Дивовижний світ покарань за Кримінальним кодексом України
За викрадення дорогого авто — 12 років, а за зґвалтування — 5: Кримінальний кодекс містить безліч дивних санкцій та прогалин, а його сторінки досі зберігають аромат парфумів ‘Червона Москва’. Чи врятує його закон про кримінальні проступки та яким буде новий кодекс, що його зараз пишуть учені?
Що таке крадіжка? У римському праві крадіжка вважалася деліктом, тобто порушенням приватних інтересів людини, за яке порушник мусив сплачувати компенсацію безпосередньо тому, у кого вкрав.
У сучасному українському законодавстві крадіжка вважається злочином, тобто зазіханням на право не лише приватної особи, але на інтереси всього суспільства. Більше того: крадіжка — це злочин середньої тяжкості, покарання за який становить до трьох років позбавлення волі.
Водночас існує й термін «дрібне викрадення чужого майна», покарання за яке є значно більш м’яким. Крадіжку від «дрібного викрадення чужого майна» відділяє не так вже й багато — межа у 210 гривень 20 копійок, яка розраховується як 1/10 від прожиткового мінімуму для працездатних осіб1.
Проміжна стадія між адміністративним проступком та злочином середньої тяжкості відсутня. За крадіжку ж майна на суму від 0,1 до 50 прожиткових мінімумів (від 210,2 до 105 100 гривень у 2020-му році) Кримінальний кодекс передбачає широкий діапазон покарань: від штрафу 850 ₴ до трьох років позбавлення волі. За повторну крадіжку суддя може призначити п’ять років ув’язнення. На практиці суди переважно призначають адекватне покарання, але, юридично, їхні руки не зв’язані чіткими нормами, які б не дозволяли виносити часом дивні рішення, як наприклад три роки ув’язнення за крадіжку суцвіть соняшника на 245 гривень.
У 2013-му році представництво ЮНІСЕФ в Україні зняло серію коротких відеороликів, один із яких яскраво демонструє проблему співмірності покарання за крадіжку.
Сумнівними з погляду здорового глузду є й інші санкції в українському Кримінальному кодексі. Незаконне заволодіння автомобілем, що коштує понад 250 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (у 2020-му році це 525 500 гривень), — карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років, з можливістю конфіскації всього майна злочинця.
Водночас умисне тяжке тілесне ушкодження, звертає увагу доцент кафедри кримінального права НЮУ імені Ярослава Мудрого Юрій Пономаренко, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.
«Зґвалтування карається позбавленням волі на строк до п’яти років, — продовжує Юрій Пономаренко. — Жінку використали як річ, як знаряддя, як нелюдину, познущалися над нею, — до п’яти років. А автомобіль угнали — до дванадцяти. Я думаю, що це неправильно, таких речей бути не може».
Науковець звертає увагу й на інші численні логічні суперечності, які містить Кримінальний кодекс.
«У санкціях можна такі речі знайти, які просто… Ну от дивіться. У нас є така стаття 128 — необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження. Карається громадськими роботами, або виправними роботами, або обмеженням волі. Тепер уявімо, що цей злочин учинила вагітна жінка. (…) Їй нічого не можна призначити, бо жодне із цих покарань до вагітних жінок не застосовується.
Далі дивимося — хуліганство. Відповідальність за хуліганство настає з 14-ти років, а там такі покарання в санкціях, які до особи у віці 14-ти років не застосовуються. Громадські, виправні [роботи], — вони з 16-ти років застосовуються. Отакі речі, їх дуже-дуже багато. Те ж саме необережне вбивство — до п’яти [років], а деякі державні злочини, проти інтересів держави — не проти основ національної безпеки, а проти управлінських, — вони караються більш суворо, ніж необережне вбивство. Там порушив якусь державну інструкцію, якісь правила, а тут людина загинула. Хай і з необережності, але людина загинула. Яка цінність більш висока?» — говорить пан Пономаренко.
