Російські загарбники масово вчиняють злочини проти людяності в Україні: що це таке з юридичної точки зору

Харківська правозахисна група веде документування міжнародних злочинів (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини), ймовірно вчинених військовими РФ в Україні, зокрема, у Харківській області. Кожного дня організація   продовжує надавати правову, психологічну та гуманітарну допомогу постраждалим від міжнародних злочинів. У цій публікації юристи  більш детально розглядають такий вид міжнародних злочинів як злочини проти людяності

Визначення злочинів проти людяності

Римський Статут Міжнародного кримінального суду визначає злочини проти людяності як будь-яке з діянь, перелічених у пункті 1 статті 7 Статуту, коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, і такий напад вчиняється усвідомлено.

Отже, що Римський Статут відносить до діянь, які за цих умов можуть вважатися злочинами проти людяності? Це

• a)    вбивство;
• b)    винищення;
• c)    обернення в рабство;
• d)    депортація або насильницьке переміщення населення;
• e)    ув’язнення або інше жорстке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;
• f)     катування;
• g)    зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства;
• h)    переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна ідентифікувати, за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, гендерними, як це визначено в пункті 3, або іншими ознаками, що загально визнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду;
• i)     насильницьке зникнення осіб;
• j)     злочин апартеїду;
• k)    інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю.

Як бачимо, цей перелік є невичерпним та враховує ступінь страждань жертви, тяжкість спричинених тілесних ушкоджень або серйозність шкоди здоров’ю людини.

Варто звернути увагу, що пункти 2 та 3 статті 7 Статуту слугують певними термінологічними “орієнтирами”, які тлумачать та уточнюють зміст діянь, передбачених у пункті 1 цієї статті. Більш детальний опис діянь міститься в Елементах злочинів – документі, який “розкладає” кожне діяння на елементи, наявність яких дозволяє стверджувати, що таке діяння може бути кваліфіковане як злочин проти людяності.

Проте попри наявність чітких теоретичних меж кваліфікації між різними злочинами проти людяності, ми переконані, що на практиці неможливо розглядати склади цих злочинів відокремлено один від одного. Це є взаємопов’язана система протиправних діянь, де вчинення деяких з них уможливлює вчинення інших.

Злочини проти людяності є видом міжнародних злочинів, за які настає індивідуальна відповідальність за міжнародним кримінальним правом. Це означає, що відповідальною за кожний конкретний злочин проти людяності буде конкретна особа, чию вину потрібно буде довести у межах провадження у Міжнародному кримінальному суді або у спеціально створеному міжнародному трибуналі (як це було, наприклад, у випадку з Міжнародним трибуналом щодо колишньої Югославії, до практики якого ми ще повернемося).

Для визнання конкретної особи винною у вчиненні міжнародного злочину Суд повинен переконатися у тому, що обвинувачений є винним поза розумним сумнівом. Таким чином юридичне доведення вини особи передбачає складний процес, який включає доведення наявності усіх елементів певного складу злочину. Для злочинів проти людяності це розширює межі доведення далеко за межі конкретного діяння окремого зловмисника – ми говоримо про юридичне доведення широкомасштабності чи систематичності нападу, його спрямованість проти цивільного населення, усвідомленість у діях виконавця тощо.

Враховуючи зазначені аспекти, ХПГ переконана, що запорукою успішного притягнення винних осіб до відповідальності у майбутньому є ефективне та якісне документування цих злочинів сьогодні, чим наша організація продовжує щоденно займатися.

Напад, спрямований проти будь-якого цивільного населення

Визначення злочинів проти людяності враховує, що для того, щоб діяння могло бути кваліфіковане за цією статтею, воно повинно бути вчинено у рамках “нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення”.

Римський Статут у пункті 2 статті 7 уточнює, що для цілей пункту 1 цього Статуту це означає “лінію поведінки, що включає багаторазове вчинення діянь, зазначених у пункті 1, проти будь-якого цивільного населення в рамках проведення політики держави або організації, спрямованої на вчинення такого нападу, чи з метою сприяння реалізації такої політики”.

