У Львові в усі часи його існування не відчувався брак злодіїв, аферистів, шахраїв та інших «брудних типів». Коли наприкінці серпня 1900 р. в Судовій Вишні із в’язниці утік відомий місцевий «пташок» Мєчислав Петро Ейхнер, в поліції припустили, що подався він саме до столиці коронного краю, та розпочали активний розшук, бо «Львів і так має багато злодіїв»¹.
Там його стрімка кар’єра закінчилась – 8 листопада того ж року о 10 годині ранку на вул. Сакраменток (нині – вул. Туган-Барановського) Ейхнера затримав поліційний агент Черняк, якому той видався підозрілим, бо ніс великий пакунок на плечах. Це були речі, украдені того ж ранку у квартирі пані M.L., яка мешкала на вул. Пекарській. Вона ще не довідалася, що її квартиру обікрали, а втрачене майно було уже в надійних руках². Було чимало і таких шахраїв, котрі навпаки – мандрували зі Львова у повіти, і декотрі з них зуміли неабияк відзначитися. Серед них – Альбін Стшелецький, який наробив чималий галас у Мостиськах, та так і не потрапив у руки поліції. Принаймні, тут, у Галичині, пише видання Фотографії Старого Львова.
Альбін Стшелецький, родом із Ряшева, розпочав свою кар’єру у Львові – у пресі вказували на якусь неприємну історію з оо. Домініканцями, а потім на конфлікт у фірмі з продажу сільськогосподарської техніки Яна Вихери. Невдачі змусили його покинути столицю і податись у провінцію – там шансів нажитись на довірливих та, очевидно, менш грамотних людях було більше.
У 1875 р. Альбін прибув до Мостиськ, відрекомендувавши себе купцем. Зовсім скоро він продав увесь свій крам та невдовзі отримав посаду касира при створеному тут у тому ж році ощадному товаристві, де працював 7 років. Стшелецький не гайнував часу й усіляко добивався довіри та прихильності у потрібних йому людей, зокрема і довколишньої шляхти. Завдяки широкому колу знайомств, йому вдалося отримати місце в окружній шкільній раді та повітовій раді.³
Першою жертвою Альбіна Стшелецького у Мостиськах був, очевидно, Кароль Погорецький – 72-річний мешканець міста, в минулому – жовнір першого полку уланів польського війська у 1830-1831 рр., який сім років перебував в російській в’язниці. В часі урочистих святкувань 50-ї річниці листопадового повстання Погорецькому вручили пам’ятну медаль та диплом. Вдівець та бездітний, у Мостиськах колишній вояк мешкав у власному домі та посідав 7 моргів поля. Про трагедію, яка сталася з ним (і таки передчасно звела його у могилу), Кароль розповів у дописі, опублікованому 24 вересня 1881 року у часописі «Strażnica Polska»⁴.
Стшелецький запропонував Погорецькому свою опіку, якщо той дозволить йому проживати у своєму домі. Той повірив у добрі наміри купця та погодився, і Альбін разом з дружиною Генрикою перебрався в скромне помешкання ветерана. Майже відразу аферист запропонував Каролю угоду, за якою той мав записати під заставу своє господарство та дім на суму у 400 золотих ринських, які Альбін нібито мав в ощадній касі у формі кауції (застави). Взяту готівку Стшелецький усно зобов’язався потратити на покращення помешкання і господарства загалом. Погорецький погодився і відразу наступного дня пішов до місцевого ц.к. нотаріуса Віктора Кроковського, аби оформити угоду.
У дописі старий вояк зазначив, що коли він прибув, то сам акт уже був готовий, правник швиденько його прочитав і дав підписати. Кароль не зрозумів, що підписує. Уже пізніше виявилося, що цей акт підтверджував позичку у сумі 400 зл.р., яку Стшелецький нібито надав Погорецькому. У травні 1878 р. Кароль отримав від ц.к. суду у Мостиськах відпис з нотаріального акту, у якому йому підтвердили, що заставою цієї суми є його господарка й помешкання. Стшелецького він прогнав зі свого дому, а той почав шукати купця, аби продати нотаріальний акт. Ошуканий Погорецький зважився оскаржити його дії в суді та розповісти про аферу. Скаргу він вніс до ц.к. Президії Вищого ц.к. суду у Львові, але звідти заяву передали у прокуратуру до Перемишля. Там у справі розгледіли образу честі нотаріуса В. Кроковського та відкрили слідство саме проти Погорецького, який у результаті отримав три місяці ув’язнення.
