«Псевдолікар Слюсарчук убиває людей!» Завдяки зволіканню правоохоронців

Новi факти, якi ми роздобули, розслiдуючи сенсацiйну справу, нормальнiй людинi неможливо сприймати без валер’янки …Занурюючись щораз глибше у справу псевдолiкаря Слюсарчука, я думаю про те, скiлькох людей вдалося б врятувати, скiльки доль не було б поламано, якби… Якби мiлiцiя i прокуратура у нашiй країнi чесно виконували свої обов’язки.

 Попередні публікації на цю тему дивіться тут і тут.

Кожен день додає нових штрихiв у цiй доволi заплутанiй справi. Справi псевдопрофесора, за якою сьогоднi уважно стежить вже не лише українська громадськiсть, але й свiтова спiльнота. Адже подiбного, вочевидь, не знає жодна країна: пройдисвiт з липовими документами лiкаря експериментує над людьми впродовж двадцяти рокiв – калiчить i вбиває, займається контрабандою психотропних препаратiв, а мiлiцiя, прокуратура, Служба безпеки України цього не «бачать».

Щодня я вивчаю новi документи. Слухаю все нових i нових потерпiлих та свiдкiв. Їх багато. I документи, i свiдчення людей незвичнi. У них йдеться не про суперечки сусiдiв. У них ключовi слова: психотропнi препарати, суїцид, доведення до божевiлля, крапельницi, наркотики, вимагання, смерть.

Знищено не все.

Кожен новий документ на моєму столi – це втрата найдорожчих. Це бiль i страждання потерпiлих, погрози свiдкам, котрi бояться за життя своїх родин. I все це – наслiдок масштабної дiяльностi вкупi зi спiльниками людини з пiдробленими дипломами лiкаря.

Пiд час розмови перед розслiдуванням я спитала Слюсарчука, навiщо вiн приховує свою бiографiю. Адже приховати всього не вдасться, слiд залишається. I тодi вiн сказав менi: «А нiчого не знайдуть! Правди про мене нiхто не написав. Й не напишуть. Я все знищив!»

Андрiєвi Слюсарчуку всього 40 рокiв. Встановити, хто вiн насправдi, де, з ким i як жив, як працював, справдi було доволi важко. Чимало документiв знищено, чимало сфальсифiковано. Але ми встановили. Усю його бiографiю. Поетапно. Вона не має нiчого спiльного з бiографiєю, яку вiн подає офiцiйно.

Справжня бiографiя – це бiографiя вихованця iнтернату для розумово хворих дiтей, який почав життєвий шлях з дрiбного шахрайства й вирiс до рецидивiста – без жалю i совiстi.

Детально про те, як i чим колишнiй iнтернатiвець заробляв путiвку в наповнене титулами, почестями та славою багате життя, ми розповiмо дещо згодом. А сьогоднi лише найважливiшi факти: кримiнальний етап бiографiї Андрiя Слюсарчука. Той етап, де цiна розваги-забавки Слюсарчука у «лiкаря» жорстока: смерть, покалiченi здоров’я та долi людей.

За сiм останнiх днiв ми знайшли щонайменше двi кримiнальнi справи, порушенi проти громадянина України Слюсарчука А.Т. Так, так, не дивуйтесь. Це – задокументований правоохоронцями факт, який засвiдчує: «видатний генiй i професор нейрохiрургiї»… тринадцять (!) рокiв ходив на допити, був на пiдписцi про невиїзд, кiлька разiв його оголошували у кримiнальний розшук.

I про те, що Слюсарчук аж нiяк не професор медицини, а звичайнiсiнький шахрай iз пiдробленими дипломами лiкаря, було вiдомо не лише медикам, а й мiлiцiї та прокуратурi ще 15 рокiв тому.

Першу кримiнальну справу порушили ще 27 липня 1996 року. Тодi 25-рiчному уродженцевi Житомира (за теперiшнiм паспортом) Андрiю Слюсарчуку слiдчi Жидачiвського райвiддiлу мiлiцiї (Львiвщина) iнкримiнували шахрайство. Розслiдування цiєї справи тривало… вiсiм рокiв!

