“ГАЗПРОМ” – НАШ ОБЩИЙ ДОМ

Обитателям пост-советских территорий нет оснований жаловаться на невнимание со стороны Запада. За нами там со вниманием следят и регулярно освещают «течение болезни» в тамошних СМИ. Статья, которая приводится ниже, написана Романом Купчинским не для «Радио Свобода» и прочих рупоров капитализма, она адресована персонально читателям «УК».

Уважаемый автор по неясной причине не вдавался в подробности весьма интересных отношений героя публикации с Юлией Тимошенко, а также не касался звучавших ранее обвинений России и ее премьера в продаже оружия Ирану. Пребывая в надежде, что об этом мы узнаем из следующих публикаций, любуемся портретом Виктора Черномырдина, выполненным на государственном – украинском – языке Романом Купчинским.

В 1995 році віце-президент США Ел Гор, співголова Комісії Гор-Чорномирдін, отримав з ЦРУ інформацію про те, що Віктор Чорномирдін, тодішній партнер віце-президента по Комісії, насправді вельми корумпований чиновник з Єльцинського оточення. В тому донесенні повідомлялося, що Віктор Чорномирдін, як Голова монопольної російської газової структури Газпром вкрав мільярди доларів. Тоді віце-президент не надав належної уваги цьому донесенню і, недбало надписавши на полях документа “Дурниця”, повернув його назад.

Коли інформація про те, як Гор сприйняв згадане повідомлення, була оприлюднена 23 листопада 1998 р. на сторінках “Нью-Йорк таймс”, віце-президент Гор висловив заперечення щодо такої своєї реакції. Леон Ф’юерт, радник Гора з Національної Безпеки, у газеті “Вашингтон пост” 27 липня 2000 року зазначив таке: “…хоча (стосовно Віктора Чорномирдіна) з’явилося чимало обвинувачень та інсинуацій, але ніяких доказів не було наведено, не було навіть “диму від вогню”, та й з боку російських судових інстанцій не висувалось ніяких звинувачень”.

Однак офіційні джерела ЦРУ наголошують на тому, що інформація про Віктора Чорномирдіна, зібрана розвідковими службами, “конкретніша й переконливіша, ніж голослівні звинувачення в хабарництві та тіньових оборудках, поширювані російськими та іншими мас-медіа” (“Нью-Йорк таймс”, 23 листопада 1998 року).

В серпні 1995 року Пітер Редвей, відомий дослідник і авторитетний совєтолог, опублікував відкриту статтю у “Вашингтон пост” під назвою “Краще за Whitewater: скандал навколо новопосталої російської зірки”. У статті Редвей подає такі аргументи та факти на підтвердження своєї думки про діяльність Чорномирдіна:

– “Чорномирдін – головний мафіозі країни”, за словами Юрія Скокова, колишнього секретаря Ради Безпеки при Президентові Росії. Скоков повідомив тижневику “Общая газета”, що Чорномирдін став мільярдером завдяки приватизації Газпрому.

– На думку іншої російської високопосадової особи – колишнього міністра Бориса Федорова – історія приватизації Газпрому залишається і по-сьогодні загадкою. Тоді як у момент приватизації Газпром було оцінено в 120 мільярдів американських доларів, справжня його вартість визначається в межах від 250 до 700 мільярдів доларів.

– Андерс Асланд, широко знаний економіст, виявив, що завдяки маніпуляціям Чорномирдіна при несплачуванні податків Газпром отримав величезні прибутки. Якби Газпром сплатив ті податки, до державного бюджету Росії надійшло б до 30 мільярдів доларів. Андерс Асланд додає, що така сума швидко розв’язала б проблему бюджетного дефіциту і усунула б необхідність в іноземній фінансовій допомозі для Росії.

