Хто врятує залізницю від Гладкіх & Со?

Кожен розуміє, що без дієздатного залізничного транспорту економіку розіб’є параліч. Надзвичайно важливо, хто керує галуззю. Спровоковане безвладдя, коли двічі відправлені у відставку міністри продовжують руйнувати та грабувати підприємства й цілі галузі — загроза не лише для транспортної галузі, а й для всієї України. Розвалюється увесь транспорт, але найгірші справи на залізницях. Сьогодні на „Укрзалізниці” висока аварійність, невиправдані тарифи, небезпечно низький рівень безпеки руху, ганебно низький рівень сервісу, загрозливий стан усіх основних фондів. Українські залізниці програють ринок міжнародного транзиту, стають дедалі неконкурентоспроможнішими. Всі темні схеми пограбування галузі, що були запроваджені Кирпою не тільки збережені, а розкручуються, висмоктуючи останні соки з галузі. У цей час керівництво транспорту і залізниць наче сказилося на саморекламі, „стройках века”, фіктивно-швидкісних потягах. Ще в античні часи казали; краще лев на чолі стада баранів, ніж баран на чолі левової зграї. То ж придивимося уважніше до першого керівника залізниць. Нас не цікавить ані персональний компромат на Василя Гладких, ані те, що на залізницях він – випадковий чужинець. Не це головне: обидва найвидатніші керівника в історії залізничного транспорту теж не мали залізничної освіти. Але вони розбудовували галузь, а не розвалювали її.

Беззаперечно, що перший керівник залізничного транспорту держави повинен бути патріотом і фахівцем.

Чи може керувати всіма залізницями України людина з дипломом сільського будівника та досвідом керівництва районним комбінатом побутового обслуговування, до того ж по вуха заплямована участю в багатомільярдних зловживаннях часів Кучми-Кирпи?

Перший керівник державного залізничного транспорту України повинен опікуватися збереженням та розвитком галузі, а не лізти у політику. Попри це „Укрзалізниця” за Гладких залишається не галуззю транспорту, а підголоском влади. Виборча кампанія Гладких та так званої партії „Відродження” була спрямована лише на те, щоб відібрати голоси у реальних конкурентів збанкрутілої партії влади. У ході виборчої кампані-2006 Гладких примудрився облити брудом і Партію Регіонів, і БЮТ.

Ми знаємо як залізничників вдруге заганяли в так звану партію „Відродження”, знаємо на які кошти вона створена та відтворена. Знаємо, як примушували начальників відділків писати заяви про звільнення за власним бажанням, якщо „Відродження” не набере прохідний відсоток на виборах, як примушували у робочий час розклеювати по вокзалах та потягах портрети Гладких, продавати квитки з партійною рекламою та портретом Гладких. Примушували разом з квитками видавати дивовижну суміш — рекламу особисто Гладких, поганого коньяку та партії „Відродження”. Згадайте, скільки дармоїдів по країні марно махали прапорами „Відродження”, замість того, щоб працювати або вчитися. Задарма? За 100-200 гривень на день. Скільки трудових годин витрачено, щоб змити облудну рекламу на залізницях! Хіба більш нема чого робити? Щоб зберегти „Відродження” про всяк випадок, як „ п’яту колонну” за рахунок залізниць. Для цього в „підкаблучну” залізничну профспілку плануєтья ввести штатних заступників партійних комітетів під орудою поплічника екс-гебіста.

Чи є у Гладких політичне обличчя чи взагалі совість? Восени 2004-го він був одним з організаторів та фінансистів карусельних виборчих потягів, які повинні були возити по всій країні десятки тисяч „відкріплених”, аби сфальшувати президентські вибори. В часи Майдану на біло-блактиному мітингу біля Центрального вокзалу саме Гладких разом з тодішнім начальником Госфлотінспекції Щіпцовим стояв поряд з Віктором Януковичем та з піною у роті закликав розігнати «оранжевую сволочь».

Отримати омріяну посаду генерального директора „Укрзалізниці у Гладких таки вийшло при нинішньому «оранжисті» Єханурові.

Не пройшло року, як той же Гладких став помаранчевіше помаранчу. Він вже зрадив Януковича. Кого він ще зрадять?

Незважаючи на те, що міністр внутрішніх справ Луценко, знаючи розмах зловживань особисто Василя Гладких, про десятки кримінальних справ проти тих, кого він повернув до керівництва залізницями, напередодні його призначення двічі попереджав президента Ющенка про категоричну неприпустимість призначення Гладких генеральним директором „Укрзалізниці”, його таки призначили. Скільки коштує таке призначення? Скільки вже втратила і ще втратить Україна від такої кадрової політики? Нехай правоохоронці дізнаються, чи було це та інші призначення безкоштовним?