Фабула проста: Слюсарчук А.Т. «поставив смертельний дiагноз» мiсцевiй жiнцi, пообiцяв вилiкувати «дорогими препаратами», якi привезе з Москви, i взяв за все це 665 доларiв США. Зважте, на календарi – 1996 рiк. Тодi зарплата становила 10-20 доларiв, та ще й мало хто її отримував. 665 доларiв – то була велика сума не лише для жительки райцентру.

«Слюсарчук постiйно казав менi, що з моїм «дiагнозом», який вiн менi поставив, якщо не лiкуватимусь у нього, проживу два роки, та ще мене й паралiзує. Тож я налякалася, чоловiк сивiти почав, не спав ночами, то я й дала йому грошi на лiки. А вiн зник. Я знайшла квартиру, де вiн жив, i побачила там пакет iз лiками та моє прiзвище. Подивилася, а там – протермiнованi дешевi таблетки й пiдозрiлi ампули. Потiм вiн той пакет менi принiс, але я вже обстежилась у справжнiх лiкарiв, якi жодного «смертельного дiагнозу» у мене не виявили, i зрозумiла: Слюсарчук – звичайний шахрай».

«Вiн завжди мав зi собою дипломат. Перед входом до лiкарнi дiставав iз нього бiлий халат та лiкарську «слухавку». Вдягав халат, чiпляв ту «слухавку», напускав на обличчя такий поважний вигляд i тiльки тодi заходив до примiщення лiкарень. До медикiв казав «колего». Один iз професорiв тодi сказав менi: «То не лiкар, панi».

Зрозумiвши, що має справу зi звичайнiсiньким шахраєм, панi Бруховська звернулась iз заявою до мiлiцiї. Там порушили кримiнальну справу. У цей час надiйшла ще одна заява щодо шахрая Слюсарчука. За цiєю ж схемою «дорогих лiкiв iз Москви» вiн обдурив ще одну жiнку – Iрину Очеретну.

«Я бачила, як Слюсарчук ставив капельницю Очеретнiй у неї вдома. Це було надвечiр. Потiм зауважила, що в Iрини дуже пiзно горить свiтло й дивна тиша. Я зайшла до неї: вона лежала пiд капельницею задихаючись, не могла говорити, а того «дохтора» Слюсарчука й слiд захолов. Я викликала «швидку», – згадує свiдок дiянь практикуючого псевдопрофесора. Iрина Очеретна померла пiд час розслiдування справи. Свiдки кажуть, що в ходi «лiкування капельницями» Слюсарчук змушував її з’їдати на день по 40-50 таблеток, якi приносив сам. За грошi.

У рамках цiєї справи, порушеною за статею «шахрайство», слiдчi виконали величезний осяг роботи. «Ми робили запити у росiйськi вузи стосовно лiкарських дипломiв Слюсарчука. I нам надiйшли вiдповiдь, що такий у них не навчався. Робили запити в аптеки Росiї i встановили: цiни на росiйськi медичнi препарати, якi Слюсарчук давав хворим, коштували там копiйки. Ми довели, що це – шахрайство. Слюсарчуку пiдготували обвинувальний вирок. Та справу почала забирати прокуратура…» – згадують слiдчi, якi вели цю справу. З 1998 року у справi чомусь почали часто змiнювати слiдчих.

Та тодi в рамках цiєї кримiнальної справи встановлено й таке: Слюсарчук має диплом Вiнницького медичного iнституту iм. Пирогова.

Запам’ятайте цей факт, вiн дуже важливий.

Цей же диплом Слюсарчук подасть у вiддiл кадрiв Львiвської полiтехнiки, влаштовуючись туди на роботу 1999 року.

Як випливає iз постанови про закриття кримiнальноi справи, датованої 31 жовтня 2003 роком, у слiдчого майора мiлiцiї Бацика В.В., який пiдписав постанову й бачив по документах, що росiйськi дипломи – фальшивка, не виникла думка про те, аби перевiрити, чи справдi громадянин Слюсарчук здобував медичну освiту ще й у вiдомому українському навчальному закладi. Чи, може, думка була, а рiч в iншому?

Другу кримiнальну справу проти Слюсарчука порушили 17 липня 2000 року у Львовi. Заяву до мiлiцiї написали Олег та Богдана Гамалiї, батьки двох дiтей. За лiкування своїх двох малих дiток подружжя заплатило аферистовi 1500 доларiв. Тодi це була майже цiна квартири. Коли дiтям пiсля «лiкування професора Слюсарчука» стало погано й батьки зрозумiли, що їх ошукано, вони пiшли до мiлiцiї.

