ПРIОРИТЕТИ ГЕНПРОКУРАТУРИ: БОРОТЬБА З БЕЗПРИТУЛЬНИМИ АДВОКАТАМИ

Завдяки титанічним зусиллям податкових міліціонерів та їхніх братків по зброї з Київської прокуратури кількість безпритульних серед журналістів та адвокатів неухильно зростає. У минулу суботу було знайдено чергового бездомного. Ним виявився Андрій Федур, затриманий як особа без постійного місця проживання і випущений, як то і пророкувала “УК”, через три доби 15 жовтня. Випущений без будь-яких пояснень, висунення обвинувачення або хоча б демонстрації постанови про порушення щодо нього кримінальної справи. Взагалі-то, затримання (на відміну від арешту) застосовується у випадку коли в слідчого немає можливості дотриматися всіх формальностей і відправити людину, яку застали на місці тяжкого злочину, в слідчий ізолятор, оскільки на підготовку необхідних документів потрібен певний час, а підозрюваний, якщо його випустити, може просто накивати п»ятами. На цей випадок передбачено процесуальний інститут затримання. Тобто, слідчий має право своєю владою надягнути наручники на людину без висування їй обвинувачення й відправити за ґрати на строк до 3 діб. Але не в слідчий ізолятор (туди – тільки за постановою суду!), а в один з ізоляторів тимчасового утримання, що існують при управліннях (відділах) МВС. Щоправда, таке можливо тільки в трьох випадках – якщо підозрюваного застали на місці злочину (наприклад, біля трупа з закривавленим ножем), якщо очевидці вкажуть на людину, що це саме вона вчинила злочин (наприклад, на схопленого за руку кишенькового злодія), або коли на підозрюваному або його одягу є сліди злочину (кров загиблого, наприклад). Інші підстави для затримання можуть застосовуватися лише у випадку, коли підозрюваний не має постійного місця проживання, а саме затримання взагалі допускається лише тоді, коли людина підозрюється в скоєнні злочину, за який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Власне, процес надягання наручників за таких умов і йменується затриманням, на відміну від арешту – тобто надягання наручників з метою виконання постанови про обрання запобіжного заходу. На цьому наш юридичний лікнеп завершуємо.

Це є загальновідомі речі й тому правовий бік усього того, що коїться навколо А.Федура коментувати навіть не хочеться. Ну якому коментарю підлягає той факт, що протягом трьох діб перебування на нарах адвокатові так і не пояснили за що його, власне, затримали? В прокуратурі відмовляють навіть відповідати на запитання, а чи порушена взагалі проти А.Федура кримінальна справа, чи ні. У постанові про затримання слідчий прокуратури Омар Базуркаєв, який вдягнув на адвоката наручники, записав, що той підозрюється в скоєнні злочину, передбаченого ст. 358 ч.1, ч.3 КК України – тобто підробка документів, використання завідомо фальшивих документів. Але цей злочин не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі, і тому затримувати підозрюваного й відправляти до Ізолятора тимчасового утримання неможливо – є пряма заборона в законі. Не кажучи вже про те, що ніхто не знає, про які ж то документи йдеться. Що саме підробляв АФедур – чи не той безглуздий вирок, який був винесений його підзахисному Фельдманові? Але вершиною прокурорської фантазії є підстава для затримання – Андрій Федур, один з найвідомішіх в країні адвокатів, учасник найбільш резонансних кримінальних справ, не має, виявляється, постійного місця проживання. І тому повинен розмірковувати про примхи долі в одному закладі разом з зібраними по Києву бомжами. При чому кількома рядками вище від підстави затримання слідчий записує в протокол анкетні дані А.Федура та його домашню адресу.

Коли таке робиться в час перебування в Україні делегації закордонних правозахисників з Ради Європи, та ще й відносно добро знаної на заході людини, то які ж нагальні спонуки мали штовхнути на таке безумство відомство пана Піскуна? Невже просто бажання усунути АФедура від участі в гучних справах? Але для цього достатньо було просто порушити проти А.Федура кримінальну справу нехай навіть і за яким-небудь сміховинним обвинуваченням – наприклад, що той переходив Хрещатик у невстановленому місці. Відповідно до ст. 61 п.4 КПК це автоматично позбавляло б А.Федура права захищати Фельдмана чи майора Мельниченка (на що, до речі, А.Федур таки дав згоду за день до затримання в телефонній розмові з самим відомим українським майором) до тих пір, доки справу щодо адвоката не було б закрито. Стосовно представництва інтересів Лесі Гонгадзе як потерпілої, то перешкодити в цьому А.Федурові не зможе ніяка кримінальна справа проти нього. То ж навіщо було в суботній день відправляти людину на нари, відправляти поспіхом, без будь-яких законних підстав, явно нариваючися на міжнародний скандал? Для скерування гучних кримінальних справ у потрібне русло достатньо лише постанови про порушення щодо самого А.Федура кримінальної справи, а зовсім не наручники та ІТУ. У нашому випадку все навпаки – постанови немає, я адвоката тримали за ґратами два вихідних і наступний понеділок. Для чого?

