Вороги німецького народу або Німецька віза за 35 днів і 2000 гривень

На хамство і знущання в німецькому консульстві туристи скаржаться часто. Хамство – нормальний стиль спілкування тіток у віконечках, які отримають непідробний кайф, направивши чергового спітнілого і знервованого «прохача» за додатковими папірцями, фотографіями дітей, новим паспортом чи ще чимось. «Ви ідіть, несіть, але пам’ятайте – жодних гарантій». Там не мають значення ані твої статки, ані стоси твоїх документів, ані кількість витрачених на поїздку грошей. Ти – ворог і завдання стоїть цілком зрозуміле – зробити все, щоб не пустити. А якщо не виходить, то хоча б якомого більше познущатися, щоб знав, як до Німеччини їздити.

Журналістка Лілія Шульгіна   розповідає, як вона відкривала німецьку візу і скільки їй це коштувало

Всі мої попередні візи – 4 штуки Шенгенських і 1 американська мультивіза – службові, отримувалися малою кров’ю, майже без бою, надійно підкріплені офіційними запрошеннями приймаючих сторін. Тому руку бюрократичного апарату я майже не відчувала. Те, що ми живемо в обнесеній колючим дротом резервації я відчула, коли довелося самій відкривати собі туристичну візу до Німеччини.

Коли моєму чоловікові Юрі на роботі сказали, шо «засилають» у справах фірми до Німеччини з 16 травня до 30 червня, ми вирішили, що я поїду з ним. Але як? Потрібно оформлювати звичайну туристичну візу.

20 квітня я оплатила у найближчому відділенні Промінвестбанку (така вимога посольства) збір 50 грн. за призначення дати співбесіди. У Києві є всього два чи три відділення цього банку, і до «найближчого» мені довелося чесати більше години.

21 квітня – подзвонила у візовий центр. Мене записали знову ж таки на «найближчу» можливу дату – 18 травня, 10.00, 8 вікно на вул. Златоустівській, 39.

Юра пішов на співбесіду без запису і без черги, і отримав візу за один день. Документи йому зібрала фірма.

Тим часом я роздрукувала пам’ятку для тих, хто їде з туристичною метою і почала збирати документи по пунктах

http://www.kiew.diplo.de/contentblob/1657250/Daten/1311513/pdf_visa_tourismus_ua.pdf.

1. Документи, що засвідчують особу.

Сфотографувалась у форматі 3,5*4,5 см.

Зробила копію усіх (!!!) сторінок українського і закордонного паспортів. Усіх значить не лише заповнених, а тупо всіх, в тому числі порожніх. Це недавнє нововведення німецького посольства дуже радує ксерокопіювальні кіоски біля входу до посольства.

2. Документи про мету поїздки (мається на увазі оплата квитків і готелю).

Купила квиток на Wizzair до Меммінгена. З неприємним відчуттям, тому що у разі відмови посольства у видачі візи Wizzair гроші за квитки не повертає. Довго обмізковувала інші варіанти, наприклад, забронювати квиток на звичайні авіалінії, показати посольству підтвердження, а потім відмовитися від броні і купити Wizzair, коли вже буде відома доля візи. Але відкинула такий сценарій. Більшість авіаліній тримають броню на економквитки не більше доби. А посольство консульство розглядає візову заяву 5 діб, протягом яких передзвонює у авіакомпанії і відловлює махлювальників. Тож купила Wizzair – в обидва боки за 1280 грн. (по 570 грн. квитки + по 70 грн. комісії). Туди – 25 травня, назад – 23 червня.

Найбільшу паніку в мене викликав пункт про оплату готелю. І не тільки тому, що це гора грошей – на цілий місяць наперед! А ще й тому, що готель, у якому мав жити Юра, знаходиться в селі неподалік від Карлсруе. І в якості оплати там приймають лише готівку. Тому доводилося тільки чекати 16 травня, коли Юра буде на місці, все оплатить і вишле мені е-мейлом чек.

3. Документи про фінансове забезпечення поїздки.

Якщо у вас немає кредитних карток та банківських рахунків, посольство вимагає відкрити картковий рахунок у Прокредитбанку і блокувати на ньому кошти до дати від’їзду. Я так і зробила. Відкриття звичайного єврового рахунку в цьому банку коштує 3 євро, але такого, що можна заблокувати – 10 євро. Ну, нам не шкода, ми ж такі тут багаті!

Для посольства банк видає довідку про блокування коштів – це ще 50 грн. в касу.

На карточку було покладено 1350 євро.

4. Придбала поліс страхування на 30 днів за 180 грн. у СК «Про100 Страхування».Зустрічала ціни різні – навіть до 300 грн. І тут раптом така шара! Причому немає франшизи, сервісна компанія Coris у Німеччині, – сподіваюся, підстави ніякої на буде.