I ось тодi в бiографiї «видатного професора-нейрохiрурга», яку вiн так жалiсно рекламує упродовж багатьох рокiв, з’явилася друга чорна пляма. Франкiвський райвiддiл (Львiв) порушив проти громадянина Слюсарчука кримiнальну справу за статтею 143.

Простеньку справу щодо дiтей Гамалiїв розслiдували… п’ять рокiв. I закрили. За ст. 6 п. 2 (вiдсутнiсть сладу злочину). Мотивацiя: Слюсарчук не винен, бо проводив лiкування… «як лiкар i кандидат медичних наук». Тож 1500 доларiв теж узяв – як лiкар за лiкування. На цей момент статтю про вiдповiдальнiсть за незаконнi валютнi операцiї якраз вилучили.

У кожному документі кримінального діловодства Слюсарчук фігурував як «лікар». Несвідома помилка чи навмисна?

Як i у попереднiй справi слiдчий Кисiльов В.В. не перевiрив, чи справдi Слюсарчук здобув базову медичну освiту у Вiнницькому медiнститутi. «Встановлено, що Слюсарчук А.Т. має вищу медичну освiту, у 1990 роцi закiнчив Вiнницький медичний iнститут», – ось так сказав у постановi про закриття справи слiдчий.

Слiдчий Кисiльов не взяв до уваги i той факт, що пан Слюсарчук, у принципi, не мiг здобути вченого ступеня кандидата медичних наук, бо в той час, коли начебто мав перебувати в Москвi, насправдi був фiгурантом кримiнальної справи у Жидачевi iз запобiжним заходом – пiдписка про невиїзд.

Запам’ятайте i цей факт, вiн теж дуже важливий.

Якщо б у будь-якiй iз цих двох кримiнальних справ хтоcь зробив цю елементарну дiю – перевiрку диплома про базову медичну освiту, начебто здобуту у Вiнницi, наступнi фатальнi подiї нiколи не вiдбулися б. Нiколи.

11 лютого 2001 року псевдолiкар Слюсарчук уб’є людину, коменданта гуртожитку №14 полiтехнiчного iнститу 56-рiчну Iрину Соколовську.

Ми не помилились словами i хочемо ще раз пiдкреслити: Слюсарчук убив людину – 56-рiчну абсолютно здорову жiнку. Ми розумiємо, яку вiдповiдальнiсть беремо на себе, стверджуючи таке. Ми розумiємо, що офiцiйно мiлiцiя не визнала на той момент Слюсарчука винним. Ми розумiємо, що у справi лежать деякi сфальсифiкованi документи. Але ми знаємо, що ця слiдча помилка – несвiдома чи навмисна — трапилась лише тому, що слiдство не взяло до уваги одного моменту – воно не поставило пiд сумнiв i не перевiрило того факту, що Слюсарчук – лiкар.

До свого дня народження Iрина Соколовська не дожила три днi. Смерть настала в робочому кабiнетi. На очах десяткiв свiдкiв. У студентському гуртожитку «полiтеху», де ставив експерименти на людях шахрай iз фiктивними дипломами лiкаря.

…Недiля. 11 лютого 2001 року. Подiї того дня вiдбувались так.

«О другiй дня мама сказала, що йде у гуртожиток на «переливання кровi до лiкаря Андрiя Тихоновича Слюсарчука». Вiн їй уже тиждень «чистив» кров. Я була проти цього, бо мама була здорова, на нiщо нiколи не хворiла. Казала, що не треба їй тiєї «чистки», i бачила, що мама сама не рада, що погодилася на те, але вона промовила: «Слюсарчук казав, що переривати не можна, ще два-три рази мусово зробити процедуру», – згадує Наталя Соколовська, донька Iрини Соколовської, i каже далi: «Слюсарчук убиває людей, вiн убивця моєї мами. Вiн її вбив цими своїми «процедурами», i я нiколи не прощу йому. Вiн забрав у мене найдорожче».

Наталія Соколовська: «Я мрію дочекатися того дня, коли цей убивця і його високі покровителі сядуть на лаву підсудних».

