Рожеві папки

Після Другої світової війни міліція провела низку операцій, зокрема в середині 80-х років — «Гіацинт». Гомосексуалів доставляли в міліцейські відділки, знімали відбитки пальців і заводили так звані «рожеві папки». Та насправді цей колір — міт, адже міліцейські папки були сірі, як і вся ПНР.

Подейкують — і це схоже на міську легенду — що гомосексуали в ПНР розпізнавали один одного за букетами фіалок на лацканах піджаків. Звідси, мабуть, і кодова назва «Гіацинт».

У рамах цієї операції, яку впродовж 1985−1987 років проводили тричі, допитали 14 251 людину. Невідомо, скільки тоді звели папок. Невідомо також, скільки з них згодом знищили, а скільки досі зберігається в таємних архівах міліції й інших органів.

У ПНР використовували правову необізнаність тих, кого викликали на допит: ці гомосексуали не були ані свідками (і відповідно в них не мали права брати відбитки пальців), ані підозрюваними (тоді вони могли б відмовитися свідчити). Та перед лицем всевладдя міліції це не мало жодного значення.

Здавалося б, операція «Гіацинт» завдавала не надто серйозних клопотів людям. Проте атмосфера, що панувала навколо, безумовно, наклала відбиток на психіку жертв. Прості, пересічні люди раптом стали об’єктом зацікавлення міліції. Їх витягали з дому на очах сусідів, їх в очікуванні допитів тримали у відділках міліції. А зібраний матеріал міг стати засобом шантажу, хоча б із метою завербувати міліційних донощиків.

Захистити гомосексуалів

Операція проти гомосексуалів мала на меті… захистити гомосексуалів

Міліцейське начальство дійшло до висновків, що злочини проти гомосексуалів — зокрема вбивства — здебільшого скоюють самі ж гомосексуали, особливо чоловіки-повії, відомі як «жулі» (сьогодні так називають вуличних волоцюг, які випрошують у перехожих кілька злотих на пиво).

Міліція встановила, що гомосексуальна жертва злочину — іноді вбивства — характеризується «зрілим віком (30 років і більше), неодруженим сімейним станом і вищою за середню освітою» . А злочинець — молодий чоловік до 25 років, з початковою освітою, неодружений, який веде «паразитичний спосіб життя (без постійного місця роботи)» . Зазвичай такі «злочинці» вже мали справу з міліцією, нерідко вони зловживали алкоголем.

Операція «Гіацинт» розпочалася у п’ятницю 15 листопада 1985 року о 5.30 і тривало до вечора неділі. Керівництво міліції запланувало операцію на вихідні, маючи підстави вважати, що тоді гомосексуали найбільш активні. Міліцейські патрулі приходили в їхні квартири, забирали звідти всіх чоловіків і відвозили їх у відділки міліції.

На допитах затриманих розпитували, зокрема, про інтимні деталі статевих стосунків між чоловіками, улюблені сексуальні пози та техніки.

Їх залякували погрозами розповісти все на роботі, в університеті чи навіть у школі. Не оминула ця акція і неповнолітніх. У вересні 1986 року в Мронґові. перевіряли навіть початкові школи № 1, 2 і 5, ліцей, професійно-технічне училище, готель Добровільної служби праці. Міліція розпитувала вчителів про гомосексуальну молодь й особливо пильно шукала гомосексуальних повій.

У папках, які завадили на гомосексуалів, містилися особисті дані, іноді псевдоніми, фотографії та відбитки пальців. Себто міліція брала відбитки пальців у людей, які в майбутньому могли стати жертвами злочинів!

Аргумент, буцімто величезний реєстр гомосексуалів потрібен для того, щоб захистити самих гомосексуалів, був притягнутий за вуха. Адже в 1976–1985 роках у ПНР зафіксували приблизно 6 000 вбивств, з них 82 — гомосексуалів

Міліціонери також перевіряли місця, в яких зустрічалися гомосексуали, наприклад, кав’ярні «На тракті», «Алі-Баба» або «Роксана». Нерідко теж — громадські вбиральні. Це були огидні приміщення, які мали мало спільного з сучасними міськими туалетами: ззовні оббиті бляхою, всередині — обдерті перегородки біля пісуарів, нестерпний сморід.

Міліція почала реєструвати гомосексуалів задовго до операції «Гіацинт», зокрема такі спроби робилися у жовтні 1955-го, грудні 1966-го та липні 1972 року. У січні 1983-го з цих трьох списків сформували один великий. Кружляли навіть чутки, буцімто в паспортах гомосексуалів букву «P» у слові Polska записували особливим чином — щоб міліцейські патрулі могли відразу розпізнати «збоченців». Проте це міт.

У міліцейських документах фігурували імена відомих поляків, чиї сексуальні уподобання були відомі в мистецьких колах: письменників Ярослава Івашкевича , Казімєжа Брандиса, Адама Важика, музикознавця Єжи Вальдорфа, танцюриста Вітольда Ґруци. Це лише кілька прикладів, коли «ярлик» гомосексуала не перешкоджав. Але у випадку звичайних людей усе було інакше.

