Найскладніша ситуація щодо розшуку безвісти зниклих дітей, — це ті діти, які зникли на окупованих територіях
Як російські загарбники ускладнюють пошук українських дітей, булінг українців у європейських школах, возз’єднання родин — про складнощі та радощі в роботі “Служби розшуку дітей Магнолія” проєкту Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) розповідає Марина Липовецька.“Служба розшуку дітей” уже понад 20 років працює в Україні для того, щоб допомогти розшукати і убезпечити кожну зниклу дитину. Вона була заснована з ініціативи небайдужих журналістів, які об’єдналися навколо ідеї використати медіаресурси — на той час це було лише телебачення — для того, щоб показати громадянам, яка саме дитина зникла, її фотографію, що значно підвищує шанси її розшукати.
У 2001 році була офіційно зареєстрована громадська організація “Магнолія”, і згодом ми почали використовувати різні ресурси для того, щоб якнайшвидше допомагати у розшуку зниклих дітей. 20 років тому, якщо до нас зверталися батьки, вони писали листи від руки і вкладали туди фотокартку зниклої дитини. У нас була спеціальна людина, яка кожного дня приходила на Київський центральний вокзал для того, щоб забирати листи від батьків, які вони передавали провідниками потягів.
Зараз ми маємо зовсім іншу картину. Щоб терміново повідомити про зниклу дитину, достатньо зателефонувати на гарячу лінію 116 000, яка доступна з будь-якого мобільного телефону з будь-якого куточка України. Також ми розвинули чат-боти.
Як війна вплинула на роботу “Служби розшуку дітей”?
На жаль, ніхто не був готовий до того, що сталося 24 лютого 2022 року. Поблизу нашого офісу було два влучання ракет, тож навіть комунікації в нашому офісі та зв’язок на нашій гарячій лінії були порушені. Але ми усі розуміли, що маємо тримати зв’язок, маємо терміново щось зробити, щоб дати людям можливість звернутися до нас, бо за 20 років слова “Служба розшуку дітей” стали настільки відомими, що люди у разі зникнення дітей очікували, що можуть розраховувати на нашу допомогу.
Ще на початку вторгнення були створені альтернативні канали, які дали людям змогу до нас звертатися. Це телеграм-боти, фейсбук-сторінка, чат-боти на нашому сайті “Служба розшуку дітей”. Раніше впродовж року ми отримували десь 300 звернень від батьків зниклих дітей. Коли ми під’єднали ці гарячі електронні лінії, то почали отримувати сотні звернень на день.
Це були абсолютно різні обставини зникнення дітей, але усі вони були жахливі. Сім’ї зникали — батьки з дітьми, переховуючись у підвалах — особливо у тих населених пунктах, які потрапили дуже швидко під окупацію. Не було доступу до мобільного зв’язку, ніхто не знав, що відбувається, чи вони живі.
Ми почали також отримувати повідомлення про те, що діти губилися у процесі евакуації, яка на той момент авжеж не була організована належним чином. Усі намагалися рятуватись як могли. У певних випадках, щоб урятувати дітей, батьки віддавали їх навіть не своїм родичам. Наприклад, сусідам. Певні випадки взагалі були дуже жахливі, коли через обстріли або через окупацію батьки були вбиті, а дітей забрали.
Скільки на сьогодні зафіксовано звернень?
Якщо рахувати з початку повномасштабного вторгнення і по сьогоднішній день, до нашої “Служби розшуку дітей” надійшло вже понад 3 150 звернень від батьків і родичів, які розшукують своїх дітей. На цей момент для нас є великою радістю і щастям те, що більшість дітей вдалося розшукати. Більшість дітей живі, і вони возз’єдналися зі своїми рідними. Так, на жаль, обставини зникнення були жахливими і не всі батьки навіть вижили, але лишилися інші родичі. Їхні тітки, дядьки, бабусі, дідусі, яким ми допомогли встановити долю цих дітей і возз’єднатися.
Найскладніша ситуація щодо розшуку безвісти зниклих дітей, — це ті діти, які зникли на окупованих територіях. Ми взагалі вперше дізналися, що можлива така ситуація. Що дітей будуть депортувати, що дітей будуть викрадати і забирати від рідних батьків та навіть вивозити їх кудись. Це було!