Свiдок №1: «Слюсарчук поставив Iринi Соколовськiй якийсь апарат. Одна голка була пiд’єднана до вени, iнша до ноги. Голки з’єднувала трубка, через яку циркулювала кров. Слюсарчук увесь час кудись вибiгав, ми почергово були бiля Соколовської. Ми часто так залишалися бiля людей, як Слюсарчук ставив їм капельницi чи переливав кров.

Того дня у панi Iрини було десь дев’яте переливання. Слюсарчук робив ту процедуру їй кожного дня. А тої недiлi їй стало погано ще пiд час процедури. Побiгли за Слюсарчуком, вiн прийшов i почав вiд’єднувати все. Iрина Андрiївна жалiлася, що дуже болить у животi, показувала рукою на печiнку, що темнiє в очах. Вона почала хрипiти i знепритомнiла».

Свiдок №2: «Ми бачили: Соколовська помирає, хотiли викликати «швидку», але Слюсарчук не дозволяв пiдходити до телефону. Кричав, що вiн – лiкар, i знає, що роботи й аби йому не вказували. Вiн їй щось колов, але Соколовська не приходила до тями. Тодi ми почали наполягати на виклику «швидкої» рiзкiше, бо бачили, що то вже все. Вона помирає».

Свiдок №3: «Соколовська не приходила до тями, а Слюсарчук кричав, що нiякої «швидкої», що ми – придурки, а вiн – лiкар i знає, як врятувати. Коли зрозумiв, що ми його вже не слухаємо й викликаємо «швидку», то став дуже просити, аби викликали не приватну, а з Топольної».

Карета швидкої допомоги (лiкар Башкирова Ф.П.) прибула до гуртожитку №14, що на вулицi Академ. Лазаренка, 40, о 16.45. Iрину Соколовську привели до тями. Жiнка скаржилася на сильнi болi у животi. Лiкарi «швидкої» вважали, що у Соколовської може бути гострий панкреатит.

Свiдок №4: «Лiкарi «швидкої» наполягали на негайнiй госпiталiзацiї. Вони хотiли викликати реанiмацiйну бригаду, але Слюсарчук не дозволяв лiкарям забрати Соколовську. Вiн розмахував дипломами й казав, щоб вони не лiзли, що не вони, а вiн її лiкуючий лiкар, лiкує давно i сам знає, як лiкувати далi».

Карета швидкої допомоги поїхала.

Свiдок №5: «Як тiльки «швидка» поїхала, Соколовськiй знову стало погано. Слюсарчук почав робити їй якiйсь уколи. Але воназнепритомнiла. Вiн став робити їй масаж серця — у неї пiшла горлом кров. Ми вже його не питали нiчого, а самi викликали «швидку».

Свiдок №6: «Соколовська лежала мертва. Весь одяг був у кровi. Ми розумiли, що це все. Слюсарчук у цей час бiгав i кричав, щоб ми всi мовчали: «Ви нiчого не бачили! Вона сама померла! Я нiчого не робив! Мене тут не було!» Тодi вiн став нам усiм погрожувати, якщо його «здамо».

Свiдок N7: «На той час бiля дверей кабiнету комендантки вже було дуже багато людей. Слюсарчук спершу кричав й погрожував, а потiм став просити, аби всi «мовчали й не казали, що вiн переливав кров Соколовськiй й ставив крапельницi». Iрина Андрiївна лежала на пiдлозi мертва, а Слюсарчук переступав через неї, збирав та виносив усi медикаменти та медичну апаратуру, з допомогою якої вiн переливав їй кров».

О 17 годинi 28 хвилин бригада Львiвської станцiї швидкої медичної допомоги, а саме лiкар Башкирова констактувала «смерть до приїзду».

«Мама лежала мертва посеред кiмнати, пiдсобки бiля свого кабiнету. Вiн тут завжди робив їй те переливання i ставив крапельницi. Я бачила це не один раз ранiше. Всi груди у неї були залитi кров’ю. Я все зрозумiла. Я кричала їм, що це — вбивство. Попередила всiх, аби не допускали Слюсарчука до тiла, i вимагала провести розтин, щоб встановити, чим вiн її вбив, що вiн їй крапав, навiщо кров переливав?

Але мене не допускали до моргу, а свiдоцтво про смерть з моргу судово-медичної експретизи, що на Пекарськiй, винiс менi не лiкар, не прокурор, а – Слюсарчук!» На той час Наталi було 25. Вона заледве не збожеволiла. Перед смертю матерi Наталя поховала свою малу доню.