Як дбає головний залізничник Гладких про підлеглих? Залізничників примушують працювати задарма, виганяють у так звані відгули, відпустки за власний рахунок, керівництво намагається продати галузеву медицину, від якої залежить безпека руху, і яку створювали десятиріччями, нині намагаються приватизувати здравниці та спортивні бази, нестерпна атмосфера існує в навчальних закладах, підпорядкованих „Укрзалізниці”.

Чи має генеральний директор Гладких бодай якийсь авторитет серед залізничників? Ми постійно спілкуємося із залізничниками різних рангів, з усіх регіонів країни і можемо стверджувати: авторитету немає ніякого.

Що зробив для галузі Гладких як депутат, як керівник підкомітету з питань залізничного транспорту? Офіційні дані Верховної Ради підтверджують — практично нічого! Бігав з фракції до фракції, вирішував шкурні проблеми… Він примудрявся опинитися серед депутатів рекордсменів-перебіжчиків.

Що зробив Гладких на залізницях за час свого панування? Розвинув шалену саморекламу, запускаючи так звані „швидкісні поїзди” — з вагонів 30-річного віку, які дають СЕРЕДНЮ швидкість 80 км/ год – таку саму, що й поїзди сторіччя тому. І це — за рахунок відміни більшості зупинок. Тобто на шкоду пересічним громадянам, яких відрізають від залізничного сполучення. Споконвіку залізничники мали достойну зарплатню та соціальний захист. Зменшена соціальна захищеність, майже недоступними стали путівки на лікування. Умови праці більшості залізничників просто принизливі. Так звані відпустки за свій рахунок, в які за наказом нинішніх керівників женуть примусово, крадуть всі підвищення зарплатні швидше, ніж інфляція. Водночас пан Гладких захопився доброчинністю. На 2006 рік на це заплановано 226 млн. гривень.

Але марнотратство на тому не завершується: навіщо нам третій залізничний міст в Києві, вокзал у Дарниці, вокзал у Харкові? Щоб розмістити нові торговельні палатки спільників Гладких? В Укрзалізниці знаходять кошти на продовження підозрілої благодійності – церкви, квартири для Генпрокуратури, СБУ, секретаріату президента.

З 2000 року залізницям України заподіяно більше шкоди, ніж за роки Вітчизняної та Громадянської воєн. Нинішній стан залізничного транспорту – справжня руїна, що вже загрожує національній безпеці. Варто нагадати, що ¾ вантажів, що перевозяться залізницями – небезпечні. Але ж більшість локомотивів та вагонів давно відпрацювали всі можливі терміни використання, колійне господарство в занепаді, а залізниці проходять повз більшість великих міст, значить страшні катастрофи можливі будь-коли у будь-якому місці. Кожного тижня – пожежі на вкрай зношених електричках, якими їздите ви, ваші батьки і діти. Середня швидкість потягів – як сто років тому. А залізничні генерали брешуть про те, що потяги літатимуть із швидкістю 300 км/год годину. Добре, що взагалі ще якось їздять. А квитками, що стали постійним дефіцитом, спекулюють посередницькі контори залізничних начальників.

„Укрзалізниця” перетворилася на ворога вітчизняної промисловості. Чому? Тому що запланована Гладких закупівля рухомого складу, вкрай необхідного, аби залізниці взагалі не спинилися – мізерна – на порядок менше, ніж за часів… громадянської війни. У вітчизняних виробників практично немає замовлень від Укрзалізниці. Тільки один приклад: за наказом Гладких закуповують завідомо збиткові закордонні „Пендоліни” — в кілька разів дорожче, ніж такі ж рейкові автобуси, які можуть виробляти в Луганську.

Навіть за нинішньої влади Міністерство економіки та Міністерство фінансів не побачили підстав чи обґрунтувань для підвищення тарифів на вантажоперевезення. Пропозиції Мінтрансзв”язку та Укрзалізниці з підвищенню як вантажних так і пасажирських тарифів за думкою міністра фінансів Пинзеника, першого заступника міністра економіки Романюка, взагалі не обґрунтовані та недоцільні.

Антимонопольний Комітет взагалі кваліфікував тарифні новації Гладких та вигідне особисто йому примусове годування пасажирів, як брутальні порушення. Незважаючи на це, з дозволу нинішньої влади пасажирські залізничні тарифи вже підвищені: з кишені „маленького українця” влада знову вкрала чергові копійки.

Нинішні дилетанти, яких поставили дорозвалювати транспортну галузь, Бондар, Гладких, та їм подібні, навіть не знають встановленого порядку зміни тарифів. Такі питання треба розглядати спеціальною комісією, в яку неодмінно повинні входити виробники, бо транспортна складова, тобто залізничні тарифи, суттєво впливає на кінцеву вартість продукції.

