ЗА ЩО ЗНЯЛИ МІНІСТРА ЕКОЛОГІЇ. ВЕРСІЯ “ГЕОЛОГІЧНА”

№ 04/5-50 вих-03 від 16. 05. 03

Міністру екології та природних ресурсів України Шевчуку В. Я.

ПОДАННЯ

про усунення порушень антикорупційного законодавства в системі Міністерства екології та природних ресурсів України

….замість встановленого місячного терміну на розгляд матеріалів та видачу ліцензій на геологічне вивчення надр з наступною дослідно-промисловою розробкою їх вирішення у переважній більшості випадків значно перевищує визначений законом строк і становить від чотирьох до п’яти місяців. Причому наявні у справах матеріали не свідчать про тривале листування з претендентами, витребовування додаткових матеріалів тощо. Навпаки, зібрані документи говорять про досить поверховий підхід та хронічну тяганину при вирішенні цих питань.

Так, 11 лютого 2002 року до Міністерства екології та природних ресурсів надійшло клопотання від Генерального директора ТОВ “Промислове підприємство Українські технології” про надання ліцензії на геологічне вивчення та дослідно-промислову розробку Кришівсько-лісової площі (розміщена частково на територіях Сумської та Полтавської областей). Разом з тим, ліцензія видана лише 27 червня 2002 року, тобто через чотири місяці після звернення.

Товариство з обмеженою відповідальністю НВП “Атол” звернулося за ліцензією на геологічне вивчення надр та дослідно-промислову розробку 20 вересня 2001 року, однак отримало її лише 24 січня 2002 року.

Такі випадки набули значного поширення.

Водночас всупереч встановленому порядку у відповідних підрозділах Мінекоресурсів (Державна геологічна служба – Гурський С. Д.) при вирішенні питань про надання ліцензій не витребовуються необхідні відомості про основні техніко-економічні показники підприємницької діяльності претендентів (за останні 2 роки), інформація про досвід роботи в галузі використання надр, технічні і фінансові можливості для виконання робіт і таке ін.

Вивчення наявних у зазначеному відомстві матеріалів засвідчило, що більшість комерційних структур, які зверталися за наданням ліцензій, є товариствами з обмеженою відповідальністю, статутні фонди (за незначнім винятком) яких не перевищують 11 – 12 тис. грн. Перелік дозволених їм видів діяльності включає безліч напрямків від готельного бізнесу до художньо-оформлювальних робіт. За таких обставин надані ними пропозиції щодо багатомільйонних інвестицій на відповідні ділянки розвідки, заходи по охороні надр та навколишнього природного середовища явно не можуть бути виконані через відсутність у них як технічних можливостей, так і власних коштів.

Проведений у ході перевірки аналіз, а також пояснення начальника управління Держгеоконтролю Набоки М. І. свідчать, що більшість ліцензійних користувачів нафтогазоносними надрами не виконує укладені угоди про умови їх використання, чим порушують вимоги чинного законодавства в даній галузі.

Не виконуються і надані міністерству та підпорядкованим йому органам повноваження щодо здійснення державного геологічного контролю за виконанням підприємствами вимог ведення робіт з геологічного вивчення надр. Кожна четверта комерційна структура, яка отримала ліцензію на користування надрами, не перевірялася упродовж року на предмет виконання взятих на себе зобов’язань, в той час як згідно діючого законодавства перевірки повинні проводитися не пізніше ніж через півроку після надання ліцензії.

Непоодинокими залишаються факти експлуатації родовищ взагалі без ліцензії. Так, з лютого по липень минулого року свердловина № 10 по видобутку газу на Юріївському родовищі (Харківська область) експлуатувалася комерційною структурою ЗАТ “Дім G” без спеціального дозволу і ліцензії (за такі дії ст. 202 КК України встановлено кримінальну відповідальність).

Як наслідок, через бездіяльність підвідомчих міністерству органів ведеться неконтрольована державою хижацька експлуатація природних ресурсів з одночасним спричиненням значних матеріальних збитків.

За останні 5 років Міністерством екології і природних ресурсів видано 84 ліцензії комерційним структурам на розвідку та дослідно-промислову розробку покладів нафти, газу і конденсату, які після завершення комплексу робіт повинні були зареєструвати розвідані ними запаси у відповідних державних органах. Однак, за даними державної геологічної служби, лише шість ліцензіатів зареєстрували мізерну частку розвіданих ними вуглеводнів.