Останні вироки минулого року за порушення законів і звичаїв війни російськими загарбниками

Упродовж листопада-грудня українські суди винесли ще п’ять вироків за статтею 438 ККУ, що стосуються порушення законів і звичаїв війни. МІПЛ розповідає, як доводили провину російських військових та які проблеми все ще є в судових процесах.

Вироки листопада і грудня

“Йди за мною”

Справа № 611/229/23

У червні 2022 року Клим Кержаєв, командир мотострілецької роти танкової армії Західного військового округу РФ із іншими військовими розстріляв цивільне авто на Харківщині. Але подружжя, яке їхало в тій машині, вдалося врятувати. Українські військові прикріпили до дрону аркуш паперу з написом “Йди за мною” і так вивели Валерію Богомаз на безпечну територію. Також вони надали допомогу її пораненому чоловіку Андрієві, який згодом зміг дійти до українських позицій.

Розстріляна автівка. Фото: Харківська обласна прокуратура

На суді Валерія та Андрій Богомази розповіли, що 23 червня 2022 року їхали з Харкова до Бахмута, щоб евакуювати батьків. На перехресті неподалік села Велика Комишуваха їхнє авто потрапило під обстріл. Вони вискочили з машини, щоб сховатися, а коли обстріл закінчився, повернулися по документи. Тоді по них відкрили вогонь вдруге. Андрій Богомаз отримав чисельні осколкові поранення. Коли Валерія йшла за дроном, росіяни стріляли їй у спину, а Андрія, якого вважали мертвим, скинули в кювет. 

Слідство звинуватило у злочині старшого лейтенанта Клима Кержаєва. Його ідентифікували за перехопленими дзвінками у Росію: він розповів дружині, що розстріляв із БМП із 30-го калібру цивільну машину, в якій були чоловік і жінка, додав, що жінці вдалося втекти, а чоловіка він убив. Те саме Кержаєв переповів знайомому.

Вежі мобільного зв’язку зафіксували номер телефону Клима Кержаєва 23 червня 2022 року у Барвінківському районі, де під обстріл потрапило подружжя Богомазів. Також суду надали матеріали ГУР та Кіберполіції про те, що обвинувачений був командиром 1 мотострілецької роти танкової армії РФ та відомості про його оточення і зв’язки.

Свідчення про те, що Клим Кержаєв брав участь в окупації Харківщини, надав полонений російський військовий. Він розповів, що бачився з Кержаєвим у селі Велика Комишуваха, де й обстріляли авто. Свідок впізнав його на фото й підтвердив, що на перехоплених дзвінках саме його голос.

Клим Кержаєв. Фото: Харківська облпрокуратура

Як доказ слідство також надало протокол прослуховування розмов обвинуваченого. Кержаєв назвав всі свої дані й підтвердив, що служить в армії РФ, коли спілкувався щодо оформлення матеріальної допомоги на лікування після поранення на фронті.

Серед доказів були протоколи огляду авто потерпілих, ферми, з якої окупанти вели обстріл, експертизи, відео з коптера.

Захисник обвинуваченого, залучений державою, просив суд виправдати підзахисного. На його думку, обвинувачення не довело, звідки стався обстріл, не встановило особу обвинуваченого і що саме він стріляв в авто. Переконував, що докази отримали “непроцесуальним шляхом”.

Шостого грудня Красноградський районний суд Харківської області визнав Клима Кержаєва винним у жорстокому поводженні з цивільними та у тому, що віддав наказ про вчинення таких дій, поєднаного з закінченим замахом на умисне вбивство за попередньою змовою. Йому призначили 15 років позбавлення волі.

Суд задовольнив цивільний позов потерпілих та ухвалив стягнути з обвинуваченого на їхню користь сукупно 32,1 млн грн.

Судовий процес відбувався за процедурою in absentia. Кержаєва оголосили у державний розшук. Вирок можуть оскаржити впродовж 30 днів.

Обіцяв зарізати, як барана

Справа № 748/3990/23

Езіз Акініязов — військовий 74 окремої гвардійської мотострілецької бригади Сухопутних військ РФ. Слідство встановило, що він катував Ярослава Бондаренка, мешканця села Іванівка Чернігівської області.