У свiдоцтвi про смерть, яке винiс з моргу дочцi Соколовської псевдолiкар Слюсарчук, було: рiд смертi не встановлено.

– Я вiрила у справедливiсть. Я вже знала, що в нього фальшивi дипломи. Я казала про це слiдчим i просила перевiрити цi дипломи.

I перевiрити, якi препарати вiн вводив мамi через крапельницю. Я просила порушити кримiнальну справу. Бо це була не природна смерть, це було вбивство. Тодi в мiлiцiї я зустрiла жiнку, яка також писала заяву на Слюсарчука. Я не пам’ятаю тiльки, чи там її чоловiк помер, а чи його Слюсарчук скалiчив i виманив у них грошi,

– Наталя каже, що мама їй приснилася цiєї ночi. I батьковi приснилася також. А не снилася їм, рiдна, вже давно…

Через сiмдесят сiм днiв старший помiчник прокурора Франкiвського району мiста Львова Хомик В.П. винесе постанову про вiдмову в порушеннi кримiнальної справи. I встановить, що смерть Соколовської настала внаслiдок… iнфаркту мiокарда, а «громадянин Слюсарчук надавав померлiй допомогу у виглядi трамадолу та лiдокаїну».

У тiй же постановi зазначено, що «громадянин Слюсарчук А.Т., проживаючи в гуртожитку N14, надавав платнi медичнi послуги рiзним особам, у тому числi й Соколовськiй I.А.» Ще одна деталь — Слюсарчук на цей момент не був нi студентом, нi викладачем полiтехнiки.

Коментарi зайвi. Iрина Соколовська померла тодi, коли ще розслiдувались двi кримiнальнi справи вихованця iнтернату, який уявив себе великим лiкарем i забавлявся, важачи людським життям.

…Сьогоднi у нас на руках уже десятки заяв потерпiлих i все новi та новi постанови про вiдмову у порушеннi кримiнальних справ стосовно Слюсарчука А.Т. Всi постанови закiнчуються стандартно. У дiях «лiкаря Слюсарчука» складу злочину нема. Люди виннi самi.

Я думаю про те, як вистачало совiстi слiдчим мiлiцiї та прокуратури прикривати злочини шахрая? Адже йшлося не про звичайне шахрайство, тут цiною було людське життя. Невже нiхто зi слiдчих у декiлькох кримiнальних справах i пiд час кiлькох дослiдчих перевiрок не здогадався перевiрити факт справжностi диплома?

Якщо вiрити документам – нi, не здогадався.

Але справа цього нечуваного шахрайства, у яке втягнуто вже багато людей, навчила нас не вiрити документам. Тому ми i знайшли трьох слiдчих зi щонайменше шести, якi займались першою кримiнальною справою. I вони одностайно стведжують, що у рамках кримiнальної справи цей факт перевiряли. I були отриманi вiдповiднi довiдки, факт пiдробки документа встановлено.

Чому ж майор мiлiцiї В.Бацик через вiсiм рокiв не помiтить цього факту? Хтось знищив документальнi докази? Чи майор Бацик i знищив їх, щоб вигiдно закрити справу? На це запитання треба дати вiдповiдь. Бо його цiна – життя щонайменше однiєї людини.

Чому слiдчий майор мiлiцiї В.В. Кисiльов написав у вiдмовнiй постановi, що Слюсарчук «являється за фахом лiкарем», якщо вiнналежно не перевiрив цього факту? На це запитання теж треба дати вiдповiдь, бо його цiна – життя людини.

Сьогоднi ми вже можемо сказати найважливiше – слiдчi, якi тепер займаються «справою Слюсарчука» за заявою газети «Експрес», цього тижня повторно встановили документально – Слюсарчук нiколи не навчався у Вiнницькому медичному iститутi, вiн просто пiдробив цей диплом. А встановили повторно, бо, за довiдкою архiву, матерiали кримiнальнох справи… знищено!

Слюсарчук також не мiг навчатися у цей же час у Московському медичному iнститутi, диплом якого почне показувати згодом, розумiючи, що версiю про навчання в Українi досить легко перевiрити.

Але й цей диплом – суцiльна «липа», вона з’явится вже тодi, коли Слюсарчук виплутається з перших кримiнальних тенет та почне «удосконалювати» свою бiографiю.

Усе це схоже на фантастичну iсторiю. Але це – правда. Правда i те, що лише українськi мiлiцiонери можуть вiрити, що дитина у дванадцять рокiв у радянський час може навчатися на станцiонарi у двох вищих навчальних закладах мiст, що лежать одне вiд одного на вiдстанi тисячi кiлометрiв. Цiкаво, а якi таблетки постачає пан Слюсарчук слiдчим української мiлiцiї, що вона покривають цю маячню та вiрять у неї вже п’ятнадцятий рiк?!

Отже, ще i ще раз ми змушенi повторити: Слюсарчук не має навiть елементарної базової медичної освiти. ПТУ. Маляр-штукатур.

А що в Слюсарчука справжнє? Дещо є. Ви не повiрите, але це документ про те, що Слючарчук – професор, i цей документ видало 2010 року Мiнiстерство освiти пiд керiвництвом Дмитра Табачника.

Як таке могло статись, що людинi без базової освiти було надане звання професора згiдно з рiшенням Вищої атестацiйної комiсiї? У копiї вiдповiдi, проект якої цими днями пiдготувало мiнiстерство, йдеться про те, що ВАК насправдi не надавав Слюсарчуковi цього звання, а лише нострифiкував його звання професора, начебто надане в Росiї. I зроблено це на пiдставi архiвної довiдки…

Критичний огляд цiєї «ахрiвної довiдки» може викликати лише смiх. Неозброєним оком видно, що вона – липова. На нiй немає вхiдних чи вихiдних реквiзитiв росiйського вiдомства, за якими можна було б iдентифiкувати час його видачi.

Та вiдразу ж стає не до смiху. Бо на пiдставi цього фальшивого документа людина стає професором в Українi! I не просто професором, а професором-нейрохiрургом. На додачу – 30 вересня цього року як професор кафедри полiтехнiки Слюсарчук отримає державну премiю згiдно з указом Президента у розмiрi 150 тисяч гривень. Неймовiрно!

До речi, ми встановили також i те, що у полiтехнiцi Слюсарчук був прийнятий на роботу двiчi – шiсть мiсяцiв працював у 1999 роцi. А потiм ще дев’ять – на рубежi 2010-2011 рокiв. Його прийняли у полiтехнiку на кафедру, де впроваджуються новiтнi стратегiчнi розробки для держави через кiлька тижнiв пiсля заснування державної премiї i… звiльнять – через кiлька тижнiв пiсля визначення номiнантiв премiї. 30 червня 2011 року.

Чому вiн фiгурує в указi як професор полiтехнiки – загадка. Ви також нiде зi свiчкою не знайдете жодної наукової роботи цiєї людини. Їх немає. I нiколи не було. Ця людина з «феноменальною пам’яттю», яка отримала найвищу педагогiчну премiю, не володiє не те що iноземними, а навiть рiдною мовою: його поточне мовлення густо пересипане русизмами.

Проте i це ще не всi загадки цiєї справи.

Три роки тому псевдопрофесора Слюсарчука зняли з рейсового лiтака в аеропорту «Бориспiль». У його багажi виявили контрабанднi медичнi вироби. Тодi пiд тиском впливових людей справу теж чомусь прикрили. Чому? А на пiдставi скарги Слюсарчука.

…Донедавна йому все миналося. Вiн став вiдчувати себе абсолютно невразливим. Це дало йому та його спiльниками змогу вибудувати своєрiдне МММ на здоров’ї людей. Вiн побудував мережу з лiкарiв, якi постачали йому клiєнтiв з усiєї країни. Здебiльшого на цю роль погоджувались анестезiологи люди якi найчастiше контактують iз згорьованими родичами. Вони вмiло органiзовували вихiд на «пана професора».

Вiн шантажував людей страшими дiагнозами, робив здорових калiками, а потiм залякувв.

Вiн не цурався брати грошi у бiдних, у дiтей-сирiт i навiть у людей, якi були приреченi, маючи, наприклад, рак у четвертiй стадiї.

Вiн забирав останнi грошi у матерiв, гостро потрiбнi для справжнього лiкування їхнiх хворих дiток. I, матюкаючись, наказував приносити в доларах, бо гривнi довго рахувати.

…Є населенi пункти, у яких його жертвами ставали декiлька людей. Ми впевненi: за двадцять рокiв «лiкарської дiяльностi» Слюсарчука таких населених пунктiв було не сотнi, а тисячi. I тисячi обдурених. А мертвi? Хто рахував його мертвих? У потерпiлих не вистачало сили й грошей не те що на прокуратуру, а й на похорон своїх рiдних. Псевдолiкар забирав у них останнє.

Вiддавали, бо шукали надiю. Бо хотiли понад усе: аби найдорожчi їм жили.

Якщо ж виникали проблеми, вiн щедро дiлився грошима з людьми, якi мали обов’язок його зупинити. Вiн i досi це робить.

Сьогоднi, розумiючи, що коло звужується, вiн шукає вихiд. Його спiльники залякують людей, якi дали свiдчення. Вiн вмовляє чиновникiв у Києвi, Козятинi та Гришкiвцях фальсифiкувати новi черговi довiдки.

Вихованець iнтернату вирiс. I показав всiм, хто вiн насправдi. Вiн використовував людей рiзними способами. Не цурався шантажу. Вiн дуже добре зрозумiв i вивчив, що таке специфiчно забарвленi оргiї, якi полюбляють високопосадовцi. Вiн знає це i нинi. I не гребує використовувати навiть такi можливостi…

Вiн користується тим, що мiлiцiя досi зволiкає. Правильнiше сказати, вона зволiкає уже п’ятнадцять рокiв. Це дає змогу йому знищувати документи, речовi докази. Ось чому вiн так смiливо кричав в обличчя журналiстцi: «Нiхто про мене не написав правду.

Й не напише. Бо не знайдете нiчого, я знищив все!»

Ця самовпевненiсть дає пройдисвiтовi поле для маневру. Але, на щастя, не всi документи знищено. I всiх свiдкiв убити неможливо, пане Слюсарчук! Ми хочемо, щоб це твердження особливо уважно прочитав також мiнiстр внутрiшнiх справ пан Могильов: усiх документiв не знищено!

Усi дiйовi особи, а їхнi прiзвища вже вiдомi — у прокуратурах, мiлiцiї, органах влади, мусять запам’ятати, що гру закiнчено. Навiть якщо вони вiрять, що, можливо, ще цього разу їхньому щедрому пiдопiчному знову вдасться викрутитись.

Не вдасться.

Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК

До речі

ФЕНОМЕНАЛЬНА ПАМ’ЯТЬ? ДЕШЕВI ФОКУСИ!

Ще один мiф псевдопрофесора Слюсарчука розвiяно

Ще досi є чимало людей, якi вiрять, що у псевдопрофесора i псевдолiкаря… феноменальна пам’ять.

Ми вас розчаруємо – це просто вмiло створений мiф.

Ось воно, пояснення «феноменальної пам’яті», – мікронавушник завбільшки як макове зерно, розроблений в Японії із застосуванням нанотехнологій. Легко можна придбати в інтернеті.

Так, спочатку ми теж у це вiрили. Але пiдстав засумнiватись, що у Слюсарчука генiальна пам’ять, у нас було три.

По-перше, спочатку насторожила вiдповiдь на просте питання: де могила його батькiв, начебто вiдомих медикiв?

У версiї Слючарчука вiдповiдь звучить так: «Не пам’ятаю, на жаль. Коли батьки загинули, я був в «Артеку» — як дитина-вундеркiнд. Пiсля повернення мене не повiдомили про те, що батьки загинули. А потiм я вже не цiкавився». Ми не хочемо коментувати цього, нехай люди зроблять висновки самостiйно.

По-друге, ми насторожились тодi, коли в редакцiї провалився експеримент за участi Слюсарчука.

Вiн, вiдомо, популяризує себе як людину, що нiбито тримає в пам’ятi кiлька тисяч книг. Ми запропонували йому взяти три улюбленi, прийти до редакцiї i разом почитати. Вiн не прийшов. Зате увечерi зателефонував журналiстцi «Експресу» i пообiцяв «розмазати мозги по стiнцi» за те, що вона поставила пiд сумнiв його здiбностi й цiкавилася, де вiн проводить операцiї.

По-третє, нас дуже здивував звiт журналiста з Вiнницi, де Слюсарчук, на запрошення екс-губернатора, брав участь у показовому виступi, де начебто демонстрував свою здатнiсть запам’ятовувати надвеликi числа. Тодi хтось iз залу напiвжартома крикнув: «А у вас навушника у вусi немає?»

Це невинне запитання неабияк розсердило нашого псевдопрофесора. «А може, ще перевiрити, чи є у мене зараз ерекцiя? – огризнувся вiн.

Ми не любимо, коли людям хамлять. А тому пiдняли всi можливi документи, вiдновили десятки спогадiв очевидцiв того дня, коли начебто ставили рекорд iз запам’ятовування числа Пi, – 28 лютого 2006 року. I стверджуємо, що це – звичайнiсiнька манiпуляцiя. Афера. Як i дипломи.

По-перше, у свiдоцтвi рекорду сказано, що вiн поставлений об 11.00. Це неправда.

Насправді о цій годині «рекорд» не поставлено. І пізніше теж.

Того ранку Слюсарчук запiзнився на початок церемонiї. Пояснив, що був «на операцiї». До речi, це його «чергова» фраза, яка має навiювати переконання, що вiн — лiкар. А насправдi розсiює увагу аудиторiї.

По-друге, з п’яти тих ранкових спроб вiн не вiдгадав жодного числа. Як кажуть, пiдвела технiка. Цi подiї чiтко описанi журналiстами кiлькох видань.

По-третє, насправдi нiхто зi спецслужб не перевiряв, чи користувався вiн спецзасобами, як це стверджується.

По-четверте, пiсля невдалих спроб вiн пiде «провiтритись» i у зал повернеться через кiлька годин, коли вже надворi стемнiє, а отже, у залi залишатимуться тiльки спiльники або люди, якi геть нiчого не розумiтимуть, що вiдбувається.

По-п’яте, навiть студент знає, що за 2080 гривень можна купити чудовий сучасний мiкронавушник завдовжки лише 6 мiлiметрiв (див. фото), який можна вмонтувати у слуховий канал, що робить його узагалi непомiтним. А далi – справа майстерностi. Звернiть увагу, що на всiх публiчних виступах Слюсарчука неподалiк вiд нього завжди перебуває помiчник iз

комп’ютером. Як працює функцiя розпiзнавання мови, за браком мiсця, не будемо пояснювати. Тiльки додамо, що людина, котра була одним iз тiньових органiзаторiв цього заходу, — спiвавтор книги «Комп’ютерне розпiзнавання жестiв». Це, звiсно, не Слюсарчук.

По-шосте, Слюсарчук нiколи не ставив рекорду «Книги Гiннесса».

Керiвник «Книги рекордiв України» отримав факс, в якому представники «Книги рекордiв Гiннесса» пропонували Слюсарчуковi повторити рекорд у їх присутностi. Пан Пiдчебiй кiлька разiв телефонував iз цього приводу пановi Слюсарчуку, передавав запрошення, дивувався, чому вiн не дає на це згоди.

Перевiрка, у якiй мають узяти участь британськi експерти, так i не вiдбулася. Неважко зрозумiти, що Слюсарчук просто панiчно боявся справжнiх експертiв. Вiн мiг ставити свої рекорди лише в колi людей, яких особисто зiбрав один дуже вiдомий професор полiтехнiки, чия роль у життi Слюсарчука нами вже теж цiлковито дослiджена. Але то вже iнша iсторiя.

Шкода лише, що в цi манiпуляцiї втягнуто так багато шанованих людей.

Тож насправдi жодного рекорду цього дня, 28 лютого 2006 року, поставлено не було. Утiм, оскiльки на дрiбницi в нашiй країнi мало хто звертає увагу, вже наступного дня слава «людини з генiальною пам’яттю» почала трiумфально крокувати країною.

Так було створено ще один мiф про людину, яка насправдi заслуговує лише на те, щоб сьогоднi добровiльно прийти в мiлiцiю i написати явку з повинною…

Автори: Свiтлана МАРТИНЕЦЬ, Iгор ПОЧИНОК, ЕКСПРЕС

До уваги

Особливо недовiрливих людей запрошуємо на гастролi одного дотепника, який 24 жовтня о 19.00 в Театрi iменi Марiї Заньковецької розважатиме публiку рiзноманiтними витiвками. Буде там i номер пiд назвою «запам’ятовування надвеликих чисел».

Приходьте, квитки недорогi. Тут не лiкуватимуть. Просто розважатимуть. Посмiємось разом.

Tweet