При дослідженні цього тлумачення варто звернути увагу на наявність централізованої політики держави або організації, які певним чином узагальнюють та спрямовують діяння різних виконавців за єдиним вектором таким чином, що можливо ідентифікувати, описати та обґрунтувати наявність одноманітних шаблонів (їх ще називають “патерни”, від англ. “patterns”) у поведінці різних виконавців.Саме наявність єдиної політики, яка як парасолька накриває діяння відокремлених виконавців, є однією з найбільш виразних відмінностей злочинів проти людяності від схожих за формулюванням воєнних злочинів.

Також, варто звернути увагу на практику Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (МТКЮ), а саме рішення у справі Prosecutor v. Jadranko Prlić, де Суд вказав, що “вираз ‘спрямований проти’ вказує на те, що у випадку злочину проти людяності цивільне населення має бути основною метою нападу. Щоб визначити, чи це було так, Судова палата повинна розглянути, серед інших ознак, засоби та методи, використані під час нападу, статус жертв, їх кількість, дискримінаційний характер нападу, характер злочинів, вчинених під час нападу, опір нападникам у той час, а також ступінь, до якого атакуючі сили, як можна сказати, дотримувалися або намагалися дотриматися запобіжних вимог законів війни”.

Широкомасштабність або систематичність нападу

Згідно з визначенням, яке міститься у пункті 1 статті 7 Римського Статуту, однією з умов, які уможливлюють кваліфікацію діяння як злочину проти людяності, є вчинення діяння в рамках нападу, який повинен бути широкомасштабним або систематичним.

Для визначення цих характеристик нападу варто знову звернути увагу на практику Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії (МТКЮ), а саме на рішення у справі Prosecutor v. Jadranko Prlić, де Суд пояснив, що “прикметник ‘широкомасштабний’ належить до нападу, який здійснювався у великих масштабах, а також до великої кількості жертв, які він спричинив, тоді як прикметник ‘систематичний’ підкреслює організований характер актів насильства та малоймовірність їх випадкового виникнення. Таким чином, саме в ‘патернах’ злочинів, у сенсі навмисного, регулярного повторення аналогічної злочинної поведінки, можна розпізнати їх систематичний характер”.

У цьому ж рішенні Суд назвав фактори, які можуть бути взяті до уваги при визначенні того, чи відповідає напад умовам “широкомасштабності” чи “систематичності” (або обом), зокрема, “наслідки нападу на цивільне населення, кількість жертв, характер дій, можливу участь політичних посадовців чи органів влади або будь-який ідентифікований патерн злочину у визначеному вище сенсі”.

При цьому, у справі МТКЮ Prosecutor v. Kunarac, Kovac and Vukovic Суд роз’яснив, що “широкомасштабний чи систематичний характер нападу є, по суті, відносним поняттям”. Було зазначено, що “судова палата повинна спочатку визначити населення, яке є об’єктом нападу, і, зважаючи на засоби, методи, ресурси та результат нападу на це населення, з’ясувати, чи був напад справді широкомасштабним чи систематичним”.

Саме тому при юридичному доведенні необхідності кваліфікації діяння як злочину проти людяності важливо приділяти увагу комплексному опису не тільки конкретного діяння, але і зовнішніх обставин, які характеризували “контекст” цього діяння та напад, частиною якого це діяння було. Відтак, такий підхід підтверджує важливість здійснення ґрунтовного документування подій, щоб надалі уможливити юридичне доведення цих аспектів.

Вбивство як злочин проти людяності

27 вересня 2023 року ініціатива “T4P” представила два подання до Офісу Прокурора МКС. Одне з подань мало назву «Позасудові страти в Україні». У ньому правозахисники зібрали та проаналізували інформацію щодо 804 навмисних убивств, скоєних російськими військовими та пов’язаними з ними особами від початку повномасштабного вторгнення до 31 березня 2023 року. За даними джерела, 306 злочинів було вчинено у Київській області, 158 – у Харківській, 102 – у Донецькій області, 79 – у Чернігівській, 67 – у Херсонській, 40 – у Сумській, решта 52 епізоди – у Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях.

