У Чернігові, який минулого року піддавався бомбардуванням з російських літаків, нині судять одного з військових льотчиків РФ — Олександра Красноярцева. Новозаводський районний суд Чернігова дійшов до розгляду по суті справи про вбивство місцевого жителя Віталія Сергієнка. Слідство каже: Красноярцев, літак якого збили над Черніговом, застрелив чоловіка, коли той намагався його затримати.
У МІПЛ розповідають про перше засідання по суті, на якому свідчили сестра загиблого та військовий, який затримував Красноярцева.
У липні минулого року Деснянський районний суд дав дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування у справі Красноярцева. Згодом стало ясно, що захоплений пілот не перебував на території, контрольованій українською владою і, швидше за все, був обмінений. У жовтні глава розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов підтвердив обмін Красноярцева.
Смерть від вогнепального поранення
Учасники зібралися на засіданні 18 травня: прокурор, троє суддів колегії та адвокат обвинуваченого за договором із Центром безоплатної правової допомоги. Розпочали з прокурора — той оголосив обвинувальний акт.
З нього відомо, що 36-річний пілот Олександр Красноярцев обвинувачується у воєнному злочині за ч. 2 ст. 438 КК України — порушеннi законiв та звичаїв вiйни, поєднаних з умисним вбивством.
Це сталося 5 березня 2022 року. Тоді, як каже слідство, старший льотчик та начальник повітряно-вогневої й тактичної пiдготовки у в/ч 86789 Красноярцев “здiйснив бойовий вилiт із воєнного аеродрому поблизу селища Сеща Брянської областi РФ”. На борту він ніс шість 500-кілограмових неконтрольованих авіабомб.
У той період Чернігів ледь не щодня здригався від бомбардувань з російських літаків. Люди ховалися в підвалах та сховищах, а важкі авіабомби руйнували інфраструктуру в центрі і на околицях міста.
Українським військовим вдалося вполювати “Сушку” Красноярцева. Її збили приблизно об 11:30 над обласним центром. Красноярцев і штурман, майор Костянтин Криволапов, катапультувалися.
Льотчик приземлився на дах приватного будинку. Він намагався сховатися серед сараїв та господарських приміщень, але пілота помітив місцевий житель — 42-річний Віталій Сергієнко.
“Обвинувачений здійснив не менше двох пострілів у цивільного зі своєї табельної зброї — пістолету Макарова. Чоловік отримав вогнепальне поранення правого плеча, сліпе поранення грудної клітини. Смерть настала внаслідок масивної крововтрати та поранення грудної клітини”, — зачитав із обвинувального акту прокурор Кирило Пугачов.
Тоді Красноярцев переліз через паркан та сховався у сараї сусіднього будинку, де його і знайшли українські військові.
Мертвого штурмана Криволапова відшукали за кілька кварталів, а Красноярцев опинився в українському полоні.
Олександр Красноярцев, фото ОК “Північ”
Олександр Красноярцев — родом із Оренбурга. Закінчив Краснодарське вище авіаційне училище. Брав участь у війні в Сирії.
За місяць після потрапляння в полон, 23 квітня 2022 року, російському пілоту оголосили підозру в скоєнні воєнного злочину. А за два місяці, в липні, суд дав дозвіл на заочне слідство у цій справі. Це означає, що на той момент Красноярцева вже не було в Україні. Восени обмін підтвердив очільник Головного управління розвідки Кирило Буданов в ефірі телемарафону: “Льотчика Красноярцева ми обміняли місяців чотири-п’ять тому. Ми його обміняли на наших пілотів, якщо не помиляюся, на п’ятьох”.
Слідство тривало майже рік. У лютому 2023 року справу Красноярцева передали до суду. Йому загрожує від 10 до 15 років в’язниці, або довічне позбавлення волі. Через те що обвинувачений може бути ув’язнений пожиттєво, його справу розглядає колегія суддів.