Кримінальний характер діяльності Чорномирдіна підтверджують дані швейцарських юристів. Так, швейцарський слідчий Лоран Каспер-Ансермет, проводячи розслідування скандальної історії компанії Мабетекс у зв’язку з привласненням колишнім Кремлівським “завгоспом” Павлом Бородіним 22 мільйонів доларів, виділених на реконструкцію Кремля, виявив, що Чорномирдін переказав на свій рахунок в одному з швейцарських банків десятки мільйонів доларів. Банкові операції здійснювалося через фірму Мерката Трейдінг, пов’язану з Мабетексом – компанією, що переводила Бородіну його неправедний прибуток. 6 березня 2002 року швейцарський суд визнав Бородіна винним у відмиванні грошей і наклав на нього штраф у сумі 175 тисяч доларів. Штраф було стягнено з трьох мільйонної доларової застави, сплаченої російським урядом. Слід зазначити, що російські правоохоронні органи не брали участі у розслідуванні справи Бородіна.

Під час передвиборчої кампанії у США в 2000 роцы Джордж Буш, кандидат від республіканців, заявив, що Віктор Чорномирдін вкрав близько 1,2 мільярда доларів, переданих Росії Міжнародним Валютним Фондом. Чорномирдіна було попереджено щодо можливого відкриття проти нього судового процесу, але з невідомих причин цей процес так і не розпочався. А Чорномирдін “пропустив повз вуха” зауваження Буша і незабаром спокійнісінько обійняв новий пост – посла Росії в Україні. Це переміщення по службовій драбині “усунуло” Чорномирдіна з російської домашньої сцени і перемістило його на важливу закордонну посаду – чи не найважливішу, як на думку нового президента.

Тодішній Техаський губернатор Джордж Буш під час передвиборчої кампанії в США наголошував, що Чорномирдін, колишній голова монопольної російської структури з постачання природного газу Газпром, коли посів провідні посади в російському уряді, “отримав непогані прибутки”, маніпулюючи російським нафтовим та газовим бізнесом.

Люсі Комісар, дослідниця-репортер, що отримала національний дослідницький грант для вивчення офшорного аспекту банківської справи та корпоративної системи безпеки, писала 16 жовтня 2000 року в “PNS”, що після появи перших звинувачень досить швидко почали надходити спростування як від Чорномирдіна особисто, так і від Міжнародного Валютного Фонду та від осіб, причетних до виборчої кампанії Гора. Серед інших даних наводилась заява (від серпня 1999 року) однієї з фірм, яка вела облік банківських розрахунків Прайс Вотерхаус Куперс; у цій заяві зазначалося, що гроші, відносно яких постали сумніви, переводились на підставі позички без жодних ознак махінацій. Міжнародний Валютний Фонд також наполягав на тому, що Центральний Банк використав гроші відповідно до попередніх домовленностей.

Перебуваючи в Росії, Люсі Комісар писала: “Такі захисні заяви як правило не сприймаються серйозно”. Як зазначив Кім Іскян, віце-президент московської брокерської компанії Ренесанс, проблема з фірмою Прайс Вотерхаус Куперс полягає у тому, що вона розглядає тільки ті документи, що надає їй Центральний Банк. Аналогічні проблеми стосуються практично всіх фірм-аудиторів. Компанії просто ведуть подвійну бухгалтерію.

Ні для Федерального Бюро Розслідування США, ні для російських ділових кіл не були секретом тісні зв’язки Чорномирдіна, тодішнього голови Газпрому з Павлом Лазаренком, який на той час підтримував Єдині Енергетичні Системи України. Колишньому прем’єр-міністрові України, що тепер перебуває в Каліфорнійській тюрмі, очікуючи на завершення розслідування його оборудок по відмиванню грошей на своїх банківських рахунках у США, ставляться на карб також таємні махінації з Газпромом, які дозволили йому “збити” величезні прибутки.

Швейцарський слідчий Лоран Каспер-Ансермет, побачивши, що тут щось таки справді не чисто, розпочав розслідування “оборудок” Чорномирдіна.