При зверненні до тексту цього подання можна простежити, що у всіх 53 справах, які включені до подання, автори обґрунтовують необхідність попередньо кваліфікувати протиправні дії за статтею 7 (1) (а) Римського Статуту, тобто як злочин проти людяності «вбивство».

Така попередня кваліфікація спирається на три елементи цього міжнародного злочину.

•   i.     Зловмисник убив одну чи кілька осіб.
•   ii.    Дія була вчинена в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.
•   iii.   Зловмисник знав, що дія була частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або мав намір зробити таку поведінку частиною широкомасштабного чи систематичного нападу.

Отже, перший пункт характеризує безпосередню дію зловмисника, пов’язану зі спричиненням смерті одній чи кільком особам, а другий та третій пункт направлені на виокремлення ознак саме злочинів проти людяності, про які було зазначено вище.

У аналітичній публікації ХПГ, яка присвячена зібраній інформації про такі злочини, зазначалося, що “вбивства вчинялися здебільшого за двома сценаріями: внаслідок розстрілів на вулицях і внаслідок позасудових страт”. Далі за текстом публікації надається більш детальне описання кожного з цих двох способів вбивства – те, що за “термінологією” злочинів проти людяності може бути названо патернами поведінки виконавців.

Збір інформації та ідентифікація таких патернів у поведінці ймовірних виконавців є важливою складовою юридичного доведення, що зазначені вбивства не були хаотичними чи випадковими, а мали під собою єдине централізоване підґрунтя у вигляді протиправної політики держави та були одним із проявів широкомасштабного та систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.

Жорстке позбавлення фізичної свободи як злочин проти людяності

Друге подання, яке наша організація представила під час презентації 27 вересня 2023 року, стосувалося ймовірного вчинення військовими РФ такого злочину проти людяності, як “ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права”.

Склад цього міжнародного злочину передбачений статтею 7 (1) (е) Римського Статуту МКС і полягає в ув’язненні чи іншому жорсткому позбавленні фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права, яке вчинене в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.

Відповідно до Елементів злочинів, цей злочин проти людяності складається з 5 елементів:

•  i.        Зловмисник ув’язнив одну чи кількох осіб або іншим чином серйозно позбавив одну чи кількох осіб фізичної свободи.
•  ii.       Тяжкість поведінки була такою, що порушувала основоположні норми міжнародного права.
•  iii.       Зловмисник усвідомлював фактичні обставини, які встановлювали тяжкість поведінки.
•  iv.        Дія була вчинена в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.
•  v.         Зловмисник знав, що дія була частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або мав намір зробити таку поведінку частиною широкомасштабного чи систематичного нападу.

У межах підготовки цього подання наша організація опитала безпосередніх постраждалих і свідків та дослідила інформацію з різних відкритих джерел, що дозволило обґрунтовано припустити, що, зокрема, на тимчасово окупованій території Харківської області війська РФ  облаштували внутрішньо структуровану щонайменше дворівневу мережу місць протиправного утримання та катування цивільних.

Відповідно до свідчень жертв, у місцях утримання “першого рівня” військові РФ утримували цивільних відносно нетривалий час після захоплення та проводили первинні т. зв. “допити”. У місцях утримання “другого рівня”, куди спеціально перевозили жертв, зазвичай вже приймали рішення щодо подальшого утримання в полоні та проведення повторних т. зв. “допитів” або звільнення полоненого цивільного.

“Структурованість” місць жорсткого позбавлення фізичної свободи на тимчасово окупованих територіях, певна “ієрархічність” осіб, що утримували людей у полоні, схожість між способами та причинами захоплення різних людей у полон та тривалістю їхнього утримання у неволі, одноманітно жахливі умови утримання у полоні тощо – ці та багато інших аспектів, на наше переконання, підтверджують наявність централізованої політики РФ на здійснення широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення України.