Закон про кримінальні проступки
1-го січня мали набути чинності зміни до Кримінального кодексу та інших законів, якими в Україні запроваджується інститут кримінальних проступків. У пояснювальній записці автори законопроекту говорять про велику частку злочинів невеликої тяжкості (майже 50%) серед усіх розслідуваних злочинів. На думку депутатів, це створює «необґрунтовану тяганину», якої можна позбутися, ввівши в українському праві поняття «кримінальний проступок».
Інститут проступків міг би вирішити й питання надмірної суворості покарання за незначні злочини. Проте, здається, він лише створює нові проблеми в кримінальному праві, не усуваючи вже існуючих. За деякі злочини, зокрема й за крадіжку, закон суттєво підвищує штрафи. Водночас про заповнення прогалин та збільшення порогу, з якого крадіжка вважається кримінальним, а не адміністративним правопорушенням, — мова не йде.
Набрання чинності нормами про кримінальні проступки відтермінували до 1-го липня 2020-го року. Члени робочої групи з розвитку кримінального права при Президентові України2 вважають, що «закон про проступки» потрібно відкласти принаймні до 2021-го року, а ліпше — узагалі скасувати.
«Чому ми так категорично критично до нього ставимося? Тому що цей закон не вирішує масу проблем, які зараз є у кримінальному законодавстві, — пояснює Юрій Пономаренко, який є одним із членів робочої групи. — Ми хочемо сказати, що та реформа, яка пропонується законом про запровадженням проступків — вона неправильна, вона недосконала в тому сенсі, що вона не вирішує колізій між кримінальним кодексом і кодексом про адміністративні правопорушення. Не принципово виділяється новий вид правопорушень, вони просто намагаються перейменувати те, що зараз називається злочинами невеликої тяжкості, на кримінальні проступки».
«Друге наше серйозне застереження, — продовжує пан Пономаренко, — те, що ми звертаємо увагу на Конституцію. У Конституції України близько двох десятків разів згадується про злочин і про кримінальну відповідальність за нього. Терміну ‘кримінальне правопорушення’, яке намагаються запровадити цією реформою, Конституція не знає. І гарантії для особи, яка притягується до відповідальності за кримінальне правопорушення Конституція не передбачає. І оця розбалансованість між Конституцією — установчим актом, і законом — важливим, але все ж таки поточним актом, — вона може зіграти дуже таку нехорошу роль. Ми можемо опинитися в ситуації, коли хтось скаже: ‘Почекайте, Конституція гарантує принцип презумпції невинуватості для особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину. А тут не йдеться про злочин, ідеться про кримінальне правопорушення’. Так не повинно бути. Усякий закон має ґрунтуватися на Конституції, і раз Конституція не знає терміну ‘кримінальне правопорушення’ — Кримінальний кодекс не повинен його містити».
Ще одним недоліком закону про кримінальні проступки, на думку Пономаренка, є відсутність системності в реформуванні кримінального законодавства.
«Інколи складається враження, що [закон] писалося на коліні. Уявіть, до чого дійшло: якщо той закон набуде чинності, у нас у Кримінальному кодексі не буде поняття злочину! Як може бути кримінальний кодекс без поняття злочину!? З’являються такі невідомі науці поняття, як кримінальна недбалість, кримінально протиправна самовпевненість, — ніхто не знає, що це таке. Оця механічна заміна слова ‘злочинний’ на ‘кримінально протиправний’ — так не можна робити. Потім, розширюються межі некараного готування. У нас зараз некараним є готування тільки до злочину невеликої тяжкості, а за тією реформою некараним буде готування до злочину, який карається штрафом, незалежно від розміру цього штрафу. А злочини, які караються штрафом, можуть бути як тяжкими, так і особливо тяжкими. Якщо ця реформа набуде чинності, готування до цих злочинів не буде караним», — зазначає науковець.
Згідно із законом, кримінальні проступки мають розслідуватися за окремою спрощеною процедурою, Досудове розслідування таких проступків мають здійснювати дізнавачі. За словами Юрія Пономаренка, дізнавачі й справді потрібні, але процес формування їх штату також є сумнівним.