Такі тези сьогодні, безумовно, не можуть не обурювати, однак варто пам’ятати, як ставилися до гомосексуальності в ПНР. Величезна частина суспільства вважала її збоченням. Не було так, що комуністична влада упереджено ставилася до гомосексуалів, а прості поляки їх толерували — гомосексуальність стигматизували всі.

Гомосексуали приховували свою орієнтацію, їх зневажали. У такій атмосфері гомосексуальне середовище, з одного боку, вважали криміногенним, а з іншого — воно могло легко стати жертвою злочинів.

Проте й гомофобію тоді приховували. У польській мові ще не було нейтрального слова «гей». Натомість у приватних розмовах гомосексуалів презирливо й вульгарно називали «педалами» (підарами), «цьотами» (від польського «цьоця», себто «тітка»). Проте в засобах масової інформації тему гомосексуальності зазвичай не порушували — воліли її замовчувати, ніж засуджувати.

Зручна «каталогізація»

У 1980-х роках гомосексуальність ще намагалися лікувати, наприклад, застосовуючи репаративну терапію. «Пацієнтам» вмикали гомосексуальну порнографію і били їх струмом, а при перегляді гетеросексуальної порнографії спонукали мастурбувати. Це щоб хтось не подумав, ніби міліція була особливо упереджена щодо гомосексуалів.

У 1985−1987 роках, коли проводили «Гіацинт», я знав кількох молодих гомосексуалів — хоча про саму операцію тоді ще не чув. Якщо дивитися на все з сьогоднішньої перспективи, то помітно, що однією з головних проблем гомосексуалів була необхідність ховатися. Ніхто й не думав про камінг-аут. Іноді гомосексуали шукали жінок, з якими на людях могли вдавати пару. До самотніх літніх чоловіків тоді ставилися з підозрою.

Операція «Гіацинт» мала ще одну передумову: у другій половині 1980-х років наростала боязнь вірусу ВІЛ.

Наприклад, медсестри відмовлялися брати кров у іноземців, що мало своє обґрунтовання — в ПНР не вистачало одноразових рукавичок.

Спочатку СНІД переважно пов’язували з наркоманами, які заражалися вірусом ВІЛ, користуючись одними й тими ж шприцами. Але незабаром його почали асоціювати зі ще однією вразливою групою — гомосексуалами.

СНІДу остерігалися не лише медичні працівники. Міліціонери також боялися інфікуватися. Тоді вважалося, що ВІЛ може передаватися через контакт із білизною або рушник наркомана чи гомосексуала. Саме в такій атмосфері страху міліція вирішила завести папки на якомога більше гомосексуалів.

«Каталогізація» гомосексуалів була вигідна владі ще з однієї причини: деяких з них згодом використовували як таємних співпрацівників , адже ними можна було легко шантажувати. Коли серед священників «виявляли» гомосексуалів, їхні дані передавали Службі безпеки.

Були підозри, що рішення провести операцію ухвалив міністр внутрішніх справ Чеслав Кіщак, найближчий соратник генерала Войцєха Ярузельського . Проте наказ підписав не Кіщак — операцію «Гіацинт» затвердив бригадний генерал Зенон Тшцінський, заступник головного начальника Громадянської міліції. Він вирізнявся з-поміж керівництва міліції тим, що був доктором права.

З сучасної перспективи

Ментальна історія «Гіацинту» (і в ширшій перспективі — автократного ставлення влади до громадян) не закінчилася з падінням комуністичного режиму. Активісти ЛГБТ-руху звернулися до Інституту національної пам’яті (ІНП) з проханням притягнути до відповідальності винних у проведенні операції «Гіацинт». 2008 року ІНП виступив з обурливою заявою, буцімто операція «Гіацинт» мала профілактичний характер і слугувала запобіганню злочинності та боротьбі із нею. На думку ІНП, збір відбитків пальців та інших даних потенційних жертв не виходив за рамки закону.

Перепис гомосексуалів — це щось на кшталт реєстру блондинів або шанувальників поезії. За сучасними мірками, — скандальна ідея. Сьогодні можна було б створити каталог літніх людей, які не дуже вміють користуватися інтернетом — зазвичай саме вони стають жертвами шахраїв, які виманюють гроші «на внука». Та, на щастя, нікому не спадає на думку отак реєструвати людей, щоб захистити їх від злочинності.

Операції «Гіацинт» присвячено кілька книг і фільмів. Та поза цим про неї практично забули. На тлі політичних репресій у ПНР переслідування з етичних переконань померкли. Жертвою режиму вважали діяча підпілля «Солідарності» , який переховувався від Служби безпеки після введення воєнного стану . Але гомосексуала? Навіть якщо його несправедливо тягали по міліційних відділках. Та це всього лише «цьота», баба — сказала б тоді більшість поляків. На жаль, багато хто вважає так досі.

Переклала Наталка Римська