Попри засудження за статтею про зраду та колабораціонізм, майже ніхто з ув’язнених не вважає себе винним у зраді України, проте більшість з них, а це 90%, написали заяву про обмін до Росії. Усі історії різні, але всі вони закінчились одним – вироком за колабораціонізм з ворожою стороною або передачу ворогу інформації про переміщення ЗСУ. На таких конкретних прикладах можна прослідкувати, як пропаганда Росії діє у нашому тилу, пише видання “Главком“.
Три історії про зраду України. Репортаж з колонії де відбувають покарання колаборанти
Термін «колабораціонізм» увійшов до широкого вжитку у 2014 році, проте офіційно його «узаконили» весною 2022 року, коли було запроваджено статтю про колабораціонізм в Кримінальному кодексі. За перший рік повномасштабної війни правоохоронні органи зареєстрували понад 5,5 тис. таких справ, з них до суду було передано більше 650. Отримали реальні строки і були засуджені за колабораціонізм за цей період 270 людей. При чому жодного разу суд не виправдав звинувачених.
Наразі відкритих кримінальних проваджень вже понад 8200. Найбільше справ було розглянуто правоохоронцями і передано до суду після проведення контрнаступальних дій під час звільнення Київщини весною та Харківщини і Херсонщини восени 2022 року. На звільнених територіях провадилася активна робота з виявлення пособників окупантів.
Також у судах під слідством багато людей саме з прифронтових міст сходу: Слов’янська, Лимана і Краматорська, а також окупованого Бахмута, за який точились бої більше дев’яти місяців.
З березня 2022 року в Кримінальному кодексі України з’явилась нова стаття – 111-1 КК, яка передбачає кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Раніше цього поняття Кримінальний кодекс не містив.
В Україні є декілька спеціальних місць, де утримуються виключно люди засуджені за колаборацію і підтримку держави-агресора під час повномасштабного вторгнення: колонія для жінок, колонія, де перебувають колишні представники правоохоронних органів та чоловіча колонія.
Саме до чоловічої Кам’янської виправної колонії 101 отримав доступ кореспондент «Главкома».
В Україні є декілька спеціальних місць, де утримуються виключно люди засуджені за колаборацію і підтримку держави-агресора під час повномасштабного вторгнення / фото: glavcom.ua
Колонія розташована недалеко від лінії фронту. До повномасштабної війни тут тримали ув’язнених, які раніше вже мали «строки», а у квітні 2022 року їх всіх було переміщено в Західну Україну. Приміщення почали готувати до поповнення новими категоріями засуджених, які отримали строки за співробітництво з окупаційною владою і зраду. Проте спокійно підготувати колонію не вдалося: коли її приміщення були порожніми, росіяни поцілили іскандером у адмінбудівлю. На щастя, тоді обійшлось без жертв. А вже з осені 2022 року розпочалось нове «заселення».
Зараз в колонії перебувають понад 100 засуджених, більшість з яких тут проведуть від 6 до 10 років. Наймолодшому – 18, але багато тих, кому за 60 років.
Зараз в колонії перебувають понад 100 засуджених, більшість з яких тут проведуть від 6 до 10 років / фото: glavcom.ua
Звичайно, термін ув’язнення залежить від злочину. Зрадницька діяльність деяких наших співрозмовників привела до людських втрат: і цивільних, і військових. Шляхом передачі даних і координат ворог завдавав прицільні удари. Якщо за перепост чи поширення ворожих меседжів у соціальних мережах, може світити до двох років позбавлення волі, то за зраду національних інтересів, цілеспрямовану співпрацю з ворожою адміністрацією – до 15 років.
Інтерв’ю з засудженими проходили у спеціально відведеній кімнаті, де ув’язнені не приховували своє ім’я і погодились показати своє обличчя. При цьому у всіх них в Україні лишились родичі та близькі друзі, які не підтримують російську сторону.
