Суд виправдав полковника податкової міліції: ДБР порушило підслідність і вдалося до провокації

Октябрський райсуд Полтави виправдав колишнього першого заступника начальника оперативного управління Головного управління ДФС у Полтавській області.

Про це повідомляє «Судовий репортер»  з посиланням на вирок від 4 січня, ухвалений суддею Анатолієм Савченком.

У грудні 2019-го слідчі ДФС провели обшук в підприємця за підозрою у несплаті податків і вилучили готівку і тонну одягу. Через кілька днів підприємець зателефонував обвинуваченому, якого знав ще з дитинства і котрий тепер обіймав керівну посаду в ДФС. Чоловік запитав поради і розповів, що адвокат уже просить за вирішення проблеми $150 тисяч. Обвинувачений нібито запропонував через нього передати гроші для керівників та слідчих ДФС, а також погодився зменшити суму до $85 тисяч.

У визначений день підприємець привіз пакет з грошима до приміщення Макдональдзу і передав нібито кумові обвинуваченого. Одразу після цього машину “кума” обшукали і вилучили гроші.

Згодом у суді з’ясувалося, що обвинувачений і “кум” взагалі не знайомі між собою і ніколи не спілкувалися. Доказів кумівства не надав суду і прокурор.

Як розповів свідок, він має машину, яку використовує для надання послуг по перевезенню негроміздких речей або документів. У січні 2020-го йому зателефонував незнайомець (підприємець і заявник у цій справі) та попросив доставити документи. При зустрічі вручив йому чорний пакет, вміст якого був невідомий, і далі його обшукали працівники поліції.

У суді дав показання адвокат, до якого раніше звертався заявник у цій справі. Він сказав, що радив клієнтові погасити борг по податку і в такому випадку його звільнять від кримінальної відповідальності. Свій гонорар адвокат оцінив у 150 тисяч доларів. Але клієнт категорично не погоджувався і пропонував передати представникам ДФС хабар, називаючи суми 20 і 30 тисяч доларів. Адвокат відмовився, кажучи, що працює тільки в правовому полі. Після цього чоловік заявив, що у нього є «кум-сват-брат», який очолює податкову міліцію Полтавської області, і що він звернеться до нього за вирішенням цього питання. На цьому їх спілкування закінчилося.

Слідчий ДФС повідомив, що підприємець неодноразово приходив і просив закрити справу та повернути товар на умовах неправомірної вигоди. Розмір хабара писав на листочках паперу і також пропонував зустрітись десь поза межами службового кабінету.

Початково підприємець звернувся до СБУ із заявою, що старший слідчий з ОВС СУФР ОВПП ДФС України та адвокат вимагають від нього неправомірну вигоду. Жодного разу в цій заяві ним не згадується перший заступник начальника оперативного управління ДФС у Полтавській області.

Прокурором виносились постанови про проведення спеціального слідчого експерименту щодо адвоката і слідчого ДФС, які чомусь залишились не реалізованими. Сам заявник під час допиту в суді так і не зміг пояснити, чому припинив спілкування з адвокатом і слідчим, чому сперечався з ними щодо суми неправомірної вигоди.

Суд вважає, що Державне бюро розслідувань у цій справі діяло із порушенням підслідності і всі докази зібрані неуповноваженим органом.

23 січня 2020 року, слідчий Територіального управління ДБР у місті Полтаві повідомив полковнику податкової міліції підозру за ч. 4 ст. 368 КК.

Податківець підозрювався у вимаганні неправомірної вигоди в сумі 85 тисяч доларів США, що за офіційним курсом НБУ, становило понад 2 мільйони гривень, тобто в особливо великому розмірі.

Злочини, передбачені статтею 368 КК, вчинені працівниками правоохоронних органів, розмір предмета неправомірної вигоди по яких становить понад 500 прожиткових мінімумів, є підслідні виключно детективам Національного антикорупційного бюро. На момент цих подій йшлося про хабарі від 1 млн грн (500 х 2027).

Всі зібрані слідчими ДБР докази суд визнає недопустимими.

Оскільки досудове розслідування проводило ТУ ДБР в м. Полтаві, то слідчий та прокурор мали звертатись із клопотаннями про дозволи на НСРД і обшуки до Октябрського районного суду Полтави, а не до Московського районного суду Харкова або Харківського апеляційного суду, як це мало місце в даному випадку. Суд визнав порушення підсудності і з цієї причини визнав недопустимими велику кількість доказів: ухвали на проведення НСРД, ухвали, якими легалізовано обшуки, протоколи обшуків і протоколи результаті НСРД та ін.

Крім того, 20 липня 2020 року слідчий змінив кваліфікацію підозри на ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК, тобто замах на шахрайство, і цього ж дня розслідування офіційно завершили.

За версією обвинувачення, підсудний ввів в оману потерпілого щодо призначення грошей, які начебто мав не привласнити, а передати службовим особам правоохоронного органу в якості неправомірної вигоди;

Суд вважає, що слідчий безпідставно змінив кваліфікацію оскільки з моменту затримання та повідомлення про підозру у матеріалах справи нових доказів не з’явилося, показання потерпілого не змінились.

На думку суду, не доведено, що обвинувачений створив у свідомості потерпілого перекручене чи спотворене сприйняття фактів, втрутився у сферу його психічної діяльності, оскільки потерпілий сам просив про сприяння в уникненні відповідальності на певних умовах вдячності з його боку.

Суд вважає, що коли шахрайство вчиняється службовою особою, яка використала владу або своє службове становище, то дії цієї особи кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч.190 і 364 КК.

Але в даному випадку обвинувачення висунуто лише за ч.2 ст.15, ч.4 ст.190 КК як закінчений замах на шахрайство в особливо великих розмірах. Хоча в обвинувальному акті, констатується про намір обвинуваченого заволодіти коштами «з використанням наданого йому службового становища, всупереч інтересам служби, в порушення статей Конституції, за умови «надання неправомірної вигоди у розмірі 150 тисяч доларів США керівникам та слідчим СУ ФР ОВПП ДФС України, у провадженні яких перебуває зазначене кримінальне провадження». На думку суду, така кваліфікація дій обвинуваченого є алогічною, а конструкція обвинувачення нікчемною, оскільки за обставин, викладених в обвинувальному акті, обвинувачений не мав змоги з використанням наданої йому влади сприяти потерпілому в уникненні від кримінальної відповідальності. Якщо ж він схиляв потерпілого до надання неправомірної вигоди, то його дії, крім того, містять склад такого злочину, як підбурення до передачі неправомірної вигоди (ч.4 ст.27 і ч.1 ст.369 КК). Але це йому не інкримінується. Суд же позбавлений можливості, якщо самостійно віднайде в діях особи бодай якийсь інший злочин, ухвалити обвинувальний вирок, оскільки доведення перед судом винуватості особи у вчиненні злочину є прямим обов’язком сторони прокурора.

Із заявником вони знайомі з дитинства, бо виросли разом в одному селі, навчалися в одній школі, спільно займалися спортом. На даний час їх батьки проживають там же. В юності вони дружили, але потім після закінчення школи поїхали з села й інколи спілкувалися по телефону.

Суд дійшов висновку, що стосовно обвинуваченого вчинялись провокативні дії з використанням факту його давнього знайомства з потерпілим та в минулому дружніх стосунків з дитинства.

Щодо заявника як на момент подій цієї справи, так і на даний час, триває розслідування про ухилення від сплати податків, що може свідчити про його певну залежність від правоохоронних органів.