Прокурор РФ Юрій Шкуратов (який дратував єльцинський уряд постійними спробами розкопати той чи інший скандал) підтвердив, що йому до рук потрапили копії документів вимог на перекази грошей між компаніями, які мали банківські рахунки в Німеччині та Австралії. В 1999 році він вирішив перевірити документи в цих справах і видав відповідні накази, але так і не побачив звітів про ці розслідування, оскільки був звільнений з посади через місяць після початку перевірки.

В липні 2001 року Лоран Каспер-Ансермет поновив свої розслідування, заявивши, що має намір розкрити справу переведення 4,8 мільярдів доларів від Міжнародного Валютного Фонду на рахунок одного швейцарського банку. Каспер-Ансермет наказав зупинити розрахунки в банках Женеви та Тічіно і заблокувати подальше внесення грошей до цих банків. Він також заявив, що результати аудиту фірми Прайс Вотерхаус Куперс не допомогли з’ясувати, на що було використано взятий кредит. За даними швейцарських джерел це дослідження так нічого і не з’ясувало.

Президентська обіцянка Володимира Путіна Єльцинові не провадити офіційного розслідування його нелегальних фінансових операцій, у т. ч. пов’язаних з корупцією, після виходу Єльцина на пенсію, здається, поширилася і на Віктора Чорномирдіна.

Та незалежно від того чи отримав Чорномирдін президентське прощення, чи ні, але таланти колишнього прем’єра РФ було використано належним чином, що влаштовує і його особисто, і становить вигоду для Росії: він отримав посаду посла Росії в Україні. Ця посада видається ідеальною для Чорномирдіна. Він знову опинився серед друзів. Чорномирдін, як голова Газпрому, підтримував тісні стосунки з Павлом Лазаренком, Ігорем Бакаєм та іншими українськими високопосадовцями і проводирями українського енергетичного бізнесу.

Перше, що зробив Чорномирдін на своїй новій посаді посла Росії в Україні, – це придбав літню дачу на Дніпрі колишнього першого секретаря Центрального Комітету Комуністичної Партії України – Володимира Щербицького. Власне, Чорномирдін цю дачу купив у Ігоря Бакая, дискредитованого і звільненого з посади голови Нафтогазу України – державної газової монополії, що співпрацювала з Чорномирдіним, коли той головував у Газпромі – російській газовій монополії. Ігоря Бакая тоді звинуватили у присвоєнні мільйонів доларів від Газпрому та від газпромівського партнера – компанії Ітера. Але виділивши величезні суми на спонсорування президентської виборчої кампанії Леоніда Кучми, Ігор Бакай уникнув у такий спосіб офіційного слідства в цій справі. Як зазначає Богдан Мисько, американський бізнесмен, якому належала та дача ще перед Ігорем Бакаєм і який витратив кілька сот тисяч доларів на її оновлення – його буквально примусили продати дачу Бакаєві за безцінь.

Під час парламентської виборчої компанії в Україні 2002 року Віктор Чорномирдін виразно й однозначно подавав свій голос за прокучмівський блок. Але так і не стало ясно, чи це позиція власне пана Чорномирдіна чи президента Росії Путіна. Якось ще перед виборами Чорномирдін висунув звинувачення Юлії Тимошенко – лідерові великого антикучмівського блоку – щодо її корумпованості, чим немало звеселив тямущих людей. Він також чітко заявив, що російський уряд підтримує тих кандидатів до Верховної Ради України, які, на його думку, є “друзями Росії”.

Загалом проблема Віктора Чорномирдіна все ще залишається невирішеною. Колишній російський прем’єр-міністр, співголова комісії Гор-Чорномирдін, теперішній посол Росії в Україні, добре знаний своїм часто цитованим висловлюванням “Газпром – наш спільний дім”, усе ще перебуває у статусі звинуваченого, як “найбільший мафіозі в Росії”. Чи дійде коли небудь у Росії до офіційного судового розслідування його махінацій? А може, воно розпочнеться в Сан-Франциско?

Роман Купчиньский, спеціально для “УК”