ХПГ переконана, що дії з протиправного ув’язнення чи позбавлення свободи через свавільні захоплення цивільних українців в полон, вчинені в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України, не лише самі по собі становлять злочини проти людяності, але і передують вчиненню інших міжнародних злочинів, зокрема, катувань.

Катування як злочин проти людяності

Наша організація вже давно задокументує та досліджує інформацію про події, які мають ознаки катування чи нелюдського поводження, ймовірно вчинених військовими РФ проти українців. Зокрема восени минулого року ми опублікували дослідження, яке звертає увагу на різні аспекти задокументованої інформації, а нещодавно – інше дослідження, яке сфокусоване здебільшого на способах та меті катування чи нелюдського поводження.

За період з 24 лютого 2022 року по 1 травня 2024 року Харківська правозахисна група задокументувала у базі даних коаліції “T4P” інформацію про щонайменше 379 інцидентів, пов’язаних із катуванням чи нелюдським поводженням.

Згідно із зібраними даними, найбільше інцидентів було зафіксовано на т. о. т. Ізюмського району Харківської області – загалом було зібрано інформацію про щонайменше 203 інциденти. На т. о. т. Харківського району області було задокументовано щонайменше 72 інциденти, на т. о. т Куп’янського району – ще щонайменше 59 інцидентів, на т. о. т. Чугуївського району – щонайменше 44 інциденти.

Говорячи про попередню правову кваліфікацію задокументованих інцидентів, варто зазначити, що стаття 7 (1) (f) РС МКС визначає, що катування, вчинене в рамках широкомасштабного або систематичного усвідомленого нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, є злочином проти людяності.

Відповідно до Елементів злочинів, злочин проти людяності у вигляді катування, який передбачений статтею 7 (1) (f) РС МКС, складається з 5 елементів:

•   i.       Зловмисник завдав сильного фізичного чи душевного болю або страждань одній чи кільком особам.
•   ii.      Така особа або особи перебували під вартою або під контролем зловмисника.
•   iii.      Такий біль чи страждання не виникали лише внаслідок законних санкцій і не були невід’ємними або випадковими.
•   iv.       Дія була вчинена в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.
•   v.        Зловмисник знав, що дія була частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або мав намір зробити таку поведінку частиною широкомасштабного чи систематичного нападу.

Наведені вище елементи катування як злочину проти людяності становлять основу юридичного доведення у межах подання до Офісу Прокурора МКС, над яким зараз працює Харківська правозахисна група разом із нашими партнерами.

Насильницьке зникнення як злочин проти людяності

У березні 2024 року Харківська правозахисна група опублікувала подання до Офісу Прокурора Міжнародного кримінального суду стосовно насильницького зникнення людей як злочину проти людяності. Попередня кваліфікація задокументованих інцидентів була здійснена, спираючись на положення статті 7 (1) (i) Римського Статуту МКС.

Більш детальне тлумачення терміну “насильницьке зникнення осіб” наведено у статті 7 (2) (i) Римського Статуту МКС, де вказано, що під цим терміном варто розуміти “арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією або з їхнього дозволу, за їхньої підтримки чи за їхньою мовчазною згодою з подальшою відмовою визнати таке позбавлення волі або повідомити про долю чи місце перебування цих осіб з метою залишення їх без законодавчого захисту протягом тривалого періоду часу”.

Отже, при кваліфікації цього злочину проти людяності варто звернути увагу на вісім елементів, які розкривають його зміст.