Коли була звільнена Київщина, на той момент у нас вже були заяви про розшук дітей, які зникли, наприклад, у Бучі, Ірпені, Гостомелі. Я думаю, вся Україна і весь світ знає, що сталося, на жаль, з людьми, які лишилися там під окупацією. Було вбито дуже багато цивільних, але після звільнення, коли криміналісти виїхали на місце, коли поліція України отримала доступ до цих місць, було виявлено, що дітей там немає.
На щастя, там не було і тіл зниклих дітей, але і самих дітей не було. А заяви були, що на момент окупації діти були там. Тому, продовжуючи наші пошуки, вперше, мабуть, у квітні-травні 22-го, ми дізналися про те, що дітей цілеспрямовано можуть вивозити. На той момент неможливо було уявити, що комусь спаде на думку забирати дітей у батьків, або їхніх родичів і переміщувати їх на територію держави агресора. Чим далі відбувалося звільнення українських окупованих територій, тим ставало все більш зрозуміло, що це не поодинокі випадки.
І це не так, як каже російська пропаганда, що це з метою врятувати дітей. Ні, це відбувалося не так. Якщо взяти такі окуповані міста як Маріуполь або Херсон, дітей вивозили групами. Цілеспрямовано.
У нас є факти, які підтверджують, що понад 600 українських дітей було депортовано на територію Російської Федерації або також вимушено переміщені на окуповані території, такі як “ДНР”, “ЛНР” і Крим. На сьогодні Україні вдалося повернути 388 дітей, які були примусово депортовані до Російської Федерації. Окремо я хочу додати, що нам, як українській громадській організації “Магнолія”, дуже допомагають саме з випадками, коли діти зникли на окупованій території і можуть бути депортовані, такі ініціативи як OSINT-спільноти.
Там використовується широкий спектр інструментів. Наприклад, розпізнавання по фотографії обличчя — якщо в російських пабліках або медіа публікується фотографія групи українських дітей і на цій фотографії фігурує наша зникла дитина. Також проводиться аналіз по геолокації. Це дає підказки, куди саме цю дитину вивезли. Іноді на фото навіть може фігурувати назва навчального закладу або інституції, по-простому це інтернат у Російській Федерації, де саме можуть перебувати такі діти.
Україна — це перша країна, яка адаптує і використовує OSINT-технології саме для розшуку безвісти зниклих дітей, і вони реально показують високу ефективність. На цей момент ми отримали інформацію щодо 233 дітей, які зараз перебувають у розшуку в Україні. Їх офіційно розшукує Національна поліція України, і у нас уже є фактичні підтвердження, що ці діти зараз знаходяться у Російській Федерації. І навіть можна відстежити їхні певні шляхи переміщення та хто саме відповідальний за такі дії.
У певних випадках ми можемо сказати, що це є абсолютним порушенням міжнародного права. На жаль, певні діти були передані на усиновлення до Російської Федерації, поміщені у російські сім’ї. Також їхні імена і прізвища було змінено для того, щоб ускладнити процес розшуку та повернення цих дітей. У зв’язку з тими викликами, з якими ми зіштовхнулись від початку повномасштабного вторгнення, громадська організація “Магнолія” отримала також важливу функцію і місію — це адвокація захисту прав українських дітей на міжнародному рівні.
Чи є зниклі українські діти на території Євросоюзу?
У перші кілька місяців повномасштабки Державна прикордонна служба України, а також прикордонні контролі інших країн, домовилися про спрощений режим пересування.
Усі розуміли жахливість ситуації, загрозу життю і здоров’ю. Тому дітей випускали навіть без супроводу їхніх батьків, навіть без довіреності, інколи з чужими людьми.
Це могли бути сусіди або свідки на вулиці, коли вони бачили, що житло зруйноване і на вулиці лишається дитина одна, без батьків, і просто намагалися рятувати цих дітей і брали їх із собою. Тому, так, є зниклі діти. Вони були у Європі і є досі.
Я хочу зазначити, що досить складно було у перші місяці, оскільки поліція України була перевантажена. Крім цього, були постійні хакерські атаки на всі бази даних: урядові, українські, в тому числі і на базу даних, яка містить в собі інформацію про розшук дітей.
