Як одинака-партизана з Сумщини український суд покарав за намагання спиняти російських окупантів саморобною зброєю
Жителю села Кам’янка Охтирського району Віталію Куколю оголосили вирок у Тростянецькому районному суді 19 травня. Чоловіка виправдали за виготовлення зброї під час окупації Тростянця, але визнали винним у зберіганні зброї та пороху після його деокупації. Обвинувачений вироком незадоволений, зазначає СУСПІЛЬНЕ.
“Враховуючи сукупність зазначених обставин, суд дійшов висновку, що покарання обвинуваченому слід призначити в межах санкції, передбаченої частини першої статті 263 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк три роки. Разом із тим, враховуючи характер вчиненого діяння, відсутність негативних наслідків вчиненого діяння, досудову доповідь у разі пробації, в якій зазначено про можливість виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, суд вважає, що наявні правові підстави для звільнення Куколя на підставі статті 75 Кримінального кодексу України від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю один рік. При цьому на період дій іспитового строку необхідно покласти на обвинуваченого обов’язки, передбачені статтею 76 Кримінального кодексу України”, — сказав Олександр Огієнко, суддя.
Олександр Огієнко під час судового засідання у Тростянці 19 травня 2025 року. Суспільне Суми
Одним із доказів сторони обвинувачення в суді був репортаж Суспільного, знятий восени 2023 року. На ньому Віталій Куколь показував власноруч виготовлену рушницю та пістолет. Прокурор Дмитро Заяц під час судових засідань зазначав, що Куколь знав про незаконність зберігання зброї, бо раніше був судимий, зокрема за статтею 263 “Незаконне поводження зі зброєю”. На питання — чи задоволена сторона обвинувачення таким вироком прокурор відповів:
Дмитро Заяц під час судового засідання у Тростянці 19 травня 2025 року. Суспільне Суми
“Після отримання відповідного рішення суду, яке було щойно оголошене, стороною обвинувачення буде вивчено відповідне рішення та надана оцінка з приводу подачі апеляційної скарги”.
Обвинувачений Віталій Куколь планує подавати апеляцію.
Віталій Куколь. Суспільне Суми
“Я чекав, що суд у нас таки став судом. Частково. Річ у тому, що я не зміг доказати свою невинуватість. За мене свідки свідчили, а прокурор перекрутив проти мене. Це що? Це злочинна упередженість і я це доведу. Якщо знадобиться – у Міжнародний суд з прав людини звернуся. Остання інстанція, куди я звертатимуся. Апеляцію обов’язково подаватиму. Я пройду всі інстанції, я своє життя покладу на те, щоб і цю нечисть із Тростянця вигнати”.
Судові засідання розпочалися навесні 2024 року. При обшуку у Віталія Куколя вдома правоохоронці знайшли саморобну рушницю, два пістолети і порох. Куколь своєї вини не визнав. За його словами, зброю виготовив на початку повномасштабної війни для захисту свого села в разі вторгнення російських військ. Після закінчення війни планував здати її в один із музеїв.
У червні того ж року Омбудсман України Дмитро Лубінець відреагував на справу мешканця Сумщини, зазначивши, що Куколь “сумлінно виконував свій обов’язок, а опинився на лаві підсудних”.
15 травня відбулися судові дебати: “Не дала мені держава зброї, а як я мав захищати свою родину, громаду? Що мали б робити поліцейські і ті, що повтікали. Тому, шановний суд, я прошу винести справедливе рішення і виправдати мене”, — казав Віталій Куколь.
Під час судових дебатів прокурор просив призначити обвинуваченому покарання у вигляді трьох із половиною років позбавлення волі, проте зі звільненням від покарання з випробувальним терміном.
“У полон не здамся”: історія партизана із Камʼянки на Сумщині
З першого дня повномасштабної війни житель Кам’янки, що на Сумщині, Віталій Куколь став на захист рідного села. Власноруч виготовив вибухівку та замінував шлях між окупованим на той час Тростянцем і Кам’янкою, допомагав виводити людей з окупації та співпрацював з 93-ю бригадою “Холодний яр”. Свою історію партизан розповів Суспільному. Публікація зʼявилась на сайті видання 4 листопада 2023 року.
