Як Росія знищує здоров’я українських заручників: історії п’ятьох політв’язнів у найкритичнішому стані

Стан здоров’я українських політв’язнів, що утримуються в Криму та РФ, – справа особливої уваги для правозахисників. Ці люди – найуразливіша категорія громадян України, тому що вони, по суті, під повним контролем окупантів. Водночас до них російські силовики від початку мають упереджене ставлення через їхню громадянську позицію, релігію чи переконання.

Ненадання медичної допомоги ув’язненим – один зі способів приниження людської гідності, який російські тюремники систематично використовують щодо українських громадян. А якщо ці громадяни ще й активісти або блогери – ці знущання можуть мати додатково забарвлений ненавистю характер. У цій публікації  Центру прав людини ZMINA зібрано інформацію про п’ятьох в’язнів, яких кинули за ґрати за релігійними або політичними причинами. Усі вони мають проблеми зі здоров’ям і своєчасним наданням медичної допомоги.

Джеміль Гафаров

За інформацією адвоката Ріфата Яхіна, зараз через загострення захворювання нирок він перебуває в критичному стані.

Адвокат розповідає, що місяць тому у в’язня було загострення подагри ніг – це якраз ускладнення і наслідки цього хронічного захворювання нирок, потім з’явилася пухлина на нозі з болями.

“Я вважаю, що ускладнення дає його хронічне захворювання нирок. Водночас йому жодної належної медичної допомоги не надається. На тлі всього цього медична частина 91 УФСВП продовжує ухилятися від надання медичної інформації і відомостей про стан здоров’я Гафарова та приховує справжню картину й інформацію про результати медичних аналізів і всю лікарську інформацію від самого в’язня. 

Різкому погіршенню його стану здоров’я передувала відмова з боку терапевта медичної частини 91 УФСВП в госпіталізації та обстеженні Гафарова, про яку він просив усі останні місяці, і цей же терапевт УФСВП відмовив Гафарову в наданні інформації про результати його аналізів”, – пояснює адвокат ув’язненого.

Валентин Вигівський

Батько в’язня Петро Вигівський дуже занепокоєний станом здоров’я свого сина.

Є підозра, що нещодавно Валентин перехворів на COVID-19, адже в колонії був спалах епідемії й у Валентина були всі симптоми цієї хвороби. Вигівський має також хронічне захворювання хребта та проблеми із суглобами, а останнім часом у нього почали кришися зуби, цілком ймовірно через погане харчування та брак вітамінів.

“Медична допомога йому не надавалася, навіть після довготривалих прохань про неї. Тестування на COVID-19 теж не робили, і жодного медичного обстеження Валентин так і не отримав”, – розповідає батько.

Петро Вигівський каже, що найбільше зараз його непокоїть психологічний стан сина.

“Його вже майже чотири роки утримують у приміщенні камерного типу (ПКТ). Через це заборонено побачення, довготривалі перемовини. Хоча він ніколи нам не жаліється на здоров’я, ми дуже переживаємо за його психологічний стан. Адже спочатку були надії на звільнення, але жодних зрушень наразі немає, і роки абсолютної ізоляції роблять свою руйнівну справу”, – ділиться своїми побоюваннями батько Петро Вигівський.

Він розповідає, що Валентина утримують у ПКТ через його проукраїнську позицію, яку він не приховує.

“Раніше сина агітували, щоб він перейшов працювати на користь Росії, але він відмовився. Поводиться незалежно, тримає і не приховує свою проукраїнську позицію. Саме через це, напевно, його і утримують так довго в одиночній камері”, – вважає батько.

Іван Яцкін

Українець Іван Яцкін – ще один в’язень, проблеми зі здоров’ям якого Росія не бажає розв’язувати. Його заарештували 16 жовтня 2019-го. Також звинувачують у шпигунстві за відверто сфальшованою справою. Утримують у СІЗО Лефортово.

Фото з фейсбуку дружини Яцкіна

Яцкін має хронічні захворювання серцево-судинної системи, які вимагають комплексного обстеження за межами СІЗО в профільній клініці.

Його адвокат Микола Полозов розповідає, що деякі проблеми зі здоров’ям його підзахисного не розв’язуються місяцями:

“Його турбують болі в грудях. Після травми чотири місяці його належним ніяк не оглядали. Рентгенівський знімок грудини втратили. У Яцкіна підозра на тріщину в ребрі або на защемлення нерва, в будь-якому разі фахівець повинен бачити рентгенівський знімок.

З хорошого можна відзначити лише те, що нарешті вдалося домогтися обстеження офтальмолога. На це пішло чотири місяці. Але рецепт на окуляри виписано й окуляри Івану Григоровичу вже передано”.

Наріман Межмедінов

У лютому минулого року окупанти заарештували кримського татарина Нарімана Межмедінова. Його звинувачують в участі в “екстремістському” батальйоні кримських татар. Основний “злочин” цього батальйону – публічні заклики до повернення Криму під контроль України. Водночас жодних доказів шкоди для РФ від дій цього угруповання в матеріалах справ немає.

