднения ГАИ МВД Президентом. Проиграв в Печерском районном суде Киева тяжбу с Виктором Андреевичем, гражданин не опустил руки. И написал заявление в Генпрокуратуру – с требованием возбудить уголовное дело против В.Ющенко. В этом заявлении Колесниченко мотивировал свое желание привлечь Президента к уголовной ответственности в связи с резко возросшей смертностью на дорогах. Сегодня В.Колесниченко пытается оспорить в аппеляционном суде решение Печерского районного суда – о признании законности злополучного Указа Президента №1109/2005 от 19.07.2005г. «УК» поддерживает начинание Владимира Александровича: злополучный Указ привел к более чем двукратному (!) росту смертности на дорогах. К тому же отдельные его положения противоречат даже нормам Конституции, гарантом соблюдения которой Президент обязан быть.

29 вересня 2005 року      Апеляційний суд м. Києва

          м. Київ, вул. Володимирська, 15

По справі за позовом:      Колесниченко Володимир Олександрович

До:       Президент України

        01220, м.Київ, вул. Банкова,11

Особа, яка подала апеляційну скаргу:      Колесниченко Володимир Олександрович

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2005 року по справі № 2-2845/2005 року

Мною, Колесниченко Володимиром Олександровичем, була подана до Печерського районного суду скарга на рішення органів державної влади, а саме вимога скасувати Указ Президента України №1109/2005 від 19.07.2005р. та клопотання щодо звернення Печерського районного суду до Конституційного суду з конституційним провадженням щодо перевірки відповідності Указу Президента статтям 75, 85 п. 22, 92 п. 12 Конституції України.

Рішенням Печерського суду від 31 серпня 2005 року в задоволенні моєї скарги було відмовлено на підставі ст.248-7 ч.3. Цивільного процесуального кодексу, а також, посилаючись на те, що мною не було наведено які саме мої права, передбачені якими нормативними актами, діями суб’єкта оскарження порушено.

Вважаю дане Рішення винесеним всупереч вимогам чинного законодавства, без урахування об’єктивних обставин та таким, що позбавляє мене можливості вільно користуватись своїми правами та здійснювати охоронювані законом інтереси.

Вважаю, що оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з наступних підстав:

Стаття 75 Конституції України визначає парламент – Верховну Раду України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Президент має лише право законодавчої ініціативи згідно зі ст.93 Конституції, підписує закони, прийняті Верховною Радою України, та має право вето щодо них, відповідно до ст.106 Конституції України.

Відповідно до ст.ст.92 ч.12, 85 п.22, до виключних повноважень Верховної Ради також належить організація і діяльність органів виконавчої влади, що визначаються виключно законами Верховної Ради, та затвердження загальної структури, чисельності, визначення функції Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України видає Укази лише на основі та на виконання Конституції України та Законів України, тобто в Указі має бути зазначено, на виконання яких норм Конституції та Законів України його видано.

При виданні оспорюваного Указу ні в його тексті, ні з його змісту не було зрозуміло, на виконання яких норм Конституції та Законів України його видано.

Окрім того, пунктом 15 статті 106 встановлено, що Президент України утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади лише за поданням Прем’єр-Міністра України, та діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади.

Даному пункту було надано офіційне тлумачення Конституційного суду України, яке викладене в Рішенні Конституційного суду України №2-рп/2003 від 28.01.2003 року, де чітко визначено, що Президент України, при здійсненні повноважень щодо реорганізації міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, може реорганізовувати передбачені Конституцією міністерства та інші органи виконавчої влади лише за поданням Прем’єр-Міністра України, не змінюючи назви цих органів та їх основного цільового призначення, що випливає з їх назви.

Так, відповідно до Закону України «Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ України» №2925-ІІІ від т10.01.2002р., Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990р., Положення «Про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №341 від 14.04.1997р., Державна автомобільна інспекція є складовою системи Міністерства внутрішніх справ, а Департамент Державної автомобільної інспекції та її структурні підрозділи є складовою частиною самої Державної автомобільної інспекції, тобто відповідач не мав повноважень на відповідну реорганізацію Міністерства внутрішніх справ інакше як за поданням Прем’єр-міністра України.