На суді Бондаренко розповів, що сховався в лісі, коли 5 березня російські військові зайшли до села. Він переночував на фермі і вирішив піти до сусіднього села Слобода в надії, що там безпечніше. Але російські військові були і там. Вони схопили Бондаренка, звинуватили у шпигунстві на користь ЗСУ, катували, зламали руку. Згодом представники ФСБ, погрожуючи вбивством, змусили його сказати на камеру, що “росіяни прийшли з миром звільняти нас від нацистів”.

Езіз Акініязов. Фото: Судовий репортер

Після цього Бондаренка відвели до підрозділу тувинців. Увесь час він був без їжі, меддопомоги, можливості сходити в туалет. Один із наглядачів, якого він згодом упізнав як Езіза Акініязова, постійно з нього знущався. Принижував, приставляв дуло автомата до рота і скроні, погрожував “зарізати, ніби барана”, відрізати п’ятку, водив лезом ножа по обличчю.

Восьмого березня ЗСУ почали обстрілювати позиції росіян, і Бондаренко зміг втекти.

Слідчі розшукали в соцмережах сторінки людей на ім’я Езіз родом із Татарстану та зовнішніми ознаками, які вказав Бондаренко. Серед шести фото він упізнав кривдника. Двоє місцевих жителів також засвідчили, що бачили обвинуваченого у селі.

Суду надали підтвердження від командувача оперативного угруповання військ ЗСУ та керівника військової частини, що бригада Акініязова була серед російських окупаційних сил, які захопили Чернігівщину. Мобільний оператор надав відомості, що в лютому-березні 2022 року телефон Езіза Акініязова фіксували на території Сумської, Чернігівської і Київської областей.

Чернігівський районний суд Чернігівської області 11 грудня визнав Езіза Акініязова винним у катуванні та нелюдському поводженні з цивільним, а також в інших порушеннях законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами — нелегальному ув’язненні за попередньою змовою.

Акіянізову присудили 12 років ув’язнення. Судовий процес був заочним, його оголосили у державний розшук. Відбувати покарання він буде після затримання. Упродовж 30 днів на вирок можуть подати апеляційну скаргу.

Катування в Бучанському районі

Справа № 367/3635/22

Анатолій Возисов — заступник командира взводу десантно-штурмової роти 2 батальйонної тактичної групи військ РФ. Слідство встановило, що 10 березня 2022 року під час окупації села Луб’янки Бучанського району Київської області він катував трьох місцевих.

На суді потерпілий Юрій Комар розповів, що того дня з двома односельцями приїхав до свого будинку. Але у дворі стояв танк і були російські військові. Тому чоловіки пішли до сусідів погодувати тварин. Військові їх затримали, поставили на коліна, спрямували на них зброю, били та допитували.

Серед нападників Комар запам’ятав Возисова, якого інші солдати називали на ім’я та зверталися як до командира. Саме він продовжив катування.

Анатолій Возисов. Фото: соцмережі

Ще один постраждалий розповів, що запам’ятав кривдника, бо інші солдати називали його на ім’я, прізвище та позивний. Жінка, яка проходила повз, сказала росіянам, що вони місцеві. Проте солдати їх не відпустили.

Він теж засвідчив, що Возисов бив їх, допитував, називав “нациками” та змушував роздягнутися, шукаючи татуювання. Після катувань обвинувачений вивів селян із підвалу на вулицю, наказав йти прямо і пригрозив, що стрілятиме. Коли вони пройшли 50 метрів, наказав їм зняти з очей пов’язки та дозволив розв’язати руки.

На суді заслухали свідчення трьох постраждалих, дослідили протоколи слідчих експериментів за їхньої участі щодо того, де і як їх катували.