Житель села Кам’янка Віталій Куколь розповідає, де саме встановив власноруч зроблену вибухівку на початку повномасштабної війни. За його словами, зробив це, аби при переміщенні російських військ відрізати дорогу від окупованого Тростянця до свого села.
“Вниз отуди були виведені проводи, стояли два фугаса: з однієї сторони й з іншої. Там я наколотив, розкопував німецькі позиції, там вибухівки хватає. Я на основі цього зробив вибухівку і спочатку там були мої власного виробництва взриватєлі. А свої ж можуть осєчки дати. Сижу так: получиться чи не получиться”, — згадує чоловік.
Фото: Суспільне Суми
Згодом детонатори для вибухівки чоловік попросив у військовослужбовців 93-ї бригади. На початку березня дізнався від знайомих, що вони неподалік, розповів чоловік: “З Кириківки люди йшли, казали що там блокпост прямо на переїзді. Йомайо… Я туди, точно. Я більше працював по горизонталі: там начальство, там поліція… Записали, перепровіряють, те, се… А з цими хлопцями, що конкретно воюють наскільки простіше було й спілкуватись, і на контакт виходити. Я відразу з ними домовився, вони мені електродетонатори пачку — на. Кажуть: “Тримай. Зможеш, (бо людей не вистачає — прим. авт.), тримай. Ми будемо вдячні”.
Встановивши вибухівку, партизан залишився біля неї — виглядати противника.
“Чотири десь приблизно ночі я тут просидів, обалдєл від цього діла. Думаю: “Ні, треба щось інше думати”. Холодно, весь мерзну, акумулятор пузом грію, щоб же ж не розрядився… Отож тут останнє здоров’я й залишилось у мене, під цими ялинками… А тоді я вже почав набєгами: як звук чую, так і біжу”, — згадує Віталій Куколь.
Віталій Куколь. Фото: Суспільне Суми
Про те, де навчився робити вибухівку, партизан розповів: “Є така штука — книжки старовинні. Правда, важко було такі знайти, але знайшов. А в технікумі коли в Сумах вчився я на хіміка-технолога, ну, самі розумієте, я там багато чого навчився. А коли аж на Урал нас посилали на практику, так я попав у ту групу, що робили зварку вибухом. Є така технологія, коли не зварювальні метали, припустимо: як ти там мідь, титан, сталь там звариш? І їх вибухом один в один вганяють. І там отож я теж багато знань почерпнув”.
Віталій розповідає, що окрім мінування дороги, виводив людей з окупованого Тростянця і допомагав їм дістатись безпечного місця: “По тій стороні колій я вів людей. Це мені показав друг, я тієї стежки й не знав. В мене багато знайомих металошукачів. Саме стрьомне місце було, коли ось там через колії перескакували. Тут ліс, воно хоч і без листя, але ліс є ліс. Перешмигували. Далі там під цоколем я їх виводив на об’їзну дорогу, що йде під кар’єром. І виводив їх туди, на ту сторону через річку, там наші були в той час, у Кириківці наші були”.
Мешканець Камʼянки Олександр Сапєгін. Фото: Суспільне Суми
Запам’яталась чоловіку сімейна пара з Тростянця. Їх вивів одними з перших: “У них татуювання АТОвські. Вона в медицині працювала. У хлопця теж айдарівське. Його якщо знайдуть, йому відразу гаплик. А багато ж кого зупиняли: “Так, ану роздягайся…”. Ага (татуювання — прим. авт.) — на підвал. Вони переночували в мене, переправив туди: хлопець відразу в тероборону, а дівчина в медицину, так вони й пішли”.
На питання скільки людей вдалося вивести у такий спосіб, чоловік відповідає: “Я не рахував, це в мене мама, вона колись бухгалтером робила, ці всі діла. Вона казала, що 21 людина пройшла через мій хід”.