Окрім того, не можливо ліквідувати Державну автомобільну інспекцію як складову частину системи Міністерства внутрішніх справ, а Департамент Державної автомобільної інспекції , що являється складовою самої Державної автомобільної інспекції – реорганізувати. З ліквідацією Державної автомобільної інспекції як цілого, ліквідуються і її складові, в тому числі Департамент Державної автомобільної інспекції та інші структурні підрозділи.

Слід також зазначити, що сфери, які зазначені в оспорюваному Указі як такі, що за його допомогою підлягають впорядкуванню, взагалі не відносяться до сфери управління Президента України.

Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» №3353-ХІІ від 30.06.1993р., Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990р., Положення «Про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №341 від 14.04.1997р., контроль за дотриманням учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху та забезпечення безпеки на автомобільних шляхах відноситься до повноважень саме Державної автомобільної інспекції, а державне управління у цій сфері – на Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та спеціально уповноваженні на те державні органи. До повноважень Президента, визначених в ст..106 Конституції, вище вказані дії не відносяться.

З викладеного вище випливає, що Президент України при прийнятті оспорюваного Указу перевищив свої повноваження.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003р. №15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», перевищення влади або службових повноважень є небезпечним злочином, який вчинюється у сфері службової діяльності і посягає на охоронювані законом права та інтереси окремих громадян, інтереси юридичних осіб, державні та громадські інтереси.

То того ж, не можливо погодитись з такою метою ліквідації Державної автомобільної інспекції, вказаною в оспорюваному Указі, як підвищення безпеки на автомобільних шляхах та захист прав та законних інтересів учасників дорожнього руху, тому що, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» №3353-ХІІ від 30.06.1993р., Закону України «Про міліцію» №565-ХІІ від 20.12.1990р., Положення «Про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів №341 від 14.04.1997р., така функція також покладалась на Державну автомобільну інспекцію, а її ліквідація не тільки не призведе до підвищення безпеки, а, навпаки, поставить під загрозу та унеможливить захист прав та законних інтересів учасників дорожнього руху та моїх, зокрема.

Відповідно до с.14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-ХІІ, я являюсь повноправним учасником дорожнього руху та маю всі права та обов’язки, визначені у вказаній статті, в тому числі маю право вимагати від інших учасників дорожнього руху виконання їх обов’язків, а від контролюючих органів, яким, безпосередньо, являється Державна автомобільна інспекція, – контролю за таким виконанням.

Оспорюваний Указ також зачіпає і мій охоронюваний законом інтерес, так як, відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та Рішення Конституційного суду від 01.12.2004р. №18-рп/2004, таким інтересом є прагнення до користування конкретним матеріальним/не матеріальним благом як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Керуючись ст.ст. 19, 75, 85 п.22, 92 ч.12, 93, 106 Конституції України та ст.ст. 6, 13,185,187 КАС України, прошу суд:

Скасувати Рішення Печерського районного суду від 31 серпня 2005 року по справі № 2-2845/2005 року.

Комментарий «УК»: Дело «Колесниченко против Президента» действительно является примером для подражания и показателем открытого беззакония со стороны должностных лиц государства (по своему статусу обязанных давать пример собственным поведением).

Ликвидация ГАИ действительно имела и имеет более чем плачевные последствия для народа Украины, и об этих факторах мы поговорим немного позже.

Что же касается рассматриваемого нами дела по сути, то судебное решение, вынесенное 31 августа 2005 года не выдерживает никакой критики.

Так, при кратком изложении сути обжалуемого решения, истец указал, что отказ в удовлетворении иска мотивирован ст. 248-7 ч. 3 Гражданского процессуального кодекса Украины, с указанием лишь на то, что действиями Президента Украины никаких прав и интересов истца не было нарушено.

При такой фабуле дела, отказ от иска полностью необоснован, так как указанная статья кодекса предусматривает возможность отказа в иске (в данном случае, вернее сказать, жалобе) лишь при одновременном достижении и установлении двух составляющих обстоятельств: законности обжалуемых действий либо решений государственного органа и при отсутствии нарушения прав и интересов заявителя.