За прізвищем, яке назвали постраждалі, слідчі знайшли в “Однокласниках” сторінку обвинуваченого та отримали його фото. Постраждалі впізнали Возисова серед чотирьох знімків різних людей. Також слідчі знайшли в мережі відомості про військових 234-го десантного штурмового полку, серед яких на посаді заступника командира взводу значився Анатолій Возисов. Суду надали відповідь заступника командира військової частини ЗСУ, що 234-ий полк РФ у лютому-березні був на території Бучанського району.

Захисник, залучений від Центру безоплатної правової допомоги, стверджував, що обвинуваченого ідентифікували неналежним чином. Доводив, що Возисову не повідомили про судовий розгляд і розслідування. З цих причин він не міг спілкуватися зі своїм клієнтом. Просив виправдати Возисова.

Бородянський районний суд Київської області 11 грудня визнав Анатолія Возисова винним у порушенні законів та звичаїв війни. Суд вказав, що відповідно до вимог Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, постраждалі були під захистом міжнародного права. Крім цього, Додатковий протокол від 8 червня 1977 року забороняє акти насильства чи загрози насильства для терору цивільних. Як комбатант Возисов зобов’язаний дотримуватися норм міжнародного права, що застосовуються у період збройних конфліктів.

Возисову присудили десять років позбавлення волі. Оскільки процес заочний, відбувати покарання він буде після затримання. У вироку вказано, що його оголосили у міжнародний розшук. Упродовж 30 днів захист може подати апеляцію.

Шантаж дитиною

Справа № 748/3888/23

Наприкінці лютого 2022 року село Терехівка Чернігівської області зайняла 21-а окрема мотострілецька бригада 2 армії Центрального військового округу РФ.

Дев’ятнадцятого березня Микола Хачатурян, командир відділення та інші солдати взяли в полон 15-річного підлітка. Хлопця утримували в сусідньому селі кілька днів і вимагали від його матері, яка служила у ЗСУ, відомості про розташування українських військових об’єктів. Хачатурян наглядав за заручником. Не отримавши необхідної інформації, хлопця відпустили.

За інформацією з протоколу допиту хлопця, у ніч на 24 лютого 2022 року він був сам удома. Батько поїхав у відрядження, а мати була на службі. Вранці мама зателефонувала й попросила зібратися, сказала, що перетелефонує згодом. Його товариш, який живе поруч, запросив хлопця до себе. Пообіді з дозволу матері він поїхав із родиною друга до села Терехівка. Там разом із місцевими ховався у підвалі будинку. Наступного дня село окупували росіяни. З середини березня у людей забрали мобільні телефони, мовляв, хтось “зливає” інформацію ЗСУ. Невдовзі прийшли російські військові та сказали, що ненадовго його заберуть. Один із них не одяг балаклаву і хлопець запам’ятав його “кавказьку зовнішність”. Підлітка посадили до вантажівки з закритими очима. “Кавказець” наказав йому сказати на диктофон повідомлення для матері з вимогою надати інформацію про військові частини, якщо вона хоче побачити його живим. Також підліток запам’ятав прізвисько Хачатуряна.

Микола Хачатурян. Фото: Час Чернігівський

Мати хлопчика розповіла, що дозволила сину поїхати з родиною товариша. Наступного дня сусід зателефонував і розповів, що село окупували. Вони домовилися, що діти перебуватимуть у підвалі й зідзвонюватимуться за можливості. Після 12 березня зв’язок обірвався. Натомість їй зателефонували з невідомо номера й російською вимагали інформацію про ЗСУ, погрожували життю дитини. У командуванні, куди жінка одразу доповіла, їй наказали поставити телефон на гучномовець і писати всі розмови на диктофон. Надалі з її телефоном працювали співробітники СБУ. Сина їй повернули 4 квітня. Він розповів, що аби себе розважити під вартою, співав пісні і гімн України. З його слів, росіяни сказали, що “він дуже балакучий і їм не підходить”.

Окрім свідчень хлопця і його матері, покази дав співробітник СБУ, який працював із телефоном. Він підтвердив розповідь жінки. Ще один свідок бачив, як російські військові забрали хлопчика, і впізнав Хачатуряна на наданих слідчими фото.