Такса Тобіус. Фото: Суспільне Суми
Нагадування про бої на початку повномасштабної війни в цих лісах можна знайти й зараз: “Це вишибний заряд, той що в міну вставляється, там де крильчатка, знаєте? Далі шийка така і, власне, вибухова частина. Оце воно його “бабах!” і викидає. Це, мабуть, Гарік загубив. Він якраз там тоді був. А мене чогось туди понесло, я буквально позавчора тут був, по гриби ходив, тут грибочки в нас ростуть. І шось мене туди понесло. Іду так палкою махаю, бо там теж пеньочки є. Хопа, щось червоне з-під листя викотив, йооо… Розкис, канєшно, вже. Але на пам’ять, я його підклею, буде в мене”.
На питання, чи не боїться ходити там, де можна знайти міни, партизан відповідає, що тут безпечно. Та й у лісі не заблудиться, бо знає чи не кожну стежину: “Мені 52 роки. Он та сосна може років на 10 від мене старша. Тобто, я ріс з ось цими лісами всіма”.
Про те, як поставились рідні до того, що чоловік подався у партизани, каже: “В мене жінка… Це ж таке було: “Куди ти лізеш? В тебе серце хворе, по тобі й стріляти не треба, сам помреш. Усі по погребах сидять, як нормальні зі своїми жінками. Я її ото на Польщу… І все, тоді мені легше стало”.
Показав партизан і свій будинок у Кам’янці та власноруч зроблену у перший день вторгнення зброю. “Оце називається “шандараха”. Тут ось шматок підводного руж’я, це як спусковий механізм і з поїлки колгоспної (на дуло показує — прим.ред.), колись цією трубою корів поїли. Взводиться, фіксується. Вставляється капсуль. Зараз я капсуль прибрав, заткнув бумажкою, щоб не сталося горя. Бо воно там вирве таку дірку, якщо зараз у хату шандарахне, що тільки тримайся. Значить, засипається мірка пороху, ну, як старовинні шомполки кремнієві і заряд. Без різниці: це може бути каменюка, це можуть бути гвіздки, це може бути картеч”, — розповідає пан Віталій.
Віталій Куколь. Фото: Суспільне Суми
Здаватися в полон чоловік не збирався: “Який полон? Ви уявляєте, я націоналіст, щоб там зі мною зробили?”.
За кілька кілометрів від хати, в сусідньому лісі Віталій облаштував землянку: “Вона не була така шикарна спочатку. Спочатку це була просто яма і все. А вже під годовщину (від початку вторгнення — прим. авт.) я сюди з сином прийшов, обтягли очеретом. Бо думали хто зна: може тут буде знову навала і прийдеться вже тут ховатися сім’єю, в Польщу їх знову не відправлю. Зробив кубельце, бо тут його не було. Ну так ми розраховували, що жіночка, двоє діток, повинні ми були тут поміститись, зробив я дірку під буржуйку”.
Фото: Суспільне Суми
Чому саме на цьому місці чоловік вирішив зробити землянку, розповідає, що спочатку тут в нього був спостережний пункт: “По-перше, тут, дивіться, географічно гарне місце. Там у мене за спиною знаходиться три населені пункти, по яких орки дуже часто розсікали: он там Клементівський місток, який підірвали, вони там цілими днями мостили переправу. Гурчали туди-сюди. А в село не розумієш звідки звук. Думаю, як нижнім шляхом сунуться, біжу вже до своїх бомб. Прибігаю — не воно. А бігти це не один кілометр. І другий момент: село могли різко закрити. Я б там залишився і не вискочив би. А тут мене спробуй знайди”.
Фото: Суспільне Суми
Нині партизан Віталій волонтерить. З решток російської техніки виготовляє сувеніри: “Це 999 проби срібло. Я ж хімік, ви можете не сумніватись у моїх словах. Оце все було танки, САУ, БМП. Тут їх гори валялись розламаних і я все переварював. Оце я так набираю колекцію, потім везу волонтерам і вони його десь на інтернет-аукціоні продають. А гроші йдуть на Збройні Сили”.
Фото: Суспільне Суми
Джерело: СУСПІЛЬНЕ