Еще раз заметим: необходимы в своем единстве две составляющие: установление законности действий Президента и отсутствие нарушения прав и интересов.

По нашему мнению, ни одного составляющего для возможности отказа от иска не было установлено.

Действия Президента судом не оценивались вообще, чем были нарушены принципы судопроизводства (полнота судебного следствия). Что же касается оценки наличия нарушения прав и интересов заявителя, то и здесь суд покривил душой, на дав им никакой оценки в пределах заявленных исковых требований.

Что имеется в виду?

Например, заявитель указывает, что он участник дорожного движения и нарушены его права, предусмотренные определенными статьями Закона (в апелляционной жалобе они указаны достаточно полно). Если суд будет исследовать это обстоятельство и отклонять позицию жалобщика, то должен дать полный анализ описанным правоотношениям на предмет их не состыковки в данном аспекте. Как пример, следует установить, что заявитель, например, не является участником дорожного движения, или что-то в подобном роде.

Но как мы видим, суд не проанализировал состояние жалобщика и его участие в правоотношениях. А просто ограничился общими отписками, что он ничего не установил (и не устанавливал на самом деле).

Однако, это лишь поверхностные и формальные нарушения закона судом, влекущие обязательную отмену решения. Более того, избранная позиция суда является типичной и общепринятой в наше время. Это – позиция не влезания в конфликт, несовместимая с присягой.

Ситуацию на самом деле следует рассматривать глубже.

Описанные выше две составляющие отказа в жалобе являются неоднородными по своей правовой публичной природе.

Постараемся объяснить максимально просто, так как наша цель – сделать правосудие доступным и понятным.

Согласно Закона, суд должен рассмотреть иск по существу и оценить действия Президента и правомочность его решения. По сути – не просто ограничится тем, что отметить возможность вынесения ответчиком указов (как процессуальной формы принятия решений).

Необходимо исследовать законность действий по сути. То есть, Указ должен соответствовать компетенции – предписанному Конституцией и законами способу действий Президента.

А теперь допустим, что суд рассмотрит дело по сути в данном направлении и установит, что Президент действительно действовал вне компетенции, превысил полномочия (как оно на самом деле и есть).

В таком случае, сами обстоятельства того, нарушены ли права и интересы конкретного истца (заявителя) не имеют для спора ровно никакого значения.

Жалобщик, например, к тому времени вообще может уехать за границу, и состояние ГАИ в Украине его вообще может перестать интересовать.

Но Президент остается, и его действия должны быть образцом для подражания и эталоном законности. Спор в таком случае имеет публичную природу, общественное наполнение.

То есть, в таком случае, положительное решение суда неизбежно.

Я лично не представляю решения суда, устанавливающего незаконность действий Президента Украины, превышение компетенции последним, но с учетом того, что заявитель не доказал нарушения прав и интересов, в иске следует отказать. Это полный бред. Публичность данного спора не может допускать такого развития событий.

Нарушение прав и интересов заявителя при подобной категории споров присутствует всегда. Заявители – граждане государства, плательщики налогов, кормильцы власти и Президента, и обязанность последнего – отрабатывать эти деньги перед обществом, так же как и обязанность всех чиновников.

Потому, если кто то из последних занимается не тем, что должен делать – это и есть самое прямое нарушение прав и интересов заявителей.

Так что в данном споре – обстоятельства действий Президента первичны, а обстоятельства нарушения прав и интересов заявителя – вторичны (только лишь процессуально).

Но суд, движимый, очевидно, порывами всенародной любви к Президенту и преклонения перед его творческим гением, просто совершил шулерский трюк, подменив понятия и уведя спор в другую плоскость, переведя внимания на второстепенные процессуальные моменты. Тем самым «замазав» суть спора.

Надеемся, что апелляционный суд найдет в себе смелость и совесть решить дело по существу, дав единственно верный и возможный ответ на вопрос: прав ли Президент в случае с ГАИ?

От себя с сожалением заметим: не прав полностью. И с не меньшим сожалением заметим, что скорее всего, данное обстоятельство отечественными судами установлено никогда не будет. Не принято у нас пока этого делать.

Алексей Святогор, адвокат, специально для «УК»

You may also like...