Загинули діти і 18-річний гід. Як трапилась найстрашніша трагедія в горах Британії

Загинули діти і 18-річний гід. Як трапилась найстрашніша трагедія в горах Британії

У листопаді 1971 року п’ятеро учнів-підлітків та їхній 18-річний гід замерзли на смерть на плато Кернгорм, одному з найвищих і найнепривітніших місць у Британії. П’ятдесят років по тому це залишається найстрашнішою альпіністською трагедією в історії Британії.

Вона шокувала країну й назавжди змінила ставлення до шотландських гір, зазначає BBC Scotland. Діти навчалися у Ainslie Park – великій середній школі в Единбурзі. Кетрін Мюррей Браун, якій зараз 67 років, на той час була в шостому класі.

Вона каже, що їх возили на багато освітніх поїздок на природі. “Це не було чимось незвичайним, і всі думали, що збираються у веселу і приємну подорож”, – каже вона.

Того листопада група з 14 дітей вирушила зі школи разом із 23-річним Беном Бітті, учителем позашкільного дозвілля, та його 20-річною дівчиною Кетрін Девідсон. Вони прямували в Лаґганлію, новий центр дозвілля поблизу Авімора.

Catherine Murray Brown
Кетрін Мюррей Браун навчалася у школі, з учнями якої сталася трагедія

“Він був популярним учителем. Він був дуже товариським і дуже комунікабельним і до того моменту ніколи не робив нічого суперечливого”, – згадує Кетрін Мюррей Браун Бена Бітті.

Бітті і Девідсон були досвідченими альпіністами, і група була добре підготовлена для холодної погоди. До їхньої експедиції приєднався 18-річний Шіла Сандерленд, стажер-інструктор у Лаґганлії.

Бітті спланував експедицію: дві групи мали йти різними маршрутами через плато Кернгорм до Бен Макдуї, другої за висотою гори Британії.  Потім вони мали спуститися вниз, зустрітися і переночувати у Корор Боті на гірському перевалі Лайріг-Гру.

Twenty-three year old Ben Beattie was the school's outdoor education teacher
У похід дітей повів 23-річний учитель

Бітті взяв до своєї групи більш досвідчених, сильніших ходоків. Девідсон і Сандерленд взяли інших шістьох дітей – 16-річну Керол Бертрам і 15-річних Діана Даджен, Лоррейн Дік, Сьюзен Бірн, Вільяма Керра і Реймонда Леслі.

Вони вирушили об 11:00 в суботу, 20 листопада, і невдовзі все почало йти не так. Погода зіпсувалася, і невблаганні хуртовини накрили обидві групи. Група Бітті змогла через глибокий сніг дістатися до укриття, де вони провели ніч.

Наступного дня його група прокладала собі шлях до виходу з плато. Лише ввечері вони змогли дістатися до іншої хатини, звідки змогли зв’язатися з Лаґганлією. І тоді стало зрозуміло, що інша група потрапила в біду.

Вони так і не змогли дійти до першого притулку. Коли вони опинились у жахливих умовах і не мали надії знайти дорогу з гір, Кеті Девідсон вирішила, що вони мають стати табором на горі у спальних мішках.

Вони провели ту першу ніч і весь наступний день на горі під час шторму. Не маючи можливості рухатися уперед під час хуртовини, вони були змушені залишитися на другу ніч.

Cathy Davidson was spotted by a helicopter crew crawling for help

 ФОТО,CAIRNGORM MOUNTAIN RESCUE TEAM. Команда гелікоптера побачила Кеті Девідсон, яка кликала на допомогу

До ранку понеділка, 22 числа, розпочали повномасштабну рятувальну операцію. У ній брали участь п’ятдесят пошуковців з RAF Kinloss і гірських рятувальних команд Абердіна, Бремара та Кернгорма. Близько 10:30 того ранку екіпаж гелікоптера помітив Девідсон. Вона кликала на допомогу. Дівчина була у жахливому стані, але все ж змогла повідомити рятувальникам, де перебуває її група.

На момент прибуття рятувальників п’ятеро дітей та інший інструктор загинули. Їхні тіла були під густим снігом. Реймонд Леслі – єдиний учень, який зміг вижити.

Headteacher Norman Chalmers confirmed the news to pupils at Ainslie Park school
Директор школи Ainslie Park

Важко передати відчай, який запанував у домах загиблих дітей та в їхній школі. Рорі Маклауд, якому зараз 66 років, у той час також був старшокласником в Ainslie Park. “Пан Чалмерс, тодішній директор, розповів про те, що сталося”, – згадує він.

“На обличчях людей була розгубленість, від “Почекайте хвилинку, хтось це вигадав…” до “Почекайте хвилинку, усіх цих люди більше не… я не розумію”, – додає чоловік.

Рорі та Кетрін Мюррей Браун були серед учнів, які представляли школу на похороні. “Я ніколи раніше не була на похороні, ніколи не бачила стільки дорослих у відчаї і ніколи цього не забула”, – каже Кетрін.

Розслідування трагедії провели в Банфі у лютому 1972 року. З’ясувалося, що у бланках згоди, виданих батькам, не було зазначено, що йдеться про зимовий альпінізм.

Розслідування дійшло висновку, що батьки в майбутньому мають отримувати більше інформації про експедиції, закликало до покращення навчання та сертифікації інструкторів, а також рекомендувало експертам давати поради щодо того, чи слід прибрати укриття на висоті, щоб люди не покладалися на них у надзвичайних ситуаціях.

Батьки загиблих закликали, щоб Бена Бітті та директора Лаґганлії Джона Пейслі визнали винними у смертях, але розслідування не дійшло жодних подібних висновків.

Білл Даджен – тепер уже покійний – дав інтерв’ю газеті The Scotsman на 40-ву річницю смерті його дочки Діани в 2011 році.

“Річ у тім, що цього не повинно було статися, – сказав він. – Я не можу уявити, щоб таке сталося зараз”.

“Я не можу не думати, що інструктори були занадто молоді, щоб бути керівниками – це ніби гра, де вони керують дітьми, не набагато молодшими за себе”, – додав чоловік.

Бен Бітті продовжував працювати в горах і помер під час сходження у Гімалаях в 1978 році. Кетрін Девідсон переїхала до Канади.

Rescue teams set out to look for the missing walkers

Реймонд Леслі живе в Шотландії і ніколи публічно про трагедію не говорив. Центр Лаґганлія продовжив працювати й познайомив тисячі молодих людей із дослідженням довкілля. Джон Пейслі, головний викладач центру в 1971 році, керував будівництвом меморіалу жертвам катастрофи.

Середню школу Ainslie Park закрили в 1991 році після того, як протягом багатьох років у ній зменшувалась кількість учнів. Там немає меморіалу п’яти учням, які загинули в Кернгормсі, але їхні шкільні товариші їх пам’ятають.

“Я думаю, що поки ми живі, ми пам’ятатимемо це. Але ми всі старішаємо. Це було 50 років тому. Я не знаю, чи залишиться це в пам’яті людей, коли нас не стане”, – каже Кетрін Мюррей Браун.

Автор: Крейг Вільямс; BBC Scotland

You may also like...