Паралельно в ц.к. повітовому суді у Мостиськах⁵ тривав цивільний процес про примусову екстабуляцію претензії (тобто скреслення позички у книзі). Нотаріальний акт визнали повністю дійсним. У дописі Погорецький скаржився, що жодних аргументів не було наведено, а на процес не допустили жодного свідка. Суд присудив ветерану оплатити Альбіну Стшелецькому позичку у розмірі 400 зл. р. разом з 10%. Кароль вніс апеляцію до ц.к. Вищого суду у Львові. Звідти її відправили назад до Мостиськ, відтак надіслали до прокуратури, а вже звідти делегували до ц.к. суду у Судовій Вишні, де мали також провести слідство. У результаті Погорецького відправили до в’язниці ще на 4 місяці, а згодом кару зменшили до трьох. Старий гоноровий вояк не зміг стерпіти тої ганьби, яку причинив йому Стшелецький і невдовзі помер.
Ця справа, очевидно, не мала у Мостиськах (та воєводстві) резонансу, бо кар’єра Стшелецького від цього ніяк не потерпіла. Навпаки, членом повітової ради він став вже після судової тяжби з Каролем Погорецьким. Проте сподіватися і на подальше просування кар’єрними сходинками вже не доводилося – справи в ощадній касі підказували, що фінал близько.
У вівторок 20 лютого 1883 року Альбін Стшелецький отримав дводенні вихідні та виїхав з Мостиськ у невідомому напрямку. Своїй дружині він залишив лист, який вона мала передати ксьондзу каноніку Роману Стояловському у разі, якби він до неділі (до 25 лютого) не вернувся. Пройшло 4 дні, а Альбін не повертався. Його почали розшукувати.
В ощадному товаристві дізнались про згаданий лист. Його відкрили і прочитали – не один тоді, мабуть, роззявив рота! Альбін у листі зізнався, що обкрадав ощадну касу впродовж 4 років. Зокрема, писав, що завдяки сфальшованому векселю в ощадній касі у Львові відправив поштою до Мостиськ 1000 зл.р., а 20 лютого саме поїде до Перемишля і забере їх собі. Окрім цього, касир-шахрай зізнався, що присвоїв собі 200 зл.р., які мав виплатити якомусь Яну Пірогу з Тщенця, також заставив облігаціями на 200 зл.р. власність Станіслава Завісткевича з Ляцької Волі в Кредитному банку у Львові… Дрібніших крадіжок було набагато більше.
Ксьондза (саме йому адресувався лист) Альбін просив все залишити в таємниці, зазначивши, що так буде краще і для авторитету самого товариства, оскільки він залишив собі дрібними сумами з коштів клієнтів 1070 зл.р. Шахрай зізнався, що побоюючись суворої кари, вирішив виїхати закордон. Пізніше стало відомо, що в дорозі він залишив своїй кузині у Ряшеві 600 зл.р., аби та передала їх його дружині Генриці, покинутій напризволяще у Мостиськах. Ці гроші вилучили і з пошти передали у ц.к. суд в Мостиськах. 24 лютого поліція розіслала телеграми до різних міст, аби вловити Альбіна Стшелецького, проте без результату. Подейкували, що він утік до Америки, тим паче, що сам неодноразово розповідав, що планує поїхати саме туди⁶.
***
Очевидно, це був лист-сповідь. Ми не дізнаємось, чи були у ньому якісь рефлексії щодо тих поступків, які чинив Альбін Стшелецький у Мостиськах, шахруючи з вкладами клієнтів ощадної каси. Невідомо, чи згадав він хоча би словом про те, як повівся зі старим польським вояком Каролем Погорецьким. Втеча в Америку – це був шанс почати нове життя чи продовжити старе на новому місці. Всі ті його колеги, що лишились в Мостиськах – продовжили свій звичний щоденний триб на тих же місцях, зокрема і Віктор Кроковський, який поміг Альбіну ошукати старого ветерана листопадового повстання.
Автор: Мар’ян ХОМЯК; Фотографії Старого Львова
Використані джерела:
- ¹ Słowo Polskie. Lwów, 29 sierpnia, 1900. R. V. Nr. 402. S. 2.
- ² Słowo Polskie. Lwów, 9 listopada 1900. R. V. Nr. 522. S. 4.
- ³ Gazeta Krakowska. Kraków, 23 marca 1883. R. III. Nr. 67. S. 2. У статті вказано, що Стшелецький був членом виділу повітової ради, проте це не відповідає дійсності. Альбін входив у повітову раду в Мостиськах з 1882 р., будучи членом з групи міських ґмін. Див.: Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1882. Lwów, 1882. S. 253.
- ⁴ Strażnica Polska. Dwutygodnik polityczno-ekonomiczno-społeczny. Lwów, 24 września 1881. R. III. Nr. 13. S. 104-105.
- ⁵ Повітовий суд у Мостиськах складався з судді Томаша Гофмокла, ад’юнкта Альфреда Бандровського, канцеляриста Францішека Півоцького та двох возних. Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielkiem Księstwem Krakowskiem na rok 1881. Lwów, 1881. S. 64.
- ⁶ Gazeta Krakowska. Kraków, 23 marca 1883. R. III. Nr. 67. S. 2.