Також суду надали запис розмови, під час якої росіянин вимагав у жінки інформацію про ЗСУ. Згідно з протоколом допиту одного зі свідків, він упізнав на цьому аудіо голос російського військового, який затримав хлопчика. Суду надали скриншоти переписки з телефону матері хлопця з росіянином, які підтверджують вимагання інформації про військові об’єкти в обмін на життя дитини.

На слідчих експериментах, які проводили під час розслідування, хлопчик впізнав приміщення, де його утримували. Вказав прізвище обвинуваченого, бо чув, як до нього зверталися інші військові, й описав його зовнішність для фоторобота. За цими даним слідчі віднайшли профіль Хачатуряна у соцмережах та надали фото і відео для впізнання. Хлопчик підтвердив, що бачив саме його.

Судовий процес у справі Хачатуряна. Фото: МІПЛ

Чернігівське управління нацполіції надало відомості про Хачатуряна та його посаду. Його телефон фіксували впродовж березня 2022 року на території Сумської та Чернігівської областей. Командувач оперативного угрупування “Чернігів” ЗСУ підтвердив, що бригада Хачатуряна перебувала в районі Терехівки до квітня 2022 року.

Суд дійшов висновку, що Хачатурян вчинив “інше порушення законів і звичаї війни, які передбачені міжнародними договорами”, а саме захоплення та утримання заручника за попередньою змовою. Цим він порушив вимоги Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додатковий протокол, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 року.

Хачатуряна засудили до 12 років позбавлення волі 4 грудня. Він відбуватиме покарання після затримання, судовий процес був заочний. З дня ухвалення вироку захист має 30 днів на подання апеляції.

Військовий комендант Мелітополя

Справа №333/2316/23

Сергій Семенчатенко, командир групи 22 бригади оперативного призначення нацгвардії РФ, після окупації Мелітополя в лютому 2022 року став військовим комендантом окупаційної адміністрації.

Як встановило слідство, він віддав наказ затримати людей з проукраїнською позицією, які можуть чинити опір окупантам. У березні його підлеглі викрали місцевого, допитували його, утримували без води, їжі та доступу до туалету чи засобів гігієни.

Комунарський районний суд Запоріжжя слухав справу у закритому режимі, оскільки про це попросив потерпілий.

Як ідеться на сайті суду, 22 листопада Семенчатенка визнали винним у порушенні законів та звичаїв війни за попередньою змовою, а також у тому, що він віддав наказ про вчинення таких дій.

Обвинувачений отримав 12 років позбавлення волі. Відбувати покарання він буде після затримання, адже судовий процес провели заочно. Наразі в реєстрі судових рішень немає інформації про подання його адвокатом апеляції.

Проблеми і тенденції

Андрій Яковлєв, експерт МІПЛ, адвокат АО “Амбрелла”, проаналізував ці вироки та виокремив основні проблеми.

1. Чіткість кваліфікації злочину

Стаття 438 ККУ передбачає такі склади злочинів:

• жорстоке поводження з військовополоненими або цивільними;
• вигнання цивільних на примусові роботи;
• розграбування національних цінностей на окупованій території;
• застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом;
• інші порушення законів і звичаїв війни, передбачені міжнародними договорами, а також наказ про вчинення таких дій.

— Складається враження, що все це порушення законів і звичаїв війни, — говорить Андрій Яковлєв. — Статтю 438 складно зрозуміти через її правову конструкцію. Вона дозволяє притягувати до відповідальності не тільки за вчинення воєнних злочинів, а й за решту порушення законів і звичаїв війни. Фактично вона криміналізує всі порушення законів і звичаїв війни, включно з тими, що не є воєнними злочинами. Це варто розглядати в позитивному ключі, адже так жертви порушень МГП більш захищені. Однак зі статті це неочевидно. І, на жаль, це проблема самої статті, де складові правопорушень виписані узагальнено, без чіткого розділення на воєнні і невоєнні злочини. При цьому воєнні злочини не кодифіковані, як у статті 8 Римського статуту.

Добре, якби судді чітко зазначали: підсудного обвинувачують у серйозних порушеннях законів і звичаїв війни і це розглядають як воєнні злочини або підсудний вчинив суспільно небезпечне діяння, яке не є воєнним злочином, однак є кримінальним правопорушенням за українським законодавством.

Наразі з багатьох вироків чітко не зрозуміло, що суддя має на увазі, яку частину статті 438 ККУ застосовує і чи обвинувачення стосується воєнного злочину. Напевне, з часом це покращиться.

2.   Велика контекстуальна частина

Нині у вироках українських судів інколи кілька десятків сторінок займає виклад контексту збройного конфлікту. У більшості проаналізованих вироків опис починається з історії створення ООН чи утвердження незалежності України.

За словами Андрія Яковлєва, це пов’язано із необхідністю довести, що злочин вчинений під час міжнародного збройного конфлікту. Водночас це дуже ускладнює прочитання і розуміння вироку. Наразі судді потрохи скорочують цю вступну частину, адже більшість описуваних подій є загальновідомими і тому не потребують окремого доведення

3.   Складність викладу та зайва анонімізація

Сьогодні з вироків складно зрозуміти, де саме йдеться про “учасника судового провадження”, адже подекуди його називають “ОСОБА_1” замість чіткого “обвинувачений” чи “підсудний”. Іноді підсудного в одному абзаці називають, наприклад, ОСОБА_1, а в іншому — ОСОБА_20. Це ускладнює прочитання і розуміння.

Також проблемою є анонімізація вироків, коли прізвище обвинуваченого/підсудного неперсоналізоване в документах, які публікуються в судовому реєстрі рішень. Це пов’язано із дотриманням захисту персональних даних.

— Вважаю, що ці вироки треба деанонімізувати, — каже Андрій Яковлєв. — По-перше, люди знатимуть, що їх засудили, по-друге, це виконуватиме функцію превенції (упередження), адже інші військові розумітимуть, що за подібні дії їх теж судитимуть. Відповідно такі вироки можуть сприяти зменшенню агресії.

Експерт наголошує, що варто покращувати виклад і структурувати текст, щоб його було легше розуміти, зручно цитувати й аналізувати.

4.   Якість процесу in absentia

Більшість справ російських військових наразі розглядають заочно, адже їх не затримали.

— Такий судовий процес потребує більшої переконливості у доведенні, що обвинувачений знає про судовий розгляд і реально відмовився від участі, — говорить Андрій Яковлєв. — На жаль, національна процедура повідомлення через “Урядовий кур’єр” є недостатньою згідно з міжнародною практикою. Проте окремі судді, наприклад Марина Бондаренко із Дарницького районного суду Києва, намагаються застосовувати більше інструментів, щоб повідомити обвинуваченого.

Йдеться про вирок “військовому комісару” з Криму Олександру Кабашному, який організовував призов кримчан до армії РФ. Окрім традиційних сповіщень через “Урядовий кур’єр”, обвинуваченого повідомляли через сайт суду, Instagram, адвокат надсилав у 2021 році поштою судову повістку й навіть надав зворотнє повідомлення про те, що Кабашний розписався про її отримання. З огляду на це суд зробив висновок, що зроблено все можливе, щоб повідомити обвинуваченого про суд.

Неформальне сповіщення обвинуваченого про суд і максимальна кількість способів оповіщення убезпечить Україну від оскарження таких вироків у ЄСПЛ. Але важливо й інше:

— Головне, чи зможемо ми ці вироки передати на виконання до інших країн, де є високі стандарти доведення, що підсудному повідомили про судовий процес стосовно нього. Адже наша мета полягає у тому, щоб вирок був виконаний, — пояснює Андрій Яковлєв.

Ще одна особливість процедури заочного розгляду — захист обвинуваченого через Центри безоплатної правової допомоги. Суд має звертати увагу на якість роботи захисту. Коли адвокати займають пасивну позицію, не подають жодних клопотань, погоджуються з позицією обвинувачення, це порушує право на захист. І також може стати проблемою під час оскарження вироку чи спробі його виконання за кордоном.

Автор: Анастасія Зубова

Джерело: МІПЛ