Колонія розташована недалеко від лінії фронту
У режимі «день бабака»
Дні тут досить схожі на попередні, як і у всіх виправних колоніях все за чітким графіком: підйом о 6-00 ранку, зарядка, вранішні процедури, сніданок, протягом дня дві години вільного часу, вісім годин – робочого, а також обід, вечеря, прогулянка по території на свіжому повітрі і виховні лекції від працівників адміністрації: зазвичай це уроки з історії України.
Занадто суворими умови тут навряд чи можна вважати: кожен в’язень може хоч щодня спілкуватися вживу (але через скло) з будь-яким відвідувачем, а один раз на місяць вони мають можливість провести три дні з близькими родичами, до їхніх послуг спеціальна кімната, де крім засудженого та його відвідувача більше нікого не буде. Також кожен може хоч щоденно отримувати посилки поштою і при бажанні повністю перейти на своє харчування. Але є і певні обмеження: наприклад, жодного алкоголю і навіть енергетиків.
Репортаж з колонії для колаборантів / фото: Олексій Мужчина
Більшість потрапили у в’язницю вперше, тому «зона» для них це вже стрес більший, ніж для «звичайних» кримінальників. Але парадокс: всі, як один, не вважають себе винними. Пояснюють: чинили зраду за «внутрішніми» або «політичними» мотивами. Деякі, дійсно, жалкують, що зробили, кажуть, що вдруге не повторили б своєю помилки, аби знали, що опиняться за ґратами. Інші навпаки – зовсім не шкодують про свої вчинки, і відверто визнають, що готові повторити їх знову. Повірити у це досить легко: переважна більшість з них працювали на ворога не через гроші.
«В окупаційній поліції платили тисячу доларів у місяць»
Вадим, з Маріуполя, 25 років
Встиг попрацювати в окупаційній поліції кілька місяців в Мелітополі з березня по липень 2022 року. Отримав 8 років колонії
Дійсно, в той час не було, що робити, у мене не було роботи, тому я відгукнувся на оголошення і почав працювати патрульним поліцейським у Мелітополі. Затримано мене було вже в Києві в червні 2023 року СБУ. Сюди я переїхав та жив у свого дядька. Вважаю, що вісім років, на які мене засудили, – це занадто багато. Звичайно, після такого вироку я себе не вважаю українцем, я – росіянин. Більше того – Україна не має шансів у цій війні. Швидше за все, результатом стане, що 9-10 областей відійде до складу Росії. До Польщі і Угорщини навряд чи якась область приєднається. Буде розподіл України, він вже триває.
Якби не потрапив сюди – я б працював в ІТ-компанії в Києві чи Львові. Але зараз не уявляю, як буде далі. Проте напевно знаю, що не відчуваю себе і майбутнього в Україні.
«Вважаю, що вісім років, на які мене засудили, – це занадто багато»
Друзі є і в Україні, в Росії і в Європі. Думки у них розходяться, десь 50% підтримують Україну, так само інші 50% – Росію.
Майже ніяких новин тут немає, дізнаюсь, що відбувається у світі лише з телебачення, яке нам дають дивитися. Був би у мене другий шанс повернути все назад, мабуть, я б не зробив те ж саме. Але другого шансу немає. У той час я думав лише про допомогу Мелітополю, звичайно, мали значення і гроші, адже тоді платили в патрулі по тисячі доларів на місяць.
Звичайно, я сумую за Маріуполем. Те, що сталося – це трагедія, але місто відбудовується, Росія його відновлює. Зараз там живе, звичайно, набагато менше людей, але воно буде розвиватися, його не забудуть.
«Я б зробив те ж саме, навіть знаючи, що через це потраплю до в’язниці»
Максим Терещенко, 38 років, жив у Слов’янську
Здавав координати і позиції українських військових. Засуджений на 12 років позбавлення волі
У мене у Слов’янську був давно товариш, він довгий час жив у Донецьку. Останній час я його не бачив, але знаю, що у нього були якісь зв’язки в органах в «ДНР». Я з ним давно спілкувався через Телеграм. Тому саме йому довіряв і надсилав координати і всю інформацію щодо техніки, пересування військових в регіоні.