“Не стріляй, я здаюсь”
Командир роти ТРО, який затримав Красноярцева, є одним із чотирьох свідків у справі. Журналісти МІПЛ записали його свідчення, але з міркувань безпеки не вказуємо його імені. Український військовий із товаришем по службі тоді виїхали на місце падіння російського винищувача. Він побачив парашут на даху будинку, чув декілька одиночних пострілів та побачив біля курника мертвого чоловіка, що лежав на животі, а біля нього — гільзу від пістолета.
Військовий пішов від убитого і перевіряв усі господарські споруди. Він припускав, що російський льотчик десь сховався. Свідок переліз через паркан до сусіднього подвір’я.
“Сарай і технічні приміщення були замкнені, ззовні висіли навісні замки — тобто там ніхто не міг сховатися. У глухому куті під самим парканом — теж технічне приміщення, типу сарайчика. Там був гачок, але він був відкритий. Я подумав, що, можливо, він там сховався, але не був упевнений. У мене був автомат і я розумів, що вбили людину. Я став збоку, засунув дуло автомата в щілину (я не бачив, що там всередині, було темно) і кажу: “Здавайся”. Секунди три-чотири тиша, а потім відповідь: “Не стріляй, я здаюсь” (російською мовою, — МІПЛ). Я розумів, що у нього є зброя, щойно він відчинить двері, то може почати стріляти. Я відійшов трохи назад. На сусідньому подвір’ї був ще один військовий, він переліз через паркан, став збоку, я відчинив двері. Пілот у синій формі був у самому кінці цього сарайчика, де стояли граблі та вила. Він почав вилазити. У нього в правій руці був пістолет Макарова”, — заявив у суді свідок.
Загиблий Віталій Сергієнко. Фото МІПЛ
“Рідну людину мені ніхто не поверне”
Сестра загиблого Світлана Войтешенко того дня разом із донькою, братом Віталієм Сергієнком і чоловіком була вдома. Від обстрілів під час боїв за Чернігів родина зазвичай ховалася в погребі, але того дня залишилася в будинку: дівчата — у залі, відсунувши диван від стіни. Віталій був у коридорі.
Світлана пригадує: після того як над хатами низько пролетів російський винищувач, пішов сильний дим: “Ми подумали, що люди горять. Відчуття, ніби за сараєм дим пішов”, — каже жінка.
Брат потерпілої вибіг на вулицю, чоловік Світлани Сергій — за ним. Віталій — праворуч будинку, а Сергій — ліворуч.
“Сергій за кілька хвилин прибігає і каже: “У нас у дворі росіянин. Не виходьте на вулицю”. Ми в будинку залишилися з Юлею (донькою, — МІПЛ), а Сергій знову побіг на вулицю. Я почула постріли. За кілька хвилин прибіг Сергій і каже, що у Віталіка стріляли”, — пригадала той день сестра загиблого.
Прокурор у суді запитував у свідків і потерпілої, чи були у Віталія в руках вила? Це важлива деталь, оскільки в інтерв’ю після потрапляння у полон Красноярцев сказав, що за ним гнався чоловік із вилами: “Побіг за хату, а за мною побіг мужик, намагався мене наздогнати. Не знаю, з вилами чи з чимось… Застосував зброю — ПМ (пістолет Макарова, — МІПЛ)”.
Потерпіла спростувала слова Красноярцева: “Не було вил у нас. Буквально в минулому році під осінь мені Сергій зробив вила, тому що в господарстві їх не було. Вила лежали десь у сараї без ручки”. Каже, що брат вибігав із порожніми руками, дорогою не було жодних інструментів, а от її чоловік, вибігаючи на вулиці, взяв кочергу з котельні.
Завершуючи допит потерпілої, суд запитав у Світлани її думку про покарання для Красноярцева.
“Довічне. Він буде жити і радіти, а мені ніхто не поверне рідну людину”, — сказала сестра загиблого. Зі слів Світлани, рідний брат був хрещеним її доньки і завжди допомагав родині. Працював електриком. Одружитися не встиг. Після смерті батьків брат із сестрою жили разом.
Допитавши потерпілу та свідків, суд відклав засідання. Досліджувати докази, слухати позицію сторони захисту та проводити дебати суд буде з серпня.
Автор: Ірина Домащенко, журналістка МІПЛ
Джерело: Медійна ініціатива за права людини