•    i.         Зловмисник (a) заарештував, затримав або викрав одну або більше осіб; або (b) відмовився визнати факт арешту, затримання чи викрадення або надати інформацію про долю чи місцеперебування такої особи чи осіб.
•   ii.         (a) Такий арешт, затримання чи викрадення супроводжувалися або були наслідувані відмовою визнати це позбавлення свободи або надати інформацію про долю чи місцеперебування такої особи чи осіб; або (b) такій відмові передувало або її супроводжувало позбавлення волі.
•   iii.        Зловмисник усвідомлював, що (a) такий арешт, затримання чи викрадення супроводжувалося б у звичайному ході подій відмовою визнати це позбавлення свободи або надати інформацію про долю чи місцеперебування такої особи чи осіб; або (b) такій відмові передувало або її супроводжувало позбавлення волі.
•   iv.         Такий арешт, затримання чи викрадення було здійснено державою чи політичною організацією або з її дозволу, підтримки чи згоди.
•   v.         Така відмова визнати, що позбавлення волі або надати інформацію про долю чи місцеперебування такої особи або осіб була здійснена такою державою чи політичною організацією або з її дозволу чи підтримки.
•   vi.         Злочинець мав на меті усунути таку особу або осіб з-під захисту закону на тривалий час.
•  vii.         Дія була вчинена в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.
•   viii.         Зловмисник знав, що дія була частиною широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення, або мав намір зробити таку поведінку частиною широкомасштабного чи систематичного нападу.
• Оглядаючи цей перелік елементів складу злочину проти людяності, варто звернути увагу на декілька аспектів. По-перше, у пунктах  iv та  v простежується вплив централізованої політики держави чи організації, що унеможливлює посилання на ці діяння як на хаотичні та відокремлені – натомість, вони є частиною реалізації централізованого протиправного задуму.

По-друге, у пункті vi йдеться про один із найстрашніших та найважчих важких для постраждалих та їх родичів аспектів цього злочину проти людяності. При звичайному правомірному затриманні та ув’язненні людини її продовжує “захищати” правопорядок, у межах якого відбувається затримання: людина має чіткий перелік прав, обов’язків, можливість оскаржити незаконні дії, а її родичі достеменно знають, де вона та в якому стані. Насильницьке зникнення є повною протилежністю вищеописаної ситуації: людина фактично зникає безслідно – її насильно “вилучають” з будь-якого правопорядку.  Вона втрачає усі свої права та опиняється під абсолютною владою зловмисників. На додачу до цього родичі такої особи переживають сильні душевні страждання, оскільки не знають, чи жива ця людина, не кажучи про те, де її утримують та у яких умовах.

По-третє, нескладно помітити, що пункти 7 та 8 є тотожними для усіх наведених вище злочинів проти людяності, оскільки вони відображають характер цих злочинів саме як злочинів проти людяності, наголошуючи на наявності широкомасштабного чи систематичного нападу, спрямованого проти цивільного населення.

Ці та інші аспекти є ключовими у процесі здійснення юридичного доведення наявності у діях ймовірних виконавців складу злочину проти людяності “насильницьке зникнення людини”, а тому їх описання є важливою складовою подання ХПГ до Офісу Прокурора МКС.

У цьому поданні, як і у попередніх, були ідентифіковані та описані п’ять ймовірних патернів поведінки ймовірних виконавців, що дозволяє стверджувати про наявність централізованої та цілеспрямованої лінії протиправної поведінки, яка була реалізована багатьма ймовірними виконавцями.

Висновки

Злочини проти людяності є міжнародними злочинами, для інкримінування та доведення яких необхідно дослідити не тільки конкретне протиправне діяння, але і багатьох інших аспектів. На практиці злочини проти людяності є взаємопов’язаною системою протиправних діянь, які, як парасолька, накриває єдина політика держави. Ці діяння не можна розглядати, як відокремлені інциденти без посилання на протиправний задум, який їх узгоджує та направляє.

На сьогодні Харківська правозахисна група разом із нашими партнерами вже підготувала, надіслала та опублікувала три подання до Офісу Прокурора МКС та готуємо четверте подання – усі вони стосуються ймовірного вчинення військовими РФ різних злочинів проти людяності в контексті агресивної війни РФ проти України.

Ми переконані, що саме наявність детально та комплексно задокументованих фактів та проведення ґрунтовного дослідження кожного інциденту у системі дозволяє юридично обґрунтовувати позицію про ймовірну наявність цілеспрямованої політики РФ щодо вчинення широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення України, у рамках якого численні ймовірні виконавці усвідомлено вчиняють різні злочини проти людяності.

Автор: Владислав Должко

Джерело: ХПГ