Зараз 55-річний Межмедінов утримується в СІЗО Сімферополя. За словами родичів, він має одразу декілька хронічних хвороб та другу групу інвалідності. Але попри це медико-судова експертиза визнала можливим його утримання в СІЗО. І перебування Межмедінова в нелюдських умовах тільки підсилює його страждання.

Рідні Нарімана неохоче спілкуються з журналістами. Але представникам Кримської правозахисної групи вдалося поспілкуватись із сестрою Нарімана кілька місяців тому.

Вона розповіла, що брат майже весь час ув’язнення перебуває в лікувальному блоці СІЗО, тому що має низку важких захворювань: астма, панкреатит, серцева недостатність. Ця людина потребує допомоги. Сім’ї не вистачає коштів, щоб забезпечувати його всіма необхідними ліками. З 10 необхідних крапельниць він отримує тільки половину, щоб заощадити витрати на препарати.

Теймур Абдуллаєв

Ще одна щемлива історія – це історія політв’язня Теймура Абдуллаєва. Його окупанти заарештували в жовтні 2016 року. Звинувачують у “тероризмі”.

Фактично це сфальшоване покарання за начебто участь у “Хізб ут-Тахрір”. В Україні цю організацію не заборонено, і тому переслідування українських громадян за належність до неї на території українського Криму – злочин.

Маріонетковий російський суд ухвалив Абдуллаєву вирок – шістнадцять з половиною років позбавлення волі.

Зараз він перебуває в російській колонії №2 міста Салават.

Його мати Діляра Абдуллаєва з величезним болем розповідає про стан здоров’я свого сина.

Вона каже, що в Тимура спостерігається гостре порушення мозкового кровообігу, німіють кінцівки рук і ніг, сильні головні болі, шум у вухах і голові, німіє права частина обличчя.

“Також у Теймура хронічний гепатит С, хворий шлунок, він з дитинства алергік”, – розповідає Діляра.

Жінка намагається привернути якомога більше уваги до несправедливого поводження із сином та домогтися надання йому необхідної допомоги.

Діляра Абдуллаєва каже, що основні проблеми наразі – це жахливі умови утримання сина та відсутність доступу лікарів до нього:

“Мій син майже постійно утримується в штрафному ізоляторі. Керівництво колонії робить так, що медики не можуть заходити в штрафний ізолятор і надавати допомогу в’язням там. Тому мій Тимур займався самолікуванням, приймав ті ліки, що я сама призначаю та передаю”.  

Коли Абдуллаєв захворів на COVID-19, він утримувався в ШІЗО, і тільки завдяки наполегливості матері та розголосу в пресі чоловіка обстежили та перевели в так звану карантинну камеру.

“Його та інших ув’язнених з підозрою на зараження ізолювали, але жодне лікування не проводилося. Все пустили на самоплив, чекали: одужають вони чи помруть”, – розповідає Діляра.

Вона каже, що лікування призначила сама, купила ліки й передала в колонію. Зрештою Теймур зміг вилікувати коронавірусну хворобу, після чого його одразу знову помістили в ШІЗО, де почалися нові проблеми зі здоров’ям. Мати знову передала ліки через адвоката і сподівається, що син їх усе ж таки отримає.

Жінка занепокоєна загальним станом здоров’я сина, тому що умови утримання в штрафному ізоляторі неприйнятні.

“Зараз Тимур у ШІЗО, в камері, де чотири людини. Тюремники називають це камерою, а насправді це туалет. Бо не може приміщення бути камерою, де міститься відкритий санвузол. Людей практично утримують у туалеті. У такому приміщенні, якщо там кілька людей, харчуватись і одночасно справляти природні потреби – суперечить усім санітарним нормам. Фактично це тортури!” – обурюється мати в’язня.

Вона наголошує, що в цих приміщеннях, крім усього іншого, – постійна сирість і холод, які ще більше сприяють розвитку хронічних захворювань Теймура.

***

Як бачимо, всі ці випадки мають багато спільного. Немає різниці, де саме утримують українських громадян. Проблеми схожі. Нелюдське поводження, свідоме ненадання медичної допомоги – все це можна прирівнювати до катувань.

За майже сім років війни та окупації правозахисники фіксують сотні випадків нелюдського поводження з ув’язненими українцями. І відкрита проукраїнська позиція цих людей, їхнє небажання співпрацювати з тюремниками, спротив системі тільки ще більше дратують представників тюремної адміністрації і підсилюють знущання. А безкарність за таке поводження ще більше розпалює злочинців.

Саме тому маємо докладати всіх зусиль, щоб максимальна кількість людей дізналася про страждання ув’язнених українців. Маємо тиснути на російських можновладців усіма можливими засобами, щоб змусити їх припинити страждання цих людей.

Припинити катування. Надати допомогу. Звільнити.

Це має стати наразі нашим завданням номер один. І не тільки для громадянського суспільства. Але й для українського уряду, урядів іноземних держав і керівників міжнародних організацій. Тому що немає нічого ціннішого, ніж людські життя. Життя, за які ми всі наразі відповідаємо.

 Автор: Ірина Сєдова;  ZMINA