«Я спілкувався зі слідчим. Він каже: ‘Скажімо, у відділі 20 слідчих. Прийшла інструкція — навпіл, десять лишити слідчими, десять перевести в дізнавачі’. Але це ж дурість. Не в цьому сенс був. Сенс був у тому, щоб слідчий апарат зберегти, той, який є, а дізнавачів окремо набрати, навчити, перевести з інших підрозділів. Якщо у слідчого зараз у райвідділі поліції буває водночас триста справ, вдумайтеся — може людина триста справ вести водночас? Дізнавачі б розвантажили [слідчих], і слідчі займались би такими серйозними справами», — говорить Пономаренко.
«Маса таких неточностей не дають нам можливості погодитися із цим законом», — підсумовує член робочої групи.
Новий Кримінальний кодекс
Своє бачення реформи кримінального законодавства робоча група з розвитку кримінального права втілює в проекті нового Кримінального кодексу України, який збирається представити вже у квітні.
Окрім відвертих помилок та суперечностей, про які йдеться вище, кримінальне право сучасної України досі не позбулося радянських рудиментів. За словами Юрія Пономаренка, проект нового Кримінального кодексу буде спиратися на європейське уявлення кримінальної відповідальності.
«У нас, традиційно, в Україні прийнято розрізняти кримінальний закон і закон про проступки — Кодекс України про адміністративні правопорушення. Це така наша пострадянська традиція, ми говоримо: ‘Ну вони різні, адміністративні проступки не суспільно небезпечні, а злочини є суспільно небезпечними’. Ми хочемо цю традицію поламати. Ми хочемо в Україні повністю запровадити ті підходи, яких дотримується Європейський суд з прав людини стосовно тлумачення поняття кримінального провадження — стаття шоста Європейської конвенції з прав людини.
Європейський суд говорить, що crimen — злочин, — це скрізь, де людина відповідає перед державою, а не перед потерпілим. Є два види відповідальності: відповідальність перед потерпілим — цивільна відповідальність, і відповідальність перед державою — це публічна відповідальність. Так от ми хочемо сказати, що все, де є публічна відповідальність перед державою — це все кримінальне право в широкому його розумінні», — говорить Юрій Пономаренко.
У новому кодексі вчені хочуть передбачити три види покарань (у чинному Кримінальному кодексі їх 12). Коцепція ж реформування кримінального права в широкому розумінні має усунути прогалини між Кодексом про адмінправопорушення та Кримінальним кодексом, а можливо й об’єднати їх у єдиний закон.
«Ми (члени робочої групи, — авт.) виділяємо три види публічних правопорушень: це проступок, за який притягує до відповідальності інспектор на місці; проступок кримінальний, де притягує до відповідальності суд, але за спрощеною процедурою; і третє — злочин, [коли притягує до відповідальності] лише суд за повною процедурою. У нашому розумінні, не повинно бути ривків, це має бути єдиний, якщо й не комплексний акт, то принаймні три взаємоузгоджені між собою кодекси без прогалин і суперечностей між ними. У нас зараз є серйозні прогалини між кримінальним кодексом та кодексом про адміністративні правопорушення», — зазначає пан Пономаренко.
1 У статті спосіб розрахунку спрощено. У законі використовується термін «неоподатковуваний мінімум доходів громадян», який має два значення. За загальним правилом (зокрема, для розрахунку штрафів) — це фіксована сума в 17 гривень. Але для кваліфікації злочинів (про що і йдеться в статті) неоподатковуваний мінімум доходів громадян дорівнює податковій соціальній пільзі, яка, своєю чергою, — дорівнює 50-ти відсоткам розміру місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленому законом на 1 січня поточного року. У 2020-му році це 2102 гривні.
2 Робоча група з розвитку кримінального права діє у складі комісії з правової реформи, утвореної указом Президента Зеленського від 7-го серпня минулого року.
Автор: Денис Волоха; Інформаційний портал Харківської правозахисної групи