5. І ще зробила купу копій документів, які підтверджують, що я не бомжую:

– Копія свідоцтва права власності на квартиру на Дарниці;

– Копія свідоцтва права співвласності на квартиру на Троєщині;

– Копія свідоцтва права власності на автомобіль;

– Копія договору оренди квартири на Дарниці;

– Копія трудового договору, завірена у місцевому центрі зайнятості;

– Довідка з роботи про те, що за мною зберігається робоче місце.

16 травня. Випровадила Юру у відрядження. Увечері він вислав мені копію квитанції про сплату готелю на місяць наперед – 522 євро (по 18 євро на добу).

18 травня. З чистою совістю пішла нарешті на співбесіду. Про всякий пожежний випадок взяла з собою ще й копії Юриних документів – запрошення на роботу, дозволи, тощо.

У черзі стояла не більше години. Тим, хто переді мною, призначали приходити за паспортом 25 травня. Ну нормально, значить вгадала з датою, 25-го вранці заберу паспорт, а після обіду якраз літак. Коли підійшла моя черга, вивалила в лоток для документів усе, що в мене було. Проковтнула хамський тон тітоньки у вікні. Стою, чекаю.

Далі стався чистої води форс-мажор, чого я зовсім не очікувала, як кувалдою по голові.

Вона навіть не захотіла дивитися на всі мої стоси паперів, на квитанції, на гори оплачених рахунків! Бо у мене паспорт закордонний на дівоче прізвище (був виданий до заміжжя) , а український – на прізвище у шлюбі. Тітонька ще збігала до консула уточнити, як бути, але консул сказав остоточне НІ. Я стояла біля віконця і не могла видавити з себе ні слова, тільки кліпала очима і набирала повітря, як риба. Я зрозуміла, що ніхто вже нікуди не їде. Я їй показувала шенгенські візи, видані після шлюбу, зовсім недавно, французьким посольством. Доводила, що за законами України закордонний паспорт з дівочим прізвищем є дійсним! Але тільки не в посольстві Німеччини. І тільки не в посольствах країн, які вимагають при подачі документів два паспорти – український і закордонний. У них там свої закони.

Тітонька все-таки розчулилася. Тітонька назвала прізвище начальниці-німкені, яка вирішує, кому дати, а кому не дати термінову дату співбесіди. На випадок, якщо я вивернуся навиворіт і встигну таки зробити нового паспорта.

Вийшла я з посольства вся в сльозах і почала з усіх сил збирати думки в кулах. Перш за все треба зробити новий паспорт. Добрі люди підказали, що цивілізовано це робиться не в ОВІРі, а в ЄДАПСі http://www.passport-ua.org/, у Бортничах за Києвом.

19 травня. Приїхала в ЄДАПС об 11.00. Стала в кінець довжелезної черги. Підозріло, що за мною майже ніхто не займає. Потім виявилося, що люди тут чергу займають з 7.00, щоб з гарантією. ЄДАПС – це той самий ОВІР, ті самі черги, от тільки дуже світлий, просторий, автоматизований. В 12.00 переді мною залишалося чоловік 15, дівчина за стійкою оголосила, що реєстрація завершена. Бажаючі можуть почекати до 17.00, а там як пощастить. Я стала чекати. В 13.00 всіх вигнали на вулицю – у держслужбовців обід. З’їла бутерброд, поспала в машині. О 16.30 почала з’являтися надія, о 17.00 мене все-таки зареєстрували. Заплатила в касу 1210 грн. за терміновий паспорт, який робиться 5 робочих днів, сфотографувалася. По паспорт сказали прийти 25 травня.

20 травня. З 8.00 почала набирати по телефону посольство. О 9.30 відповіли, що начальниця говорити по телефону не буде. Дали загальний е-мейл, на який я повинна була написати причину, чому я хочу терміново їхати. Причина в мене дійсно була, я її не придумала. Але настільки особиста, що розповісти про неї начальниці візового відділу було все одно, що прийти до посольства голою. Тим більше, поки лист до неї дійде, його прочитають усі клерки. Але якщо вже нагинатися раком, то з достоїнством. У мій гаманець посольство вже залізло, чому б не відкрити йому свою душу. Іноді заради мети можна пройти й через приниження. Одним словом написала листа, попросила співбесіду на 25 травня, коли буде готовий мій паспорт, відправила, чекаю відповіді, відповідь не приходить.

