Нове життя в’язниць після приватизації: міжнародний досвід

Ірпінський виправний центр №132

«Велика приватизація в’язниць» в Україні стартувала безрезультатно, хоча у світі продаж непрацюючих тюрем є звичною практикою для ефективного використання коштів платників податків. Який досвід Україна може почерпнути у міжнародних колег?

У серпні 2020 року Міністр юстиції Денис Малюська оголосив про початок “Великого розпродажу в’язниць” по всій території країни. Йдеться про більше ніж 100 об’єктів пенітенціарної системи — слідчі ізолятори, виправні центри та установи виконання покарань. Всі вони будуть виставлені на аукціон, зазначає видання LB.ua.

Першим з молотка має піти Ірпінський виправний центр №132 у селищі Коцюбинське, що є передмістям Києва. Вартість в’язниці оцінили у понад 220 млн грн. Однак історичний аукціон закінчився фальстартом — жодної пропозиції придбати територію тюрми зі сторони інвесторів не надійшло. Відповідно до процедур приватизації держмайна, в’язницю на аукціон вже виставили повторно. Проте тепер стартова ціна удвічі менша — 110 млн грн.

Ми раніше писали, чому доцільно продавати в’язниці-пустки в Україні, а зараз пропонуємо ознайомитись із міжнародним досвідом ефективного використання старої в’язничної інфраструктури та переосмислення похмурих сторінок історії таких об’єктів.

Нове життя в’язниць після приватизації

Розпродаж старої в’язничної інфраструктури є доволі поширеною практикою у світі. “Законсервовані” в’язниці, які втратили своє цільове призначення та займають значну площу (у середньому 6-8 га) — чудовий актив для продажу задля ефективного використання коштів платників податків. Виручені гроші вкладають в інвестиційні проєкти розвитку міст та покращення умов проживання самих в’язнів в інших тюрмах.

Міжнародний досвід показує, що продаж в’язниць через відлуння “духу” їх будівель — непроста справа, яка завжди викликає підвищений інтерес з боку громадськості. Втім, це не заважає новим власникам креативно підходити до використання старих тюремних приміщень.

Від «койки» — до мінібару у номері люкс

З огляду на особливості планування місць позбавлення волі — довгі коридори з великою кількістю однакових кімнат, — найчастіше колишні тюрми перетворюються на готелі.

Як приклад — популярний британський чотиризірковий готель Malmaison Oxford. До 1996 року цю Оксфордську фортецю використовували як в’язницю. Через втрату рентабельності та суттєве скорочення кількості в’язнів, тюрму продали мережі готелів Malmaison, але з обов’язковою умовою зберегти історичну цінність будівлі. Так середньовічна тюрма перетворилась у розкішний готель вікторіанського стилю з банкетними залами, номерами “pet friendly” та “люкс”. Колишня в’язниця стала ще однією принадою туристичного Оксфорда.

Malmaison Oxford

Фото: ontheluce.com / Malmaison Oxford

Музеї

В’язниці, комерціалізація яких викликає громадський осуд через осквернення національної пам’яті, іноді перетворюють у музеї. Наприклад, колишній концтабір в латвійському місті Лієпая. Ця в’язниця відома тим, що в сталінські часи вона була місцем заслання для так званих “ворогів народу” і вважається символом радянських репресій у Латвії.

У 1997 році на місці гнітючої тюрми постав історичний музей. При цьому, сама будівля не зазнала значних змін. Відвідувачі можуть дізнатися не тільки про історичні факти, але й у рамках екскурсії стати справжніми в’язнями, з’ясувавши цікаві аспекти повсякденного життя його колишніх мешканців.

Університети

Що може бути атмосферніше, ніж підготовка магістрів юридичної школи до майбутньої кар’єри в будівлі колишньої в’язниці? “Нічого”, — подумало керівництво бельгійського університету Хасселт й адаптувало в’язничні блоки під потреби університету з просторими аудиторіями та кампусом.

Фото: uhasselt.be

Громадські парки відпочинку

Такі несумісні речі як свобода і тюрма уживаються в індійському місті Бангалор, де на місці колишньої Центральної в’язниці відкрили парк Свободи. На території працює галерея скульптур, дитячі майданчики та кафе. Музейними експонатами стали камери-бараки, спостережна вежа і приміщення, де тримали високопоставлених в’язнів.

Фото: worldarchitecture.org

Житловий квартал

Новий житловий комплекс «Руммельсбург» у тихому середмісті Берліна з парками та дитячими ігровими зонами на березі річки Шпрее вважається популярним сімейним кварталом. Щоправда, побудований він на місці однойменної колишньої в’язниці. У гітлерівські часи тюрма була “центром перевиховання неповноцінних та антисоціальних груп населення”, а у часи Східної Німеччини у Руммельсбурзі тут відбували покарання політичні в’язні, які отримали амністію після розпаду соціалістичного табору та об’єднання Німеччини.

За початковим генпланом, на території в’язниці планували побудувати спортивну арену та котеджні будиночки. Але Берлін програв право приймати Літню Олімпіаду 2000 року Сіднею, тому від цієї ідеї відмовились. У 2005 році приватний інвестор придбав приміщення 6-ти тюремних кварталів і згодом переформатував їх у житловий квартал.

В’язниця в оренду

Закриття в’язниць-пусток у Нідерландах створило проблему працевлаштування їхнього персоналу. У 2021 році в країні планують закрити ще 5 тюрем, що призведе до втрати майже двох тисяч робочих місць.

З економічної точки зору, закриття в’язниць є вимушеною необхідністю, адже кількість наглядачів (9 914) переважає кількість ув’язнених (9 710). Для порівняння — у США на кожного наглядача в середньому припадає 5 ув’язнених. Влада Нідерландів намагається вирішити проблему робочих місць, здаючи тюремні камери… в оренду іншим країнам! Так, з лютого 2010 року у в’язниці Віллема II у Тілбурзі відбувають покарання 650 ув’язнених із сусідньої Бельгії. Кожні 3 роки оренди голландської в’язниці обходяться Брюсселю у $38,5 млн.

Наразі бельгійців охороняють голландські наглядачі, але з часом в Нідерланди для нагляду за бельгійськими правопорушниками приїдуть і місцеві наглядачі. У 2015 році Нідерланди підписали подібну угоду з Норвегією, де камер теж не вистачає й існує навіть черга у 1000 осіб, щоб потрапити у тюрму.

Уроки для України

Від ефективного використання держмайна виграють усі: приватизація «законсервованих» в’язниць позбавить державу від збитків, забезпечить надходження до бюджету, дозволить інвесторам втілити їхні проєкти, а громада отримає якісну інфраструктуру на місці занедбаних тюремних приміщень. Тримати на балансі держави непрофільні активи у якості баласту (неважливо, чи це колишня в’язниця, завод чи магазин) — це соціалістична надбудова, позбавлена раціональності.

Цим матеріалом ми хотіли показати, яким чином можна вдихнути життя у занедбані в’язниці. Навіть захаращені тюремні будівлі можуть стати місцем відпочинку, культури чи освіти при правильному управлінні державним майном. Віримо, що незабаром у списку успішних прикладів реінкарнації колишніх в’язниць з’явиться і досвід України.

Автор: Христина Зелінська , керівник програми інноваційних проектів Transparency International Ukraine; LB.ua

Читайте также: