Як українська армія тримає під прицілом тили російських загарбників?
Українська армія успішно наступає на півдні країни, водночас на Донбасі ситуація для ЗСУ залишається дуже складною. Російські війська щодня штурмують Бахмут, Мар’їнку, Авдіївку, знищуючи ці міста на Донеччині артилерією та авіацією.Проце пише Радіо Свобода.
Бахмут. Це місто у Донецькій області російські війська безуспішно намагаються взяти з серпня. До повномасштабної війни тут мешкали майже 70 тисяч людей. Зараз вулиці пустельні, багато будинків зруйновано. Жителі, що залишилися, готують їжу на багатті перед під’їздами багатоповерхівок. Щоб у разі обстрілу встигнути сховатися.
«Малими групами. По 2-3 людини переміщуються. Заходять, на даному етапі, поки ще є листочки, лісосмуги – заходять по лісосмугах. Заходять у таких місцях, де менш приховано. По балках. Щоб зайняти панівні висоти навколо Бахмута. Окопуються. Стають – копають нори собі одразу. І потім вже між собою з’єднуються і роблять опорний пункт», – розповідає про тактику російських військових Олександр, військовослужбовець 58 окремої мотопіхотної бригади.
«Зараз листя осипалось з дерев і ми вже маємо змогу їх бачити на великих відстанях, на підходах, коли вони наближаються. Тобто ми наносимо ураження навіть коли вони дуже далеко. Застосовуються танки, БМП. І на пряму наводку виїжджають. Дуже швидко – виїхали, відпрацювали і тікають. Нашими засобами навчили трошки ховатись від нас – не так нагліють, як раніше, але дуже сильно застосовують продавлювання самої піхоти. Велика кількість піхоти постійно рухається в нашому напрямку. Заходять. Наноситься ураження, наступні заходять», – додає його побратим з позивним «Маджик».
«Ворог намагається зайти перед зимою в місто. Щоб зимувати в місті. На даний час в нього не виходить. Бригада не дає йому перейти лінію траси. Бахмут вони руйнують так, як Попасну, Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Руйнується все артилерією. З дальніх відстаней. Практично, частина міста вже зруйнована. Мости зруйновані. Інфраструктура порушена. Газу немає. Світла немає. Дуже тяжка ситуація для людей, які залишились в місті. Не будем забувати – без тепла, без світла, без нічого», – каже інший військовослужбовець 58 окремої мотопіхотної бригади Олександр.
Олександр та «Маджик» – українські протитанкісти. Кажуть, армія РФ останнім часом почала берегти техніку. За чотири місяці активних боїв спалили її чимало.
«Танки використовують вони із закритих вогневих позицій, більше з великої відстані. І БМП, «Тигри» ми спостерігали. Застосовують і цивільні машини. Їм заїхати в один кінець просто, там ті ж «Жигулі». Кинути їх, розбігтися по посадках, зайняти позицію. Ми займаємо засідку, спостерігаємо, виявляємо їхні вогневі точки. Або самі вражаємо. Або, якщо є така можливість, то щоб не підставляти людей під небезпеку, ми можемо ті точки, які ми виявили, – передати старшому начальнику на артилерію і так наносимо ураження. В мене вже немає такого оператора, який би не вражав броньовану техніку. Ті самі автомобілі чи скупчення піхоти, міномети. Розширилось застосування «Стугни». Ми не тільки по бронетехніці стріляємо, а можемо засікти і артилерію якусь там. Якщо вони в полі нашого ураження, то наносим і досить ефективно», – каже «Маджик».
Позиція розрахунку протитанкістів може бути, наприклад, в підвалі, звідки бійці можуть коригувати, наприклад, стрільбу українського ракетного комплексу «Стугна».
«Установка «Стугни» чому ефективна – тут дуже велика живучість особового складу розрахунку, який керує цією установкою. Тут дистанційне управління. На значній відстані стоїть сама тринога з ракетою. Сам пункт управління розташований на відстані. Не потрібно цій людині, яка перебуває біля установки, лежати, спостерігати за противником. Це на відстані. Ми спостерігаємо. Проводимо всі розрахунки. Вимірюємо, вичислюємо дальності, щоб дальність не перевищувала політ ракети і проводим пуск», – каже Олександр.
Розрахунки української «Стугни» успішно знищують цілі на своїх ділянках фронту. Але, щоб знаходити та вражати нові, бачити загальну картину – необхідні безпілотники.
Артилерія ЗСУ точно працює багато в чому завдяки вмілому коректуванню з повітря. І в цьому добре показав себе безпілотний літальний апарат українського виробництва – «Лелека». Він може підійматися у повітря на півтора кілометри. Розвивати швидкість до 120 кілометрів на годину та перебувати у польоті близько двох з половиною годин.
«Основна робота наша – коригування артилерійського вогню та розвідка. Глибока розвідка місцевості противника. Передній край та його друга лінія оборони. Виявлення ворожої артилерії. Виявлення ворожих фортифікаційних споруд та військової техніки противника. Показує доволі непогані результати в поганих, складних погодних умовах. Вона може йти, я не буду казати цифри, скільки, вона може глибоко заходити до противника та залишатись непоміченою», – каже військовослужбовець 93 окремої механізованої бригади з позивним «Бродяга».
«Ми підключаємо дрон. У нас є апаратні моменти, тобто два апаратних забезпечення, ми з них якраз керуємо безпілотним літальним апаратом і коригуємо, і робимо розвідку. Запускається з катапульти. У нас є пілот, є оператор цільового навантаження, тобто людина, яка сидить за камерою і керує. Я є людиною, яка керує самим безпілотним літальним апаратом – направляє його і дивиться через камеру. Тобто направляє взагалі оператор і він дивиться, куди йому потрібно залетіти, і каже, куди його потрібно направити», – зазначає його побратим з позивним «Гиря».
Відеотрансляцію з «Лелеки» закодовано. Тому безпілотник не так просто перехопити. Сигнал не містить польотної телеметрії та джіпіес. Його можна вмикати та вимикати дистанційно. Усе це зменшує ризик, що його запеленгують російські системи радіоелектронної боротьби. Лелекою керують завдяки шифрованому цифровому радіоканалу. Оператор може стежити за ним по супутникових картах та коригувати маршрут. Давати команду на екстрене повернення до точки зльоту або міняти місце приземлення. Апарат вміє працювати автономно – може самостійно повернутися та приземлитися у запрограмованому місці. У режимі радіомовчання.
«Саджається він як літак, грубо кажучи. Це можна сказати, що це літак. Тому що ми навіть як пілоти проходимо льотну комісію зі справжніми пілотами», – каже «Гиря».
На початку повномасштабної війни Росії проти України «Лелека-100» був наймасовішим безпілотником у ЗСУ. Одночасно військові використовують кілька дронів зі схожими характеристиками, які є в армії – це «Фурія», «Валькірія» та «Спектейтор». Вони всі досить тихохідні з максимальною висотою польоту за півтора-два кілометри в радіусі 30-50 кілометрів від станції управління. І такі дрони потрібні на фронті постійно.
«У нас потреби піхоти і піхотного озброєння забезпечуються в першу чергу коптерами, тобто коригувати міномети, іноді коригувати крупнокаліберну артилерію можна Mavic 3, можна Matrice, можна іншими варіантами коптерів, які досить легко купити десь на цивільному ринку. Коригувати більш далекобійну артилерію вже немає чим. Умовно, в бригаді є 2-3 екіпажі БПЛА і 2-3 комплекси відповідно, які можуть працювати, а штатних засобів у бригаді набагато більше і, відповідно, вона може там в одному районі здійснювати коригування, в іншому, в третьому, але як правило фронт широкий і треба працювати одразу на багатьох напрямках, при тому не тільки під себе, там треба ще сусідам допомагати, їх коригувати також, проводити розвідку, проводити супроводження штурмових дій або навпаки – слідкувати за ворогом, який намагається проводити штурмові дії», – каже інструктор по БПЛА фонду «Повернись живим» з позивним «Гліб».
«Ми оперуємо на війні, працюємо. Ми зараз повернулися на ремонт. Потреба, я не можу сказати конкретну цифру, я можу сказати, що літаки розбиваються, їх збивають, вони ламаються і це розхідний матеріал. Вони потрібні постійно, нон-стоп, і без літаків цю війну… Вона не буде якісною і ефективною. Артилерія без очей в небі стріляє в молоко», – каже волонтер благодійного фонду Армія SOS Олексій.
Він управляє «Валькірією» – цей дрон кілька років тому розробила волонтерська організація «Армія SOS». До вторгнення 24 лютого на Донбасі БПЛА, якщо й втрачали, то лише через помилку оператора. Зараз причина втрат – інтенсивна робота ППО противника. У найгарячіших точках волонтери втрачають кілька дронів щотижня.
«Наприклад, влітку, коли були штурми Сєвєродонецька, Лисичанська, Попасної, коли була методика вогневого валу – там втрат літаків було дуже багато. По-перше, великий стрес для польотних груп, які під постійним обстрілом намагаються керувати літаком, а там дуже багато нюансів, дрібниць, а в авіації кожна дрібниця дуже важлива. Друге – це коли велика концентрація військ – є і велика концентрація протиповітряної оборони. Ворожої. В нас навіть є фотографії, там де трасер від Оси видно, як він летить. Він промахнувся тоді, але ми сфотографували, як вони по нас стріляли», – розповідає Олексій.
Новим БПЛА для розвідки та коригування артилерії в українській армії стане Shark. На 25 таких комплексів сьогодні йде збір фондом «Повернись живим». Серед багатьох переваг Shark – доведена під час випробувань стійкість перед російськими засобами РЕБ. Безпілотники у цьому класі важливі як в обороні, так і під час наступу, зокрема й зараз – під час операції зі звільнення Херсону.
«Безпілотник – це можливість подивитися перед собою на певну відстань, без зайвого ризику для життя. При тому завдяки висоті, з якої ти працюєш, ти бачиш не просто якусь локальну картину, ти бачиш широку картину, все поле бою. Це як гра в морський бій, коли ти бачиш повністю кораблі противника, тобі набагато простіше їх вражати. Як правило, важливі об’єкти намагаються розташовувати в більшому тилу, відповідно вони можуть знищувати шляхи забезпечення противника завдяки коригуванню, наведенню Himars. Коригувати – це доречне слово, але правильніше казати наведення. Крім того, ті самі переправи, якщо будуть організовані нові переправи, вони будуть їх бачити, зможуть оперативно про це повідомляти і наша артилерія буде їх відпрацьовувати, тобто в будь-яких діях, не тільки конкретно в Херсонщині, в будь-яких ефективних діях, безпілотник – це завжди допоміжний засіб, який дає перевагу, якщо він працює як треба», – каже «Гліб».
Класифікація безпілотників дуже умовна, тому що регулярно з’являються все нові види. У країнах НАТО їх поділяють на класи, у тому числі за радіусом дії та висотою польоту. Найбільш відомі – американські Reaper та Global Hawk. Ті дрони, які має Україна – відносно невеликі. Є PD-2 – формально він малий, але підіймається до п’яти кілометрів. І розвідувально-ударний Bayraktar ТВ2, який підіймається до восьми кілометрів і несе високоточне озброєння. Більш важких класів Україна поки що не має.
«Справа в тому, щоб «Байрактару» уразити ціль, йому, скоріш за все, треба заходити в зону ураження ППО ворожого, тобто в нього не такий великий радіус пуску цих ракет, і йому ще потрібно якийсь час за цим спостерігати і він в зоні ураження противника, якийсь час має для цього висіти. Коли він працює як навідник, він може працювати з нашого досить глибокого тилу. Всі, думаю, бачили в інтернеті відео, де він на 57 здається кілометрів наближає якесь судно в морі, тобто він може працювати завдяки якісній камері, хорошій стабілізації на досить велику відстань і відповідно він може не заходячи в зону ураження противника, засобів ППО противника, протягом тривалого часу проводити розвідку, коригувати вогонь, спостерігати за якимись діями», – продовжує «Гліб».
«Росія та Україна використовують кілька типів БПЛА для спостереження і розвідки. Обидві сторони розгорнули ударні дрони. Україна із величезним успіхом використала турецькі TB-2. У Росії ударних безпілотників в арсеналі було поменше, але вона їх теж висунула. Коли обидві сторони покращили роботу протиповітряної оборони і радіоелектронної боротьби, використання цих великих, важких дронів ускладнилося. «Байрактари» або російські «Оріони» і «Форпости» відтягнули в тил, щоб розвідувати і спостерігати для атак іншим озброєнням», – каже експерт американського центру воєнно-морського аналізу Семюель Бендетт.
Росія також використовує в Україні БПЛА середнього класу – такі як «Елерон», «Гранат» чи «Zала». Але наймасовіший російський безпілотник, безумовно, «Орлан» – він здатний працювати у радіусі до 120 кілометрів. За даними проєкту Oryx, ЗСУ з 24 лютого збили вже понад сотню «Орланів» – і це лише підтверджені факти за допомогою фото та відео.
«Орлан» – трошечки на іншому рівні. Я би був радий, якби у нас такі були на озброєнні в Україні. Непогана машина. Визнаю. Він, здається, літає близько 12 годин. «Валькірія» літає 2-2,5 години. Він літає на ДВС-і, тобто в нього двигун внутрішнього згоряння. Валькірія літає на електродвигуні. Вона тихіша, але вона не так довго літає. «Орлан» дуже гучний, йому треба літати вище, в нього потрібно більш дорогу оптику ставити, щоб щось там бачити», – каже Олексій.
«В них однозначно, що більше безпілотників типу «Орлан», але застосовувати їх як безпілотник забезпечення передньої лінії дуже важко – через те, як я й казав – вони дуже помітні, дуже гучні, це більше розвідник оперативно-тактичного класу, тобто це летіти кудись вглиб противника, дивитися там бази забезпечення, якісь штаби, якісь точки. Такі завдання досить складні для них через наші засоби ППО, які останнім часом стали набагато кращі, відповідно «Орлани» зараз літають набагато менше і їх застосовувати набагато складніше. Плюс ще хмарність – «Орлан», щоб відчував себе в безпеці, – йому треба ходити високо. Коли низька хмарність, то він не може так ефективно виконувати задачі. Йому треба опускатися нижче, де його гарантовано бачать, чують з усіх боків і можуть ще навіть вразити зі стрілецької зброї або не бачити що відбувається під ним через хмари. Тому електричні безпілотники в цьому плані, і в цей сезон особливо, вони кращі всім фактично, крім часу в повітрі. І, відповідно, в нас таких безпілотників наразі щонайменше стільки само, а я думаю, що і більше», – каже «Гліб».
Ще до вторгнення Україна хотіла купити ударні турецькі дрони Akinci, але зараз пріоритети в армії інші. Водночас про можливу передачу Україні американських ударних дронів говорять з літа. Спочатку йшлося про MQ-1C Grey Eagle – вони озброєні керованими ракетами Hellfire і в США зробили щонайменше 7 десятків. На початку листопада розробник цих дронів, компанія General Atomic заявила – може поставити інший ударний БПЛА – MQ-9 Reaper. Але американська Wall Street Journal пише, що Пентагон не готовий передавати таку техніку Києву через ризик ескалації. Такий самий аргумент раніше звучав і для систем HIMARS.
«Ми маємо враховувати інші фактори, що можуть призвести як до розгортання «Ріперів» українцями, так і відмови від цього. Передусім американці занепокоєні, що ці дрони можуть потрапити до рук росіян. Не так давно були новини, що Росія передала Ірану американське і британське обладнання, захоплене в Україні, як частину оплати за «Шахеди». Тому цілком ймовірно, що у разі втрати дронів, їх отримають союзники Росії, але противники США. А «Ріпери» сьогодні – свого роду вістря спису американських ударних дронів. У той же час є ознаки, що сторони готуються до перемовин – деталей я не знаю. Звісно, є й інші міркування. До прикладу, можливість бити по російських пускових майданчиках дронів Shahed, які випускають по українській інфраструктурі. Можливо, це можна зробити більш ефективно більш просунутим озброєнням, таким, як Reaper. Усі ці фактори грають роль в ухваленні рішення – буде чи ні постачання для українських військових», – каже Семюель Бендетт.
Враховуючи інтенсивність боїв на Донбасі, тільки військовими дронами на фронті не обійтися. Їх просто немає у достатній кількості. Тому українські бійці змушені переробляти для військових цілей цивільні квадрокоптери. Вручну.
«Військові є, але вони дійсно дорогі. Їх втрати значно більше б’ють по бюджетах і у них інші задачі. І знову ж таки – дістати, умовно, цивільний дрон – це місяць, 2-3 тижні, якщо є варіанти. Військові – це місяці і все занадто швидко змінюється. Mavic3 добре себе показують – чому їх не використовувати? Буде аналог кращий – ми зможем на нього перейти. Ми постійно шукаємо інші варіанти», – каже військовослужбовець 93 окремої механізованої бригади з позивним «Чорний».
«Ми вдень втрачаємо по декілька таких пташок. Серед цивільних дронів – це Mavic3. Це те, що проявило себе найкраще саме в умовах РЕБу, але і вони деколи не вивозять. Інколи він працює занадто сильно, є РЕБИ. Пушки в них також є. В окремих випадках перехоплюють навіть сигнал. Але, скоріше, вони просто або сідають – це також залежить від налаштувань у пташці, або падають», – каже його побратим з позивним «Ельф».
Насамперед – дрон перепрограмовують так, щоб не можна було виявити пілотів. Це дає можливість убезпечити людей.
«Це можливість робити безпосередньо трансляції, які дають розуміння того що відбувається на полі бою в цю конкретну хвилину. Тобто керівництво має очі. Кожна КСПшка має очі і це дозволяє убезпечити людей. Дозволяє робити так, щоб наші втрати були мінімальні, а втрати ворога були максимальні. Ті дрони, які ми робимо, ті камікадзе, які ми робимо – вони нам теж корисні, з того боку, що у ворога, на жаль, багато БК, багато людей, багато гармат, тому ми маємо бути більш розумні, ніж він, і використовувати технології для того щоб точково вражати якійсь цілі і якісь скупчення», – каже військовослужбовець 93 окремої механізованої бригади Влад.
«Бувають випадки що і в телефонному месенджері-режимі даються координати, поправки, якщо в нього є заряд. Якщо він закінчується – треба міняти акум, це ми називаємо «карусєльками». Коли умовно дві пташки роблять ту саму роботу, але в процесі зміни акумуляторів на одному з них працює інша. В парі працюють. В режимі онлайн, нон-стоп. Бо довго часом – декілька годин, іноді днями», – каже «Ельф».
Цивільні дрони українські бійці перепрошивають не лише для спостереження та коригування, а й для поразки противника – коли на позиції російських військових скидають, як правило, боєприпаси ВОГ.
«Летить дрон. Зі скидом, підвішеним до дрона. Ось в такому ось приблизно вигляді. І коли ми, наводячи камерою на позиції ворога, бачимо, що за цією траєкторією ми можемо його вразити, враховуючи похибки на вітер і так далі. Ми натискаємо – на пульті просто вмикаємо ліхтарики, він спрацьовує на світло, ось він спрацював – власне в цей момент ВОГ скидається та летить за призначенням», – додає «Ельф».
«Є кумулятивні заряди, які пробивають броню, особливо якщо ми рахуємо, ті самі танки – вони мають зверху набагато слабкішу броню, ніж фронтальна чи бічна. Є ВОГи осколкові. Є осколково-кумулятивні, саме який є БК – такі є, звичайно, і скиди. Звичайно, вони обмежені вагою. Ці скиди – вони мають дуже виражений психологічний ефект. Вони є таким інструментом – не те, шо там залякування, але з вибігаючими атаками, тобто коли працюють на напрямку ударні дрони, то піхота боїться йти в атаку, тому що вона є незахищеною – легко вразити досить точно саме таким засобом ураження», – каже Влад.
«Окрім скидів, власне, прошивки, ремонту – ми також займаємося тестуванням. У нас багато різних, умовно, волонтерських організацій. Або технічних – крила, які ми тестуємо вже тут на передку в бойових умовах, робимо фідбек – що треба покращити і якщо показує себе гарно, то ми імплементуємо його у ведення своїх операцій. Це дуже важливо з тієї точки зору, що ніяке тестування на полігонах, навіть в умовах РЕБу, будь-яких погодних умов не дасть такого фідбеку, не виявить ті проблеми, котрі виявляються в процесі бойових дій», – каже «Чорний».
Після чергового відступу, тепер уже на півдні України – російські війська, напевно, посилять тиск на позиції ЗСУ на інших ділянках фронту. Це може бути як запорізький напрямок, так і Донбас, де Росія, після окупації Лисичанська на початку липня, не досягла якихось серйозних успіхів. А значить, головні битви за Бахмут, Вугледар, Авдіївку та інші міста – ще попереду.