У цьому випадку нам підставила своє плече федерація Missing Children Europe і громадські організації із країн Європи. У певних випадках, у ці перші місяці, нам допомагали поліції інших країн. Наприклад, поліція Словаччини взяла на себе таку допоміжну функцію і зверталася до Інтерполу для того, щоб розмістити туди оголошення про зниклу українську дитину.
На цей момент ситуація вже трохи інакша, оскільки вже пройшло понад два роки від початку повномасштабного вторгнення. Досі є випадки, коли українські діти зникають у Європі, але вони зараз пов’язані із тим, що певний час ці діти вже живуть у країнах Європейського Союзу. Зазвичай вони вже ходять там у школу.
Якщо вони не з батьками переїхали, а самостійно, вони живуть з опікунами, призначеними їм урядом тих держав. І чим далі, тим більше українські діти можуть відчувати в інших країнах нерозуміння і нерозділеність. Дитина сам на сам із відчуттям, що в її країні є війна, а тут її ніхто не розуміє. На жаль, зараз мені також стає відомо про випадки булінгу у європейських школах, саме націлені на українських дітей.
Інколи однолітки можуть вмикати сигнали повітряної тривоги на перервах на мобільних телефонах, і вони бачать, як українські діти реагують на це. Це їх лякає і жахає. У такому випадку дитина не розуміє, до кого вона може звернутися, вона відчуває, що вона лишається з проблемою сам на сам і вихід вона бачить тільки як тікати.
Ми зі свого боку в Україні намагаємося зробити все для того, щоб розшукати українських дітей за кордоном також. Ми виступаємо таким зв’язковим між нашою країною і країною зникнення дитини. Наприклад, дитина зникла в Іспанії. Батькам у шоковому стані складно зібратися і зрозуміти, які кроки потрібно їм зробити і як правильно звернутися навіть у поліцію, які документи потрібно і так далі. А якщо ви живете в Іспанії, ви можете елементарно не знати мови, щоб звернутися.
Наша функція — залучити громадську організацію в Іспанії, аналогічну нам, щоб вона могла супроводжувати заявників, батьків або родичів. Допомогти їм звернутися правильно до поліції, зібрати документи, пояснити ситуацію. Також ті громадські організації поширюють оголошення про зниклих дітей з фотокартками, з описом усієї ситуації. А ми зі свого боку виступаємо зв’язковим між поліцією, скажімо, Іспанії або іншої країни та поліцією України для того, щоб узгодити спільні дії і допомогти якнайшвидше розшукати цю зниклу дитину.
Дуже важливо розуміти, що у нас є чіткі кордони — Україна та інші країни. А коли дитина зникає в країнах Євросоюзу, вона може зникнути в Іспанії, а може опинитися у Бельгії, тому що немає чітких кордонів у країнах Євросоюзу. Також наша функція є в тому, що навіть якщо дитина зникла, наприклад, у Польщі, — залучити всі інші 32 країни-члени федерації Missing Children Europe до того, щоб розшукати цю дитину.
Як люди в Іспанії можуть побачити оголошення?
На сьогодні в Україні нас транслює понад 20 телеканалів, але окрім цього дуже потужним і важливим інструментом є поширення оголошень через інтернет, оскільки він не має меж. Нам важлива підтримка блогерів, інфлуенсерів, які поширюють оголошення про зниклих дітей. Саме тому ці оголошення можуть побачити українці з будь-якого куточка світу, у будь-якій країні Європи.
Наша гаряча лінія 116 000 доступна по території всієї України (для абонентів усіх мобільних операторів дзвінки — безкоштовні). Окрім цього варто звернути увагу, що це єдиний Європейський номер — Гаряча лінія зниклих дітей. Тому в будь-якій країні Європи зателефонувавши на 116 000 людина обов’язково отримає підтримку і допомогу від громадської організації з цієї країни, де ця людина на цей час перебуває.
Телеграм-бот “Служби розшуку дітей”
Якщо потрібно негайно зв’язатися зі “Службою розшуку дітей”, пишить на адресу [email protected].
Джерело: T4PUA.ORG
Tweet