Чому я так робив? Після 2014 року у мене вкрай негативне ставлення до влади. Адже раніше у мене була гарна робота на заводі. Потім довелось постійно змінювати роботу, навіть працював у Чехії на заводі простим різноробочим, у той час як у Слов’янську я був інженером. Я втратив все, життя кардинально змінилось.
Якби мені запропонували повернутися на два роки назад і щось змінити, думаю, я б зробив те ж саме, навіть знаючи, що через це потраплю до в’язниці.
«Чому я так робив? Після 2014 року у мене вкрай негативне ставлення до влади»
Проти країни я нічого не маю, ми – заручники. А от владу я б змінив. Якби прийняли рішення щодо автономії Донбасу в складі України, як це було з Кримом, мабуть, ми б не мали таких подій, як зараз.
13 вересня 2023 року я запам’ятаю на все життя. У цей день був вдома, коли представники СБУ прийшли до мене і заарештували. Вони зламали мій акаунт у Телеграмі і показали всі роздруківки моїх розмов.
Зараз батьки так і живуть в Слов’янську, вони старі і нікуди їхати не хочуть. А от дружина з дітьми виїхала до Росії, вона працює, старша донька ходить до школи, молодший син – до дитячого садка. Ми регулярно зараз спілкуємося. Хоча до цього, був період, що три з половиною місяці мені не давали можливість зв’язатися з сім’єю.
«Я вірив у Росію і робив це безкоштовно»
Володимир Маркін, 18 років, жив у Бахмуті
Здавав координати і позиції українських військових. Засуджений на 10 років позбавлення волі
Я сам корінний житель Бахмута, тут народився і провів все своє життя. На момент, коли розпочалась війна, мені було 16 років. Пам’ятаю, якось до мене прийшла знайома і сказала, що отримала у Телеграм повідомлення з незнайомого номера, де їй пропонували відправляти позиції і переміщення техніки ЗСУ.
Я зв’язався з цим абонентом. Виявилось, що він з Донецька, це куратор з «МДБ» («Міністерство державної безпеки») «ДНР». Деякий час ми спілкувалися, потім саме йому в подальшому я пересилав дані стосовно солдат та техніки ЗСУ в Бахмуті. Це тривало кілька місяців – з кінця березня по середину серпня 2022 року. 16 серпня СБУ прийшли до мене в квартиру в Бахмуті, де мене і затримали.
Чому це робив? Я вірив у Росію і робив це безкоштовно. Думав, що при Росії буде краще. У нас Донецька та Луганська область в своїй переважній більшості підтримує РФ, і я підтримував. Хотів, щоб у моє місто швидше зайшли росіяни, це був, так би мовити, мій моральний принцип.
«Якби опинився на свободі зараз – поїхав би до Росії»
Батьки мої в Україні. Я спілкуюся з ними регулярно. Я б хотів повернутися назад в Бахмут. Це частина мене. Розумію, що місто зруйноване, але все можна відбудувати.
Моє майбутнє? Навіть не знаю. Але я не хочу це коментувати. Зараз у в’язницях люди сидять з обох боків – як України, так і Росії. Звичайно, хотілось би просто викреслити ці 1,5 року (після арешту – «Главком»). Але зараз думаю про обмін.
У всіх є свої цілі. Не думаю що для мене головними були гроші.
Якби був вибір зараз і повернути час назад – я б не зробив того вчинку. Бо зараз я розумію, що постраждали мої батьки, моє майбутнє, а я у в’язниці. Якби опинився на свободі зараз – поїхав би до Росії. Там би облаштовував життя. Зайнявся б своїм навчанням, особистим життям, задумався б про створення сім’ї, приділив би увагу спорту, а от в армію РФ не пішов би.
Автор: Олексій Мужчина
Всі фото автора
Джерело: «Главком»