Авторові цих рядків відома тільки одна причина, якою можна пояснити появу наручників на руках Федура, саме в суботній день – через слухання за участю А.Федура справи 14 жовтня в Шевченківському райсуді столиці. І справа та є всього-на-всього цивільною, і зміст позову – всього лише захист ділової репутації, але судячи з усього, ця справа за своїми політичними наслідками та скандально-міжнародним розголосом перевершить багато чого з того, що коїлося в країні останнім часом. Йдеться про позов, заявлений Інтернет-виданням “Обком.net” до Державної податкової адміністрації України, вірним хорунжим якої донедавна був пан Піскун. До того ж пан Піскун очолював те саме слідче управління, “орли” якого вдерлися в редакцію 19 лютого 2002 року. Наслідки того візиту були для журналістів сумними – заступникові головного редактора Сергію Сухобоку та штатному комп»ютерному генію Олександру Слепушкіну довелося узнати, що таке спецзасіб БР (“браслети ручні”), у яких хлопців було доставлено в податкову міліцію міста Києва, а сама редакція позбулася всіх комп»ютерів і документів. Не кажучи вже про зниклі з сейфа 1380 доларів США, що належали Сухобоку. Ясна річ, що прилітали “орли” не по гроші (які, тим не менш, досі категорично відмовляються повертати попри заяву Сухобока в міліцію про пограбування), а задля того, аби в такий своєрідний спосіб відповісти на вміщену кілька днів до того статтю Марка Болдирєва, адресовану офіцеру С.Піскуну. І в якій дописувач навів такі факти з бурхливої Піскунової діяльності, що люди, які вважають себе справжніми офіцерами, в такій ситуації стріляються.

Піскуновське безглуздя було настільки очевидним, що спочатку навіть прес-служба ДПАУ заявила, що напад на редакцію стався помилково – слідчий поверхи переплутав. Хотів, мовляв, провести обшук у “Кораль-банку” на першому поверсі, а потрапив на четвертий, де приміщення орендують численні фірми, контори та видання “Обком.net”. Але через кілька днів, коли стало зрозуміло, що редакція переможеною себе не вважає, довелося азаровським майстрам художнього свисту розповсюджувати прес-реліз про те, що видання насправді займалося конвертацією грошей та поширенням порнографії. І хоча ніякого права на вторгнення в редакційне приміщення податківці не мали, прес-секретар ДПАУ , чітко усвідомлюючи різницю між еротикою та порнографією, заявив, що начебто в одному з комп»ютерів під час незаконного зламування паролів, податкові міліціонери знайшли порно-кліп.

Автор цих рядків сильно підозрює, що податковий соловей В.Лук»яненко мав на увазі той самий порно-кліп за участю Миколи Яновича, який знімався на знаменитому дивані у відомому кабінеті на вулиці Банковій. І саунд-трек до якого записав майор Мельниченко. А може дійсно азаровські пінкертони з власних комп»ютерів накачали порнуху у викрадені в редакції системні блоки – то наразі невідомо. Але загально відомою є реакція журналістів – редакція подала на ДПАУ до суду, вимагаючи спростування брехні.

Коли б йшлося про пошук вбивць журналіста, то ніхто у прокуратурі й ворушитися не став би. Але на хвилинку уявимо, який сміх буде стояти у випадку, коли суд примусить вибачатися за явну брехню керівників такого рівня… Ото ж і чухаються наші керманичі, думають як уникнути отого “іменем України”. Справа тягнеться в суді з березня 2002 року, і тактика ігнорування судових повісток вже не допомагає – після скандалу, що влаштували “обкомівці” минулого засідання та подання скарги на суддю Н.Бужак, яка не вживає заходів стосовно Азарова, до кваліфікаційної комісії та управління юстиції, стало зрозуміло, що позов буде розглядатися навіть у випадку неявки представника ДПАУ. За наявними матеріалами та ще й накладанням штрафу на Головного Митаря. Одна надія зірвати засідання – закрити адвоката, що веде в суді справу видання. Бо в цьому випадку суд може просто залишити позов без розгляду через неявку позивача. А наступного дня можна буде А.Федура випустити й знайти “стрілочника” в прокуратурі, який відправив на нари шановану людину. Або продовжувати провокації далі – але вже з прицілом на “справу Фельдмана” та “справу Мельниченка”.

Те, що слухання в справі за позовом “Обком.net” до ДПАУ відбулося попри відсутність А.Федура, читач, напевно, знає. Як знає й підсумки засідання: другим відповідачем до участі притягнутий керівник податкової прес-служби В.Лук»яненко (який на суд так і не з”явився), зустрічний позов ДПАУ до розгляду не прийнято, а наступне засідання призначено на 14 листопада. Цікаво, що Піскун з Азаровим цього разу вигадають?

Володимир БОЙКО, “УК”