23 травня. Знову дзвоню в посольство. Листа вони не отримали. Відправляю знову. І знову. Кожного разу по півгодини додзвонююся. Не отримали. Порадили відправити через електронну форму на сайті. Так і роблю. Цього разу отримали. На годиннику 13.00. О 19.30 приходить відповідь від начальниці – з призначенням дати співбесіди на завтра, 24 травня, на 14.00. Все-таки є серце і у працівників консульств! Спочатку я ледве не розплакалась на радощах, потім знову ледве не розплакалася з розпачу. Завтра ж у мене ще не буде паспорта!

24 травня. Чи спала, чи на спала, прокидаюся з думкою, що якщо сказали, що паспорт буде 25-го, це ще не означає, що його не може бути 24-го. 9.30 – я у шефа ЄДАПСу, пояснюю ситуацію. 100 грн. були красномовними. За півгодини я отримала паспорт без черги. Потім заїхала в страхову, переоформила страховку на нове прізвище. Приїхала додому, переоформила квитки у Wizzair. Ще раз перечитала пам’ятку, чи нічого не забула. Виявилося – забула. Довідку, що старий паспорт у мене вилучили, коли робили новий паспорт. Знову – у ЄДАПС. 50 грн. – в касу за довідку. Там мені запропонували вибір – за 3 дні або за 12 днів. «За півгодини» у списку не було, тому знову довелося чесати до начальника. За додаткові 100 грн. довідка була готова.

Просто з ЄДАПСУ – у посольство на співбесіду. Цього разу придратися не було до чого. Візу пообіцяли за тиждень, але я попросила на завтра, якщо можливо, тому що у мене на завтра квитки. Жодних гарантій, але приходьте завтра після 14.00.

25 травня. На 14.00 я приїхала до посольства з валізами. А раптом? У паспорті вже стояла віза! До аеропорту за інерцією летіла на всіх вітрилах, хоча вже бачила, що встигаю. О 16.30 злетіла за графіком, але все ще не могла повірити, що 35-денний марафон під назвою «Отримати Шенгенську візу» позаду!

А скільки часу на підготовку до поїздки витрачає громадянин «Не резервації»? Приблизно 10 хвилин на замовлення квитків по інтернету. Кожного разу це подовжує йому життя як мінімум на 35 днів. Ось і рецепт європейського доволіття. Хіба я не розумію, що злитися повинна не на Німецьке посольство, і не на будь-яке інше з посольств! Вони просто захищають кордони своїх держав. Наприклад німцям від швейцарців захищатися не портібно. На минулих вихідних у місті Констанц, що на березі Боденського озера, ми підійшли до таблички «Німецько-Швейцарський кордон», ступили крок уперед і опинилися в Швейцарії.

А мені можливість за власні кошти поїхати з чоловіком до Німеччини обійшлася 2000 гривень (без готелю і перельоту). Моральні збитки навіть оцінити важко…

Коментар туриста

В Німецькому консульстві з нас знущалися 3 години

Інна Гребенькова, туристка

Цієї зими ми їхали святкувати Новий Рік до Баварії. І похід до консульства, напевне, не забудемо ніколи. Прийшли в консульство з семимісячною дитиною, оплаченим готелем, усіма документами. Підійшли до віконця.

– Чому з дитиною? (тут треба відзначити, що таких слів, як «Добрий день, дякую, прошу, будь-ласка, до побачення» працівники німецького консульства не знають).

– Ні на кого залишити.

– Тоді нема чого з дитиною мені тут перед вікном маячити, один хтось візьміть її і станьте он там, інший – здавайте документи!

– …

– Чому анкети в одному примірнику, ви що наш сайт не читали? Даю вам пів-години, якщо встигнете – прийму документи, ні – прийдете іншим разом. Таких як ви провчати треба.

– … (В пришвидшеному темпі нервово заповнюємо анкети)

– Чого документи у файлах, треба не у файлах і розкласти їх! (кидає нам документи назад крізь віконечко)

– … (Розкладаємо документи, дитина хоче їсти, починає капризувати)

– А де фото дитини?

– То їй же сім місяців.

– То хто вам сказав, що не треба фото! Доведеться вам таки наступного разу приходити. Ви не готові!

– А коли наступний раз?

– 28-го, (зазирає у документи), це вам якраз виїздити треба (сміється).

Дитина плаче, хоче їсти, врешті решт тітка змилостивилася і «дозволила» нам побігти і у якійсь спеціальній буді зробити фото дитини. Там стояла чарга з таких самих знедолених туристів. Ми довго витанцьовували перед донею, щоб вона перестала так гірко плакати і дозволила себе сфотографувати.

Усе це тривало з 8 до 11 ранку. Під кінець ми зненавиділи тут тітку у вікні і чоловік сказав, мовляв, добре що він стояв віддалік, а документи здавала я. Бо бажання дати нашій мучительниці в писок через віконечко було просто нестерпним.

Автор: Лілія Шульгіна, туристичний журнал «МАНДРИ»