Що таке окупація? Історія однієї втечі з окупованого Донецька: «Перед Ростовом поставили чеченські блокпости»

Проєкт Радіо Свобода Донбас Реалії поспілкувався з молодими людьми, які виїхали з окупованого Донецька. Один із них – Віктор (ім’я змінено з міркувань безпеки). Молодий чоловік кілька місяців переховувався від примусової мобілізації в батьківській квартирі. Аж поки не знайшов людей, які допомогли йому виїхати. Це було у 2022 році, вже після початку повномасштабного вторгнення РФ. Зараз Віктор за кордоном. Ось його історія.

Історію Віктора та ще двох молодих людей, які вибралися з окупації на підконтрольну Києву територію – дивіться у випуску телепроєкту Донбас Реалії.

Втеча з окупації

«Була група людей, які вивозили, у них там були свої люди на кордоні з Росією. Найскладніше було доїхати, бо на кордоні в них є свої люди, а на блокпостах – ні. Але вони знали шляхи десь полями. Ми домовилися, спочатку сума була десь близько 800 доларів за виїзд. Але того дня, коли я виїжджав, щось у них трапилося, може, і не трапилося, не знаю, а просто ціни підвищили, і це вже коштувало 1000 доларів.

Просто забрали мене з дому, і через поля ми проїхали до кордону (між окупованими територіями України та міжнародно визнаними територіями РФ продовжує здійснюватися прикордонний контроль – ред.). Я повинен був ще доїхати до Ростова-на-Дону з цим перевізником, але там була занадто велика черга, тож довелося [їхати] на таксі.

Перед Ростовом поставили чеченські блокпости (блокпости, які контролювали військові з Чечні, так звані «кадировці – ред.), які всіх [чоловіків] від 18 до 65 років розвертали та видавали повістки. Ми дзвонили десь у вісім служб таксі, – нас тоді було п’ятеро в групі, – і всі відмовляли. Лише останні сказали чому: тому що там блокпости. Ми не знали цього завчасно.

І це коштувало… я вже не пам’ятаю на той час курс… коштувало дві тисячі [рублів] на групу доїхати, а взяли з нас п’ятнадцять [тисяч рублів]. Мені тоді було все одно, мені було важливо поїхати якнайдалі.

Це був настільки стресовий період, що коли я вже їхав, думав: або я зараз поїду, або ні. І не було нічого страшного – просто така втома та сподівання, що все вдасться».

Гроші

«За відчуттями, найскладніше було в 2014–2016 роках. Я згадую, що був час, коли ми жили тільки за рахунок гуманітарної допомоги: батькам, батькові не платили зарплату тривалий час. Я тоді цього не помічав, але зараз розумію, що батьки доклали багато зусиль, щоб ми нормально харчувалися, якось нормально жили.

Думаю, фінансовий стан погіршився десь на 40% (у жителів окупованої частини Донеччини – ред.). Але, як це зазвичай трапляється, з’явилися нові професії – перевізники для документів та інше. І ось ці люди… у нас на районі, я точно знаю, було двоє таких… у них після окупації вже почалося будівництво нових будинків, купівля машин.

Мобілізація

Росіян, я їх не дуже бачив, але ось «вояків» місцевих, так би мовити, «ополченців», стало занадто багато. І в деякі періоди це було навіть нестерпно. Бо більшість із них, як казали мої родичі, «ідейні», померли ще в 2014-му. Залишилися тільки ті, хто там заради грошей або заради влади. І ось ці люди… їх досить часто можна було зустріти п’яними та в досить поганому стані. Вони створювали багато проблем.

Одне з найяскравіших, що я пам’ятаю, – це коли я їхав у автобусі, і там один із таких був у нетверезому стані та погрожував своєму співконтрактнику: якщо той не підпише продовження контракту, то він його пристрелить. 

Я навчався тоді у вищому навчальному закладі, і це ніякого захисту не давало. Багато моїх знайомих, хто навчався, хто виходив на вулицю, їх одразу забирали.

Були ситуації, коли викликали вже четвертий курс на дипломні роботи, перевірку, чи забрати якісь документи, і одразу під вишем, після того, як вони розібралися з документами, їх «пакували» та везли у поля чи кудись. Зв’язку з ними майже одразу не було.

Приходили «вояки» на роботу до батьків, не моїх, але до багатьох моїх знайомих. Один зі знайомих так і потрапив під мобілізацію. Десь троє моїх друзів так потрапили. Двох із них вдалося витягнути, а одного – лише через рік батьки змогли витягнути з цього всього».

Що таке окупація?

«Це дуже важко, бо тут у кожної людини буде своя сторона. Щонайменше скажу, що окупація – це відсутність документів, визнання в інших країнах, іншому світі, і перешкоди у пересуванні, неможливість поїхати, куди ти захочеш, неможливість отримати якусь нормальну освіту, або якщо ти якусь освіту отримав, то ти не можеш її визнати ніде.

Це коли якісь військові стоять на декілька голів вище за тебе у правах та можливостях, а якщо це якісь військові з якоюсь посадою, то в них, в принципі, є повна влада над твоїм життям. Це коли ти йдеш працювати і не знаєш, отримаєш гроші у цьому місяці чи ні.

Це коли ти живеш у такій бульбашці, яка, може, і не повинна була існувати, і не зрозуміло, як вона ще тримається, але вона чомусь тримається, і в неї накачують, накачують, і колись вона все ж таки лусне, а що робити далі, не буде зрозуміло».

Нове життя

«Складно це оцінити, тому що зараз такий період, коли ще формується особистість, і з кожним роком вона трохи інша. Знаю тільки те, що став набагато спокійнішим і можу більше виражати себе – як у зовнішньому вигляді, так і словами. Тому що тут не відчувається погроза з боку влади. Ніхто не тисне, ніхто не засуджує, і ніхто не може, навіть якщо засуджує, тебе затягнути кудись та вбити».

Джерело: Донбас.Реалії / Радіо Свобода