Вантажовласники постійно дорікають залізниці за дефіцит вантажних вагонів, на безвідповідальність „Укрзалізниці” за збереження вантажів та якість перевезень, незадовільне планування перевезень.

Гладких в своїх виступах постійно нападає на металургів. Металургійна продукція – одна з найголовніших статей вітчизняного експорту. Але за нинішньої ситуації на світовому ринку – падіння ціни на метал на 35-40%, рентабельність металургійних підприємств впала в декілька разів. Закономірно погіршилися справи у всіх суміжних галузях. Відповідно зменшується ВВП. Падіння ВВП – колапс економіки. А тут ще додаткове підвищення тарифів на залізничні перевезення, які й без цього були підняті минулого року.

Гладких та Бондар чи взагалі не розуміються на транспорті, чи відверто брешуть, кажучи всюди, що в Украйні найнижчі залізничні тарифи. В тій же Росії вони набагато нижчі, враховуючи відстані перевезень. До того ж прораховані так, щоб захистити російського виробника. Транспорт – галузь, що обслуговує всю економіку, тому підвищення вантажних тарифів спричинить зростання цін на усе. Підвищення залізничних тарифів – фактичне провокування соціального вибуху з не передбачуваними наслідками.

Якщо терміново не замінити Бондаря, Гладких, Рябикіна, Марченка, Гуржоса та їм подібних в керівництві транспортом, загальнодержавна катастрофа неминуча. Замість співпраці на спільну користь з основними вантажовідправниками – металургами, вугільниками, виробниками добрив, рудниками, вони вигадують та роздмухують конфлікти, не зупиняються перед наклепами на вантажовласників. Роблять все, аби вантажі не йшли нормально.

Чи стала Україна транзитною державою? Незважаючи на своє геополітичне становище – ні! Україна здає одну позицію за іншою і скоро назавжди опиниться на узбіччі міжнародного транзиту.

Заможні люди давно вже гребуть залізницею. Незручними, брудними та, враховуючи жахливий стан колій та рухомого складу, небезпечними потягами вимушені мандрувати незаможні громадяни. Пасажирські перевезення завжди були збиткові, але соціально важливі. Тепер, знову вдарили по „маленькому українцю”, піднявши пасажирські залізничні тарифи, незважаючи на протести Антимонопольного Комітету, Міністерства фінансів, без зрозумілого економічного обґрунтування. Тепер Гладких каже, що через збитковість пасажирських перевезень не збирається підвищувати ганебно низьку якість обслуговування пасажирів.

Нехай хтось з можновладців спробує взяти квиток на будь який потяг в звичайній касі, як пересічний „маленький українець”. Штучний дефіцит квитків став хронічною хворобою. Гладких ще як заступник генерального директора відповідав саме за пасажирське господарство. Тепер, коли він перший керівник – спекуляція квитками стала „нормою життя”. Все мало, треба нав’язати ще й примусове харчування – яке напевно будуть поставляти компаньйони Гладких. Так як раніш у всіх потягах була тільки його мінералка.

Без залізничників нинішня влада ніколи не перемогла би на виборах-2004. Нехай хто-небудь з сьогоднішніх можновладців спробує зайти на будь-яке залізничне підприємство з помаранчевим кольорами. Вб’ють! Хіба влада не розуміє, що ступінь розчарування в суспільстві гранично припустимий. Чи влада взагалі не знає, чим і як живе народ, вважаючи, що вся Україна – Печерськ та Конча-Заспа. Подальше нагнітання соціальної напруги вже небезпечне для України. А постійне підвищення всіх споживчих цін, яке прискорить підвищення залізничних тарифів, доведе суспільство до вибуху.

На початку 2005 справжні залізничники — патріоти та фахівці попереджували владу про те, що запасу міцності у залізничної галузі лишилося максимум на три з половиною роки. Половину цього часу вже згаяно! Той хто лишає у транспортній галузі нинішнє керівництво – провокує економічну катастрофу України у найближчі роки. Але минула, і нинішня влада не хочуть бачити реального стану найважливішої галузі – залізничного транспорту. Влада веде себе за принципом „після нас – хоч потоп!” Хто при владі –патріоти чи фаворити-временщики?

Залізничний транспорт України в змозі дати могутній поштовх розвитку металургії, транспортного машинобудування, новітніх технологій. Залізничний транспорт в змозі стати локомотивом перетворення України з сировинного придатку на по-справжньому розвинуту державу. Але гаяти час неможливо – зараз залізниці штовхають під укіс. Їх слід терміново рятувати — в першу чергу від горе-керівників.

Григорій Спектор, редактор «Транспрес&С»

ТЕМА

Читайте также: